У Міжнародний день музики, 1 жовтня, «Київ Музик Фест» тішитиме слухачів фортепіанною музикою Бориса Лятошинського, Олександра Щетинського та Івана Тараненка. Про один із речиталів розповідають його герої — композитор Олександр Щетинський та піаніст (і, звісно, також композитор) Олег Безбородько.
«Музика в зоні лиха» — таку назву мала стаття Олександра Щетинського, опублікована ще у 2008 році. Про її актуальність сьогодні
Олександр Щетинський: І музика в зоні лиха залишається, і культура в зоні лиха залишається. Дуже прикро, що стільки років пройшло і, очевидно, ми не зрушили з місця або зрушили лише в якихось окремих деталях. Зараз найбільшою проблемою мені видається те, що мало справжніх фахівців займаються нашою справою. Кадрова проблема виходить на перший план. Це і навчальні заклади, і концертні організації чи театри, і відсутність зрозумілої і чітко артикульованої політики у сфері культури.
А поза тим, наше суспільство має визначитися саме для себе, чи потрібна йому класична музична культура. Не директор театру чи філармонії, чи художній керівник, чи диригент оркестру, а саме суспільство мусить зрозуміти, що йому потрібно. Так само як, скажімо, наше суспільство вийшло на Помаранчевий Майдан, на Революцію Гідності. Це не означає, що не було опонентів. Було дуже багато людей, які вважали, що все потрібно залишити так, як було раніше. Але значна частина суспільства визначилася: ми хочемо змінити ситуацію. Щось подібне, хоча і в інших формах, має відбутися і в культурі. Що зараз тисне на наші заклади культури? Реальними проблемами вони нібито й не зобов’язані займатися, на них тисне потреба зробити звіт до міністерства чи до управління культури, чи до того, кому вони підпорядковуються. В цьому звіті все має бути так, щоб ті урядовці, які отримують звіт, в міру їхнього культурного рівня зрозуміли, що все гаразд і не треба більше чіпати цей заклад. Так воно й відбувається. На якийсь час ситуація заспокоюється, але до наступного звіту або до потреби затвердити бюджет і т. д. Все переходить на рівень суто формальних показників, які не мають стосунку до реальної культури.
Про історію та майбутнє «Київ Музик Фесту»
Олександр Щетинський: Треба дивитися на те історичне тло, на якому поставав цей фестиваль. Фест з’явився, ще коли існував Совєтський Союз, за два роки перед його розвалом. На той час ствердилася традиція совєтських пленумів Спілки композиторів. Що таке пленум Спілки? Це ж не лише говоріння з трибуни. Головне – це низка концертів, в яких мали прозвучати нові твори композиторів. Щопівроку або максимум щороку в концерти такого пленуму композитор мав право подати один симфонічний твір та один камерний. Тож, щопівроку можна було почути два своїх нових твори. Рідко хто з композиторів стільки писав. Звичайно, були часи, коли відбувався ідеологічний тиск: 60-ті, початок 70-х. А щодалі, тим цей тиск меншав, у 80-ті роки він практично зник. Тобто майже все, що композитор написав, могло прозвучати і звучало.
Ця традиція перейшла і на «Київ Музик Фест», який розглядали як можливість для будь-якого композитора почути свій твір, без особливого відбору і без особливої фестивальної концепції. «Музик Фест» від початку був фестивалем-лабораторією. Можливість почути свої твори, особливо оркестрові, — це величезна перевага, яка була в українських композиторів у порівнянні з композиторами інших країн, де все набагато складніше. Але сьогодні, мені здається, лабораторний відбір міг би перейти на якусь концертну серію, що її можна проводити протягом сезону.
Чим концертна серія відрізняється від фестивалю? Фестиваль — це низка заходів на невеличкому проміжку часу, із чіткою темою. А концертна серія означає, що раз на місяць чи раз на два місяці відбувається концерт, який може переслідувати мету саме первинного відбору. Якщо твір відповідає елементарним професійним вимогам, його ставлять до програми й виконують. Чи зможе з цим впоратися Спілка композиторів? Без сторонньої підтримки однозначно не зможе, тому що це вимагає коштів, яких у Спілки немає. Чи потрібно розробляти такий проєкт, шукати сторонньої підтримки? Мені здається, це була би перспективна модель. Так звані збірні фестивальні програми, коли твори в одному концерті ніяк між собою не поєднуються, – раніше такі програми переважали, останніми роками їх стає дедалі менше, а варто взагалі відмовитись від них і цілком перейти на авторські проєкти, коли кожний концерт має свого куратора, його прізвище зазначається в програмці, він вибудовує концерт відповідно до свого бачення і несе моральну відповідальність за кінцевий мистецький результат. Відбір кураторів і робота з ними – це вже функція мистецького керівника фестивалю.
Олег Безбородько: Дійсно, це дуже відомий фестиваль. Я пам’ятаю, ще колись студентом-піаністом, ще навіть не замислюючись над тим, що буду композитором, відвідував перший або другий фестиваль. А потім моє становлення як композитора було дуже тісно пов’язане з цим фестивалем, поступово мої твори почали виконуватися. Пам’ятаю свою радість, коли виконували мої студентські камерні твори. Потім, вже після закінчення консерваторії, коли став членом Спілки, перші хорові твори виконали, оркестрові — це дало великий поштовх для мене, для моєї композиторської долі.
«Київ Музик Фест» завжди мною сприймався в парі з фестивалем «Музичні прем’єри сезону», який був дуже потужним і дуже цікавим. Зараз трохи шкода, що «Музичні прем’єри сезону» відбуваються в зовсім іншому форматі. Була певна сезонність: навесні ідуть «Музичні прем’єри сезону», а восени «Київ Музик Фест». І «Музичні прем’єри сезону», можливо, були більш локальним. Але там був більший акцент на прем’єрності, а на «Київ Музик Фесті» звучало все. Я намагався, щоб майже завжди це все ж таки були прем’єрні виконання моїх творів.
Гарно, що це продовжується, що був дуже потужний минулий ювілейний «Музик Фест», що він зараз у такому формат «напів», коли пів наживо, пів онлайн. Будуть записи — це взагалі дуже цінно, щоб щось залишилося після виконання.
Щодо побажань. Знаєте, хотілося б завжди більше молоді, більше прем’єр, більше міжнародної присутності, але цього року про це казати просто неможливо.
Щодо шляху до концепційного фестивалю, декілька років тому ідею «Київ Музик Фесту» було переглянуто, і там був акцент саме на концепти. Можливо, вони не завжди були найцікавіші — це так, але намагання все ж таки дотримуватися концептуальності в побудові окремих імпрез було.
Дійсно, десь наприкінці нульових років було побоювання, що «Музик Фест» стане так званою «братською могилою», коли композитори просто дають свої твори, а там їх вже виконують. Але ось це дійсно переглядалося на початку десятих років. Для мене це було цікаво. Пам’ятаю, концерт-хеппенінг з ансамблем «Рикошет», коли просили щось, що конкретно підходило під визначену концепцію. І, до речі, не завжди підходило. Були такі моменти, що концепція, яку мені пропонували організатори, для мене не підходила. Я або не міг написати, або приставити якийсь твір. По-різному буває.
Зараз ми бачимо, що «Рикошет» зробили ювілейний концерт, дуже гарні програми зараз у «Sed Contra», вони мені дуже подобаються. Що стосується симфонічних концертів, мабуть, їх не так легко робити концептуальними. Наскільки я розумію, диригенти і колективи разом із організаторами обирають твори так, щоб компонувалася якась програма, яка б була більш-менш репрезентативною для стану української чи світової симфонічної музики. Це дуже велике надбання, що взагалі можливі такі симфонічні концерти, які роблять фестиваль потужним і значним.
Про програму речиталю
Олександр Щетинський: Принцип поєднання творів у нашій програмі більш-менш традиційний — це принцип контрасту. Тобто ті твори, які ідуть один за одним, мусять відрізнятися бодай зовнішніми рисами: швидким і повільним темпами або якийсь твір із переважно тихою динамікою межує з іншим, в якому переважає гучна звучність. За такими рисами це іноді нелегко зробити, тому що деякі ідеї, що є важливими для композитора, можуть повторюватися в різних творах. Пояснення тут дуже просте. Це не самоповтор автора, а подальший розвиток цих важливих ідей. Якщо ідея значуща, то її неможливо вичерпати в одному творі.
Про музичну образність
Олександр Щетинський: Для мене музика — це мистецтво звукових образів. Як їх словами окреслити? Іноді можна, найчастіше — неможливо це зробити, і непотрібно. Музичний образ нам передається напряму, самою музикою. Отже, ми його сприймаємо, але вербалізації цього образу не відбувається. Коли працюєш, технічні моменти переплітаються з образними, з художніми. Якимось чином вибудовуєш форму. Чи відбувається вербалізація? Найчастіше в мене не відбувається. Але, коли твір закінчений, треба визначитися із назвою. Назва в мене дуже часто постає на кінцевому етапі роботи над твором, і ця назва може бути чисто академічна — соната, симфонія чи сюїта, але найчастіше – з елементом програмності. Цей елемент надзвичайно важливий, тому що слухач, коли слухає твір, не знаючи його, вже на початку отримує первинний імпульс, що його дає назва. Кожна назва — вона ж не просто так постає. Навіть чисто абстрактні слова, як симфонія чи соната, містять змістовний імпульс. Якщо композитор назвав свій твір «Симфонією», це означає, що за ним — весь той довжелезний ряд симфоній, який був написаний класиками і нашими сучасниками. У кожного симфоніста була своя концепція, своє розуміння симфонії. Якщо новий автор пише твір і називає симфонією, він якимось чином вбудовує себе в цей ряд, або протиставляє — це також можливо, хоча певний стосунок з історією все одно залишається.
У мене більшість фортепіанних творів мають програмні назви. Іноді це пов’язано із особливостями самої композиції. Наприклад, твір «Подвійний відблиск. Прелюд пам’яті Шостаковича». Прелюд пам’яті Шостаковича — це підзаголовок, а основна назва – «Подвійний відблиск». В чому полягає інтриґа? Ближче до кінця цього твору я цитую мелодію Шостаковича. Цю мелодію він створив у дев’ятирічному віці і сам же її процитував в одному з найпізніших своїх творів — «Сюїті на вірші Мікеланджело». Виходить, що в мене — це вже цитування цитати. Тому й подвійний відблиск. А яким чином ця мелодія пов’язується з усією п’єсою? П’єса надзвичайно агресивна, навіть з якоюсь істеричністю. В ній я будую образ епохи, в якій жив Шостакович. Те, що він витерпів протягом життя — це страшні речі. Він був гнаний, потім, коли його припинили переслідувати, він став вітриною совєтської системи, яку сам ненавидів. Звичайно, в п’єсі немає ілюстративності. Це узагальнений образ тієї доби. І потім звучить, наче по складах, ця дуже проста, майже елементарна дитяча мелодія, але вона звучить буквально одну мить: одна-півтори фрази, і вона розчиняється. Тобто назва має цілком конкретне обґрунтування в структурі самої п’єси. Загалом, я переконаний, що назва — це не просто красивий додаток, вона стає частиною змістовної структури твору на рівні із суто музичними звуковими елементами.
Олег Безбородько: Дуже важко пояснити музику виключно музичними термінами, через музику. Це може бути трохи занудно. Завжди, у критиці, у викладанні ми вдаємося до порівнянь, до асоціацій з будь-якими іншими видами людської діяльності. Це може бути і мова, і танець, рух. І, звісно, інші види мистецтв. Це допомагає. Розуміти музики тільки через музику — це добре, але до цього важко дійти навіть професіоналам.
В цьому концерті я гратиму найвідоміший твір Щетинського, один з найкращих творів — «Моління про Чашу». Можливо, пан Олександр не знає, але я вперше почув про цей твір від колишнього голови спілки композиторів, вже покійного Михайла Борисовича Степаненка. Я казав, що спілкуюся зі Щетинським, він одразу відповів: «Так, у нього є твір “Моління про Чашу”. Це неймовірно. Там нічого нема, але яке враження він справляє!». Дійсно, береш ноти — нібито нічого нема. Починається одноголосна лінія, яка досить довго продовжується. Але яке враження від цього і розуміння глибини теми, яка дійсно хвилює усе людство, — теми Христа, самопожертви заради спасіння людства! Він може це втілити музикою, звуками, і не оркестрово, а просто на роялі — це вражає, я думаю, певною мірою, це явище унікальне для нашої музики. Я не можу сказати, що грати це просто приємно: це велика напруга, але це завжди цікаво.
Ще трішки про програму речиталю
Олег Безбородько: Це ювілейний рік для Щетинського. І взагалі ідея цього концерту виникла, коли я привітав його з ювілеєм. Крім того, невдовзі має вийти диск з його творами, а також збірка повного зібрання творів для фортепіано. Цей концерт — певна презентація цієї збірки. Так сталося, що в програмі представлені усі етапи його творчості. Бо «Моління про Чашу» — це молодий, але вже зрілий Щетинський. А «Епітафія Сковороді» — найновіший твір.
Якщо говорити про «Варіації» — твір 1979 року. Вони дуже відрізняються, тому що, все ж таки, — це студентський твір. Тобто, це ще не той Щетинський, в якого в кожному творі є оригінальна концепція. Там ще, мабуть, її немає, але вже дуже вдало як на 1979 рік, представлені усі модернові, авангардні на той час засоби письма для рояля. Гадаю, це цікаво. Це показово, як людина розвивалася. І, до того ж сам Олександр Степанович вважає цей твір достойним того, щоб бути включеним до цього концерту. Це гарний твір, він різноманітний, дає можливість виконавцю виразити себе. Думаю, він буде привабливим для аудиторії.
Щодо інших творів — там дійсно є певна концепція, певний стан, який дуже вдало та професійно розробляється. До речі, дуже цікавий твір, який звучав лише у виконанні Олександра. Це «Музика Харкова». Це не зовсім типовий для Олександра твір. За своєю мовою він повністю діатонічний. Він навіть у чомусь наслідує Рахманінова, наприклад, що теж дуже нетипово. Це зовсім інший, розслабляючий твір, мінімалістичний, але дуже цікаво передає настрій рідного для Олександра міста.
Олександр Щетинський: У творі «Світ ловив його» пам’яті Сковороди від початку окремі мотиви нагадують мелодію «Всякому городу», потім вона точно цитується, але в дуже повільному темпі, потім зникає. Це така велика варіація на цю мелодію Сковороди. Тема «Всякому городу» для мене дуже важлива. Я її використовував близько десяти разів, у різних творах, по-різному. Тобто вийшло, що ця проста мелодія, яку міг написати Сковорода, має дуже великий потенціал до розвитку. Цю п’єсу я написав не так давно, і в першій версії навіть зіграв у Харкові на одному з концертів, але після того я переробив твір, тому в нас звучатиме прем’єра.
Щетинський про Безбородька
Олександр Щетинський: Мені дуже імпонує виконавський стиль Олега, його бездоганне володіння інструментом. Я маю на увазі володіння різним звуком, різними стилістиками. Його технічність — це не лише прудкість і точність у виконанні якихось пасажів. Коли піаніст такого рівня бере навіть декілька нот чи акордів, уже з цього можна зрозуміти його мистецький рівень. Це мені дуже імпонує, і в цьому плані мені з Олегом завжди легко і приємно працювати. Він з півслова розуміє, про що йдеться. Він дуже освічена людина, прекрасно знає музику, в нього широкі культурні зацікавлення. Це вкрай важливо. Ось така інтелектуальна насиченість, по-моєму, допомагає безпосередньому висловлюванню музиканта.
Безбородько про Щетинського
Олег Безбородько: Я познайомився з Олександром Щетинським на виконанні свого власного твору і це було саме на фестивалі. Олександр до мене підійшов, похвалив твір і запропонував, дізнавшись, що я піаніст, зіграти якийсь концерт, в який було включено його твір.
Про Олександра я скажу, що це один з найвидатніших і найвідоміших у світі українських композиторів. Це дивовижна людина саме через занурення в музику, саме через те, наскільки він може і вміє виражати глибокі образи, глибокі музикальні концепції. Навіть цілком аскетичними засобами. Там немає нічого зайвого, але це завжди дуже потужно. Це існує в традиції. Він сам про це каже, що він продовжує традицію від Баха, Бетховена, але також — це традиція непорушна, яка йде через Шенберга, через велику авангардну музику ХХ ст. В нього це продовжується, це дуже потужна, чесна музика, і дуже професійна. Але професійна не у своїй схоластичності. Ні, вона потужна своєю емоційністю і своєю глибиною. Якщо взяти усі твори Щетинського, то вони вражають саме своєю глибиною і глибиною своїх тем.
Програма фестивалю «Київ Музик Фест-2020»
(клікайте на зображення для збільшення)
Підписуйтеся на сторінку Київ Музик Фесту у Фейсбуці.
Фестиваль відбувається за підтримки Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти.