КарантиноДайджест. Концерти, які ви хотіли побачити, але не встигли

У складний час домашньої ізоляції онлайн-спілкування з артистами улюблених мистецьких закладів підіймає настрій, створює можливість залучення у віртуальний, але все-таки живий процес. Для інституцій ж цей процес означає бажане знайомство із новою аудиторією, що стрімголов побіжить на концерти уже “в реалі” та турботливе звернення вже до власної публіки, що з почуттям вдячності за трансльовані “нагадайки” прийде у рідні зали, як тільки карантин буде адаптований іще більше або й зовсім скасований.

В Україні такі акції, крім вищенаведених обставин, дають можливість відвідати концерти, на яких глядачі не були й до пандемії. Сольні, камерні, а в близькому майбутньому – оркестрові виконання з дотриманням санітарно-епідеміологічних норм очікують на нас на сторінках сайтів обласних та національних філармоній, заслужених та народних колективів… Специфіка ж оперних театрів полягає у залученні великої кількості людей, що створюють сценічне дійство. Це не дозволить театрам найближчим часом  повернутись до звичного концертного режиму, а  також реалізовувати записи онлайн-вистав. Звідси, як і найвідоміші оперні сцени світу, серед яких Метрополітен-опера, Віденська, Берлінська опери, бельгійський Ла Монне та ін., українські театри дістають з антресолей архівні постановки минулого. У цій статті підібрано деякі з цікавих трансляцій  та проєктів останніх карантинних днів.

Минулий тиждень Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка театр святкував 85-ліття від Дня народження славетного балетмейстера Анатолія Шекери. Пам’ятній даті присвятили трансляцію фільму про Маестро та його балетну постановку “Спартак”.

Фото О. Орлової

Вперше під керівництвом А. Шекери балет “Спартак” у 1965 році  побачила сцена Львівської опери. У той час автор, вірменський композитор Арам Хачатурян, створив нову музичну редакцію балету, у Львові він навіть диригував прем’єрою. Через рік редакцію А. Шекери у декораціях іншого художника було перенесено у Харківський ДАТОБ (у Рад. Союзі – Державний академічний театр опери та балету – Авт.), а 17 травня 1977 року друге прочитання балету “Спартак” було представлене на сцені Київського ДАТОБ. А. Хачатурян високо оцінював професійність київського балету. Давня історія постановки свідчить і про значення музично-хореографічного твору для Національної опери України. Хореографія належить А. Шекері, сценарій створено на основі лібрето М. Волкова за співавторством Ю. Григоровича, чия хореографічна редакція вважається найбільш вдалою… Найбільш вдалою та розмноженою на усі театри світу – постановка справді вражає, попри звичні узагальнення, не червоними накидками чи панцирами різних форм, а особливим трактуванням фіналу балету та музичним наповненням.

Пристрасна, палка та самозречена музика у балеті переважає – отже, оператору вдається часто зиркати на харизматичного диригента Олега Рябова у вузлові моменти монологів Спартака. Попри яскраві масові сцени найважливіший акцент у розкритті образів героїв припадає на їхні сольні характеристики. Інколи, щоправда, опонент Спартака Краас, – другий головний герой, програє за якістю довіреного хореографічного матеріалу. “Спартак” – вершина чоловічого у балетному мистецтві. Героїка, трагедійність та ліризм: три кити балету, що завжди знаходять відгук. Сонце не багряніє над мертвим Спартаком і його насамкінець не підіймають на щит. Символ нескінченності боротьби втрачено, тільки Фригія оплакує полеглого.

Фото Руслана Литвина

З 22 травня до закінчення цього вікенду Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької транслює постановку опери “Лоенґрін” березня 2019 року. Вона присвячена річниці від дня народження Ріхарда Вагнера. Колись, наприкінці ХІХ – на початку XX ст. львівська сцена приймала вагнерівські музичні драми («Летючий голландець», тетралогію «Перстень Нібелунга», «Тангойзер»)… “Лоенґрін” був тут поставлений іще в 1877 році.

Перша постановка опери Вагнера у Львові (і не тільки) за часів Незалежної України – отримала неочікуване режисерське трактування Міхаеля Штурма: неприродно великі ліжка лікарні для душевнохворих, Лоенґрін-Месія для маленьких керованих людей і майже карантинна заборона… “Ніколи не питай мене!” – цими словами розпочинається вистава. Не питай, чому в Україні такі оригінальні постановки досі є рідкістю?

Одеський національний академічний театр опери та балету також викладає свої спектаклі без зазначення часових обмежень у вільний доступ. І 1 травня на ютуб-каналі було виставлено цікаву, зовсім протилежну від львівської, режисерську версію “Лоенгріна”. Курортна Одеса презентувала оперу на фестивалі мистецтв “Оксамитовий сезон в Одеській опері” наприкінці серпня 2019 року. Твори Ріхарда Вагнера і раніше знаходили місце в репертуарі – у 2012 році відбулась прем’єра концерту “Всесвіт Вагнера”, у 2017 – опера “Тангойзер”. Тож постановка для Одеси стала іще однією перлиною.

Сценографія semi-stage – одне зі свіжих рішень постановок для українських театрів. Така сценографія передбачає наявність костюмів та тільки підкреслює характерність, задуману автором: зокрема, персонаж Ортруд – у “ящірковому” платті. Крім цього, режисер Павло Кошка обійшовся без реального лебедя – завдяки цікавому відеоряду, який разом з оркестром, хором та солістами на сцені створює таки тривимірний ефект. Цей ефект множить і професійна майстерність оркестру під керівництвом Ігоря Шаврука та солістів – Лоенгріна, Олександра Шульца та Ельзи, Наталії Павленко. Рухомий хор, відточена до деталей музика, що і без театральних декорацій почуває себе добре, впевнені вокалісти, – такі вистави не залишають байдужими.

Фото – Роман Тупись

Майже із початку карантину Львівський органний зал наживо транслює концерти солісток Надії Величко та Олени Мацелюх. Але це ще не все: трансляції складаються із двох концепційних частин – концертної та освітньої. Своєрідний подкаст, чи одна із лекцій Івана Остаповича та Тараса Демка з промовистою назвою “Не вічно знедолені” – вселяє позитив, конче потрібний на такому вічному карантині.

Сольний концерт харків’янина Станіслава Калініна – відбувався вночі, 29 березня 2018 року у рамках III Міжнародного фестивалю камерної та органної музики у Львові. Програма концерту побудована як презентація різних епох, стилів та шкіл. Від стриманого Й. С. Баха, галантного Й. Кребса до романтичного Ф. Ліста – у переспіві Прелюдії та фуги всеприсутнього Баха, та Й. Райнбергера. На завершення програми звучатиме твір українського композитора Вячеслава Назарова – “Токата” із “Білої симфонії”. Сутінковий концерт слухається на одному подихові – на це впливає і хронологічна організація, і композиційна будова програми за зміною музичних настроїв, і майстерність одного із найкращих органістів України.

Національна філармонія України також транслює свої концерти онлайн.  6 травня налаштування комунікації зі слухачами відбулось через шопенівський речиталь народної артистки Людмили Марцевич у Колонному залі ім. Миколи Лисенка. Для тих, хто цікавиться мистецтвом романтизму, цікаво буде прослухати концерт, витриманий у пастельних тонах. Стримані настрої, притишені динамічні відтінки та приємна традиція грати напам’ять, яка у наш час починає нівелюватись, – підтверджують професійний рівень солістки. Однак перша спроба налагодити зв’язок онлайн-трансляцій виступів наживо була все ж таки дещо непевною, попри те, що на початку карантину Національна філармонія закупила апаратуру для якісного транслювання музичних виступів. У віртуальній реальності важливо усе: звук, світло, зрештою, візуальна складова події. Найближчим часом філармонія продовжує трансляції у режимі реального часу уже не безплатно.

Володимир Шейко

“Дорогі друзі, симфонічний оркестр Українського радіо радо вітає вас з Будинку звукозапису і на каналах Суспільного. Нарешті ми знову з вами і ніщо не може нас роз’єднати, і змусити музику замовчати. Ми приготували невелике музичне вітання…” – 23 травня ̶с̶и̶м̶ф̶о̶н̶і̶ч̶н̶и̶й̶ ̶о̶р̶к̶е̶с̶т̶р̶ струнна група симфонічного оркестру під керівництвом Володимира Шейка, кому і належать слова вище, після нечисленних репетицій, але в однакових масках, записала своїм шанувальникам (яких фейсбук, попри застереження дистанції, зумів впустити достатньо багато)  ̶в̶і̶д̶е̶о̶р̶я̶д̶ звіт приголомшливих колаборацій з солісткою Богданою Півненко. Програма “американські гірки” виглядала так: від Гріга та Рахманінова на низькому старті до карколомного виїзду на трасу “Гендель-Гершвін-Барток” (де “Румунські танці” останнього – зупинка на щирому весіллі) та стрімка гліссада “Порами року” А. Вівальді. І дискомфорт викликав героїчний галоп епохами… Перша репетиція після карантину була настільки радісною, що спричинила непереборне бажання поділитись зі слухачами феєрією записаного свята!

Фото – Сергій Горобець

Події проєкту “Звучання Львівської філармонії” відбуваються одразу у двох вимірах – аудіотрансляція на вулицю П. Чайковського та на офіційних ресурсах Львівської національної філармонії онлайн. Таким чином, трансляція назовні є символом: музика не покинула мистецькі інституції, вони далі функціонують…

До знаменитої категорії “твори періоду “локдаун” у #26-ому “Звучанні…” належить Музичний перформанс для фортепіано та електроніки композитора Остапа Мануляка. Під назвою “Визволення із плаского світу” (П. Ґілен) ховається ціла екосистема із паростками цитат модерністів та авангардистів. Інтертекст чи інтерсвіт? Наодинці чи поміж рідкісних однодумців? Твір є “маніфестом солідарності з творчими людьми, … що знаходять ґрунт під ногами та встають з колін”, за словами автора. Задля можливості виконання камерних концертів спільно із Львівською організацією національної спілки композиторів України створено спеціальний мистецький простір.

Культура не може залишатись осторонь від процесів життя в країні. Виконання архівних творів чи live-трансляцій в обох випадках є цінним – і для установ, і для самих авторів, яких виконують. Як стверджує Богдана Фроляк:

“Для мене як композитора, організувати ще одне виконання масштабного твору непросто, а завдяки таким акціям він потрапляє в ефір”.

У день перепоховання українського пророка Т. Шевченка, 22 травня, уже #30-те “Звучання…” транслювало Симфонію-реквієм “Праведная душе” – твір для мішаного хору, солістів та симфонічного оркестру за твором Кобзаря. За словами авторки, “Тексти Шевченка – як тексти Біблії, і з двохсотлітньої висоти ми читаємо те, що відбувається зараз і буде відбуватися в майбутньому”. За реквієм загиблим на Майдані авторка отримала Шевченківську премію у 2017 році.

4 кометарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *