Репертуарний вакуум в Національній опері Антон Жуков, артист оркестру Національної опери України ім. Т. Г. Шевченка, контрабасист

« — Ви посміхаєтеся, — сказав він. — І ви так спокійні? Чому ви не кричите?
—  Я кричу, — заперечив Гребер. — Тільки ви не чуєте».

Еріх Марія Ремарк. «Час жити і час помирати»

Все частіше в українському медіапросторі виникає питання, пов’язане з російсько-імперською культурною спадщиною. Багато українських артистів та концертних організацій вже відмовились від російсько-радянського репертуару. Але існує репертуарна проблема, набагато гостріша за «російське питання». Безпосередньо дотичними до її пролонгування є культурні інституції та виконавці.

В цій статті я пропоную розглянути формування репертуарної політики Національного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка, запропонувати публічне її обговорення та спробу переосмислення.

Фото з вистави «Лускунчик»

Події останнього десятиліття не можуть не впливати на українське суспільство, яке, стикаючись з новими викликами, швидко змінюється. В концертно-театральному житті результатом зміни відношення до значення сучасної української культури, а також культурної спадщини країни — має стати оновлення та осучаснення системи державних установ та закладів національного масштабу. Адже, на рівні з іншими безпековими аспектами, культурна безпека є невіддільною частиною обороноздатності країни. Тому державні національні колективи також несуть частину спільної громадянської відповідальності, пов’язаної з причинами трагедії, викликаної війною, що триває вже вісім років.

Вважаю, що для чіткішого усвідомлення нагальних потреб потрібен аналіз того, що відбувалось у минулому. Його терміни — від вересня 2011 року до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну — обрано не випадково. По-перше, події цього періоду активували процеси докорінної зміни суспільства. По-друге, саме з вересня 2011 року був запущений механізм оновлення складу художнього керівництва Національної опери та балету України: призначення нового головного режисера, Народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Анатолія Солов’яненка — 2011 рік; головного диригента, Народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Миколи Дядюри — 2011 рік (в сезонах 2011–2013 років його посада мала назву «музичний керівник»); художнього керівника балету Аніко Рехвіашвілі — 2013–2019 роки; головного хормейстера Богдана Пліша — 2013 рік.

Для найбільш об’єктивного погляду проаналізуємо репертуар Національного академічного театру опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка, виходячи з його назви: Національний — наявність в репертуарі вистав та концертних проєктів загальнонаціонального значення та бажання оновлювати репертуар за цим критерієм; Академічний — почесна назва, що надається зразковим державним театрам; ім. Т. Г. Шевченка — вшанування пам’яти людині та митцю, на честь якого названий театр.

Балет «Вечори на хуторі біля Диканьки» за мотивами творів Миколи Гоголя

Почнемо із Національного балету України.

За вказаний період близько десяти балетних вистав, серед яких «Каприси Долі», «Дама з камеліями», «Снігова королева», «За двома зайцями», «Юлій Цезар», «Данте», є оригінальним продуктом Національного театру.

Так, музика вистави «Каприси долі» — обробка скрипкових каприсів Ніколо Паганіні в аранжуванні для оркестру Мирослава Скорика. Три інших — «Дама з камеліями», «Снігова королева» та «Данте» — компіляції музики різних часів і стилів, серед яких немає жодного українського твору. А балет «Юлій Цезар» цілком складається з музики видатного італійського композитора Отторіно Респігі. І лише балет Юрія Шевченка «За двома зайцями» (прем’єра відбулася в червні 2017 року, без участі головного диригента та художнього керівника балету) — повністю відповідає критерію національного продукту.

На черзі Національна опера України.

Серед оперних прем’єр цього періоду — «Дон Карлос», «Наталка Полтавка», «Казка про царя Салтана», «Запорожець за Дунаєм», «Служниця-пані», «Флорія Тоска», «Севільський Цирульник», «Богема», «Казки Гофмана». З них три потребують окремого обговорення — це «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм» та «Севільський цирульник».

Розглянемо їх в хронологічному порядку.

Прем’єри українських вистав

«Наталка Полтавка». Для заявленого художнім керівництвом театру осучаснення музики вистави, прем’єра якої відбулася у 2012 році, було задіяно тодішнього художнього керівника Національної опери України, героя України, Мирослава Скорика. Виставу помітно скоротили, в основному коштом «деяких пісенних і розмовних моментів». Основні партії вокалу та хорові епізоди залишилися оригінальними, а от оркестрування було зроблено наново. Та навіть після багаторазового прослуховування вистави залишається незрозумілою роль аранжувальника партитури опери. Тому що чітко відповісти на питання — в чому саме полягає «сучасність» музики, окрім наявності сучасного автора нової версії — не є можливим. Та в результаті задекларована ідея осучаснення звелась, власне, до скорочення часу, витраченого глядачем на перегляд вистави. Втім, реальною перевагою нової редакції є наявність нових сценічних костюмів та декорацій, виготовлених спеціально для прем’єри.

Через три роки подібного осучаснення зазнала і вистава «Запорожець за Дунаєм», яка в такий самий спосіб була перероблена тією ж творчою командою.

У 2019 році художнє керівництво театру — щоправда, вже без участі Мирослава Скорика, якого змінив на цій посаді чинний художній керівник та генеральний директор театру Петро Чуприна — вирішило зробити щось на кшталт історично поінформованої версії музики вистави «Севільський цирульник», з сучасною режисурою. Виходячи з цього задуму, мову попередньої версії — українську — замінили мовою оригіналу. Була придбана партитура, більш наближена до уртексту та відкриті всі купюри, зроблені у попередніх редакціях. Таким чином, вистава подовшала.

Два зовсім різні підходи до інтерпретації класичних творів видають подвійні стандарти — явно не на користь національному продукту.

«Наталка Полтавка» і «Запорожець за Дунаєм» десятиліттями, у численних постановках режисерів та диригентів, у виконанні майже півсотні акторів-співаків багатьох поколінь, лунали зі сцени київського оперного театру — починаючи з радянських часів сталінської доби, і безпосередньо до моменту новітніх сучасних перетворень. Тому вищеозначені прем’єри, навіть в суттєво оновленій редакції, все ж таки більш коректно було б називати поновленнями.

Окрім «Наталки Полтавки» і «Запорожця за Дунаєм», прем’єр українських вистав в одинадцятирічний період більш не відбулось.

Солістка Національної опери України Анжеліна Швачка / Facebook 

Ну і нарешті — останній напрямок театральної діяльності, який хотілося б обговорити в цій статті, стосується проведення концертів. В період зазначених одинадцяти років у театрі було здійснено концертні проєкти: «Гала Європа», «Гала Італія», «Гала Франція», «Гала Россіні», «Гала Вагнер», «Гала Чайковський», «Сліпуча молодість класики», «Шедеври світової балетної класики». Чимало з цих концертів йшли не один раз, тобто повторювалися.

А от Гала-концерт з нагоди Дня Гідності та Свободи, який відбувся 21 листопада 2019 року, став одноразовим проєктом, та, навіть згодом, не був включений в репертуарний список театру на сайті державного підприємства. З 20 творів, що пролунали на тому концерті, лише 5 належать перу українських композиторів. Решта програми була заповнена австрійською, італійською, російською та французькою музикою. Та й серед п’яти творів трьох, представлених у програмі композиторів — Семена Гулака-Артемовського (1813–1873), Миколи Лисенка (1842–1912), Михайла Скорульського (1887–1950), не було жодного твору, написаного хоча б у другій половині ХХ сторіччя. Не говорячи вже про твори композиторів сучасної Незалежної України.

Слід нагадати, що день Гідності та Свободи був встановлений в Україні як свято 13 листопада 2014 року. Багато сучасних українських композиторів брало участь в подіях двох революцій 2004–2005 та 2013–2014 років, гаслам яких і присвячено це свято. Може, вже прийшов час послухати їх?

Окреме місце у концертних програмах театру займають трагічні дати нашої української історії. Голодомор, Чорнобильська трагедія та розстріли на Майдані у лютому 2014 року увесь зазначений час слухачі сприймали лише через Реквієми Моцарта та Верді. Але підхід до концертів, пов’язаних із трагедією українського народу, не може бути повністю позбавлений сучасного погляду на сумні події новітньої історії.

Каміль Сен-Санс. «Лебідь». Соло Олени Філіп’євої

І на завершення ще декілька фактів. Багато концертів проводилося на різні свята, наприклад на Різдво або 8 березня. Але жодного разу за весь зазначений період у театрі не було ані Гала-концерту Миколи Лисенка, пам’ятник якому встановлений на вулиці Володимирській біля театру, ані хоч якогось маленького концерту пам’яті Тараса Григоровича Шевченка, ім’я якого носить академічний театр.

Навіть після такого насправді поверхневого аналізу стає наочним, що художнє керівництво театру не розуміє роль національного колективу у сучасному українському культурному просторі. А репертуарна політика головного театру країни потребує негайної зміни курсу в бік реального осучаснення репертуару, пов’язаного як з історичною пам’яттю української нації, кримських татар та громадян України інших національностей, так і з українським сьогоденням. Це, без перебільшення, святий обов’язок, покладений на національні колективи суспільством і державою.

Цілком зрозуміло, що проблема Національного театру опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка не є поодинокою. В різному обсязі така проблема існує в кожному національному колективі нашої країни. Недбале ставлення до проблеми такого рівня може призвести до подальших негативних наслідків, пов’язаних з патріотичним вихованням молоді та з безпекою нашої країни у майбутньому.


Основу статті складає інформація з офіційного сайту Національного академічного театру опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка. Цитати та окремі контекстові слова, використані в статті, взяті з пресрелізів, які також можна знайти на офіційному сайті театру в описі до вистав. А також в статтях: ««Наталка Полтавка» стала ближчою до сучасності» в газеті «Хрещатик» від 11.07.2012 р. та «Режисер Анатолій Солов’яненко трохи «похулиганив»» в газеті «День» від 25.04.2019 р.

 

Читайте також:

У нас все свято: музичний фольклор у виставі «Morituri te salutant»

Російська культура vs звірства російської армії в Україні: який між ними зв’язок?

• Скрипалька Анастасія Полуденна: «Поки ми не пройдемо курс лікування, — у нас алергія на російську культуру»

1 коментар

  1. Дуже гарна стаття!!! Є також дуже гарні твори І. Шамо і П. Майбороди які ніде не виконуються і в запису немає, у Г. Майбороди є чудова опера “Милана” яка була знята з репертуару 1972р а в 2005 році була записана на компакт диск і все від тоді не виконувалась. Є така думка, щодо осучаснення опери, не знаюю на скільки вона раціональна. Потрібно все по новому проникати в лібретто і переносити в сучасні реалії, тобто як той чи інший герой перживав той чи інший момент в наш час, а може і на випередження

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *