Російсько-українська війна спричинила рефлексії багатьох українських авторів на майданчиках різних видів мистецтва. Регулярні згадки у літературі, що описує тревел-поетику Донбасу, фільми з артефактичною цінністю зображення місцевості та людей на ній, — це не все. Тема «Дикого Поля» віддзеркалюється й у персоналіях, так чи інакше причетних до його теперішнього становища на мапі. Роблячи цю мапу музично культурною, «Молода опера» (як формація чи проєкт?) присвятила «співаку і воїну Василеві Сліпаку та всім захисникам України» твір Ukraine — Terra Incognita.
Одразу скажу: задум справи, що віддає данину людині мистецтва, яка залишила світову кар’єру, щоб захистити свою землю і можливість вільно на ній творити, померла за це, заслуговує на резонанс суспільства та серця кожного громадянина зокрема. Натхненні численними згадками (а одна з частин проєкту була презентована 24 серпня), лункі коментарі в дусі «це нова “Весна священна!”» звучали й на остаточній прем’єрі 14 жовтня. Втім, гляньмо на сам opus, віднявши від загальної суми деякі безперечно вартісні сторони його мітологічності.
Дано: «Людям, здатним відчути!»
Адже ходять легенди, що взявши за основу будь-якого твору ідею патріотизму, до вашої карми додається +100, а професійний рівень сторони не лише ідейної, а музично «технологічної» сам собою починає зашкалювати? Можливо, збоку так видається тим, хто творить та підживлює ці міфи, підтримує апріорі через наявність ідеологічного тригера. А що, як міфи оживають тільки в одному сенсі, одному вимірі? Це було б надто великою небезпекою, яку доводилось оминати каравелі Колумба (a.k.a. Уляна Горбачевська — авторка ідеї, режисерка та співачка) або/та меншою мірою Магеллана (a.k.a. Марія Олійник). Детальніше про ідею сюжету — тут, бо тим часом Ukraine — Terra Incognita конструювала надбудови PR-меседжів про чуттєві значення «десятків світлих і щирих людей», які працювали над нею, про «міфи оживають посеред нас» та «саме через пісні можна зрозуміти, що таке Україна». Це сентиментальні вигуки у вдячний простір охочих приймати (зовсім не маніпуляції) національну ідею за єдино-правильно-чинну та втілену схвально через сам факт втілення.
Але онлайн-прем’єра точно «шкварила байдужість на вогні», користуючись ще однією цитатою Симоненка, і вперто створювала дощові хмарища питань, що ніяк не осядуть на голови хедлайнерів українського культурного життя. Власне, це не владні керманичі, а самі автори, що заганяють себе в українськість позірну, створюючи інфоприводи та граючи в моральний камертон. І чи актуально говорити тільки про пісні як основне багатство народу? Чи не є це прагненням спростити сутність, поширюючи її тільки «людям, здатним відчути»? Що це — ще один український міф — тоді як боротися за його ореальнення? І чому його звуть оперою?
Відняти: Український міф
І каравела прямувала через хащі української пісні, щедро приправляючи її майже ритуальними танцями. Саме тому одне з перших правдивих визначень цієї опери пов’язане з домінуванням режисерської ролі — що не є новацією. Але «сучасна і вишукана», як зазначено, опера-міф стала ще однією жанровою дефініцією в українській музиці. Можливо, навіть ошукана — особливим термінологічним підбором. Чому стільки слів тут присвячено довколишній оболонці, середовищу існування твору ще до його функціонального знайомства зі світом, себто виконання? Перебуваючи в мильній бульбашці онлайну, маємо насолоджуватися красивими промоцією, відеоартом, футурокостюмами-трансформерами. І навіть збереження автентичної манери співу — в тому випадку, коли онлайн заявляє про вільне ними володіння (іще в серпні воно було недостатньо вільне, між іншим) стає неочевидною втіхою, але й ознакою нової сутності опери.
Оперу створено за принципами українського поетичного кіно — і в ній справді є його наративи. Через кожну з частин блискавкою проходять пори року, стани свідомості, цінності Міфу (До того ж «Міф» — позивний українського солдата Василя Сліпака). Опера поєднується з іншим стилем, що навіть переважує — фольком. Тож у «Міфі роду», першій частині ми чуємо здебільшого веснянки, що слугують символічною основою, народженням нового — як і у початку календарного року, який колись стартував навесні. Всіляко закликаючи «Міф дому», другу частину гурт дівчат та хлопців разом з оркестром Ukrainian Festival Orchestra розпочав з ефектного перформансу, контрастом до якого стали колискові. І далі й далі, вглиб масштабного дійства, де синкретизм фольклору диктував сюжет та жанр, лунали весільні, ліричні, рекрутські пісні…
А посестрою опери-міфу за часом виступила (також за підтримки УКФ) опера «Ніч», відома дослідженням не-фольк-пісні «Ніч яка місячна». І явними стали відмінності: а саме, наприклад, відсутність у ній такого клану меломанів, який зібрала довкола себе Terra. Українська народна пісня в останній показана у своєрідній суміші з симфонічною музикою і постає вкинутою у, на перший погляд, незвичне середовище, ще й огорнуте фрі-джазом — тобто імпровізаційністю. Вона ж, своєю чергою, є тотожною для фольклору, адже варіантність, імпровізаційність — це й так питомі його риси. Фрі-джаз, скоріше, допомагає згладити невідомість чи неточність уявлення того, як об’єднати ці народні пісні у виконавському та нотаційному дискурсах.
І наголошуючи на концепції основоположної української пісні, автори подають її наче абсолют нового, явленого нам вперше (ледь не вперше розшифрованого). Справді, українські пісні в опері — нове та оригінальне явище (не ті пісні, що Котляревського-Лисенка). З музичного боку — це плетиво з пісень обрядового та позаобрядового значення, підкріплене оркестром, із більш сучасними мовними засобами, разом з двома сольними інструментами — саксофоном та перкусією. Вагому роль грає голос Уляни Горбачевської, яка для проєкту і стала уособленням фольклорної Terra Incognita, що відкривається слухачам. Лейттемброва система у творі збережена: сопрано/саксофон — Залізне Серце, перкусії — Степ, жіночі голоси — Рід, Любов, чоловічі голоси — Воїни, оркестр — Дім. Інтонаційної драматургії в опері бракує: власне, опираючись на фольклор, віднайти її важко. Тому вона другорядна через сюжет, який визначають пісні, їхня монтажність появи. Та й епіка у відсутності прямих колізій твору підтверджується через міф. Але справжня постоперність визначається уже оперним «міфом», який нелегко подолати — міфом віри в професійну кореляцію ідеї та жанрового втілення. Про що тоді ця опера і чому вона потрібна? Одна з відповідей — на це є запит: фольк набирає обертів, опера набирає обертів, Україна (і любов до її осмислення), сподіваюсь, теж… Позаяк і міф всередині себе логічний, але обмежений архаїчністю дихотомій добра і зла, схвальності та заперечення, для презентації культури країни цей твір має неабияке дискусійне значення. Питання «чи підтримувати традиції» у теперішньому часі повинно поставати разом із критичним осягненням якості їхнього синтезу у мистецькому продукті «для ідентифікації». За антропологом та етнографом Клодом-Леві Стросом, міф дає модель для вирішення певної суперечливості.
Залишилось: Чекати
І тому «передати куті меду», згідно з народною приказкою, у цьому випадку дорівнює передати народній музиці славних сенсів, одягнувши в шати опери — застосувавши неоперний спів, «розладнаний» сюжет, сценічний простір як перформативний… Твір Ukraine — Terra Incognita рефлексує над неоміфом: крізь атрибутивність цього явища для сучасної культури до його становлення та пізнання на ґрунті українства. Оповідаючи про «фольклорну» світобудову емоційно-чуттєвими образами, молода опера тільки рушає в плавання. «Молода опера» (як і Колумб) віднайшла дещо інше.