10 березня провідний британський піаніст Пол Льюїс (Paul Lewis) приїхав до Харкова задля сольного речиталю в рамках Kharkiv Music Fest. Це був останній концерт для музиканта перед закінченням карантину у Великій Британії та останній концерт для харків’ян перед початком наступного карантину в Україні.
Публіка змогла насолодитися музикою Моцарта, Мендельсона, Мусоргського та Скрябіна, зіграною знаменитим виконанням «золотого» репертуару піаністом, який отримав дві нагороди премії Gramophone за запис усіх 32 сонат Бетховена. У день виступу ми поговорили із Полом Льюїсом про «права та обов’язки» музиканта в інтерпретації хрестоматійних музичних творів, найскладніші частини у підготовці і виконанні його програми та можливості стати професійним музикантом у Великій Британії.
Розпочнемо з коротких питань. Ранок, день, вечір чи ніч та чому?
Вечір, тому що, мабуть, саме у цей час я найбадьоріший та краще за все сприймаю.
Диня чи кавун?
Диня.
Кішки чи собаки?
Безперечно собаки. У мене є собака породи кокапу, його звуть Кода. Він «дуже» музичний — одразу тікає, якщо хтось починає грати.
Marvel чи DC? Ви дивитесь ці фільми?
Ні. Але мій син дивиться, і він безумовно сказав би «Marvel».
Ваш улюблений кінорежисер?
Це важке питання. Мені дуже подобається Баз Лурманн.
Назвіть книгу, яку ви запропонували б прочитати, або останню, яку ви читали?
Одна книга, яку я нещодавно прочитав, мене дуже захопила, називається «S.U.M.», автор — Девід Іглмен. Він невролог, але написав книгу про потойбічне життя з абсолютно нерелігійної, наукової точки зору. Це 40 дуже коротких історій про потойбічне життя, кожна з яких подана з іншого наукового погляду, і це справді захоплює.
Ви слухаєте ще якусь музику, крім класичної та яку саме?
Я трохи слухаю джаз, world music. Мій тато слухав Джона Денвера, тому я знаю багато його музики. Але кантрі, можливо, в моєму минулому. Іноді я слухаю музику, що оточувала мене у період дорослішання, як-от поп-музика 1980–х. Вона навіює ностальгію.
Ви почали навчання музиці як…
Я розпочинав з віолончелі, коли був малим.
Але ви перейшли на фортепіано, тому що…
Тому що я був поганим віолончелістом (сміється).
Ваші пріоритети у виборі репертуару?
Треба любити те, що виконуєш. Інакше ти ніколи нікого не переконаєш у тому, що хочеш зробити. Окрім того, у моїх пріоритетах грати твори, які постійно кидають виклик, до яких ти повертаєшся і через деякий час бачиш щось нове. Такий репертуар щоразу дає тобі новий челендж. Що стосується фортепіано, то звичайно, існує так багато музики, що ти ніколи не вичерпуєш виклики. Власне це і захоплює мене як піаніста.
А який проміжок часу і стиль?
Я виконую багато німецької класичної музики початку ХІХ століття. Але я люблю грати різні твори, просто більша частина зосереджена саме в цьому часовому проміжку.
Перейдемо до розгорнутих запитань. Ви справді граєте іконічний, канонічний, я б навіть сказала музейний репертуар. Отож, чи вірите ви в інтерпретацію або ж просто виконуєте музику?
Кожний виконавець, який працює на сцені і виступає для публіки, інтерпретує. Так воно і є, оскільки ти — людина, у тебе є власні погляди та досвід. Усе це неминуче переходить у музику. Але я не думаю, що як виконавці ми повинні нав’язувати свою особистість музиці. Ми не повинні вирішувати, що композитор хотів сказати.
Наш обов’язок — зробити все, що в наших силах, для того, щоб зрозуміти, про що йдеться, що композитор хотів передати, і намагатися (якщо ми можемо) не відходити від цього. Ми не думаємо про себе, коли граємо, бо в будь-якому випадку ми там, ми не можемо повністю відсторонитися. Але ми не повинні вкладати себе більше, ніж це зробив композитор. Повинен бути композитор.
Тут дуже тонка межа.
Так. Але коли ти йдеш на концерт, ти відчуваєш, якщо хтось хоче показати себе. Це очевидно. Тоді як ми просто хочемо показати музику.
Чи є якісь «права та обов’язки», правила, як грати Моцарта, наприклад? Чи можна сказати, що це — правильне виконання, а це — ні?
Існують правила пов’язані з часом створення конкретного твору. Я граю Моцарта на фортепіано, але не граю на піанофорте. У певному сенсі ми транскрибуємо це для нашого часу навіть просто граючи на сучасному інструменті.
Але також потрібно поважати умови і нашого часу. Музика має бути живою і спонтанною. Ми не повинні бачити музику як щось повністю продумане з певним набором правил. Але так, є деякі речі, які ми повинні розуміти щодо Моцарта, наприклад, з точки зору звука та балансу.
Але ви ніколи не граєте на піанофорте?
Я навчався грі на ранніх інструментах, бо це важливо — зрозуміти, що чув композитор. Іноді, граючи твори на фортепіано, ти розумієш, чому вони написали те, що написали. Але я не впевнений, що на концертах мені потрібно грати на піанофорте. Я намагаюся перенести те, чому я навчився звідти, на сучасне фортепіано.
Відомо, що раніше люди слухали лише сучасну музику. Але схоже, що історія спотикнулася на Бетховені. Що ви можете сказати про це?
Мені важливо слухати сучасну музику. Але що б ми не слухали, найважливіше, щоб вона викликала емоційний відгук. Нас може захоплювати музика, яка була написана 300 років тому, бо вона дійсно чудова. Музика — це мова, якою іноді можна описати речі зрозуміліше, ніж словами. Це те, що робить музику чудовою. Вона завжди поза часом.
Чи цікавитесь ви сучасною класичною музикою?
Так. Не часто, але дещо граю. Іноді я виконую прем’єри своїх друзів композиторів. Кілька років тому я зіграв прем’єру Томаса Лархера (австрійського композитора — ред.), і, можливо, наступного року зіграю ще одну. Знову ж, важливо, щоб ви любили цю музику. Гадаю, якщо композитор є хорошим другом, ви відчуваєте зв’язок із ним, знаєте, як він думає, як він почувається, якими є його цінності. Певним чином, так простіше зв’язатись із музикою, бо ти знаєш її походження.
В одному інтерв’ю ви сказали, що у вас в пам’яті залишилося те, що ви вивчили до 20 років. Що нового ви дізналися з того часу?
Можливо, я мав на увазі, що за 20 років зіграв багато репертуару. Музика, яку ти вивчаєш за той період, певним чином залишається у тебе в пам’яті. Те, що ти вивчаєш пізніше, займає більше часу.
Я витратив багато часу на роботу над сонатами Бетховена і Шуберта. Але минулого року, наприклад, у зв’язку з карантином і відсутністю концертів, я вивчив фортепіанний концерт Равеля, фортепіанний концерт Копланда. Наступного року у моїй програмі буде Дебюссі.
Що ви можете сказати про свої сильні та слабкі сторони у підготовці програми? Що найскладніше?
Найскладніше — виступати з програмою, яку граєш вперше. Ти можеш багато працювати над нею вдома, але коли ти на сцені й там є люди… Лише тоді починаєш дізнаватися щось нове, чого ніколи б не дізнався займаючись вдома. Ось чому нам потрібні виступи з глядачами. Енергія концентрації аудиторії, енергія тиші — це так важливо для музики, і ви не можете відтворити це в кімнаті для занять чи у прямому ефірі.
Справді, живі трансляції не дають фідбеку. У вас була така практика?
Ми щасливі робити щось таке: чи то фільмувати, чи то робити запис, це нормально. Але найгірше — прямі трансляції для порожнього залу. Тому що ти думаєш: «Який сенс? Я не розумію, чому ми взагалі це робимо». Коли це трансляція в прямому ефірі, то для людина, яка вдома дивиться її на екрані, немає ніякої різниці між концертом і тим, що вони зазвичай можуть подивитися на YouTube.
З іншого боку, як виконавець ти хвилюєшся через живу трансляцію, але ти не маєш відчуття, що це виступ. Для мене це безглуздо і позбавляє можливості насолоджуватися музикою. Ми повинні або фільмувати виступ, або робити запис, або виконувати наживо з публікою у залі.
До труднощів до сцени та на сцені. Чи забували ви текст на концерті і як ви виходили із цієї ситуації?
Упродовж кількох років, не для окремих виступів, а для циклів концертів, я кладу iPad на фортепіано, що підглядати деталі. Ми можемо пам’ятати ноти, але не кожну позначку в партитурі (звідки починається та де закінчується кожне крещендо). Ми не можемо постійно точно це пам’ятати.
Мій друг Ларс Вогт (німецький піаніст — ред.) робить це протягом багатьох років. І все більше людей навколо так починають робити. Я вважаю, що це корисно. Але я не використовую iPad для концертів, бо це інше. Якщо композитор пише pianissimo, а дерев’яні духові грають так, ніби намагаються вас підірвати на іншому краю сцени, вам доводиться реагувати. Тож це має менший сенс.
Ви імпровізуєте на сцені, можливо, виконуєте ви будь-яку композиторську роботу?
Я писав музику, коли був підлітком. У школі трохи писав і мав уроки композиції, але я не композитор. З того часу я написав лише каденції для фортепіанних концертів Моцарта та Бетховена. Мені подобається це робити.
Ви змінюєте каденції для кожного наступного виступу?
Так, я їх переглядаю, вони трохи змінюються від одного виступу до іншого.
Відомо, що ви з сім’ї не музикантів. Чи складно було вам потрапити у музичний світ?
Коли я ріс, навколо було багато видатних представників місцевої музичної сцени. Там була місцева бібліотека з безліччю записів, яким я колись користувався. Хоч я й був жахливим віолончелістом та все ж грав у молодіжному оркестрі, і це був чудовий досвід. На жаль, зараз це неможливо: ми не можемо зайти до бібліотеки і просто переглядати матеріали. Звичайно, все є в Інтернеті, за три секунди ви можете знайти все, що завгодно. Але у цьому немає ніякої магії, все на дистанції.
Що стосується музики в Англії та Великій Британії, постійно виникають розмови про те, що в школах для дітей викладають мало музики. Вона, як правило, залишається другорядною серед шкільних предметів.
Ви почали вивчати музику в якійсь спеціальній музичній школі чи у звичайній?
До 14 років я ходив до звичайної школи. Потім — до музичної школи в Манчестері, що стало великою втіхою.
Наскільки великою є конкуренція між обдарованими дітьми? Як дитина може розпочати свою музичну кар’єру, якщо вона, наприклад, з маленького міста?
Усі думають, що їм, мабуть, доведеться переїхати до Лондона. Насправді я не думаю, що це обов’язково. Важливо мати терпіння, не поспішати, не намагатися переганяти, щоб отримати все якомога швидше. Завжди є багато обдарованих дітей, і мало вільних місць у цій професії. Це проблема, особливо зараз, в умовах пандемії.
Чи можуть гроші чи зв’язки допомогти у кар’єрі у Великій Британії?
Я думаю, що є люди, які «купують» собі професію, але ми про них не говоримо. Просто потрібно бути вірними своїм переконанням, своїй пристрасті і музиці, з якою відчуваєш зв’язок. Чесне ставлення допоможе знайти свій шлях у музичній кар’єрі.
Це не бізнес, це щось інше. Гадаю, ми відчуваємо тих, хто підходить до музики, як до бізнесу. Музика — про спілкування та зв’язок між людьми. Музикою можна займатися тільки божевільним і закоханим у цю справу. Іншого шляху немає.
Сьогодні ви граєте Моцарта, Мендельсона, Мусоргського, Скрябіна. Чи можете ви коротко описати цих композиторів за прикладом «Моцарт — це …»?
У Мендельсона лірична та прекрасна музика, але його твори виділяє доброта. Моцарт — надлюдина, він досягає неможливого своєю музикою. До прикладу, Шуберт — неймовірно людяний композитор з усіма вадами та недоліками. Але у Моцарта є та досконалість, яка перевищує це. Скрябін — неймовірно п’янкий… Це як наркотик. Я божеволів від Скрябіна в школі. Я не вживав наркотики в школі, але «вживав» Скрябіна.
Мусоргський для мене колись був дуже типовим російським композитором і зараз здається вже дуже нетиповим, бо має щось таке, на кшталт темряви. Він жив якось «темно», у нього було жахливе життя. Але все те, що він написав, є настільки чесним, жодного шоу. Йдеться не про «подивіться, як цей піаніст вміє грати на фортепіано». Навіть якщо це віртуозно, не це є головним. Це так чесно і темно у дуже глибокому розумінні… Саме це захоплює у його музиці.
І останнє запитання. Якою є ваша мрія в цілому, якби не було пандемії?
Я мрію, щоб ми всі у світі могли поважати один одного і розуміти, кожен бачить одне й теж саме по-різному. Це потрібно поважати, насолоджуватися цим, любити, а не боятися. Це велика проблема, з якою ми стикаємось з людьми різної раси, національності, переконань тощо. Здається, у світі є багато людей, для яких ці відмінності стають проблемою. Я мрію, щоб ми насправді могли шанувати те, що робить нас унікальними.
The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon