Декілька тижнів тому Український інститут представив антологію «Київський авангард» – друковану збірку партитур Леоніда Грабовського, Віталія Годзяцького, Володимира Губи та Володимира Загорцева.
Днями один з укладачів збірки композитор і музикознавець Олексій Войтенко в ефірі Радіо Ісландія розповів про редакторську роботу над збіркою, а також про Володимира Загорцева – одного з найтаємничіших композиторів-шістдесятників. Ми прослухали запис і занотували основне.
Про антологію
В антології два томи. Перший — це фортепіанна музика, другий — камерна музика. Що стосується нашої редакторської роботи, ми розділили обов’язки з піаністом та промоутером музики «київського авангарду» Євгеном Громовим, він взяв на себе перший том. Я зайнявся другим томом, де були камерні партитури.
Була ідея обмежитися творами 60-х років, щоб це було видання в якому представлений «класичний» період, коли композитори створювали взірцеві твори авангардної естетики в українській музиці. У світі цю музику сприйматимуть як блискучу художню рецепцію ідей післявоєнного музичного авангарду. В художньому розумінні — це безпрецедентне явище і воно абсолютне гідне презентації на світовому рівні на рівні зі світовими класиками 60-х років.
Про творчість Володимира Загорцева
У 2014 році, через декілька років після смерті Загорцева, постала проблема формування архіву композитора. Ця ініціатива належала Євгену Громову, її підхопила музикознавиця Ілона Таміліна. Євген запропонував мені написати для початку одну статтю про Загорцева, бо про нього зовсім немає матеріалів. Потім я взявся за його партитури, а через два роки виникла ідея створити збірку статей та матеріалів, яка на 99% вже готова.
Загорцев — це композитор, у якого відчуваються традиції європейської музики. По його музиці можна зрозуміти, яке значення для нього мали композитори нововіденської школи, Ігоря Стравінського, Бели Бартока, Клода Дебюссі. Зокрема, дуже велике значення для нього мала творчість його вчителя – Бориса Лятошинського. Американський композитор, піаніст і продюсер Вірко Балей, який чи не найбільше зробив для промоції української музики, в одному тексті прямо зазначає, що Загорцев продовжує традиції Лятошинського, він порівнює його фортепіанну п’єсу «Ритми» з фортепіанною музикою Лятошинського: «Музика не дає вам спочити, вона постійно б’є вас молотом по голові». Отже, для знайомства з Загорцевим треба спочатку слухати самого Загорцева і далі імплементувати його твори у контекст музики ХХ століття.
Про редакторську роботу
Треба завжди пам’ятати про людський фактор. Навіть найприскіпливіший композитор може пропустити ключ, написати не той знак і це абсолютно нормально. Редакторська робота також включає роботу зі свіжонабраними нотами, коректорське втручання в текст: переглянути свіжий набір, звірити його з рукописом і дати раду в суперечливих моментах. Буває, коли твір має декілька першоджерел
Скажімо, Соната для альта та фортепіано Володимира Загорцева, яка теж представлена в антології раніше існувала у вигляді набраних нот, які видали у Німеччині. За цим набором були й інші перевидання, в тому числі за цими нотами були й виконання. І коли я почав звіряти рукопис з набраними нотами, я жахнувся: там жахливі викривлення нотного тексту. Наприклад, у рукописі написані кластери, а в наборі замість них одна нота чи самотня терція.
Це викривлення музичного лексикону, що зрештою відбивається на звучанні музики. Отже, редактор помиляється при наборі, ці помилки втілюються у нотному тексті, музиканти грають за цими помилками та самі ж до кінця не розуміють що вони виконують, а потім хтось слухає і робить висновок «цей Загорцев якийсь поганий композитор».