Анастасія Войтюк (Banduragirl) — бандуристка, що володіє грою на старосвітському й сучасному інструменті, співачка й композиторка. Музикантка працює в напрямах World music, інді-фольку й джазу, концертує в Україні та за кордоном, де співпрацює з місцевими музикантами. На концертах у понад двадцяти країнах світу Анастасія знайомить слухачів з українською бандурою та автентичними традиціями музикування.
Музикантка є засновницею фестивалю сучасної бандури Lviv Bandur Fest. Нині вона викладає гру на інструменті й займається благодійністю. Торік мисткиня започаткувала програму підтримки юних бандуристів, у межах якої закуповує нові інструменти та реставрує старі.
Як волонтерка Анастасія співпрацює з ініціативою «Культурний десант», даючи концерти для військових у прифронтових містах, зокрема — у Краматорську. На цю поїздку її надихнула історія її хрещеного батька-піхотинця, що загинув унаслідок отриманих поранень під Соледаром. Відео, на якому музикантка грала на бандурі на краматорській вулиці під час повітряної тривоги, здобуло велику популярність у мережі.
Ми поспілкувалися з Анастасією, щоб дізнатися більше про старосвітську і сучасну бандуру, а також — співпрацю з «Культурним десантом» та участь в інших проєктах. Далі пряма мова виконавиці.
Про старосвітську бандуру
Я відкрила для себе старосвітську бандуру вісім років тому, у щорічному таборі для бандуристів у Крячківці, де навчали гри й виготовлення давніх інструментів. Його організацією тоді займався Юрій Фединський — бандурист, що спеціалізується на кобзарській традиції. Тоді мені жартома сказали, що взявши до рук старосвітську, я не зможу від неї відмовитися. Зрештою, так і сталось, коли в мене з’явилася власна.
Серйозно вчитися грати на старосвітській бандурі я почала з Юліяном Китастим минулого року в Нью-Йорку. Там я познайомилася і з харківським способом гри. Виявилось, майже всі бандуристи української діаспори використовують саме його. Є навіть окремі табори — «Бобрівка» і «Кобзарська січ» — де це можна підгледіти у тамтешніх виконавців.
Найочевидніша відмінність між старосвітською та сучасною бандурами — розмір. Історичний інструмент менший і легший — важить до двох кілограмів. Для порівняння, модернізований важить шість-десять.
Друга видима різниця — стрій. Відповідно до нього різняться можливості виконання. Для гри на сучасній хроматичній бандурі ми здебільшого використовуємо чотири пальці правої руки, при цьому лівою тримаємо гриф. Цей інструмент ідеально пасує до джазу і похідних напрямів, поп і фолькмузики. Старосвітська бандура — діатонічна, тому репертуар для неї обмежений — здебільшого народні пісні та романси. Проте граючи на ній, а це можна робити десятьма пальцями обох рук, відчуваєш більше свободи та можеш застосовувати більше технічних прийомів. Тому цей інструмент більше підходить для початківців.
Загалом попит на старосвітську бандуру в Україні є; він особливо зріс після початку повномасштабного вторгнення. Проте чого в нас немає — стратегії розвитку галузі та фінансування: все тримається на окремих ініціативах за власні кошти.
Фото: Валентин Кузан
Багатьом людям, яких я зустрічаю, хотілося б навчитися грати на старосвітській бандурі. Проте, іронічно, навчальні заклади, де можна було б це зробити, закриваються через брак грошового забезпечення. Наприклад, Стрітівська вища педагогічна школа кобзарського мистецтва і Студія при Національній заслуженій капелі бандуристів імені Майбороди більше не працюють. Лишається хіба що звертатися до бандуристів по приватні уроки. Це також не завжди вдається: багато майстрів зараз у лавах Збройних Сил України. Наприклад, Тарас Козуб, який нещодавно повернувся до гри після втрати руки на фронті. Є також варіант піти до кобзарських цехів, проте це доступно тільки для чоловіків.
Бандурний репертуар в Україні та за кордоном
Бандуристам в Україні часто здається, що діаспора прогресивніша за них у питанні репертуару. Але, парадоксально, розвиток інструменту сконцентрований в Україні. Ніде більше бандура не застосовується в попмузиці, ф’южн-джазі, інді, кавер-музиці тощо. За кордоном здебільшого виконують старовинні пісні. Є, звісно, виконавці, які експериментують, проте їх набагато менше, ніж здається. З таких можу пригадати засновниць New York Bandura School — Аліну та Тереню Китастих-Кузьм.
В українському репертуарі перше місце займають кавери, обробки старовинних романсів та оригінальні композиції на бандурі. З’являється все більше виконавиць, які пишуть свої пісні. Наприклад, Марина Круть, Любов Шіпілюк, Анастасія Башмакова та Марія Петрова. Гадаю, створювати власну музику — найважливіше в діяльності сучасного бандуриста. На авторські твори попит буде завжди, тож сонґрайтинґ буде водночас приносити певний дохід. Ба більше, пишучи, ви шукаєте глибші можливості інструменту і самого себе.
Варто вже пробувати включати і старосвітську бандуру в популярну музику теж: сторітелінґ добре поєднується з її звучанням.
В академічному напрямі розвивається експериментальна бандура. Це також сконцентровано в Україні: за кордоном академічної бандурної музики немає. Композитори, як-от Алла Загайкевич, Максим Коломієць, Остап Мануляк, дедалі частіше включають інструмент у живі перформанси з електронікою, на яких виконавці імпровізують з використанням розширених технік.
Що потрібно знати про бандуру
Здебільшого люди в Україні мало що знають про бандурне мистецтво. Ті знання, чи то пак, упередження, якими вони володіють, — незначні й часто викривлені. Зрештою, в нашому інфополі інструмент роками стереотипізувався, а в зросійщеному середовищі музикантів і не тільки — зображався шароварним і «нижчим за рангом». Однак зараз, коли бандура дедалі частіше звучить у музиці повсякденного прослуховування, варто публікувати більше контенту, зокрема англомовного, про неї.
Найперше, про що треба бути обізнаним, — автентичність інструмента і відсутність альтернатив до нього. Якщо кобза вважається локальною адаптацією лютні (на Заході її досі називають «козацькою лютнею»), то бандура — питомо український інструмент, якому справді немає аналогів у світовій історії музики.
Також варто знати, що бандура різноманітна й універсальна. Це сімейство інструментів, яке налічує дуже багато різних підвидів — набагато більше, ніж ми знаємо. Виконавець може знайти готовий або замовити у майстра той, який буде комфортним для нього. Зрештою, виконати на ньому він також зможе будь-що — від попмузики до експериментальної з розширеними техніками.
Зараз є достатньо ресурсів для того, щоб дізнатися більше про бандуру. Наприклад, відео на ютубі або додаток BanduraApp, у якому можна самому пограти на віртуальному інструменті. Проте нам бракує якісного англомовного контенту, який був би корисний і в Україні, і за кордоном. Зрештою, бракує і виконавців, які поступово виходять на міжнародну платформу. Щоб це змінити, варто насамперед не боятися створювати свою музику й розповідати через неї історію життя свого та країни. Зрештою, так ми продовжуємо кобзарську традицію.
Навчання за кордоном та інші проєкти
До повномасштабного вторгнення моїми основними проєктами були фестиваль неакадемічної бандурної музики LvivBandurFest і гурт TroyeZillia. Бенд досі функціонує в українсько-польському складі, проте зараз я сфокусована здебільшого на сольній кар’єрі й навчанні. Зараз, наприклад, вчуся використовувати джазову гармонію з нью-йоркським контрабасистом, володарем Ґреммі Едвардом Перезом.
Я часто беру участь у заходах за кордоном, де бандура — досі екзотичне явище. Наприклад, я єдина бандуристка з України серед учасників програми Silkroad Global Music Workshop. Це проєкт для вдосконалення навичок роботи у жанрі World Music у Бостонській консерваторії.
Один з останніх європейських проєктів, у яких я брала участь, — Ukrainian Female Voices у Німеччині. Разом зі співачками Даною Винницькою та Ганною Гринівою ми поділилися досвідом українських музиканток в умовах сьогодення й познайомили публіку з бандурою.
В Україні я займаюся закупівлею бандур для дітей і реставрацією інструментів для музичних шкіл. Це особиста ініціатива, яку люди підтримують донатами. Протягом останніх дев’яти місяців ми закупили сімнадцять учнівських інструментів у різних виробників, відремонтували ще чотири, придбали дев’ять чохлів та три стійки. Обладнання згодом передали музичним установам у Львові та на Вінниччині, а також маленьким виконавцям і виконавицям особисто в руки.
Про співпрацю з «Культурним десантом»
Останні півтора року я співпрацюю з об’єднанням «Культурний десант». В межах цього проєкту я приїжджала з концертами в гарячі точки на сході та півдні України, зокрема на Харківський, Краматорський та Запорізький напрямки. Поїздки туди, звісно, додають адреналіну в кров, проте за власну безпеку я не хвилююсь. Організатори облаштовують максимально комфортні умови для артистів у точках, де ситуація більш-менш стабільна.
Приїзди митців для військових — розрада й спосіб відпочити. Бійці втомлені: вони дуже багато працюють і фактично не мають дозвілля. Для нас же це можливість на якийсь відсоток зрозуміти цей контекст і побудувати кращу комунікацію. Особливо добре це вдається робити через музику, в моєму випадку — бандуру. Завжди вожу з собою дві — показую і розповідаю бійцям про наші кобзарські традиції, а вони з захопленням слухають і просять потримати інструмент. Дехто навіть хотів би вчитися.
У свій перший приїзд у гарячу точку я радше боялася не обставин, а власного нерозуміння досвіду цих людей. Бувало, що я й не знала, що сказати — комунікації між військовими та цивільними нас не вчать. Тому спочатку я припускалася помилок у тезах, які виголошувала, або у виборі пісень. Згодом, набравшись певного досвіду, я почала обережно підходити до складання репертуару. Я відмовилася від патріотичних і тужливих пісень: право співати їх мають ті, хто прожив те, про що йдеться в тексті. У мене інше завдання — викликати в них посмішки й бажання віддати дітей вчитися грати на бандурі.
Читайте також: