Історичні анекдоти про музикантів — річ доволі підступна. Хоч вони й існують поза звичною системою координат «факт-фейк», а втім, є надто інформативними, щоб ними нехтувати. Ідеальною візуалізацією тут слугувала б одна з анаморфних скульптур Джонті Гурвіца: «зрозуміти її», тобто зчитати деформований образ можна лише за умови правильної перспективи.
Адекватно зрозуміти зміст історичного анекдоту так само складно. Втім, наново переповісти черговий анекдот, погратися з оптикою, і під час гри побачити у зображенні поруч з об’єктом себе — один із ефективних способів відрефлексувати досвід наших колег з минулого. Тож пропонуємо поглянути на один з таких анекдотів з життя ікони музичного галантного стилю, Карла Філіпа Емануеля Баха.
Rejuvenation in Copper from Jonty Hurwitz on Vimeo.
Скандал
На початку 1770-х композитор і музичний тревел-журналіст зразка XVIII ст. англієць Чарльз Бьорні активно працював над продовженням своєї серії “The Present State of Music”. Перший том був присвячений музичним центрам Італії та Франції, а в другому Чарльз зосередився на Австрії, Німеччині та Нідерландах. Він подорожував містами, описував тамтешнє музичне життя, інтерв’ював його героїв. У 1772 році Бьорні завітав до Гамбургу, яке до початку 1770-х встигло перетворитися на європейську музичну провінцію. Втім, саме тут вже кілька років жив і працював Карл Філіп Емануель Бах.
До цього, другий з п’яти синів Йоганна Себастьяна тридцять років служив при дворі Прусського короля Фрідріха ІІ у Берліні, де мав все, про що тільки міг мріяти тодішній музикант: попит на свою музику, комфортні умови праці, стабільне економічне та соціальне становище, високий статус визнаного авторитету. Яке ж було здивування європейської музичної спільноти, коли п’ятдесятирічний Бах вирішив змінити «столичну прописку» на провінцію: по-перше, це не вкладалося в тодішні уявлення про успішну кар’єру, а по-друге, вчинок суперечив іміджу самого Баха як людини, абсолютно не схильної до усілякої ексцентрики. До того ж змінивши посаду з придворного музиканта на міського капельмейстера, Бах мав відкоригувати перелік своїх профільних кваліфікацій: наприклад, почати писати вокальну церковну музику та повернутися до гри на органі, якого він майже не торкався останні тридцять років.
Звісно, в кулуарах висувалися різні версії щодо причини переїзду Баха. Бьорні, який, вочевидь, мав гострий нюх на цікаві історії, не оминув можливості самостійно дослідити цей сюжет з життя композитора. В результаті він прийшов до висновку, що «під час проживання в Берліні Бах, схоже, не мав тієї прихильності, на яку заслуговував», а тому змушений був переїхати.
Ця його думка про раптове усвідомлення невизнаності власного генія закономірно викликала хвилю сумнівів і навіть обурення. Зрештою, аргументи проти Бьорнівської версії ґрунтовно підсумував знайомий обом нашим героям науковець Крістофер Даніел Ебелінг: «Не може вважатись поганою та музика, яка впродовж сорока років вважалася хорошою».
Сьогодні ми можемо впевнено стверджувати: Бах отримував гідну зарплатню і не мав гострих конфліктів ані з колегами, ані з керівництвом, та й на брак популярності не скаржився. Тобто головна причина переїзду Баха полягала в якійсь іншій площині, а отже, інтрига досі жива.
Чи не єдина зачіпка в цій справі — зафіксований Чарльзом Бьорні коментар самого Баха. Бьорні пише: «Якось Бах сказав, що, якби він перебував у місці, де його твори добре виконувалися і слухалися, то він вбив би себе постійним намаганням догодити». І далі пряма мова Баха:
«Прощавай, музико! Тепер у мене є чудове товариство, я насолоджуюся тут більшим спокоєм і незалежністю, аніж при дворі. Після п’ятдесяти я відмовився від того всього і сказав: нумо їсти й пити, бо можемо померти вже завтра! Тож я цілком примирився зі своїм становищем, хіба що інколи зустрічаю людей зі смаком і проникливістю, які заслуговують кращої музики, аніж ми можемо тут забезпечити».
Проаналізувавши ці слова, досвідчений психолог міг би багато сказати про складність післякризового стану композитора: надто виразно чується в них фірмова іронія бахівського клану. Втім, можливо, причини обговорюваної кризи не обмежувались лише особливостями характеру Баха чи якимись специфічними перипетіями його долі, а мали більш системний характер? Тобто, чи не можемо ми побачити в цій історії, як в хромованому стрижні скульптур Джонті Гурвіца, відображення більш глобальних тенденцій музичної культури?
Що стискає пружину
Карл Філіп Емануель Бах — належав до галантної музичної традиції, що підтверджується його зізнаннями у психологічній і творчій втомі від постійної потреби відповідати очікуванням професійної спільноти. Зрештою формула «вмерти, але догодити» якнайкраще транслює етичне кредо галантного музиканта. Вона, з одного боку, стверджує фіксацію на реакції слухача-реципієнта, чия інтелектуальна насолода стає головним сенсом усього творчого процесу. З іншого, відбиває проблему обмеженості креативних і психологічних ресурсів, які забезпечують високий рівень цієї насолоди.
Музикант галантної традиції займає бінарну позицію — він розважає, догоджає, і одночасно веде за собою, або ж навіть маніпулює увагою та емоційним станом слухача. І як будь-хто, хто має владу, він гостро відчуває власну вразливість від ймовірної обмеженості тих творчих і психологічних ресурсів, які цю владу забезпечують. Вочевидь, внутрішньої пружини Баха вистачило на тридцять років стискання, після чого він вирішив кардинально змінити своє становище.
Інша дихотомія, що є ключовою властивістю галантної традиції, — це поєднання виняткової оригінальності та одночасної доступності музичної ідеї. Добре відкалібрований баланс був найвищою цінністю галантної свідомості. Жорстка вимога бути креативним, але зрозумілим не давала можливості композитору безпечно, без жодних ризиків вдатися до творчого ексцесу, тобто необмеженого нормативами творчого акту.
Бахівське «Прощавай, музика» — це фактично зізнання в тому, що тепер він відмовляється жити в постійних пошуках омріяного ідеального балансу, як того вимагає високе положення композитора при одному з найбільш славетних дворів Європи. Нині він надає перевагу умовам, які катастрофічно віддаляють його від сану «істинного служителя галантного культу виваженості», втім, економлять його внутрішні ресурси та дарують можливість сконцентруватися на інших творчих і загальножиттєвих завданнях. Він обирає «спільноту, спокій і незалежність».
Сьогодні настала неділя святая
Але чи так вже мав рацію Бах, коли припускав, що зміна пріоритетів неодмінно призведе до зниження його результативності як композитора? Адже саме після переїзду Бах написав, серед іншого, ті клавірні твори, які створили йому посмертну репутацію дуже винахідливого, вибагливого інтелектуального композитора, який водночас віртуозно володіє технікою емоційного залучення та ідеально відчуває формат.
Зрештою, і репутаційні ризики не зашкодили: у свої сімдесят Бах залишався вельми активним і впливовим гравцем ринку нотовидання, якого не просто поважали — його купували, виконували й обговорювали. Таким робом, останні два десятиліття життя композитора за всіма кількісними та якісними показниками стали найбільш плодовитими його роками. Після п’ятдесяти Баху вдалося переосмислити самого себе, свою професійну й соціальну ідентифікацію, і зрештою «перевинайти» себе як творця.
Той вчинок, що вдавався проявом завбачливої економії сил вже немолодої людини, виявився кроком у простір скасованих обтяжливих обмежень, простір прихованих природних ресурсів, простір спокою та незалежності, які вивільняють творчу фантазію. Цей бахівський маневр сучасні теоретики культурної праці назвали б актом креативної деструкції. Соціолог культури Паскаль Гілен концептуалізував це явище як «недільний день», тобто «день байдикування», «змарнований час», що дає змогу вийти за межі фетишизованих ідеалів. Поза тим, що нинішні умови креативного сектору та галантного музичного середовища є такими різними, бахівський досвід самовивільнення здається потенційно корисним. Можливо іноді, в нескінченних пошуках нових обертів креативності, варто взяти паузу, щоб встигнути творчо усвідомити факт власної тимчасовості та відсвяткувати його як слід!
The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon