Юліян Китастий — українець із Детройта, бандурист-імпровізатор, який вивчає можливості інструмента понад 40 років. Гри на бандурі він навчився від батька, Петра Китастого, що є заступником Української капели бандуристів у Детройті (The Taras Shevchenko Ukrainian Bandurist Chorus of North America). Як композитор і виконавець Юліян Китастий працює над формуванням нового репертуару, в якому відроджуються автентичні традиції гри в контексті сучасної музики.
3 листопада в Jam Factory Art Center у Львові відбувся акустично-електронний концерт для бандури з елементами імпровізації, у якому разом із Юліяном Китастим взяли участь бандуристка Анастасія Войтюк і композитор Остап Мануляк (клавіші, електроніка).
До 2019 Китастий двічі на рік приїжджав в Україну з різними проєктами. Більшість із тих, до яких він долучався, зокрема New York Bandura Ensemble, Experimental Bandura Trio та Yara Arts Group, була зосереджена у Нью-Йорку. Там виконавець співпрацював із музикантами українського походження, зокрема зі співачками Мар’яною Садовською й Алексіс Кохан, гуртом «Жадан і Собаки», а також з іншими бандуристами. Тож для Китастого це перший виступ в Україні за п’ять років.
Це був камерний перформанс, що нагадував розмову з собою, інструментом і слухачем, адже більша частина музики створювалася в моменті. Музикант почав його зі слів: «Я питаю в бандури: “Що ти здатна грати?”. Вона мені відповідає».
«На бандурі від класики до world music — і не боятися»
Концерт був організований засновницею фестивалю сучасної бандури Lviv Bandur Fest (2017-2021) Анастасією Войтюк як частина покрокового відновлення фестивалю.
«Lviv Bandur Fest був мультижанровим проєктом. За чотири роки існування його гедлайнерами були музиканти, які шукали шляхи застосування бандури в різних напрямах — від джазу й поп-рок-фольку до world music. Це був майданчик, на якому можна було показувати нетипову якісну бандуру», — відзначає організаторка.
Китастий працює зі своїм інструментом у різних жанрах — від дум до електроакустичної музики. Протягом того вечора звучали твори у стилі репетитивного мінімалізму Ґласса й Райха, авангардні імпровізації на інструменті й музика до вистави «Тичина, Жадан і Собаки», створеної американською режисеркою з українським корінням Вірляною Ткач.
На думку виконавця, сучасна бандура може добре звучати в музиці різних стилів і напрямів:
«Якщо хтось хоче працювати у soul, хтось — у класиці, хтось — у world music, а хтось — у джазі, треба дозволити їм це робити і не боятися, що не буде кураторів, які скеровуватимуть їхню освіту. Таким чином ми зможемо виховати плеяду мультижанрових бандуристів».
Про перформанс
Концерт був розділений на дві частини: соло й вільна імпровізація двох бандур, клавіш та електроніки. Між завершеними, імпровізованими й напівімпровізованими сольними композиціями Юліян Китастий розповідав про контекст написання творів і свій бекґраунд. Сприймати музику допомагали і його коментарі щодо того, як влаштований інструмент: про конструкцію діатонічної бандури, процеси перелаштування перемикачів, що дозволяють отримувати нові лади.
Насправді імпровізацій було значно більше, ніж лише «елементи», як вказано в назві. Багато років Китастий перебував у колі нью-йоркських музикантів, які грали free improvisations. Він фактично не працює з нотами й вважає це «найкращим способом поговорити з інструментом і розвідати потроху його можливості».
Згодом за участи Остапа Мануляка була виконана «Heliopausa» для бандури й електроніки. Юліян створив її, дізнавшись про вихід космічних апаратів за межі Сонячної системи.
Для бандуриста це не перший досвід в електроакустичній музиці: 2017 року разом з Аллою Загайкевич він записав альбом «Disturbance Fields». Автори релізу мали на меті розширити межі стандартного розуміння інструменту.
«Звук із бандури через мікрофон потрапляє в комп’ютер, де проходить різноманітні фільтри, а потім виходить через колонки з іншим звучанням. Мені дуже подобаються такі речі. Завдяки такого роду імпровізації можна побачити нові грані звучання інструмента – для мене це нова сторінка», — говорив Китастий про роботу над альбомом.
Друга частина концерту була повною імпровізацією трьох інструментів — двох бандур і одного Nord-у. То був яскравий «джем», сповнений руху, взаєморозуміння і джазу. В діалозі між бандурами й клавішами спокій перетворювався на емоційність, репетитивність — на наскрізний рух, консонантна гармонія — на дисонуюче двоголосся.
Слухачам і слухачкам потрібно було встигнути вхопити все: картина, схожа на ф’южн. В той вечір водночас відбувалося створення нового та повернення до кобзарської традиції гри, «від якої люди свідомо відійшли», — бандурної музики з флажолетами й орнаментаціями, густою ритмікою, народженою в моменті. Як відзначила Анастасія Войтюк, «сучасна джазова імпровізація набагато ближча до кобзарства, ніж останні 50-70 років розвитку бандурного мистецтва».
«Розвідати глибше бандурне мистецтво 20-х і 30-х»
Для репертуару з перекладень творів бароково-класичної традиції, що використовується в академічній освіті бандуристів і бандуристок, інструмент не завжди підходить. Юліян Китастий каже:
«Зараз на часі розвідати глибше бандурне мистецтво 20-х і 30-х, зокрема — підійти ближче до харківської школи Хоткевича. Інструмент цього типу свідомо творився як бандура майбутнього і вже тоді розвивався радикально відмінним шляхом від бандури київського типу. Бандура Хоткевича походить із давнішої традиції, але вона може набагато більше. Потрібно відтворювати її тогочасне звучання, як це роблять виконавці ранньої добахівської музики, адже це змінить уявлення про неї і в Україні, і в світі. Насамперед бандуристи мають опанувати саме кобзарську традицію — гру на старосвітській бандурі — перед тим, як працювати в академічній музиці: ця техніка не є важкою, але вона дає нам розуміння, звідки ми походимо».
Сам Китастий, звертаючись до кобзарської традиції, зокрема, відмовляється від накладних нігтів, якими користується більшість сучасних бандуристів і бандуристок. Важливими у його музиці є розширені техніки гри, наприклад, ковзання щіткою чи ключем по струнах та шумовий метод (дрібне тремоло ковзанням нігтів вздовж струн).
Намагаючись відродити автентичні традиції гри, музикант цікавиться і досвідом розвитку народних інструментів інших країн, для яких з часом була вироблена широка сфера застосування. Особливий інтерес у нього викликає розвиток струнно-щипкових Азії, зокрема японської кото, та кельтської арфи.
«На відміну від цих інструментів, харківській бандурі не дали розвиватися. Проте зараз вона може піти тим самим шляхом розвитку. Світові зразки історій інструментів могли би нам показати дуже багато, просто до них треба придивлятися. Бандура має дуже великий потенціал. Ми не є аж так позаду — треба лиш довіряти собі».
Читайте також:
- «Так могла би звучати “Матриця 5”»: про створення семплованої бібліотеки звуків бандури
- «Писати сучасну музику — це класно, але виконувати її — ще краще». Інтерв’ю з Олександром Чорним
- Українці Курщини: про фольклор, ідентичність і зросійщення розповідає етномузиколог Євген Єфремов