Лауреатка «Греммі» Надія Шпаченко: «Залюбки зіграю музику українських композиторів про архітектуру Києва»

Надія Шпаченко. Фото: Max Cheung

У січні 2020 року українсько-американська піаністка Надія Шпаченко отримала премію «Греммі» за найкращу збірку ‎класичної музики. Тоді ця новина підірвала український інфопростір, який був зовсім не готовим до рефлексій на теми мистецтва, а надто про сучасну академічну музику та її український контекст. Відтак важливу тему дискваліфікували у простіші площини обговорення: мовляв, немає чому радіти, вона давно емігрувала і не може вважатися українською піаністкою.

Справді, Надія Шпаченко виїхала за кордон майже 30 років тому. Востаннє вона була в Україні у 2008 році: з Національним ‎‎симфонічним оркестром України виступала на ‎фестивалі «Музичні прем’єри сезону».

Тим часом у розмові з The Claquers лауреатка «Греммі» впевнено називає себе українсько-американською піаністкою і дає зрозуміти, що з Україною її пов’язує більше, аніж місце народження.

Історія успіху Надії Шпаченко почалася з Харкова. Саме там з п’яти років вона почала освоювати техніку гри на фортепіано під керівництвом своєї мами Серафими Шварц:

Багато хто займається технікою, грає гами, етюди, а вже потім концертні твори. Якби я постійно грала етюди, мені б ніколи не подобалася музика. Я не кажу, що це погано, але мій підхід, підхід моєї мами відрізнявся: вона обирала технічні завдання з концертних творів. А найголовніше, це була робота над образом, як я хочу це показати, що я хочу сказати, тоді і технічно все вдавалося. Мені ніколи не було нудно, бо завжди йшла робота над втіленням емоцій.

Про перший виступ з оркестром у 12 років

Це був початок моєї кар’єри. Я завжди дуже любила виступати і до цього часу так залишається. Найважливіше для мене — ділитися музикою з публікою.

Я пам’ятаю, наче це було вчора. Що я вдягала. Що я їла. Все пам’ятаю. Мама завжди шила концертний одяг сама, адже у нас не вистачало грошей його купити. Вона зробила мені гарну сукню, сріблясту кофтинку і спідницю. А вже після концерту мама купила мені тістечко. Ми взагалі дуже зрідка їли десь не вдома, але це була така величезна подія для нас. Мама завжди робила свято коли я виступала, мабуть, тому у мене залишились тільки хороші спогади від виступів на публіці.

А ще мама навчила мене правильно готуватися до виступу. Гарно виспатися, налаштуватися, розігратися, мати хороший настрій, концентруватися — вона називала це передконцертним режимом. Я дотримувалася цих правил змалку і коли вже я виходила на сцену — я завжди виступала якнайкраще.

Отже, у день концерту пам’ятаю, як ходила і розглядала чудовий мармур у залі. Я була такою натхненною, мені було настільки приємно і радісно грати з оркестром, що навіть не помітила оператора, який фільмував виступ і підходив до мене дуже близько. Я жила тільки музикою і нічого іншого не існувало, тільки я і Другий фортепіанний концерт Бетховена.

Того ж року я отримала другу премію на Всеукраїнському конкурсі молодих композиторів, я написала п’єсу, вона називалась «Навождение». Це було в Києві, ми жили у домі композиторів. Тоді мене транслювали по радіо і на телебаченні, брали інтерв’ю. Це був 1989 рік.

Дитячі мрії і доросла кар’єра

Ви знаєте, я не думала тоді про кар’єру. Я любила музику і мріяла більше виступати, хотілось поїхати в Америку чи інші країни з концертами, пам’ятаю, що у дитинстві хотіла багато виступати.

Моя мета — просувати нову академічну музику. Музику, яку я зараз виконую, написана композиторами спеціально для мене. Мені подобається бути людиною, яка починає традицію виконання і дуже хочу, щоб після того, як я записала музику на платівку, інші піаністи її також виконували, щоб вона ставала популярнішою, залишилась у репертуарі і через 100-200 років. Я знаходжу композиторів, в яких вірю, музика яких мені цікава. Це моє завдання і мета, це найголовніше для мене.

Надія Шпаченко з нагородою «Греммі»

Я не люблю обирати найулюбленіших композиторів і можу стверджувати, що всі композитори, які є на моїх дисках — вони всі улюблені. Кожна платівка має особливу ідею. Я люблю знаходити такі теми, на які раніше не звертали уваги, чого ще не було, щоб музика була різною — так я працюю з композиторами, які пишуть в різних стилях. Як на мене, так цікавіше, кожен слухач може знайти те, що йому подобається і так зростає інтерес до цього альбому.

Про музику Юрія Іщенка

У мене є хороший друг Микола Сук (український піаніст – ред). Він працює в університеті Лас-Вегаса. Там, у музичному відділенні цього університету разом з ним працював Вірко Балей (українсько-американський диригент і композитор). Микола дуже цікавиться сучасною українською музикою і саме він познайомив мене з творами Юрія Іщенка. Він, до речі, написав для мене Шосту фортепіанну сонату. Я навіть записала її на диск. Мій вчитель Віктор Дерев’янко на честь 80-річчя випустив платівку із записами своїх учнів. Конкретно мене він попросив надіслати йому музику Юрія Іщенка.

З української музики за останній час мені найбільше запам’ятався Вірко Балей, Валентин Бібік. Олександра Щетинського музика подобається, грала його Квінтет.

Про альбом The Poetry of Places

Я щоразу я вивчаю історію того залу, де граю, мої виступи завжди навіяні емоціями від будівлі. Адже це все моє життя: концерти, робота з композиторами, запис нової музики. А те, що ця робота отримала «Греммі» — це як вишенька на торті, чи як там кажуть.

Якось мене запросили зіграти концерт у концертному залі імені Волта Діснея у Лос-Анджелесі. Його архітектура мені завжди подобалася. Я хотіла, щоб цей концерт був початком нового проєкту, і попросила декількох композиторів написати твори для цього концерту.

Я зв’язалась з Гарольдом Мельцером і Льюїсом Спратланом, які ніколи не писали музику про архітектуру для фортепіано, але завжди цікавилися цією темою. Ось так я й вирішила, що архітектура стане темою нового альбому. Згодом я знайшла ще композиторів, які написали ще шість нових творів про різні будівлі.

Я чотири роки працювала над цим проєктом, шліфувала кожну деталь. Навіть коли була закінчена робота в студії, працювала з графічною дизайнеркою. Її буклет — це справжній візуальний шедевр, який доповнює музику. Кожний маленький нюанс я пропрацьовувала до бездоганності. Мені завжди цікаво було зводити музику з різними видами мистецтв. Архітектура у поєднанні з фортепіанною музикою — такого раніше ще не було. Мій наступний величезний проєкт буде про футбол, у який я любила грати ще в дитинстві.

Викладання музики у технічному ВУЗі

Я дуже цікавлюсь тим, чим займаються колеги з інших факультетів (Надія Шпаченко – професор музики у Каліфорнійському державному політехнічному університеті  ред.). У нас викладають музику різних стилів. До нас вступають люди з різним бекграундом та рівнем освіти. Хтось стає звукорежисером, хтось пише музику до фільмів. Це все різноманіття мене надихає.

Чи можуть потрапити в альбом композитори з України

Композитори написали твори навіяні будівлями, які були важливі для них. Але я виконую цю програму у змішаному варіанті.  Я включаю інші твори, які теж надихнула архітектура. Один з таких творів «Золоті ворота» Мусоргського із «Картинок з виставки», а ще Аренського «Бахчисарайський фонтан», крім того, Вілла-Лобоса Skyline Melody, і ще Дебюссі «Затонулий собор». Було б цікаво, якби хтось з українських композиторів написав твір про архітектуру Києва — я б з радістю включила б його у свій концерт

Чи можуть українські композитори отримати «Греммі»? Звісно, якщо вони мають тут кар’єру. Ось у Щетинського є диск на Naxos — а це серйозна дистрибуція по всьому світу. Є шанси.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *