Як гадаєте, композитори й композиторки мали відпустки? Такі, щоб відкласти нотний папір, забути про дедлайни й нарешті просто відпочивати. Напевно, якщо цей матеріал перед вашими очима і він значно довший за відповідь «ні», то інтрига вже зіпсована. Втім не все так однозначно.
Композиція — радше стан душі, ніж професія: кнопок «увімкнути» й «вимкнути» не існує. Ба більше, під час відпочинку багато композиторів творили навіть продуктивніше, ніж у звичному робочому ритмі. Тому в класичному розумінні відпусток вони, мабуть, не мали.
Зате від рутини втікали із задоволенням. Подорожували, знайомилися з іншими культурами, набиралися вражень. А потім — або просто в дорозі «на коліні», або вже повернувшись додому — перетворювали пережите на музику.
Тож назвемо це не відпочинком від роботи, а відпочинком від рутини. І тікаймо від щоденної метушні разом із ними.
Активний відпочинок (і трохи боротьби зі стихією)
Фелікс Мендельсон вирушав у подорож не для того, щоб утекти від музики, а навпаки — щоб її знайти. Двадцятирічний композитор писав своєму другові Карлу Клінґеманну:
«Наступного серпня я вирушаю до Шотландії — із сачком для ловлі народних пісень, слухом, чутливим до чарівної, запашної сільської місцевості, і серцем, небайдужим до голих ніг місцевих жителів».
З перших днів у Шотландії Мендельсон щиро захопився місцевими краєвидами і культурою. У листі до батьків композитор зізнався: «Гадаю, сьогодні я знайшов початок своєї Шотландської симфонії».
А попереду була кульмінація подорожі — Гебридські острови. Після відвідин печери Фінгала вражений Мендельсон негайно знайшов тихе місце, аби занотувати перші 21 такт майбутньої концертної увертюри — «Гебриди».
Щоправда, найсильніше натхнення мало свою ціну. Поки краса островів захоплювала композитора, морські хвилі випробовували на міцність.
Його супутник Карл Клінґеманн дотепно зауважив, що Мендельсон «краще ладнає з морем як музикант, ніж як людина зі шлунком».
Хтось точно сказав би, що краще мати тверду землю під ногами, ніж хитатися на хвилях. Можливо, саме так думав Ріхард Штраус, коли вирішив приєднатися до великої альпіністської групи, щоб підкорити вершину Гаймґартен.
Свій похід він описав у листі так:
«О 2-й годині ночі ми поїхали на возі до села, що лежить біля підніжжя гори. Потім ми піднімалися при світлі ліхтарів у непроглядній темряві й дісталися вершини після 5-годинного походу. Вид звідти був чудовий… Потім ми перетнули озеро до Урфельдена… Ще дорогою нас наздогнала страшенна буря, яка виривала дерева з корінням і кидала нам каміння в обличчя».
І, звісно, цей сторітелінг не міг закінчитися без цього:
«Наступного дня я відтворив усю подорож на фортепіано. Звісно, це були величні звукові картини та багато нісенітниць (у стилі Вагнера)».
Протягом наступних 35 років Штраус виношував ідею втілити пережиті мандри у музиці — аж поки не народилася його «Альпійська симфонія».
Ще один шукач пригод — а заразом і натхнення для творчості — Філарет Колесса.
Серед українських інтелектуалів того часу особливою популярністю користувалися мандрівки Карпатами, а улюбленим місцем для літнього відпочинку було село Микуличин.
Про один такий пригодницький епізод у Карпатах компанії друзів, серед яких був Філарет Колесса, згадував Богдан Лепкий:
«Не тямлю, котрого року вибрався я на прогулянку на Чорногору з В. Івасюком і Філаретом Колессою. Ми йшли пралісом ціле пополудне, вечором о 9 годині стали під Чорногорою і тут нас заскочила гірська сльота. Кілька днів довелось нам пересидіти в колибі на гуцульських харчах. Вечором, як дощ трохи устав, тягнув доглядач колиби дві ялиці, роздував ватру, ми грілися, а він оповідав нам свої гірські пригоди».
Ретрит у будиночку (із чітким графіком дня)
Знаєте, є той тип друзів, які завжди за будь-яку активність, а є ті, що понад усе цінують комфорт. Схоже, Густав Малер належав до другої категорії. Йому теж хотілося бути ближче до природи, але не в наметі, а одразу у власному котеджі з краєвидом на гори й озеро. З такої інтенції і зʼявилися три композиторські хатини: у Штайнбах-ам-Аттерзее, Майєрнігзі на Вертерзее та Тоблаху в Доломітових Альпах.
У цих невеликих «офісах» серед розкішних краєвидів Малер справді втікав від міської метушні й повсякденних обов’язків. Але відпочинок у його розумінні зовсім не означав спати до обіду й нічого не робити. Навпаки — кожен день був розписаний майже похвилинно.
До вашої уваги типовий день Густава Малера у відпустці:
- Прокинутися о 6-й ранку.
- Піти купатися в озері.
- Повернутися до своєї композиторської хатини, де вже чекає сніданок.
- Одразу після сніданку сісти до роботи.
- Близько полудня йти на обід.
- Після обіду ненадовго відпочити.
- Другу половину дня провести у прогулянках горами.
- Відносно рано повечеряти.
- Після вечері дружнє вечірнє зібрання: читати, розмовляти й музикувати за фортепіано.
- Лягти спати досить рано.
Позмагатися з графіком Малера міг хіба що Йоганнес Брамс.
Він теж надавав перевагу комфортному відпочинку на природі. Якось повертаючись із концертної поїздки, Брамс випадково натрапив на місце, яке на наступні роки стало його улюбленим літнім прихистком: «Пертшах… Тут чудово: озеро, ліс і блакитні гори, що височіють угорі, мерехтять білим у чистому снігу; раки водяться вдосталь».
Та й у цій красі без творчої роботи не обійшлося. Ось вам план звичайного літнього дня Йоганнеса Брамса:
- Прокинутися між 4-ю і 5-ю ранку.
- Поснідати домашнім сніданком і випити міцної кави.
- Піти купатися в озері.
- Вирушити на прогулянку пагорбами й долинами.
- Записати мелодії, які спадають на думку, щоб нічого не загубити.
- Після обіду працювати за своїм звичним столиком у заїзді «Білий кінь».
- Увечері відпочити в товаристві друзів під звуки каринтійської народної музики.
Після однієї з таких відпусток Брамс повернувся до Відня з Другою симфонією. Його друг Теодор Більрот, вражений твором, описував його майже як картину: «Тут блакитне небо, дзюркотливі джерела, сонце та прохолодна зелена тінь. Як же гарно, мабуть, на озері Вертерзе!».
Клара Шуман теж не відставала у придбанні будинку для своїх літніх відпусток. Але якщо Малер і Брамс шукали серед природи усамітнення для творчості, то Клара робила це передусім заради сімʼї.
Через концертні тури, які тривали з жовтня до травня, вона майже не мала змоги проводити достатньо часу зі своїми дітьми. Сімох дітей доводилося залишати у родичів, друзів, а згодом — у різних пансіонах. Лише влітку родина могла нарешті зібратися разом. Ймовірно, саме це стало головною причиною її спонтанного рішення придбати будинок у Ліхтенталі поблизу Баден-Бадена.
Тут, під час літніх канікул, Клара могла повністю присвятити себе дітям: навчала їх гри на фортепіано, допомагала опановувати англійську та французьку мови, читала з ними, музикувала й багато гуляла. Не дивно, що діти згадували ці літа як одні з найщасливіших у своєму житті.
Щоправда, і тут не обійшлося без чіткого розпорядку дня — здається, ця опція продається разом із будинком.
Екзотичний тур (на вибір: тюлені або верблюди)
У гори сходили, у хатинках пожили. Який ще буває відпочинок? Звісно, втеча від звичного життя кудись далеко. Й туди, де екзотично.
Тут гріх не згадати подругу Клари Шуман і Йоганнеса Брамса — Етель Сміт та її «втечу до Єгипту». Вона не чекала літа, щоб вирушити у відпустку: захотіла взимку — поїхала. Британський дипломат порадив їй зупинитися в Гелуані. А коли Етель дізналася, що неподалік є поле для гольфу просто посеред пустелі, рішення було ухвалене миттєво.
Її відпочинок теж був далекий від нудного лежання біля басейну. Компанію їй складали ентузіасти тенісу, гольфу й літератури — і, звісно, чимало верблюдів.
На полі для гольфу їй навіть вдалося завоювати прихильність до справи суфражисток одного «досить пихатого старого шотландця… генерального директора чогось, я ніколи не знала чого». А найзахопливішими пригодами стали верблюжий базар, поїздка пустелею, суп з газелей та кемпінг під зорями.
Та хоч куди б не занесли мандри Етель Сміт — композиторка в ній не спала. Значну частину опери «Помічник боцмана» вона написала саме під час цієї подорожі.
У ту ж Африку подався і Густав Голст. Щоправда, не до Єгипту, а до свого улюбленого місця відпочинку — Алжиру.
Для нього ця подорож була не лише пошуком нових вражень, а й можливістю відновитися. Якийсь час Голст переживав стрес, депресію та неврит, тож, прислухавшись до порад лікарів, орендував велосипед і вирушив до Атлаських гір.
Саме там він почув гру місцевих музикантів. Голст згадував, що один вуличний музикант безперервно повторював ту саму мелодію на бамбуковій флейті понад дві години.
Композитор вирішив не відставати: у третій частині своєї сюїти «Бені Мора» він повторив цю тему 163 рази. Таке тривале повторення одного мотиву згодом назвали одним із передвісників мінімалізму. У сюїті Голст також зберіг місцеві танцювальні ритми й колорит звучання завдяки активному використанню дерев’яних духових та ударних інструментів.
Не всі вирушали у відпустку заради сонця й теплого моря. Гленн Гульд, який усе життя мерзнув і навіть у теплу погоду не розлучався з пальтом, рукавицями і шапкою, поїхав до Арктики. Як пізніше жартував Леонард Бернстайн: «Те, що ця людина, яка так боялася холоду, відчувала потяг до нього, — це парадокс, який могли зрозуміти лише дванадцять Фройдів».
Гульд планував залишити концертну сцену до свого 30-ліття. Він вважав, що майбутнє музики — за технологіями, а живі виступи поступово втратять своє значення. Тож завершивши кар’єру концертуючого піаніста, узявся за те, що називав «контрапунктним радіо».
Одним із результатів цього експерименту стала документальна робота «Ідея Півночі», натхненна мандрами канадською Арктикою. П’ять окремо записаних людських голосів Гульд поєднав у вокальному контрапункті, перетворивши розповіді про життя на Півночі на своєрідну музичну композицію.
Поділіться враженнями після туру
Що ж, сподіваюся, за цим читанням ви хоча б ненадовго залишили свою метушню й трохи відпочили. А можливо, як і композитори після своїх мандрів, повернетеся до справ із новими ідеями та натхненням. Якщо ж надумаєте купити будинок серед гір чи біля озера, майте на увазі: до нього в комплекті додаються ранні підйоми за чітким графіком і, якщо дуже пощастить, нова симфонія. Гарного відпочинку!
Читайте також: