Шлях до Христового Воскресіння закарбований у найцінніших зразках класичної музики. Адже подія, яка відкрила нову еру історії людства, невпинно пронизує музичне мистецтво аж до сучасності. У цій великодній добірці ви пройдете дорогу від Страсної Середи до Воскресіння разом із видатними композиціями різних епох, жанрів і стилів.
Франсуа Куперен. «Уроки темряви» (1714)
У традиції французької музики XVII століття був особливий літургійний жанр — «уроки темряви» (leçons de ténèbre). Це спів фрагментів Плачу Єремії в час Страсного тижня під акомпанемент basso continuo — наприклад клавесину чи лютні.
Старозавітний текст про руйнування і спустошення Єрусалиму тлумачиться як самотність Ісуса, покинутого учнями в останні години життя. А назва жанру пов’язана з тим, що на вранішній службі запалені свічки поступово згасали й присутні поринали у темряву аж до перших променів сонця.
Франсуа Куперен написав «Уроки темряви» для черниць із абатства Лоншан. Відомо про приготовані партитури на Страсну Середу, Четвер і П’ятницю — по три уроки на кожен день. Однак збереглася лише музика для Середи, коли церква згадує зраду Юди.
Третій урок на два голоси — один із найяскравіших зразків барокового вокального мистецтва. Куперен, окрім літургійної традиції, поєднав у ньому італійський та французький композиторські стилі. Витончений дует на текст 10–14 віршів Плачу наповнений щемкістю та ліризмом, від чого став справжньою окрасою музики передвеликоднього періоду.
Людвіг ван Бетховен. «Христос на Оливній горі» (1803)
Страсний Четвер — день останньої вечері й видання Ісуса на суд. У Бетховена є ораторія «Христос на Оливній горі» про частину подій із цього дня. У ній змальована молитовна агонія Ісуса, який страждає від усвідомлення, що незабаром на нього чекає мука та смерть. Ісус тричі просить Бога «віддалити чашу», та все ж приймає волю Отця.
Бетховен не просто відобразив сцену душевної боротьби Христа, а вилив у ній власний біль і розпач через неминучу втрату слуху. Приблизно в той самий період він написав «Гайліґенштадтський заповіт» — лист до братів про гіркий відчай перед хворобою, що прогресує. Та попри проживання ізольованості, Бетховен примиряється із власною долею, так само, як Ісус на горі.
Момент остаточного вибору Христа оспівує і прославляє хор ангелів в урочистій та піднесеній бетховенській «Алилуя».
Йоганн Себастьян Бах. «Страсті Господа нашого Ісуса Христа за Матвієм» (1727)
Особливим жанром великодньої музики є пасіон або страсті, від латинського passio — «страждати», «терпіти». Страсті займають важливе місце в європейській культурі й часто показують монументальність композиторського мислення.
Музичні роздуми над Писанням про останні години життя Ісуса Христа є в Гуно, Ліста, Пендерецького, Козаренка, Пярта. Але зазвичай першими спадають на думку бахівські страсті за Євангелієм від Івана і Матвія. Вони увінчують доробок німецького композитора, який працював із церковною музикою все життя.
Саме «Страсті за Матвієм» відродили Баха для слухачів. 20-літній Фелікс Мендельсон продиригував їх у Берліні, чим розвіяв упередження й тишу, які сковували творчість митця майже 80 років.
Символічним композиторським рішенням у «Страстях за Матвієм» є оформлення реплік Христа струнними з довгими тривалостями. Цей прийом називають «німбом» Ісуса.
Він присутній завжди, окрім фрази на хресті «Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув».
Та до останніх слів веде дорога крізь Страсний Четвер і трикратне зречення Петра. Його сердечний жаль і каяття Бах блискуче втілив в арії «Помилуй мене, Боже» (Erbarme dich).
Франсіс Пуленк. Чотири покаянні мотети (1938–1939)
До духовних сюжетів Франсіс Пуленк вперше звернувся 1936 року. Ось як він пояснює причину:
«Кілька днів тому я почув про трагічну смерть мого колеги… Коли я розмірковував про крихкість нашого людського тіла, мене знову зацікавило життя духу».
Після цієї звістки композитор поїхав до храму Богоматері в Рокамадурі на півдні Франції:
«Рокамадур повернув мені віру дитинства. Ця святиня, безсумнівно, найстаріша у Франції … мала все, щоб мене захопити … Того ж вечора візиту до Рокамадуру я почав свою “Літанію до Чорної Богоматері” для жіночих голосів і органа».
А два роки потому Пуленк почав роботу над Чотирма покаянними мотетами: перший — на псалми 54 і 30, інші три — на тексти піснеспівів зі Страсного тижня.
Заворожливий мотет №2 «Мій обраний виноградник» (Vinea mea electa) має текст для утрені Страсної П’ятниці — дня хресної дороги й розп’яття:
Винограднику мій відбірний, я зростив тебе.
Як ти перетворився на гіркоту,
щоб мене розіп’яти й відпустити Варавву?
Я захистив тебе і прибрав каміння з твого шляху,
і збудував вежу для тебе.
Джованні Перголезі. «Stabat Mater» (1736)
«Stabat Mater» Джованні Перголезі з’явився за кілька місяців до раптової смерті 26-річного композитора від туберкульозу. Разом із «Служницею-пані» цей твір є візитівкою «Рафаеля та Вергілія музики».
«Stabat Mater dolorosa», тобто «Стояла мати скорбна» — християнський гімн XIII століття, який описує терпіння Богородиці, що спостерігає за стражданнями Сина. Для публіки Перголезі «Stabat Mater» звучала по-особливому, бо, за словами Кейт Болтон-Порчатті, «материнські почуття, якими прошитий твір, особливо резонували в Неаполі, де горе материнства посилювалося страшним рівнем дитячої смертності, і де близько 200 церков було названо на честь Марії».
Кожну Страсну П’ятницю у світі звучить «Stabat Mater» Перголезі. Він зайняв місце не лише на високій полиці класичної музики, а й у душах людей.
Ганна Гаврилець. «Боже мій, нащо мене Ти покинув» (2000)
Духовні псалми Ганни Гаврилець — чудовий приклад, як за допомогою ясної форми та мінімалістичних композиторських засобів можна написати музику, що промовляє до сердець.
Про духовні твори авторка казала:
«Стриманість та інтимність підказані самим жанром псалма. Молитва — розмова з Богом, — це абсолютно особистісний процес, у якому неприпустимий елемент гри або фальші».
Ганна Гаврилець писала щиро й високопрофесійно. Недарма псалом «Боже мій, нащо мене Ти покинув?» для мішаного хору отримав на Всеукраїнському конкурсі «Духовні псалми третього тисячоліття» 2001 року подвійну перемогу — гран-прі й «Приз глядацьких симпатій».
Авторка зауважувала, що цей псалом «висловлює відчай, але не крикливий, драматизований, а, скоріше, молитовний». Відчай, який переживав й Ісус на Голготі.
Йозеф Гайдн. «Сім останніх слів Христа» (1786/1787)
Обставини виконання твору «Сім останніх слів Христа» Йозеф Гайдн у передмові до видання «Брайткопф і Гертель» описав так:
«Стіни, вікна та стовпи церкви були завішані чорним полотном, і лише одна велика лампа, що звисала з центру даху, розривала урочисту темряву. Опівдні двері зачинялися і починалася церемонія. Після короткого богослужіння єпископ підіймався на амвон, виголошував перше із семи слів (або речень) і промову до них. Потім покидав амвон і падав на коліна перед вівтарем. Паузу заповнювала музика. Далі єпископ читав друге слово, потім третє тощо, а оркестр чекав завершення кожної промови. Моя композиція була підпорядкована цим умовам, і було непросто скласти сім адажіо по десять хвилин, які б змінювали одне одного, не втомлюючи слухачів…».
Замовлення споглядального оркестрового супроводу до реплік Ісуса на хресті 54-річний композитор отримав від іспанського храму Санта-Куева в Кадісі. Прем’єра відбулася на Страсну П’ятницю в підземній каплиці. Згодом постали інші версії твору: хорова та для струнного квартету.
Момент смерті Ісуса Гайдн віртуозно зобразив в останньому драматичному розділі з підзаголовком «Земля затряслася й скелі розкололися».
Дітріх Букстегуде. «Membra Jesu Nostri» (1680)
Цикл семи кантат «Membra Jesu Nostri» Дітріха Букстегуде натхненний середньовічним віршем «Salve mundi salutare». Кожна кантата циклу — це музичні роздуми над змордованими частинами тіла розіп’ятого Ісуса: над стопами, колінами, руками, боком, грудьми, серцем й обличчям. Подібне кінематографічному, масштабування до ран Ісуса через голоси солістів, звучання струнних та basso continuo є надзвичайним прикладом молитовного зосередження в музиці бароко.
Букстегуде віддзеркалює текст у звуковому полотні партитури. Так кантата про коліна розпочинається сонатою із тремоло у струнних і передає образ знесилених ніг Христа. Шоста — про серце — змінює попередню темброву барву з яскравих скрипок на тепле звучання п’яти віол да гамба — предка віолончелі.
Витончена музика кумира Йогана Себастьяна Баха чарує слухачів вже понад три століття. Сьогодні ж і ми можемо розкошувати над творчістю дансько-німецького класика.
Джованні П’єрлуїджі да Палестрина. «Sicut Cervus» (1604)
«Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя», — цими словами починається мотет «Sicut Cervus» Джованні П’єрлуїджі да Палестрини на рядки 42-го псалма. Текст приурочений до Великої Суботи — дня очікування на Воскресіння. Тоді ж в католицькій церкві благословляється вода, що символізує воду хрещення та «живої євхаристії».
Світла музика мотету виткана переплетінням чотирьох голосів. Поліфонічний звукопис імітує вербальні образи у виразних мелодичних лініях. Стиль композитора церква обрала за взірець для духовних творів ще за його життя.
Цьогоріч світ відзначає 500 років від дня народження Палестрини. У його доробку 104 меси, 140 мадригалів, близько 300 мотетів. «Sicut Cervus» — один із найвідоміших творів «вічного батька італійської музики».
Генріх Ігнац Франц фон Бібер. «Сонати Розарію» (1676)
Розарій або Вервиця — це католицька молитва до Богородиці, яка має три головні частини: Радісну, Скорботну та Славну. Кожна з них розкриває «таємниці» — уривки з Євангелія про життя, смерть і воскресіння Христа.
У доробку барокового композитора Франца Бібера є унікальні музичні сонати для скрипки й basso continuo на кожну з тем Розарію. У цих творах заховані числові та звукові шифри — риторичні фігури. А в сонаті «Воскресіння» автор задумав переналаштувати струни скрипки так, щоб вони візуально перепліталися у формі хреста. Такий прийом використовували теж Паганіні та Вівальді.
Беата Козира-Паульська пояснює, що цей символ має не одне значення, бо «струни у формі хреста призначалися для вирівнювання тону, резонансу струн та інтервалів, наприклад октави — одного із найважливіших співзвуч для цієї сонати (досконалий інтервал, який мусить віддати хвалу Богу — досконалому Творцеві)».
Гектор Берліоз. «Урочиста меса» (1824)
Молодий Гектор Берліоз наперекір батькам відмовився від кар’єри лікаря, покинув дім і почав вчитися композиції. Уже через рік занять керівництво парафіяльної церкви Сен-Рош у Парижі замовило двадцятилітньому автору месу на свято Найсвятішого Серця.
Після успішної прем’єри його вчитель Жан-Франсуа Ле Сюер сказав: «Дозвольте мені вас обійняти. Ви не будете ні лікарем, ні аптекарем, а станете великим композитором. Ви — геній. Я кажу так, бо це правда».
Однак як і перші свої чотири партитури, Берліоз вирішив знищити Месу після другого виконання через надмірну самокритичність. Та частину під назвою «Воскрес» (Resurrexit) зберіг. На щастя, до наших днів Меса дійшла в повному вигляді, бо Берліоз подарував оригінал рукопису своєму другові скрипалю Антуану Бессемсу. Більш ніж через півтора століття подаровану партитуру знайшов органіст на горищі церкви.
Урочиста музика «Resurrexit» з масштабним оркестром і хором демонструє велич і тріумфальність події, яка прийшла у світ непомітно — у тиші недільного ранку.
Музичні стежки, що ведуть до Великодня, вкрай розмаїті. І ця добірка обмежується лише дрібкою з усього, що було написано. Але нехай вона стане для вас провідником на шляху до свята Воскресіння.
Цей матеріал створено та опубліковано завдяки грантовій підтримці медіа The Claquers від Наукового товариства імені Шевченка в Америці.
Читайте також: