Контрабас — інструмент з не менш довгою історією, аніж скрипка чи віолончель. Однак, на відміну від них, він не отримував гідної уваги як сольний інструмент, тому зірковий час контрабасових «Паганіні» та «Лістів» — тих, хто розкриває потенціал інструменту, ініціює появу нового технічного та художнього репертуару — сьогодні. 12 грудня для виступу з Kyiv Symphony Orchestra під орудою Луїджі Гаджеро до України завітав нідерландський контрабасист Нік де Ґрот та познайомився зі своїм українською колегою Назаром Стецем. Це стало поштовхом до запису їхньої розмови щодо поширених питань серед контрабасової спільноти: репертуар, виконавство та викладання, лайфхаки мандрівок з інструментом, гендер та вік у контрабасі і несподіваний зв’язок між смичком та гольфовою ключкою.
Спершу хотіла б поставити вам короткі запитання. Ви почали займатися музикою як …?
Назар Стець: …скрипаль.
Нік де Ґрот: …трубач.
Скільки років ви у контрабасовій «справі»?
Назар: На цей момент, 14 років.
Нік: Я граю на інструменті щонайменше 30 років.
Грати, викладати чи писати для контрабаса?
Назар: Грати, писати, потім викладати.
Нік: Грати, викладати, не писати.
Сольні виступи, участь у камерних ансамблях, або оркестрі?
Назар: Я думаю, все.
Нік: Для мене гра continuo — краще з кращих. Далі, я гадаю, сольне виконання і камерна музика. А гра в оркестрі… залежить від обставин. Іноді це може бути жахливо.
Сольне виконання a capella чи з ансамблем, або оркестром?
Назар: Ще одне складне запитання. Напевне, у цей період я більше зацікавлений у сольній грі a capella, бо багатьом речам я ще маю навчитися.
Нік: Для мене, безперечно, цікавою є гра з групою. Грати твір сольно — фантастично, але я люблю комунікувати за будь-яких обставин. Власне, чому я і відповів «гра continuo». Я люблю показувати людям те, що я хочу, щоб вони почули, «затягти» їх у п’єсу. Я надихаюся, якщо мене оточують інші люди.
Вам потрібно обрати щось одне або сформувати рейтинг: барокова, класична, романтична, модернова чи сучасна музика?
Назар: Я б назвав у зворотному напрямку: сучасна, потім модернова, романтична, класична та барокова музика.
Нік: На це питання неможливо відповісти, я люблю все. Не можу сказати, що є якийсь стиль, якому я надаю перевагу.
Чи можете ви назвати «бога» серед контрабасистів, свого кумира чи кількох улюблених виконавців?
Назар: Не знаю, я досі не маю кумира. Та й взагалі мені не подобається ідея мати кумирів. На цей час я можу назвати себе великим шанувальником Ніколя Кросса (Nicolas Crosse) з Ensemble intercontemporain лише тому, що зараз вивчаю багато тих самих творів, котрі він виконує. А серед старших басистів, скажімо, коли я граю якусь «нормальну» музику, можу називати Джеффа Бредетіча (Jeff Bradetich).
Нік: Я б залишився осторонь цього питання. Якщо у мене і є кумири, то всі вони не є контрабасистами. Існує багато хороших контрабасистів, але більшою мірою мене цікавлять хороші музиканти, які були «червоною ниткою» всього мого життя. Я зобов’язаний тим, з ким я навчався. Пам’ятаю деяких людей, які вже померли, зокрема, угорський піаніст Дьордь Шебек (György Sebök). Було фантастично проводити час з Мстиславом Ростроповичем, слухати його, працювати, спілкуватися з ним. У сучасному просторі у нас також є дуже важливі люди, але це все про момент. Хтось, кого ми сьогодні називаємо неймовірним, завтра може помилитися. Як також і Назар сказав, не можливо отримати натхнення від однієї людини, або думати, що він або вона є абсолютною величиною. Ти просто надихаєшся.
Назар: Окрім контрабасистів, я можу назвати лише одну людину, яка значно вплинула на мене. Це Гайнц Голлігер (Heinz Holliger), тому що я мав задоволення працювати з ним у Парижі три роки тому, у 2017 році. Він такий неймовірний, що й дотепер надихає мене.
Композитор, який пише музику для контрабаса, або контрабасист, який пише музику для контрабаса?
Назар: Перше.
Нік: Також перше, погоджуюся з Назаром.
Ваш улюблений композитор, котрий писав музику для контрабаса? Хто, на ваш погляд, створив зручну для гри музику, або вона вам просто подобається?
Назар: Якщо говорити про композиторів, які не є контрабасистами, то я назву Ейноюхані Раутаваару (Einojuhani Rautavaara), потім Вірджиліо Мортарі (Virgilio Mortari) та, можливо, Едуарда Тубіна. І серед контрабасистів, які писали для контрабаса — Стефано Скодданібіо (Stefano Scoddanibio), звісно, та Джованні Боттезіні (Giovanni Bottesini).
Нік: Ви сказали слово «зручно». Я скоріше б назвав композиторів, які написали «найбільш незручну» музику, які не мали обмежень для контрабаса, лиш писали те, що вони повинні написати. Для мене — це угорський композитор Дьордь Куртаґ (György Kurtág), тому що мені подобаються композитори, які вже мають ім’я в музиці, а потім вирішують написати щось для контрабаса. Окрім нього, я назвав би Софію Губайдуліну, Ейноюхані Раутаваару, Андерса Нільссона (Anders Nilsson), Стефано Гервасоні (Stefano Gervasoni), але ці люди не пишуть для інструменту легко. І серед контрабасистів мені, звичайно, подобаються Стефано Скодданібіо, Джованні Боттезіні та Доменіко Драгонетті (Domenico Dragonetti) (він був другом Бетховена).
Опишіть контрабас одним або кількома словами.
Нік: Неймовірно складний, безмежний.
Назар: Контрабас — це радість.
Niek de Groot. © Volodymyr Osypenko- Nazar Stets. © Oleh Pavliuchenkov
Це були короткі запитання. Тепер я б хотіла стати модератором вашої бесіди щодо поширених питань серед контрабасистів. Деякі з них ви обговорювали після концерту Ніка в Києві. Які саме?
Нік: Ми багато говорили про репертуар і те, що збирається виконувати Назар. Я був такий радий почути, що там були п’єси, які я так люблю, зокрема, Тріо Ервіна Шульгофа (Erwin Schulhoff) і «Багателі» Дьордя Куртаґа. Також Назар готував Едуарда Тубіна і концерти Ейноюхані Раутаваари, які я грав. Тож завжди чудово чути від когось іншого, наскільки важко це виконувати.
Назар: А також ми говорили про найкращий твір для біса. Нік обрав Psy Лучано Беріо, а я говорив про Motivy Еміля Табакова. Нік не погодився зі мною.
Нік: Це поставило нас у такий собі кумедний кут через, можливо, не таку серйозну музику, популярну сторону Motivy.
А взагалі часто люди просять зробити біс?
Нік: Це звичка. Коли просять повернутися на сцену один-два рази, то ви граєте невеличку сольну п’єсу, яка часто є найскладнішою частиною програми. На цьому концерті я обрав Беріо. Власне, я про це не думав, а потім зіграв для Луїджі (Луїджі Гаджеро, диригент Kyiv Symphonic Orchestra — Л. С.). Луїджі не впізнав композитора, тому я й подумав, що маю зіграти Беріо для нього публічно (посміхається).
Назар: Італійський композитор для італійського диригента.
Нік: Для італійського диригента не може бути краще.
Назар: Гаразд, отже, наступного разу ви повинні підготувати якусь українську музику, типу Олексія Войтенка, Богдани Фроляк тощо. Я дам вам кілька партитур.
Нік: Добре, добре.
Ви, до речі, вже певно встигли обмінятися нотами для контрабаса?
Назар: Насправді, так. Я попросив у Ніка кілька партитур із його диску зі скрипалькою Еліною Вахала (Elina Vähälä), де є ще неопублікована музика, так?
Нік: Так, принаймні дві п’єси Альфреда Хубера (Alfred Huber), а також Яакко Куусісто (Jaakko Kuusisto) офіційно не опубліковані.
Назар: Я запитував, бо ми плануємо з Андрієм Павловим (українським скрипалем) продовжити нашу співпрацю. Кілька років тому ми грали стандартний репертуар для дуету скрипки та контрабаса, на кшталт дуетів Кшиштофа Пендерецького та Вірджиліо Мортарі, а також один твір української композиторки з Одеси Юлії Гомельської. Зараз Андрій хоче грати ще, але ми не маємо нот. Тож я був дуже радий побачити ваш диск із новими творами. Я чув про Вольфганга Ріма (Wolfgang Rihm), Ісанг Юна (Isang Yun), але насправді ті два неопублікованих твори мені сподобались більше за інші.
Нік: Ці п’єси мають такий дещо популярний грув, що резонує з аудиторією. Окрім того, дві хвилини Куртаґа для мене є чимось надзвичайно особливим у цьому диску. Але так чи інакше, я думаю, що ці п’єси демонструють фантастичне поєднання струнних інструментів. Вони показують весь спектр струнної гри. Я дуже радий, що знайшов більше творів, тому, можливо, через кілька років є привід для іншого диску в цій комбінації. Лиш не знаю, чи зможу я ще раз переконати Еліну.
Назар: Чому ні?
Нік: Це божевільний репертуар, бо його надзвичайно складно вивчити. Але він показує наш інструмент, і це насправді моя найвища мета у серйозному репертуарі.
Як ви отримали ці ноти? Я так розумію, що неопубліковані партитури у вас з’явилися безпосередньо від композиторів? Як це зазвичай працює?
Нік: Ці дві партитури я отримав від композиторів. Іноді ти просто знаєш п’єси. У моїй практиці буває так, що фестивалі просять мене зіграти певні твори (Пендерецького, Куусісто). З іншого боку, я особисто знав Яакко Куусісто, також він є дуже хорошим другом Еліни. Ерккі-Свена Туура (Erkki-Sven Tüür) я знайшов в Інтернеті, Альфред Хубер написав цей твір для мене, Вольфганга Ріма я знав. Мені дуже цікаво почути, чи написано щось для цього складу в українській музиці. З цієї причини ми з Назаром познайомилися декілька років тому. Деякі мої учні — українці, і я завжди питаю в них про репертуар, але вони кажуть: «Ні, я нічого не знаю». Коли ж запитуєш Назара, то маєш зовсім іншу відповідь. Це чудово, і я думаю, що студенти повинні про це знати.
Назар: Що стосується мене, то нині я просто купую ноти, якщо можу. Але в якийсь момент це занадто дорого. Наприклад, минулого року я намагався організувати Подвійний концерт Андре Превіна (Andre Previn) у Києві, але видавець попросив у мене 600 євро за один виступ, для оркестру це було занадто. І я не хочу платити за це, тому що, на мій погляд, це непрофесійно, оскільки я солюю. З іншого боку, мені не потрібно платити за виступ, оркестр повинен платити за партитуру, за мою роботу. Це головна проблема: коли ноти коштують занадто дорого. Практично неможливо отримати коректне розуміння від деяких композиторів та видавців, оскільки Україна для них є мало не «країною третього світу». Організувати виконання майже нереально. Іноді видавці думають, що «В цій країні немає хороших музикантів, отже ми не хочемо, щоб ви грали цю музику і публікували відео з концерту». Тож це навіть наче заборонено.
Я думаю, що Нідерланди мають вищий статус, ніж Україна…
Нік: …але для нас сума залишається такою ж. За концерт Нільссона ми також маємо платити 700 або 680 євро за один виступ, і це звична справа, тому що робота композиторів має оплачуватися.
Назар: Так, звісно.
Нік: Можливо, Превін — не найвдаліший приклад, бо він є дуже багатим диригентом. Але старші композитори живуть на ці гроші. На моїй практиці виконання нових контрабасових концертів ми завжди намагаємося отримати фінансування для організації, оркестру, організаторів концертів, щоб сплатити витрати, особливо за нові твори. Наскільки я знаю, як тільки композитор укладає контракт з видавцями і твір друкується, кожен може його отримати. Виконання твору будь-якого композитора, який не помер 70 років назад і більше, є дуже дорогим. Я думаю, що музика Бенджаміна Бріттена зараз стане безкоштовною, це допомагає. Але також і композитори хочуть, щоб їх виконували.
Як і Назар, ви певно також замовляєте композиторам твори?
Нік: Так, абсолютно. У цьому весь сенс таких проєктів. Зараз ми будемо записувати нові концерти Джервазоні, Нільссона, Хубера, а через рік ще кілька композиторів будуть писати для контрабаса. Тож ми маємо організувати це фінансово. Ми тільки-но отримали грант для Джервазоні, і от я вже дізнався від редактора видавництва Peters, що тепер вони шукають гроші для організації написання концерту Себастьяном Фагерлундом (Sebastian Fagerlund).
Але чи люблять композитори писати для контрабаса, або віддають перевагу більш популярним інструментам для написання сольних творів?
Нік: Складається враження, що тих, хто любить писати для контрабаса, стає дедалі більше. Звісно, я отримував категоричне «ні» від композиторів, які не бачать перспектив у цьому. Бо це не тільки написання для інструменту, на якому грають за певним стандартом. Частою проблемою є баланс між солістом та оркестром, з яким не всі композитори можуть впоратися. Але, наприклад, Куртаґ не думає про такі речі: чи це добре, чи можливо взагалі. Куртаґ просто вимагатиме від басиста, щоб той грав так, як він хоче, і йому байдуже, чи може хтось це виконати, або які існують стандарти. Він сам створює стандарт. Але я скажу, що був абсолютно щасливий отримати твори від тих людей, від яких мені хотілося.
Назаре, скільки композиторів відповіли «так» на твою пропозицію писати для контрабаса?
Назар: Наразі, маю сім концертів: Олександра Левковича, Едварда Кравчука, Аліси Заїки, Джулії Мондуччі, Золтана Алмаші, Мерісона Борхеса та Сергія Пілютикова. В наступному році я чекаю на ще чотири. Отже, загалом виходить одинадцять. А також було кілька невеликих творів, але з оркестром.
Нік: Це фантастика, браво.
Назар: Це не я (сміється), а композитори.
Нік: І це фантастично, бо це ваша ініціатива.
Я припускаю, що у вас різні інструменти, у Назара сучасний, а ви, Нік, граєте на якомусь бароковому інструменті, наскільки я знаю?
Нік: Так, просто ми не називаємо це бароковим інструментом, він зроблений у період пізнього бароко. Це італійський інструмент, виготовлений Доменіко Монтаньяно (Domenico Montagnana). Я не привіз його в Україну з різних причин, але хтось зробив його копію минулого року, тож саме на цьому інструменті я грав на концерті. І звісно ж, інструмент — це лиш одна частина. Однак він повинен робити те, що ти хочеш, це також і дуже особисті стосунки, ти пристосовуєш його до своїх рухів, власного смичка. Він має відповідати тобі, але й ти також розвиваєш бас, граючи на ньому. Не інструмент стає кращим, а ти у грі на цьому інструменті. Тож це якийсь кумедний шлюб.
Чи виникають труднощі з виконанням сучасної музики на пізньобароковому інструменті?
Нік: Зовсім ні, бо вся конструкція інструмента залишилася такою ж. Нові інструменти виготовляються за тим стандартом, який розроблявся понад двісті років тому. І зараз ми використовуємо для того репертуару ті ж струни та налаштування. Контрабаси не повинні бути обмеженими. Безумовно, існують інструменти, на яких флажолети чи інші ефекти беруться легше, але це не пов’язано з віком інструменту.
Назар: Я цілком задоволений моїм інструментом, і бачив, якою легкою була Нікова гра під час виконання і наскільки комфортно це виглядало. Через деякі обставини жоден найкращий інструмент під час виступу не грає ідеально (наприклад, флажолети, як сказав Нік). Але на Ніковому інструменті все звучало добре.
Нік: Я багато часу пристосовувався (сміється).
Назар: І щодо питання. Якщо я збираюся грати музику в бароковому стилі, набагато цікавіше грати її на жильних струнах. Тому що, коли ти намагаєшся грати у строї A415 на металевих струнах, це не звучить добре.
Нік: Так. А інструмент, на якому я грав на концерті минулої суботи, був завершений 29 листопада 2019 року. Тож це було понад рік тому.
Назар: Виходить, що мій навіть старший (сміється).
Нік: (сміється) Так. Якщо я хочу зіграти партію continuo, барокову музику або навіть більш ранню, я можу підлаштувати інструмент за допомогою іншого мостика, інших струн. Таким чином я можу використовувати його як старий музичний інструмент. Навіть у великих відомих автентичних оркестрах сьогодні люди грають як на старих інструментах того часу, так і на новозбудованих інструментах із налаштуванням старих інструментів. Композитори того часу чули гру на таких самих контрабасах та смичках, що ми чуємо зараз. І смичок дуже впливає на звук. Тож все залежить лише від налаштування, особливо якщо ви граєте надто важкі концерти, на кшталт Тубіна, Раутаваари, Нікоса Скалкоттаса (Nikos Skalkottas) тощо.
Ви говорите, що не привезли свій інструмент в Україну. Загалом, подорожувати з контрабасом складно, як я знаю з історій Назара.
Нік: Так. Як правило, я беру свій інструмент на борт, тому завжди літаю однією компанією, яка це дозволяє. Я купую два додаткові місця за дуже низькою ціною. Однак, ти маєш дістатися аеропорту, знайти таксі. Іноді це надзвичайно просто, але я пам’ятаю, як годинами стояв в аеропорту Барселони, бо не було таксистів, які хотіли взяти контрабас у свою машину, бо він міг би пошкодити її. Найскладніше — це сек’юриті сьогодні. Іноді люди бувають дуже привітні, як коли я приїхав до Києва. А іноді вони страшенно панікують і не знають, як поводитися, хочуть, щоб ти повернувся на реєстрацію чи ще щось.
Було кілька кумедних історій. Одного разу, коли я ще викладав в Іспанії, то подорожував лише зі смичком. Там мене перевірили і запитали: «О, що це? Це ж ключка для гольфу, так?». Я відповів: «Це не ключка для гольфу, це контрабасовий смичок». Вони наполягали: «Ні, це ж ключка для гольфу». Я запропонував: «Я можу вам відкрити і показати його». Отож, я зробив це, показав їм волосся, гвинт та інше: «Отож, бачите? Це контрабасовий смичок». «Так, маєте рацію, але все одно це з сім’ї гольфових ключок» (сміється).
Назар: (сміється) Іноді краще погодитися.
Нік: У той час я був занадто юний, щоб погодитися.
Назар: Про яку компанію ви говорили? KLM?
Нік: Так, KLM. Але вони дозволяють брати контрабас на борт лише мені. На початку я багато подорожував із контрабасом. Компанії дозволяли все, і це було простіше, ніж трохи пізніше із SAS, Scandinavian company. А після 11 вересня все стало важче. Іноді я махлював, купуючи одне місце, удавав, наче я провожу віолончель, але іноді зустрічав дуже розумних стюардів та капітанів, які казали: «Це не віолончель, це контрабас». Тоді мені пощастило познайомитися із тим, хто працював у KLM на якомусь з високих рівнів, і вони вирішили: «Добре, ми робимо це і це, ти ставиш його там і там, тоді ми можемо дозволити придбати додаткові місця, за які не треба буде платити податки». Єдиний момент, що ти не залишаєш інструмент на реєстрації, повинен сам нести його до гейту і літака. Але зараз для мене це просто частина роботи.
Назар: Я можу розповісти лише одну жахливу історію про українські міжнародні авіакомпанії. Минулого року я їхав прямим рейсом до Нью-Йорка, і мене просили сплатити 150 доларів за смичок, оскільки вважали його додатковим багажем. Але ми знайшли рішення. Я подорожував з валторністом, якого, звісно, попросили зробити те саме. Тож ми взяли скотч і зробили фокус-покус із контрабасовим смичком у валторні, тож в результаті, заплатили лише за один додатковий багаж. Але сама ситуація була абсолютно неприємною, бо коли ми поверталися з Нью-Йорка, таких проблем не було, хоч це була й та сама авіакомпанія.
Нік: Саме так. Це часто залежить від людей, яких ти зустрічаєш, і всі вони говорять про правила.
- Нік де Ґрот. Фото: Джозеп Моліна
- Назар Стець. Фото: Віктор Рекало
Це також залежить і від того, скільки контрабасистів вони зустрічають, і скільки контрабасистів з’являється. Ви обидва маєте досвід вчителювання. Викладати контрабас певно має більше складнощів, аніж інші струнні інструменти?
Нік: Так, тут є дві великі проблеми. Перша проблема завжди існує для студентів, оскільки, з мого досвіду, вони приїжджають з усього світу без належних інструментів. Стільки мотлоху було сконструйовано, контрабаси зламані, або просто у дуже поганому стані. І я думаю, що норма для скрипок та віолончелей інша. Духові інструменти, як правило, набагато доступніші. А другою проблемою (можливо, вона є першочерговою навіть), яка стосується усіх, є репертуар. Увесь «світ» віолончелі та скрипки набагато стандартизованіший через той простий факт, що видатні композитори писали фантастичні великі п’єси та концерти для цих інструментів. Контрабасисти не мають такої розкоші.
Отож, я пам’ятаю контрабасові класи (насправді, вони все ще існують), де вивчають лише два концерти та декілька оркестрових партій. Потім вони приносять це до оркестру, і, можливо, у них навіть немає прослуховування, бо вони практикували це зо п’ять років, саме цей репертуар. Але в такому випадку музиканти розгублені і не знають, як потім вижити з різними технічними проблемами в інших творах. Тож наше завдання полягає у тому, щоб пізнавати сучасний репертуар, що зараз збільшується, не завжди легко засвоюється, вивчається. Він також створює технічні труднощі, для подолання яких досі не написано жодних вправ. Потрібно з чогось починати.
Складно поєднати усе, особливо німецькі студенти цьому дуже навчені. Вони постійно прослуховуються з оркестрами, і ці оркестри завжди просять один і той самий концерт. З іншого боку, окрім старої музики, автентичного стилю, вони повинні знати про новий репертуар, про всі нові техніки гри. Тож це неймовірний виклик для тих, хто ніколи не грав сонату Бетховена, сонату Брамса чи віолончельний концерт Дворжака. У нас, контрабасистів, цього просто немає, і іноді це може розчарувати, буду чесним. Дуже часто також цікаво бачити, як деякі студенти здужують це. Найголовніше, що я дізнався з досвіду викладання — це те, що кожний студент справді відповідально ставиться до свого навчання. Також чудово, якщо у вас є вчитель, який може вам допомогти. І це те, що я повинен намагатися робити — розбудити їх, «запалити їх мотор».
Назар: Я, наразі, не викладаю. У мене є лише один приватний студент, але він — актор, і гра на контрабасі для — лише хобі. Однак, два роки я викладав в Консерваторії. Найбільше, чого я навчився після дво-, трирічного викладання — це хороша можливість повернутися в своїй свідомості на п’ять-десять років, коли я тільки починав практикувати деякі речі. Зараз це вже автоматично, але ти повинен пояснити це своєму студенту. Тож коли ти вчиш когось грати, скажімо, staccato — для мене це нормально, я навіть не думаю про це, просто граю. Але якщо студент робить щось не так, з’являється можливість спроєктувати на себе та розв’язати свої проблеми з цим. Але також я хотів би сказати, що проблема, яка існує в Київській консерваторії та сильно впливає на викладання, полягає у тому, що студенти повинні мати два інструменти (один з оркестровим налаштуванням та один із сольною скордатурою). А для деяких студентів практично неможливо мати два інструменти та грати в різних налаштуваннях, тому що в Консерваторії немає такої кількості інструментів, щоб можна було дати всім. Нік, у вас те ж саме?
Нік: У мене є дуже просте рішення для цього, я покажу вам влітку, коли ми знову зустрінемось. Дуже часто я сам не можу подорожувати з двома контрабасами, і якщо мені доводиться грати твори, що мають мало не до трьох різних унікальних сольних налаштувань, де кожна струна на тон вище, мені доводиться міняти струни за пару хвилин. Тож, це рішення студенти також використовують, але, звичайно, набагато зручніше мати різні інструменти. Ми завжди маємо в школі два-три інструменти із сольним налаштуванням, а інші — п’ятиструнні в оркестровому. Наскільки мені відомо, лише Німеччина — трохи особлива країна. Там, на відміну від інших країн, контрабасисти прослуховуються з оркестром із сольним налаштуванням.
Назар: В Україні це не має значення.
Нік: Не має значення? Це справді особливе питання. Я гадаю, що обидва варіанти не є ідеальними. Я не думаю, що добре мати сольний концерт в оркестровому налаштуванні і грати Третю симфонію Бетховена, раптово, у Фа мажорі, адже вона в Мі-бемоль мажорі. Я б запропонував їм робити прослуховування у два чи декілька раундів або навіть у два дні. Щоб люди встигли перейти з одного інструменту на інший. Це було б більш реалістично. Було б дуже дивно попросити англійського валторніста зіграти весь репертуар на гобої чи іншому інструменті. Це, власне, те, що відбувається з контрабасами.
Назар: Отже, ви згодні зі мною, що це є проблемою?
Нік: Я намагаюся не робити з цього величезну проблему, бо просто хочу грати. Я пам’ятаю так багато фестивалів, де я повинен був грати Великий дует Джованні Боттезіні і за дві години до того — Forellen Quintet Франца Шуберта. Губайдуліна писала п’єси в сольному налаштуванні, але її Соната в оркестровому налаштуванні.
Назар: Так. І «Пантоміма» також в оркестровому.
Нік: Звичайно. Тож це те, що я не люблю робити, але іноді нам просто доводиться.
Контрабас — громіздкий інструмент, тому моє запитання стосується жінок, які грають на контрабасі. Я знаю, що в нашій Консерваторії є одна дівчина, яка грає на контрабасі. Скільки контрабасисток ви зустрічали?
Назар: Взагалі, в Консерваторії зараз дві дівчини-контрабасистки.
Нік: У моєму класі завжди щонайменше половина жінок. Я справді не бачу різниці. Я знаю дуже крихітних і маленьких жінок і так само маленьких чоловіків, які мають фантастичну контрабасову кар’єру. Немає нічого неможливого. Напевно, якщо у вас немає таких довгих рук, то порадою буде грати на інструменті з меншою мензурою (менше, ніж 1,12). У моєму класі був і дуже високий учень, і справжній бодибілдер, який мав біцепси і величезні проблеми через невелику довжину м’язів. Коли він починав використовувати вагу чи силу, то одразу опинявся у замкненій ситуації, адже наші м’язи повинні бути довгими та тонкими, як у марафонця. Тож чоловічі чи жіночі м’язи — не має значення, коли це стосується гри на контрабасі.
Через величину контрабаса здається також, що це не той інструмент, на якому можна починати грати, коли тобі шість…
Назар: Чому ні? Можна. Проблема в Україні лише в тому, що у нас немає інструментів малого розміру. Але я думаю, що в Німеччині та в Нідерландах у вас є 1/32 контрабаси?
Нік: Так. У нас є всі розміри. У Німеччині, де я викладаю, у нас також є молоді учні. Наприклад, у мене зараз навчається 12-річний хлопець. Він почав з 1/2 контрабасом, а потім перейде до 3/4 контрабасу. А 3/4 контрабас, до речі, вже став інструментом, на якому грають багато студентів. Але в багатьох школах США, Англії, Франції, Німеччини є ці уроки «мінібасу», іноді це працює. У мене в класі були учні, які починали дуже рано (у шість чи сім років), і я не можу сказати, що це гарантія бути кращим. Тому що знову ж, ми маємо репертуарну проблему, яка майже блокує студентів. Я почав дуже пізно: мені було 18, коли я тримав смичок вперше. Але зазвичай контрабасисти починають у 10 чи 12 років.
І наостанок про композицію. Назар, чому ти пишеш для контрабаса, і, Нік, чому ні?
Нік: Тому що Назар вже пише (сміється).
Назар: (сміється) Насправді, я все ще неопублікований композитор. Я просто створюю свої каденції, деякі технічні речі, але я не відчуваю себе композитором, бо я не маю освіти. Мені просто цікаво писати басові твори через проблему з репертуаром. Я все ще думаю, що нам потрібно більше конструктивного репертуару типу каприсів, етюдів через, власне, відсутність хороших та якісних каприсів. Нік, ти маєш що сказати з цього приводу?
Нік: Я широко використовую метод французького вчителя Алена Вебера (Alain Weber). Він написав кілька етюдів, які справді допомагають як у ритмічному, так і в технічному сенсі. Крім того, це допомагає використовувати інструменти у не-романтичній традиції. Але все, що робиться в цьому напрямку є неймовірним внеском для гри на контрабасі. Однак я не бачу себе музикантом, який повинен писати. Майже боротьбою був шлях до тієї точки, де я зараз знаходжуся. Коли я почав в 18, у мене було дуже насичене сімейне життя. Тож мене ніколи не спадало на думку почати писати твори. Але я дуже щасливий, навіть трохи заздрю тим, хто це робить.
І останнє запитання. Що ви очікуєте від 2021 року? Це може бути реальним або будь-яким божевільним бажанням.
Назар: Я повинен подумати, тому що це був дуже особливий рік. Я попрошу в Діда Мороза про нові зустрічі наступного року. Також хочу взяти участь у декількох майстер-класах і навчитися чомусь корисному. Тож, можливо, я попрошу про це, тому що маємо проблему з короною, яка знищила майже все.
Нік: Що ж, я не те щоб релігійний, тому Діда Мороза немає в моєму списку людей, яких би просив про щось (посміхається). Але я з нетерпінням чекаю святкування зі своїми дітьми, мамою та сестрами, друзями. Мені так пощастило, що ми змогли зробити концерт в Києві, і що я міг здійснити цю подорож. Але я також знаю стресові історії колег, музикантів-фрілансерів, чиє життя зараз дуже складне. І я думаю, що ми можемо попросити кого завгодно (Бога чи Діда Мороза) допомогти нам, щоб покласти край цій дуже складній ситуації. Щоб ми могли знову штурмувати сцену та грати свою музику.
