Відшукувати забуті імена й відроджувати втрачені сторінки української музики; розкривати глибину саксофона, спростовуючи кліше про нього; повертати у звучання твори, що десятиліттями лежали в архівах, і водночас ініціювати появу нових; формувати репертуарну тяглість; показувати українську музику світові — і світові давати почути її по-новому. Таке кредо дуету Романа Фотуйми й Дар’ї Шутко. Восени цьогоріч вони випустили альбом «Перетинаючи темряву» — перший реліз української музики для саксофона та фортепіано.
Спільний творчий шлях музикантів розпочався у 2013 році — зі ще студентського бажання поєднати інтелектуальну точність академічної школи з живою емоційністю сучасної музики. Вони не бояться контрастів: поряд із кінематографічною сонатиною Сергія Леонтьєва — філософська глибина Юрія Іщенка, поруч із авангардом Володимира Рунчака — камерна лірика Золтана Алмаші. Усе це створює той багатовимірний простір, у якому дует мислить і творить — простір української музики, що повертає собі власну історію й водночас будує майбутнє.
Про шлях від перших зустрічей до створення програми й першого диску, про діалог із композиторами і місію дуету — у розмові з Романом Фотуймою та Дар’єю Шутко.
Роман Фотуйма (1991) родом із Криму, почав навчатися на саксофоні в Керчі, після чотирьох років навчання в ДМШ вступив до музичного ліцею імені Миколи Лисенка у Києві, а згодом — до Національної музичної академії України, і з того часу живе у столиці.
Роман: Керч — невелике індустріальне місто. Культурних закладів там було небагато: музичні школи, але не музичне училище. Тому перші кроки у музиці відбувалися у досить скромних умовах. Найпам’ятніший спогад дитинства — коли ми в школі ознайомлювалися з духовими інструментами. Один з викладачів демонстрував гру на трубі, і мені вона здалася дуже голосною, навіть вуха закрив, — тому попросив якийсь інший інструмент, ним виявився саксофон.
Саксофон насправді дуже пов’язаний із сучасною музикою. Хоча б навіть у її, скажімо, відносному розумінні. Адже інструмент з’явився в середині ХІХ століття, і, звичайно ж, на той час майже ніякої літератури не було. Майже все, що було створено у XIX столітті — це твори, які замовляв своїм друзям-композиторам творець інструмента Адольф Сакс. Серйозні твори, «стандарти» класичного саксофона почали активно з’являтися лише в ХХ столітті, тож усі виконавці добре знайомі з цим відносно новим репертуаром.
Мій викладач у десятирічці, Михайло Мимрик, приділяв багато уваги сучасній музиці. Коли я навчався у восьмому класі, у мене в програмі з’явився перший сучасний твір — «В пошуках шляху…» Івана Тараненка. Пізніше познайомився з творами Володимира Рунчака, зокрема «Музичка для маршрутки Пекін-Київ (конса)».
Шлях Романа до сучасної музики активно продовжився й під час навчання в музичній академії. А після її закінчення ще більше спрямувався в пошуках камерного репертуару в рамках дуету з Дар’єю.
Дар’я Шутко (1991) родом із Кременчука, навчалася у Києві в муніципальній академії музики імені Глієра та в Національній музичній академії України. Спочатку Дар’я грала здебільшого класичний репертуар, а до сучасної музики наблизилася вже під час навчання в консерваторії. Її викладачка концертмейстерського класу Олена Сікалова запропонувала працювати над новою програмою зі студентами-саксофоністами — там були твори, яких раніше піаністи ніколи не виконували. Так у 2013 році Дар’я з Романом вперше зіграли в дуеті.
Дар’я: У 2019 році ми побували разом на одному із найвідоміших і найскладніших конкурсів для класичних саксофоністів у світі, який відбувається у Бельгії, в місті, де народився Адольф Сакс. Дуже вразили в цілому школи Франції, Японії, США — там саксофон є невід’ємною частиною академічної культури. Саме тоді для мене стало очевидно, наскільки виконавська школа впливає на розвиток репертуару.
Вдома у нас перманентний мозковий штурм: буває, тільки про роботу і говоримо. Іноді ідею відкладаємо і виношуємо по пів року. Ми прагнемо, щоб програма була цікавою і несла в собі щось більше, ніж просто перелік творів. Це стосується різних програм, як авангардних та фестивальних, так і таких, що відносно «зручні» для слухання, де музика залишається більш доступною.
Програма нового диску «Перетинаючи темряву» вперше прозвучала в Київському осередку Національної спілки композиторів України, а в другому варіанті була виконана у Львові два роки тому.
Назва програми і альбому видається природною. Тоді була перша складна зима: перші блекаути, темрява, холод, тривога. Усе це ніби сплелося в один образ — у відчуття, які ми намагалися передати через музику. Так народилася назва — «Перетинаючи темряву» — як відображення того (й теперішнього) часу, наших внутрішніх станів і реальності, у якій живемо.
Сети запису відбувалися у 2023 році. Ми працювали разом зі звукорежисером Олексієм Грицишиним, який із натхненням підтримав нашу ідею та надзвичайно багато допомагав за режисерським пультом. Записи робили у київському музичному ліцеї імені Лисенка, навіть під час блекаутів. Для записів приносили зарядну станцію.
Власне, у цьому й полягає місія дуету — відкривати українську музику у всій її широті, від перших кроків до сучасних прем’єр. «Інакшість» музикантів полягає у створенні альтернативи обмеженому репертуару для саксофона і фортепіано, у відновленні творів, які майже не звучали, і водночас у спонуканні композиторів писати нову музику спеціально для них.
Роман: Першим таким твором стала «Сонатина» Сергія Леонтьєва — нашого однокурсника і близького друга. Ми давно товаришуємо, не раз бували в нього вдома, часто музикували разом, виконували його твори. Зазвичай це були невеликі п’єси або перекладення.
«Сонатина», написана у 2020 році (надрукована польським видавництвом Ars Musica в 2022 році), стала першим твором, який Сергій створив спеціально для нашого дуету. Далі з’явилися «Концертино» (2021) та «Ноктюрн» (2022) для саксофона, фортепіано й оркестру, які ми неодноразово виконували в Національній філармонії, а також у Рівненській та Черкаській філармоніях.
Ще з минулих програм у нашому репертуарі була авангардна віртуозна композиція «Згадуючи забуту мелодію» Володимира Рунчака. Серед українських композиторів Рунчак написав чи не найбільше творів для саксофона. Він пише майже для всіх складів виконавців — від сольного інструмента до квартетів та різного типу ансамблів. Саксофоністи зі всього світу регулярно виконують його твори. Ми теж постійно звертаємося до творчості Володимира Рунчака, та неодноразово робили авторські вечори з його музики.
Читайте також: Володимир Рунчак — композитор-антагоніст
Ще один важливий пласт роботи дуету — відновлення маловідомих творів, які існують на межі між пам’яттю та забуттям. Саме такою історією став твір «Сонатина-Колаж» Ярослава Верещагіна — композитора, про якого досі відомо мало. В оригіналі ця композиція була написана для кларнета і фортепіано.
Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років в Україні проводилися конкурси саксофоністів і кларнетистів «Selmer Paris в Україні», організовані за підтримки однойменної французької фірми — одного з провідних світових виробників саксофонів і кларнетів. Обов’язковою умовою було виконання українського твору. На той час оригінальних українських композицій для інструмента було мало, і саме тоді Юрій Василевич зробив редакцію твору Верещагіна для саксофона, який і став обовʼязковим для учасників конкурсу у 2000 році.
Вперше я почув цей твір, навчаючись у десятирічці — хтось із студентів його виконував. Потім ця музика практично зникла з концертного життя. Ноти теж не одразу вдалося знайти. Оскільки спочатку натрапив тільки на клавір, а пограти твір хотілося, довелося з копії вирізати і склеїти партію саксофона, щоб не треба було постійно перегортати сторінки. Саме за цими нотами я грав у записі для альбому. Я й нині за звичкою граю за тієюю партією, яку колись зробив власноруч.
Про один з творів ми дізналися абсолютно випадково. Якось я зайшов в електронний каталог бібліотеки Київської музичної академії, ввів у пошук слово «саксофон» — і серед результатів побачив Сонату Юрія Іщенка. До того моменту я взагалі не знав про її існування. Твір довгий час майже ніхто не виконував. Власне, це одна з найперших українських сонат, написаних для саксофона. Ми дуже зраділи такій знахідці.
Читайте також:
Цікаво, що Сонату для саксофона і фортепіано навіть було видано — Іщенко передав ноти до видавництва «Музична Україна» наприкінці 80-х. Тираж був доволі невеликий, тепер опубліковані ноти розпорошені по бібліотеках.
Спочатку ми лише спробували «почитати» сонату й відклали її. Пам’ятаю, перше враження було доволі дивне: твір здався якимось «незрозумілим», і після репетиції залишалося важке, навіть пригнічене відчуття. Але коли повернулися до нього вже у 2022 році, усе склалося зовсім інакше. Після першого нашого концертного виконання відгуки від слухачів були дуже теплі.
Непросто уявити, як у межах однієї програми поєднати, скажімо, Іщенка й Леонтьєва — настільки вони різні за стилем, естетикою, навіть темпераментом. Але саме ця строкатість виявилася цінною: перед нами постала цілісна панорама української музики для саксофона і фортепіано — від академічної експресії до сучасної ліричності.
На диску є і твір Золтана Алмаші — «Елегія». До речі, в першій версії «Перетинаючи темряву» (в КО НСКУ) звучала інша композиція Золтана — камерна версія «Міста Марії». Ми тоді з ним перебрали декілька варіантів складу, але зрештою зупинилися на баритоні та сопрано. Цей твір ми виконували, долучивши до нашого дуету Станіслава Нідзельського.
Дар’я: Після того концерту в Спілці я попросила Золтана написати твір для саксофона і фортепіано. Він згадав про декілька творів, які також можна було б перекласти для цього складу. Так за деякий час з’явилися авторські версії камерної кантати «From the Green Thoughts of One Fox» для мецо-сопрано, саксофона і фортепіано, а також «Елегія» для саксофона альта і фортепіано. Зрештою, «Місто Марії» ми замінили саме на «Елегію» — вона точніше пасувала до загальної концепції: камерна, чиста за звучанням, і надзвичайно вдало розкривала можливості обох інструментів.
Читайте також: Віолончеліст і композитор Золтан Алмаші: Етична проблема важливіша, ніж музика і мистецтво
Репертуар українських творів для саксофона, на жаль, досі залишається невеликим. Але проблема не лише в кількості — ще більшою є відсутність систематизованої інформації про ці твори. Часто буває так: композитор щось пише, твір виконують один-два рази, а потім він просто лягає у шухляду і зникає з поля зору. Саме тому важливо не лише виконувати, а й записувати ці композиції.
Триптих Артема Рощенка «Ескіз дня, що зникає» з’явився у програмі також майже випадково. Донедавна інформації про твір фактично не було ніде. Я дізнався про цю композицію від піаністки Віолети Таран, тож одразу й попросив ноти.
З Рощенком пов’язана цікава історія. Якось Юрій Василевич дав мені партитуру — рукопис, акуратно зшитий, майже як готове видання. Дивлюся: твір для саксофона-тенора і струнного оркестру, автор — Артем Рощенко. Телефоную Артему, питаю що ж це за твір, а виявилось, що він і не пам’ятав, що колись таке написав.
Такі історії — не поодинокі. Твори губляться, зберігаються у фрагментах, існують у кількох суперечливих редакціях або взагалі зникають із пам’яті. Саме тому ми й вирішили започаткувати цей проєкт запису — щоб зібрати, впорядкувати й зберегти український саксофоновий репертуар.
Що далі?
Ми постійно експериментуємо й шукаємо нові формати, тому важко сказати яка конкретно ідея спаде на думку далі. Іноді програми народжуються спонтанно — твори ніби самі знаходять один одного. Нещодавно підготували цікаву програму «Естетика сучасного», яка представляє твори композиторів-сучасників з різних країн світу, зокрема й України. Проєкт вже презентували у Дзеркальній залі Львівської опери.
Маємо також ідеї щодо нових українських творів. Наприклад, плануємо зробити якісний запис «Якось увечорі на хуторі біля Диканьки» Володимира Рунчака — диптиху для саксофона альта і фортепіано, написаний на наше прохання. Ми намагаємося виконувати фактично всю музику українських авторів, яка є доступною.
Читайте також: