Будемо човном плавати і просто руками,
коли вмієте; будемо читати, розмовляти,
я буду Вам грати Шумана і Шопена,
яких Ви, здається, дуже любите, окрім того,
українських пісень масу у власній транскрипції,
вільній від контрапункту і всякої теорії
Із листа до О. Кобилянської
DO тебе, Україно
Значення Лесі Українки применшити неможливо: критерії важко застосовувати до настільки знакової постаті українського письменства, фольклористики та музики. І якщо зосередитись на останній згаданій царині зацікавлень Лариси Косач — музичному процесі, то пригадаємо і таке: постамент велетам створювали не менш захоплені й залюблені в музику люди, аматори чи професіонали.
Серед них і Леся Українка. Навряд чи вона мала на меті своїми студіями створювати конкуренцію тогочасним композиторам. Унікальність її таланту була і залишається звернена на всю поетику світу та України у ньому. Своєю творчістю Українка посприяла появі музичних творів у таких авторів, як Микола Лисенко, Кирило Стеценко, Яків Степовий, Михайло Вериківський, Федір Надененко, Віталій Губаренко, Віталій Кирейко та ін.
Хоч в 1890 році вона із сумом напише: «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт…», — ми так легко не віримо. Можливо, стався цей симбіоз? Бо у її 150-ліття пам’ятаємо тонкі зв’язки, що постали між Лесею і музикою, музикою і поезією, Лесею та Україною.
REве — гуде негодонька
Попри усі бурі власного життя, хвороби, втрати близьких людей, Леся не полишала хороброї віри у своє призначення. Ще з раннього дитинства вона почала навчання на фортепіано. Хоч і з вимушеними перервами у грі, інструмент став для письменниці величезною втіхою, «любим другом», без якого Українка сумувала під час переїздів: «Чи привезли вже фортепіано? Ах, який жаль, що тут у мене ніякого інструмента нема!».
Не обмежуючись фортепіано, в 1906 році Леся Українка починає вчитися грати на бандурі. На жаль, навчання через хворобу було припинене. А у десятирічному віці після однієї з операцій, її обидві руки та одну ногу зафіксували у гіпс. Вільною залишалася лише одна нога, пальцями ступні якої вона навчилася грати на фортепіано.
Настільки емоційно Леся Українка сприймала музику, свідчить її розповідь: «Лисенко грав мені нові композиції на Гайдна, і я прийшла від них в нестям…». Після власного навчання, Леся стала вчителькою для своїх сестричок, найбільш успішної — Оксани, бо та, як полюбляла казати Українка, «має добрі вушка і лапки».
MIсяць яснесенький
Виконання музики теж вельми цікавили Лесю. У листах до Ольги Кобилянської, відомої письменниці, Українка сумує за відсутністю живих концертів: «Ми тепер наче в “отлучении от церкви”, тільки не можемо витримати, аби часом десь до театру або до концерту не піти, бо таки ж годі витримати, коли такі боги музики приїздять, як, напр., піаніст Райзенауер, котрого я перед тижнем чула…
…Чи Ви його чули коли? Як ні, то можете жалувати. Досі я цілком не розуміла і не любила Моцарта (окрім Requiem), а тепер пізнала його в новому світлі і вже люблю. Навіть з Лістом погодилася, хоч не цілком ще, є в нього речі мені неприємні, і тут навіть Reisenauer нічого не порадить. Шопена, на мою думку, піаністка Єсипова не гірше, а може й краще грає, але щодо класиків, то Reisenauer справжня сила!»
FAнтазіє! Ти сило чарівна
Її фантазія — літературна, підігрівалась мистецькою — грою на фортепіано. Вона виконувала музику: найчастіше твори Бетховена, Шумана, Шуберта, Моцарта, Баха. А з українських композиторів — інструментальні етюди, твори Лисенка і часто імпровізувала. У листі до матері (1889) поетеса пише: «Дякую тобі за ноти. Сьогодні з їх грала. Грала Matrosenlied, але не дуже добре, бо фортепіано поганеньке і я до нього не звикла». А сестра Українки Ольга пригадує:
«Її музику було надзвичайно приємно слухати, далеко приємніше, ніж багатьох блискучих техніків — віртуозів. Грала так найчастіше вечорами, без світла, в темряві, коли не дуже хто слухав, свої імпровізації, — власне, імпровізації, а не зафіксовані композиції, бо кожен раз це було щось інше. Це була наче не музика, а розмова».
Тож вплив музики на творчість Лесі Українки величезний. Самі назви віршів вказують на музичну природу поезії: «Мелодії», «Ритми», «Сім струн», «Романс». Вся краса романтичного пориву відкривається й у Лесиному циклі віршів «Ритми», де емоційна палітра пристрасного голосу поетеси постає від розважливого монологу до гострого та відважного одкровення на краю скелі понад морем.
SOLовейковий спів навесні
Музика була незмінною супутницею її життя, підтримувала прагнення зберігати і примножувати народні скарби-пісні. Не тільки майстерна гра Українки (як стверджують сучасники), але й добра пам’ять підштовхнули її на записи фольклору. Климент Квітка, етнограф та чоловік Лесі Українки, згадував: «З початку знайомства Леся Українка повідомила мене, що давно вже співає волинські пісні для запису М. В. Лисенкові і віддала йому зошит зі зробленими нею ж самою записами текстів цих пісень».
Пізніше варіанти цих пісень Квітка надрукував у збірнику «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки» (1917). З цих сторінок постають картини Лесиного дитинства та юності, її фольклорні записи, зібрані й за допомогою свого брата Михайла, від зовсім різних людей — перша праця «Купала на Волині» (1890), «З репертуару кобзаря Гната Гончаренка», «Народні пісні до танцю», «Дитячі гри, пісні й казки» та інші.
Письменниця, врешті, ще за життя побачила результати своєї праці: у 1910 році вийшов з друку І — й том підготовленого Філаретом Колессою видання «Мелодії українських дум». Леся Українка писала вченому: «Тепер уже справді можна сказати: “Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!”».
LAгідні веснянії ночі зористі!
На музичні мотиви Українка складала поезію: як у вірші «У путь», якому поетеса дала підзаголовок «На мотив Шумана». У примітці пояснено: вірш навіяний перекладеною для фортепіано п’єсою Wanderlied, тобто «Піснею мандрівника».
У Луцькому костелі вона часто слухала органну музику, яку любила все життя. Але улюбленим стало фортепіано – йому присвячена і елегія «До мого фортепіано». Її інструмент – жива істота, якій можна довірити найсокровенніші таємниці. Сердечні звертання та сумні думки авторка звіряла музиці. Пізніше у музиці безліч композиторів втілять її вірші.
SIм струн я торкаю, струна по струні
«Здумайте, до чого мало було часу — я тільки вчора вперше могла заграти як годиться! хоч фортеп’яно вже з тиждень як привезене. Правда, раз серед найгарячішої роботи вирвалася і заграла Вашу наймилішу Poème erotique (якби Ви могли її чути там на своєму Новому Світі!). A propos, я не забула про “Бретонську легенду” і просила її у п. Лисенкової, але вона ще не знайшла її для мене серед хаосу нот, — піду завтра правити… Ей, приїздіть, панно Ольго, знов до мене […] і Гріга гратимем, і я Вам страшні драми та дикі фантазії розповідатиму, та й залетимо обидві ins Blau (ген у блакить)».
Заповіт Лесі читаємо у рядках її вірша-пісні. Тут переплелись гаряче вболівання за рідну країну, за змогу звучання голосу поетеси в ній, і музика віршів: «будемо читати, розмовляти, грати».
Сім струн я торкаю, струна по струні,
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїй стороні…
З листами Лесі Українки, цитати яких є у статті, можна ознайомитись тут.
The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon