У суспільстві точаться дискусії про вірність дати святкування Різдва. «Східний» Святий Миколай змагається із «західним» близнюком Санта Клаусом та «совєцьким» Дідом Морозом за право першості у марафоні подарунків дітлахам. На різдвяних ярмарках — навіть попри пандемію велелюдних — поряд із традиційними, але часто дивно аранжованими українськими колядками звучить найатмосферніший баритон Френка Сінатри.
Звісно, у цей святковий період не можна оминути увагою боротьбу між кінолюбителями: кожен може згадати складні дилеми між ностальгійною класикою чи черговим новим різдвяним фільмом у прокаті, що може виявитися котом у мішку. Напередодні Різдва за східним обрядом можна було опублікувати підбірку із N тематичних фільмів, але їх і без того повно в мережевих комірчинах. Набагато цікавіше з’ясувати, як звучить Різдво в кіно.
Куплет перший. Літературний
Більшість різдвяних історій, що стали класикою, беруть свій початок із літератури епохи Романтизму. «Лускунчик та Мишачий Король» Ернста Гофмана, «Різдвяна історія» Чарльза Діккенса — найочевидніші приклади, створені в першій половині ХІХ ст.
В одному з найновіших україномовних видань «Різдвяної історії» перекладач Іван Андрусяк у своїй післямові до книги зазначає, що Діккенс повернув британцям Різдво після того, як вони цілковито втратили власні фольклорні традиції через утиски з боку англіканської церкви. Письменник натомість створив повчальну християнську історію, котра стала взірцем любові до близьких для багатьох поколінь.
Фольклорна/ритуально-міфічна традиція — безперечно, важлива складова різдвяного святкування, утім, майже завжди ці традиції сягають коренями у дохристиянські часи, що, власне, і стає приводом для конфлікту із церквою. Але, як відомо, українське православ’я вдало асимілювалося із язичницькими святами, котрі увібрали нові канонізовані сенси.
Без сумніву, українською різдвяною класикою в літературі можна вважати повість Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом», що входила до збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Твір написаний протягом 1830-32 рр., другим в черзі вищезгаданих західноєвропейських повістей. Цікавість Гоголя до народних традицій, їхня детальна фіксація і терпляче пояснення етнічних особливостей українців, опора на казки та міфи — все це вплітається у контекст загальноєвропейського романтизму. Тож, закиди щодо шароварщини можемо одразу залишити в цьому куплеті. І почати наступний.
Куплет другий. Кінематографічно-ретроспективний
Кіноадаптації повісті «Ніч перед Різдвом» мають більш ніж столітню історію. Вже у 1913 році Владислав Старевич створив «німу» версію тексту Гоголя. Продовження Мельєсівської традиції, використання анімації та справді жахаючий Чорт — ті якості, за які варто переглянути цю сорокахвилинну стрічку навіть сьогодні.
Наступні дві екранізації були безпосередньо пов’язані з музикою: «Черевички» 1944 р. — адаптація однойменної опери Петра Чайковського та мультфільм «Ніч перед Різдвом» 1951 р. із залученням музики з опери Миколи Римського-Корсакова.
Існує досить відома версія твору, знята 2001 року силами українсько-російського виробництва. Про її художню цінність дискутувати не будемо, але посилання на мюзикл залишимо ось тут.
Проте найвідомішою екранізацією повісті Гоголя до сьогодні залишається стрічка Олександра Роу 1961 року.
Куплет третій. Музичний
Фільм Олександра Роу, що став класикою для кількох поколінь, особливо цікавий своєю музичною складовою — оригінальною партитурою українського композитора Аркадія Філіпенка — на відміну від інших кіноадаптацій, що повністю використовували цитований матеріал. Звісно, звичні на сьогодні звукові маркери «різдвяної» музики (неодмінні дзвіночки на кожну долю, одна з тисяч варіацій на «Щедрик» Леонтовича тощо.) тут відсутні. Проте, композитор, очевидно, спирався на інші зразки святкового, котрі вже існували, зокрема, в трьох операх (Лисенка, Чайковського та Римського-Корсакова відповідно) на цей же сюжет.
Оперний вплив глядач відчуває вже на початкових титрах: під час представлення закадровим голосом персонажів фільму, звучить своєрідна увертюра, в котрій надається звукова характеристика героїв. Ці ж теми будуть з’являтися разом із появою в кадрі того чи іншого персонажа.
Центральною стає тема Вакули — подібна до романсу, наспівна мелодія звучить із самого початку стрічки та повторюється при зображенні кохання головного героя. Висхідні інтенції цієї теми обертаються на власну протилежність після Оксаниних насмішок.
Музика фільму сповнена цитат та стилізацій народного пісенно-танцювального матеріалу. Вже від початку стрічки звучить тембр бандури, мотив «Я коза-дереза» з дитячої опери Лисенка. Чим далі, тим більше з’являється колядок та щедрівок і навіть дума та різдвяний тропар.
Приспів. Ідеологічний
Звісно, хрущовська відлига характеризувалася більшою свободою, аніж часи сталінського правління, але традиція святкування Різдва аж ніяк не пасувала совєцькій ідеології. Тож, пояснити існування усіх вищезгаданих стрічок можна тільки екранізацією твору беззаперечного класика Гоголя. Тільки уявіть, які дисонанси могли вирувати у свідомості глядачів, котрі спостерігали на екрані за різдвяними обрядами, а ще кілька років тому могли читати агітки про неможливість прогулів у день Різдва.
Куплет четвертий. Несподівано космічний
Серед ряду пісень, танців, звукозображальних оркестрових епізодів у фільмі з’являється зовсім інакша музична естетика, котра видається дивовижею для радянської стрічки 1961 року: велику частину епізодів супроводжує електронна музика. У титрах, на жаль, окрім прізвища композитора, не має жодних даних про залучену електроніку, що робить цю історію ледь не детективною.
Варто пам’ятати, що середина 50-х—60-ті роки — це епоха космічних перегонів та віри у світлий та безхмарний футуризм. Не дивно, що саме в цей час з’являються перші синтезатори, зокрема, оптичний синтезатор АНС, названий на честь Олександра Скрябіна, на якому створював свої композиції до фільмів Андрія Тарковського Едуард Артем’єв.
Навіть існують версії, що саме Артем’єв був автором першого союзного електронного саундтрека. Утім, вже у 1959 році на кіностудії ім. Довженка було знято стрічку «Небо кличе», в якій фантастичні космічні пригоди супроводжувалися саме електронікою. Вважається, що ця стрічка навіть мала вплив на тогочасний американський кінематограф. Попри відсутність у титрах (вказано лиш композитора фільму Юлія Мейтуса), «космічне» звучання стрічки забезпечив Ансамбль електромузичних інструментів Вячеслава Мєщєріна. Колектив до початку 60-х був чи не єдиним прихистком електронної музики в СРСР. Хтозна, можливо, саме цей колектив знову не потрапив у титри, але створив по-справжньому казкове звучання стрічки.
До речі, електронікою підкреслюються саме казково-чаклунські і також ледь не космічні фрагменти фільму: політ Чорта та Солохи, подорож Вакули з Чортом до Петербурга і… враження Вакули від царських палат. Чи ж випадковим було таке узагальнення нечистої сили — вирішувати кожному при черговому перегляді цієї стрічки, можливо, вже цього святкового вечора.