Світовий показ фільму Олесі Моргунець-Ісаєнко «Щедрик» відбувся 4 березня 2022 року у Варшаві. І лише 5 січня 2023 року — в Україні. Зараз фільм доступний на платформі Megogo, а з 13 грудня — на Netflix. Події на екрані розгортаються у переважно Станіславі (Івано-Франківськ сьогодні) періоду Другої Світової війни та періодично переносять глядача у майбутнє — до Нью-Йорку 1970-х.
І хоч це історія 80-річної давнини, але зображені відносини між українцями, поляками, євреями у часи окупації міста німцями та росіянами до болю нагадують сьогодення.
Коротка історія
Сама ідея цього фільму виникла у 2013-2014 роки, а втілюватися почала у 2019-му. Через пандемію коронавірусу на деякий час зйомки призупинилися, однак до кінця 2021 року фільм вдалося відзняти. У цьому певною мірою полягає актуальність, щирість та правдивість «Щедрика», адже до відзнятого матеріалу не додавалося нічого нового після початку повномасштабного вторгнення, що дає зрозуміти — усі характери персонажів максимально правдиво та не викривлювалися задля пропаганди.
Ба більше, у «Щедрику» присутня реальна історична сцена з розстрілами підозрюваних у співпраці з УПА радянськими воєнними та колаборантами — ця подія відбулася у листопаді 1943 року, а вулиця, на якій було страчено повстанців, зараз має назву Страчених Націоналістів.
Також багато про справжню сутність росіян режисерка дізналася під час роботи над документальним фільмом «Рубіж. Грубешівська операція», а також під час роботи у парі з Тарасом Лазером над «Депортацією 44-46». Тоді було знайдено хроніку, яка відображала зйомку фейкового допиту, де з простого селянина намагалися зробити воїна УПА. Тож для режисерки «жодних відкриттів не було».
Що відомо про музику фільму?
Найпершим джерелом про музику у кіно для мене слугують кінцеві титри. Однак у випадку з «Щедриком», інформація з них майже нічого не дала. Все, що відомо це:
› ім’я композитора — Хосейн Мірзаголі (якого за простим введенням не знайшов ні Facebook, ні Instagram, та й Google видав занадто мало результатів), який у 2013 році закінчив МАУП
› ім’я диригента оркестру — Олександр Сєдін, а також імена усіх оркестрантів без уточнення інструментів
› ім’я хормейстерки — Анжела Масленнікова
› виконавці головного саундтреку — Оксана Муха та Іван Леньо з гурту Kozak System (який звучить лише наприкінці фільму)
› у фільмі використана композиція Миколи Леонтовича «Щедрик» (що цілком зрозуміло з назви фільму).
Насправді ж музики у фільмі набагато більше, проте про неї можна дізнатися хіба що з певних інтерв’ю з режисеркою. Або прослідкувавши зміну музичного супроводу в кадрі.
Оскільки у центрі картини двоє українських музикантів — чоловік-гітарист, що працює у місцевому клубі та його дружина — вчителька співу, у кадрі постійно звучать розспівки, народні пісні, воєнні шлягери та радянські хорові твори. Це окрім оригінальних композицій поза кадром, що покликані відтіняти емоції героїв на екрані.
Насичення кінопростору різноманітною музикою — своєрідна візитівка режисерки Олесі Моргунець-Ісаєнко. Адже у своєму доробку вона має короткометражку «Віолончель», де головний герой музикант; повнометражний фільм «Казка про гроші», де як і в «Щедрику» багато народної та різдвяної музики; документальний фільм «Музика моноклю» про українського оператора Данила Демуцького, який не лише привніс новаторське бачення у мистецтво кіно, але й з дитинства марив музикою — мріяв встати диригентом.
У житті та творчості Олесі Моргунець-Ісаєнко органічно поєднуються любов до кіно, музики та України. Тому уся музика, що присутня в кадрі «Щедрика» звучить не випадково, але спочатку про саму пісню.
Щедрик як окремий персонаж
Відома у всьому світі українська пісня звучить ще до початку подій у фільмі. Англійською. Саме під цю композицію глядач спочатку опиняється у Нью-Йорку 1970-х, а потім вже переноситься до Станіслава.
Впродовж кінокартини «Щедрик» звучить безліч разів та у різних варіаціях — соло, в хорі та на фортепіано. Окрім основного сюжетного посилу, що це «пісня яка робить людей добрішими» та яка об’єднує (як у випадку з польською сім’єю), Щедрик» має ще декілька символічних значень:
› Можливості та майбутнє
Саме це ми спостерігаємо у перших кадрах, де одна з героїнь фільму виконує «Щедрик» на сцені Карнеґі-холу. Саме українська пісня «пробила» їй шлях у достойне життя та надала можливості підтримувати своїх названих сестер.
Неодноразово під час співу маленькою українкою Ярославою Іванюк, усі навколо пророчать їй великі можливості.
«Щедрик» звучить у виконанні дівчат вже під час довгоочікуваної зустрічі в Америці, яке пророкує їм подальше світле майбутнє.
› Надія та віра
Герої кінокартини часто виконують «Щедрик», аби підтримати один одного у скрутні часи. Прикладом такої символіки є сцена, в якій маленька Ярослава виконує пісню перед сім’єю німецького офіцера зі словами наприкінці: «Будь ласка, не вбивайте». Або ж виконання уже на фортепіано після того, як німці розстріляли її батька.
› Спротив, самоідентифікація та пам’ять
Українська пісня також звучить у різні моменти, коли герої чинять спротив системі — наприклад, саме «Щедрик» виконує на фортепіано мати Софія, у той час, як батько свердлить отвори для повітря в сейфі, у якому вони ховають єврейських дівчат.
Як момент спротиву звучить «Щедрик» у виконанні дівчинки Ярослави вже під час перебування в дитячому будинку. Виконуючи щедрівку перед радянським керівництвом вона, хоч і несвідомо, але кидає їм виклик та підкреслює, що вона не забуває своє українське коріння.
Також саме «Щедрик» підтримує мати Софію під час перебування у таборі для політв’язнів — його вона «награє» замерзлими пальцями по візерунку під матрацом, який вона намалювала у вигляді клавіатури фортепіано «Щедрик» в пам’ять про колишнє щасливе життя.
Підкреслена мультикультурність
Окрім «Щедрика», у фільмі звучить чимало інших українських пісень. Серед них колискова «Котику сіренький», а також романс «Їхав козак за Дунай», який Семен Климовський створив в середині XVIII століття.
Також, у кадрі, звучать пісні інших народів. Під час одного з уроків музики дочка поляків виконує польську колядку «В нічній тиші», а на свято Рош га-Шана донька євреїв виконує традиційну єврейську пісню, яку команді фільму порадили у синагозі.
Таке мультикультурне музичне різноманіття покликано звернути увагу глядача не лише на приналежність героїв до того чи іншого народу або традиції, але також і підкреслити інтелігентність української сім’ї, в який поважають будь-яку культуру, що не несе за собою руйнації.
Режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко не оминула німецький та радянський музичний простір. І якщо українські, польські та єврейські пісні привносять відчуття свята та надії, то німецькі і радянські виглядають карикатурно і майже знущально.
В одному з епізодів, який відбувається під час окупації Станіслава німцями, головний герой виконує для офіцерів популярну на той час «Лілі Марлен». І у той час, як німецькі офіцери веселяться та напиваються, українська сім’я марно намагається врятувати життя єврейської дівчинки та загалом вижити без їжі.
Радянська влада представлена хоровим твором «Наша йолка», а саме приспівом, який напрочуд яскраво контрастує з антуражем. У кадрі під написом «Спасибо товарищу Сталину за счастливое детство» («Дякуємо товаришу Сталіну за щасливе дитинство» — ред.) діти, у яких батьки загинули на війні або були відправлені у табори як політв’язні, співають «Хорошо і вєсєло живьоца… нам в странє Совєцкой хорошо».
Цей «Щедрик» абсолютно несвятковий, сповнений болю та місцями безнадії. Фільм добре показує, через що проходили українці 80 років тому та через що проходять зараз. Бо радянсько-російська стратегія щодо нашого винищення не змінилася.
Цей фільм варто подивитися українцям, аби не забувати, що відбувається на окупованих територіях. Його варто подивитися представникам Заходу, аби згадати та зрозуміти, що відбуватиметься на їх територіях, якщо Україна впаде.
Авторська порада: запасіться носовичками чи паперовими хустинками.