Корисні копалини «Уха»: у майбутнє до витоків 

Фото: instagram.com/pavilionofculture/

Мало не музичний колапс могли б спричинити новини у день 15 жовтня. Якщо в світі чекали перший за шість років реліз Adele, нові треки після трьох років мовчання Stromae та 30 Seconds To Mars, то в Україні ця непересічна* дата тепер асоціюється з відновленням діяльності Музичної агенції «Ухо» («Вухо»). Одні з нечисленних амбасадорів сучасної класичної музики, які у 2020 році отримали Шевченківську премію, повернулися з проєктом, спрямованим на саморефлексію — «Корисні копалини». Про його сутність, виставку у «Павільйоні культури» на ВДНГ, концерти 15 і 16 жовтня та майбутні події від контрабасиста Назара Стеця, співачки Вікторії Вітренко, піаністки Діни Писаренко читайте у тексті.

* Дата 15.10.2021 є непересічною, оскільки цифри числа 15 римуються із сумою чисел місяця (1+0) і року (2+0+2+1) 

Артефакти «Корисних копалин» 

«Корисні копалини» є розгалуженим проєктом, що пов’язаний з операми, які були показані агенцією «Ухо» в Національній опері України у 2016–2018 роках — «Лімб» Стефано Джервазоні, «Хліб. Сіль. Пісок» Карміне Челла та «Моє зрадливе світло» Сальваторе Шарріно. «У своєму післяжиттєвому стані постановки «Уха» схожі на давні дерева: ми робили опери так швидко, що під вагою наступних вони одразу кам’янішали — перетравити їх було неможливо. Чи може бути якась користь від цих копалин?» («Ухо»)

Коли твір перестає існувати як озвучений текст та залишає по собі лише виокремлені об’єкти-«копалини» — їх може оживити контекст. Мультимедійна виставка «Корисні копалини», яка знаходитиметься у павільйоні ВДНГ №13 «Вугілля» до 31 жовтня, представляє саме цей контекст історій та спогадів про опери.


«Аби показати, що сталося з операми “Уха” під впливом часу й зовнішнього середовища, ми інвентаризуємо мультикамерні записи опер, об’єкти сценографії, оригінальні лібрето та музику» («Ухо»).


Обравши час у формі реєстрації не пропустіть екскурсію виставкою, адже саме під час неї, як у «Ночі в музеї», експонати «оживають», обростають розповідями. Тобто окрім того, щоб побачити й почути фрагменти вистав, можна усвідомити, якою пригодою було для «Уха» поставити опери (за традицією: не завдяки, а всупереч обставинам). Ця виставка також — подорож асоціаціями навколо опер, в тому числі і фантазією головної художниці Каті Лібкінд. Її ви, до речі, можете зустріти особисто: Катя щодня приходить поливати мох на рештках одного з експонатів. Але досить, більше без спойлерів. 

З подорожі у минуле продовжується не лише історія «Уха», а й починається історія місця, в якому проходить виставка. Це муляж шахти, що був нарешті розчищений від сміття; його лабіринти поєднані із павільйоном ВДНГ №13 «Вугілля». «Корисні копалини» відкривають простір, де буде тепер функціонувати кураторська інституція на перетині сучасного візуального мистецтва, нової музики та архітектури «Павільйон культури». Її співзасновницею є кураторка «Корисних копалин» та Музичної агенції «Ухо» Саша Андрусик.

Виставка працює з 12:00 до 20:00 пʼять днів на тиждень (понеділок та вівторок — вихідні). Реєстрація на екскурсію за посиланням, оновлення та деталі — у події в Facebook.

 

Музика «Корисних копалин»

П’ять концертних програм проєкту «Корисні копалини» також пов’язані з поставленими «Ухом» операми. Вони дотворюють музичний контекст інструментальними творами композиторів опер Стефано Джервазоні, Карміне Челла та Сальваторе Шарріно, а також прилеглих за часом та музичною мовою інших авторів: Семюела Андреєва, Тосіо Хосокава, Франко Донатоні, Стефано Скоданіббіо тощо.

Програма, яку двічі (15 та 16 жовтня) виконав «Ухо-ансамбль» під керівництвом Луїджі Ґаджеро в Будинку Архітектора, є налаштуванням для наступних концертів проєкту «Корисних копалин». Коли мелодійність, насичена столітніми шарами риторики, втратила сенс, а гармонія — рушійну роль у створенні музики, композитори звернулися до універсалій, свого роду також витоків і коріння: руху, жесту, дихання. Сучасно поінформоване виконавство Луїджі Ґаджеро та «Ухо-ансамбля» стало немов актом терапії від реальності, де фокусуючись на звукових порухах, тембрових кластерах, зміні сонорів та грі між інструментами ти наче розчиняєшся сам й продовжуєш існувати в потоці музики, виключно за її правилами. 

Луїджі Ґаджеро та «Ухо-ансамбль»

Подальші концерти відбудуться 23, 24 та 27, 29 жовтня у «Павільйоні культури»: прозвучать три сольні програми та моноопера. Чому їх варто відвідати та чого від них очікувати — відповідають виконавці. 

 

Сольний концерт контрабасиста Назара Стеця

Яку програму будеш виконувати? 

«Sei studi» Стефано Скоданіббіо, «Lem» Франко Донатоні, «Lighting up» Семюела Андреєва, «Esplorazione del bianco» Сальваторе Шарріно, «Strepito e garbuglio» Стефано Джервазоні.

Чому саме такий вибір?

У виборі програми «Ухо» відіграло ключову роль на 80%. Твори Шарріно та Джервазоні — бо хотілось продовжити лінію «корисних копалин». З Андреєвим та Джервазоні я познайомився особисто під час композиторських воркшопів від «Уха». Тоді Джервазоні відразу поділився нотками «Strepito e garbuglio», що була написана для Флорентіна Жено у 2015 і по сьогодні зіграна ним лише раз. А Семюель написав «Lighting up» у 2016, проте опублікований твір був лише у 2019, тоді я і зіграв премʼєру. За музичною стилістикою Андреєв — це тотальна Італія та Канада з французьким шармом.

Щодо Шарріно, то кілька камерних творів та опера «Моє зрадливе світло», що довелося зіграти в різні роки з «Ухом», безповоротно закохали в цю звукову естетику. Із самим Сальваторе я не знайомий, але від Луїджі періодично чую якісь історії з життя, які дуже точно характеризують його як митця. Одна з улюблених — Шарріно якось запитали, чому він використовує так багато флажолетів, на що той із посмішкою відповів: «Мені дивно, що Бах їх не використовував».

З Франко Донатоні не було шансу познайомитись, бо він помер ще у тих роках, коли я освоював скрипку, і думка про контрабас й близько не літала під черепом. Але я дуже люблю його музику для інструментів-соло («Argot» і «Omar» — взагалі шедеври), тож «Lem» — також у програмі. Ну й «Sei studi» Скоданіббіо — «клондайк» у всіх сенсах, і я просто хочу грати цю красу якомога частіше.

Назар Стець

Ця програма для тебе — …? 

Це програма-парадокс, яка показує контрабас в нетиповому для нього амплуа. Він стане провідником у крихкий тендітний світ звуку, сповненого ніжності та тепла, що його треба плекати й берегти, як щось дуже цінне. 

На що треба звертати увагу слухачам, щоб отримати кайф?

В цей світ дуже нелегко потрапити з першого разу. Надто багато всього роїться у наших головах, щоб змусити вуха чути і вірити почутому. Але факт у тому, що такий світ є незалежно від того, знаємо ми про його існування чи ні. (Як знайти підхід до слухання сучасної музики дивіться у відеорекомендації від Назара Стеця в кінці тексту. — ред.)

Яке питання щодо концерту поставив би собі ти? І дай відповідь на нього.

– Чому ти продовжуєш грати так багато нової музики й так мало старої? 

– Піду від зворотного: для мене грати лише музейну музику мертвих композиторів — це як ігнорувати виклики й питання сьогодення. Комусь так норм, ховатись в накрохмалений світ консонуючих звуків, для мене — шлях в нікуди. 

Дорогою сучасної музики Назар Стець поведе вже 23 жовтня о 19:00. Як потрапити на концерт — дивіться на сторінці «Ухо» у Facebook.

 

Лекція-концерт «Одіссея голосу» у ХХ–ХХІ століттях від співачки Вікторії Вітренко

Яку програму будеш виконувати? 

«Stripsody» Кеті Барберіан, «Aria» Джона Кейджа, «Sequenza III» Лучано Беріо, «Wespe» Енно Поппн, «Recitation №9» Жоржа Апергіса — усе для жіночого голосу a capella. Це такі собі шлягери класичної сучасної вокальної музики.

Чому саме такий вибір?

«Одіссея голосу» — це лекція-концерт, що присвячена розвитку вокальної сучасної музики у ХХ–ХХІ століттях. Будемо говорити, з кого все починалося, як розвивалося і куди привело; про тенденції розвитку, що є наразі, та моменти інтерпретації. Ця лекція із прикладами на класичних репертуарних творах сучасної практики. A cappella — тому що подія відбудеться у віртуальному форматі, це зумовлено технічними можливостями. Нині я перебуваю у резиденції Cité internationale des Arts, тож це буде інтимне спілкування через пряме включення з Парижу для вірних слухачів агенції «Ухо» та «Ухо»-ансамблю.

Ця програма для тебе — …?

Якщо лекція — це торт, тоді ця програма для мене — вершки на торті.

Вікторія Вітренко. Фото: Олівер Роекл

На що треба звертати увагу слухачам, щоб отримати кайф?

Лекція-концерт буде цікава тим, хто хоче познайомитися із сучасними вокальними практиками. Треба просто прийти і послухати з відкритим серцем та відкритими вухами. Наприкінці лекції можна буде отримати кайф від спілкування, адже в слухачів буде можливість ставити питання, а я намагатимусь на них відповісти.

Яке питання щодо концерту поставила би собі ти? І дай відповідь на нього.

– Коли в Україні почнуть викладати сучасну вокальну музику?

– Коли я приїду в Україну, чи коли мене запросять. Мені здається, що у звʼязку із розвитком сучасної музики в Україні, треба зробити обовʼязковим курс сучасних вокальних технік для усіх співаків в Музичних Академіях. Вже б час про це задуматись, особливо після прем’єри опери «Вишиваний» Алли Загайкевич в Харкові. 

Лекція-концерт «Одіссея голосу» Вікторії Вітренко відбудеться у «Павільйоні культури» 24 жовтня о 16:00, вхід за записом на виставку.

 

Сольний концерт піаністки Діни Писаренко

Яку програму будеш виконувати?

«de la nuit та Perduto in una città d’acque» Сальваторе Шарріно, «Expectations» Карміне Емануелє Челла, «Prés» Стефано Джервазоні.

Чому саме такий вибір?

Програма присвячена спогадам про три опери трьох композиторів, до роботи над якими я свого часу долучилась як концертмейстер. Ці композитори абсолютно не схожі у своїх психологічних позиціях. Для порівняння скажу, що Шарріно малює звуками, Джервазоні — пише. Фортепіанне письмо Шарріно походить від імпресіоністів-символістів, в нього — крупні «узагальнені» жести, що збираються у вібруючу цілісну гармонію, картину. Натомість Джервазоні оповідає, пише наддетально, поліфонічно, виписує вказівки ледь не для кожної ноти. В його інструментальних творах, на мою думку, простежується та ж театральність, дескриптивність слова (реального чи уявного), сміливість та вишуканість рішень, що є і в мадригалах. 

У той же час Челла є не тільки композитором, але й математиком, дослідником, філософом, піаністом. Його «Expectations» триватимуть три хвилини, це три сторінки тексту та два епіграфи, які, гадаю, цікаво буде знати й слухачам.

Перший епіграф:

«З точки зору математики, згортка описується наступним чином: y(n)=x(n)*h(n) = L-1 E k=0 x(n-k)h(k)=X(n)×Y(n), де x(n) називається вихідний сигнал, h(n) називається імпульсивною реакцією довжини L, X(n) є трансформацією Фур’єра x(n), та Y(n) є трансформацією Фур’єра y(n)».

Другий епіграф:

«Часу, що тобі відведено, настільки мало, що якщо втратиш бодай одну секунду, ти вже втратив все життя, адже воно не триває довше, триває рівно стільки часу, скільки втратиш». (Франц Кафка)

Ця програма для тебе — …?

Ця програма для мене, як завжди, є дорогоцінною можливістю зрозуміти дещо, свідомо, або підсвідомо, про непересічних геніальних людей, якими є композитори, про час, і, може, про себе. Можливістю чогось навчитись.

Діна Писаренко. Фото: Кіра Кузнецова

На що треба звертати увагу слухачам, щоб отримати кайф?

Для отримання насолоди, покращення психологічного та фізичного здоров’я, раджу слухати барокову та класичну музику. Ця ж програма — у жодному разі не та музика, від якої можна отримати кайф. (Звучить як виклик, чи не так? — ред.)

Цикл Джервазоні для мене є рафінованою інтелектуальною грою, (ауто-)іронічною і дещо травмованою. Він складається з трьох зошитів по шість п’єс в кожному, де назва кожної п’єси, за винятком однієї, починається з pré (з фр. — «луг», або «перед-», ще один рівень гри). Назви пʼєс можна буде використати під час концерту, як «дорожню карту» для слухання: I. Pré ludique (Прелюдування); II. Pré lubrique (Перед-похотливий); III. Pré public  (Перед-публічний); IV. Prémisse (Передумова); V. Précipice (Прірва); VI. Prémices (Первістки); VII. Précieux (Манірний); VIII. Prétentieux (Вибагливий); IX. Pernicieux (Злоякісний, або Небезпечний); X. Pré épuré (Прибраний луг); XI. Pré carré (Квадратний луг); XII. Pré paré (Підготовлений); XIII. Prétérit (Граматичний минулий час); XIV. Pré d’après (До після, або Луг до); XV. Pressenti (Передчуте); XVI. Pre d’avant (До раніше, або Луг раніше); XVII. Predicatif (Прогнозуючий); XVIII. Pré de près (Луг зблизька).

Щодо Шарріно, то маю стійку асоціацію його відчуття «suspense» із атмосферою фільмів Лінча, або Хічкока. Його «de la nuit» — це колаж з «Gaspard de la nuit» («Нічний Гаспар») Равеля, «нарізка» з фрагментів довжиною одна-дві секунди, що вимучує як виконавця, так і слухача. Тут неможливо віддатись плинові часу, слуху нема за що «зачепитись». 

Яке питання щодо концерту поставила би собі ти? І дай відповідь на нього.

Напевно, найголовнішим моїм питанням до самої себе є «Навіщо я займаюсь музикою?». Мені вкрай важко знаходити контакт з людьми, тож музика завжди цікавила мене саме як мовлення, засіб невербальної комунікації, простір якогось більш безпосереднього вираження, де існує можливість відчути людину — композитора, або партнера по музикуванню — у найбільш правдивому її вимірі. 

Сольний концерт Діни Писаренко відбудеться 29 жовтня о 20:00 у «Павільйоні культури». Як потрапити на концерт — дивіться на сторінці «Ухо» у Facebook.

 

Моноопера «Vanitas. Natura morta in un atto» Сальваторе Шарріно

Подорож-рефлексія «Корисними копалинами» до витоків діяльності «Уха» завершиться невеликим кроком у майбутнє, висадженням нового «дерева» — постановкою моноопери Сальваторе Шарріно «Vanitas. Natura morta in un atto» («Ванітас. Натюрморт на одну дію»). Доволі песимістично-філософський фінал проєкту, зважаючи, що «vanitas» (з лат. — «марнота», «порожнеча») — це жанр живопису Нижніх країн у XVI–XVII століттях, що призначався для нагадування про швидкоплинність життя, марнотність задоволень та неминучість смерті. З іншого боку — символічно, адже ця опера також колись перетвориться на «корисну копалину».

Головний і єдиний співаний мотив одногодинної опери вважають анаморфозою до мотиву «Stardust» Хогі Кармайкла, тож можна уявити, якою «Ванітас» стане цікавою психоделічною подорожжю. Водночас повторення усіх слів з однаковим мотивом нівелює смисловий вимір тексту. «Коли голос довірено мовчати, не залишається нічого, крім рота, його порожнини, слини. Розкриті губи як межа із порожнечею» (Сальваторе Шарріно). 

Показ моноопери відбудеться у Будинку Архітектора 30 жовтня о 20:00 у виконанні Катерини Дзюндзі (сопрано), Діни Писаренко (фортепіано) та Віктора Рекало (віолончель). Як відвідати перформанс — дивіться на сторінці «Ухо» у Facebook.


Читайте також:

Джаз і класика: точки перетину

Камерне осердя Двадцять сьомих Контрастів

«Вишиваний. Король України» — сучасній класичній опері в Україні бути. Але як?..

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *