Єдина режисерська робота ісландського кінокомпозитора Йоганна Йоганнссона «Останні і перші люди» була показана на 49-му Київському міжнародному кінофестивалі «Молодість».
Йоганнссон, відомий за своїми роботами у фільмах «Сікаріо», «Прибуття» Дені Вільньова, «Теорія всього» Джеймса Марша, а також «Менді» Паноса Косматоса, створив фільм, який по суті важко назвати фільмом у класичному сенсі слова. Тим паче якщо вжити англійське movie, бо ж руху в стрічці майже не відбувається.
В основі картини — однойменний науково-фантастичний роман Олафа Стейплдона про далеке майбутнє людства. Фактично, вербальний текст стрічки Йоганнссона складається виключно із цитування роману. Голос Тільди Свінтон, дещо відсторонений і холодний, проте дуже виразний, — окрема аудіальна насолода, заради якої фільм варто дивитися виключно в оригіналі.
За сюжетом, спікер — один з «останніх» людей, який перед неминучою загибеллю людства мусить відправити послання «першим» людям. Послання тим, хто сидить перед екраном, щоб, можливо, змінити хід історії. Але як? Один з варіантів — загальний суїцид раси тоді, як тільки вона починає усвідомлювати власну деградацію. Звісно ж, такий варіант цілком фантастичний, тому й неможливий…
Йоханнссон будує неконфліктний аудіовізуальний наратив
Візуальний ряд сконцентрований на цілковитому спогляданні скульптурно-архітектурного спадку людства. Гострі кути, прямі лінії, чудернацькі форми та гігантські розміри конструктивістських скульптур вступають у діалог із архаїчними фігурами, котрим можна буквально заглянути в очі. Монохромне зображення дозволяє сфокусуватися виключно на формах конструкцій та на грі світла з ними.
Досить передбачуваним, але не менш майстерним виявляється візуальний діалог «мертвого» бетону із природою — небом, горами, лісом. Саме з цього діалогу варто починати розмову про музику у фільмі.
Йоганнссон будує неконфліктний аудіовізуальний наратив. Протягом усієї стрічки музика рухається паралельно із зображенням, а голос Тільди Свінтон не накладається на саундтрек, а ніби вплітається у загальну звукову канву. І якщо початок фільму — це ambient, музика лиш створює загальну атмосферу для інших елементів картини, то чим далі, тим її роль стає вагомішою.
Важливу роль у фільмі грає гучність та тиша
Моменти концентрації оптики на природних явищах завжди підкреслюються появою виразних тем — то із залученням хорових церковних наспівів та дзвонів, то просто із поверненням після акустичних пошуків до стандартів діатоніки.
Темброві фарби мають неабияке значення для саундтреку. Вся аудіальна архітектура фільму будується на стійкому фундаменті низьких струнних, ініціативу в яких іноді ледь помітно перехоплює орган чи електроніка. І якщо випадково звукова доріжка «Останніх і перших людей» видається схожою до саундтреку «Джокера» Тодда Філліпса, то це зовсім не випадково. По-перше, Йоганн Йоганнсон, як і його землячка Гільдур Ґуднадоттір, вкладає в музику «північні» етнічні звучання (до речі, ще один привід для єдності із голосом Тільди Суінтон), по-друге, сама Ґуднадоттір також брала участь у створенні саундтреку — зокрема, саме її голос можна почути у вокалізах ближче до фіналу стрічки.
Важливу роль у фільмі грає гучність та тиша. Іноді, музика навіть здається нав’язливою, її постійне crescendo створює очікування ледь не вибуху світового масштабу. Але стається щось набагато гірше: глядачі на певний час уподібнюються героям «Космічної Одіссеї» Кубрика, яким доводиться спілкуватися із невблаганним інтелектом HAL 9000.
Фільм Йоганнсона виходить за рамки звичних уявлень. Його інтерпретація простору, часу, звуку, зображення, кольору та прийомів імерсивності створює абсолютно самоцінний культурний продукт, який чи не найкраще ілюструє слоган цьогорічної «Молодості», — «кіно не без питань».
Аудіодоріжка фільму — тут.
https://yourdoll.jp/ ラブドール