Альбом Madrigals українського композитора Олега Шпудейка, в якому поєднуються електронне відтворення давньої музики з імпровізацією живих музикантів, став «збіркою сучасної музики місяця» за версією британської газети The Guardian.
Музичний журналіст Джон Льюїс у рецензії зазначає:
«Майстерність Heinali (творчий псевдонім Олега Шпудейка – ред.) у Madrigals полягає в тому, щоб троє музикантів імпровізували на старовинних інструментах на тлі генерованого звучання».
Іноді музиканти тримаються мелодичних структур електронної партії, часом йдуть врізнобіч. У творі Giardino Максим Коломієць акомпанує буркітливим синтезаторам, виконуючи витончене бельканто на гобої; у Beatrice їх перериває скрипуче дзижчання Ігоря Завгороднього… Це вдало продуманий сюжет, в якому вільна імпровізація поєднується з математичною точністю, подорож між середньовіччям і майбутнім космічної ери».
Альбом Madrigals складається з чотирьох треків. За словами Олега Шпудейка це — результат дослідження можливостей генеративної поліфонії в модульному синтезі, яке він почав у 2017-му.
«Генеративної у тому сенсі, що машина створює самограючі мелодії за допомогою простих математичних і логічних операцій. А саме дослідження — це результат моєї любові до музики Пізнього Середньовіччя та Відродження, від Леоніна и Перотіна до Джезуальдо и Талліса.
Приблизно до середини 2019-го я доробив поліфонічний патч (те, яким чином налаштований модульний синтезатор) у, скажімо так, переконливий стан і накопичив достатню кількість матеріалу для роботи над альбомом, у вигляді фрагментів імпровізацій на модульній системі. Наприкінці року звернувся до музикантів, які володіють старовинними інструментами, щоб записати квазіренесансні імпровізації поверх електронної поліфонічної структури»
Для альбому записували теорбу Andrew Maginley у Лондоні, бароковий альт і скрипку Ігоря Завгороднього і бароковий гобой Максима Коломійця у Києві.
«Я не ставлюся до Madrigals як до програмної музики, і спочатку вона складалася з фрагментів поліфонічних фактур, згенерованих машиною, тобто, модульним синтезатором, без будь-яких екстрамузикальних відсилань, цілком собі абсолютна музика.
За два роки роботи над патчем деякі голоси (певні блоки патчу модульного синтезатора) отримали суб’єктність, міфологізувалися та стали розповідати історію про себе. З ними неможливо було не рахуватися. Один з голосів, наприклад, це крихітний, але спритний птах. Вдень він співає високо, а вночі поринає глибоко під воду, де заводить свою китову пісню, збільшуючись в розмірах (або це ефект заломлення світла у воді?).
Інший птах — це тінь, яка прилетіла прямо з єлизаветинської Англії, вона принесла у своєму дзьобі модну в ту епоху придворну меланхолію. Всі вони, звичайно ж, живуть у саду. Ось і бароковий альт Ігоря довелося перетворити на птаха, але тільки не вільного, а замкненого у клітці всередині саду. Розумію, що після всього сказаного, та ще й відсилань до Данте, моє заперечення програмності ще більш безглузде, ніж спроби Шенберга зректися програмності Verklärte Nacht постфактум. Але як же художнику без внутрішніх конфліктів?», — розповів композитор про альбом виданню Neformat.