«24 дитячі п’єси для фортепіано» Віктора Косенка відомі чи не усім маленьким піаністам і піаністкам; урок музичної літератури про інструменти складно уявити без слухання «Путівника оркестром» Бенджаміна Бріттена, а вивчаючи казку в музиці, нам ніяк не оминути дитячі опери Миколи Лисенка. Усі ці твори композитори цілеспрямовано створювали для музичної просвіти молодшого покоління — для гри, співу або слухання. Однак чи дійсно дитяча музика — це лише про дітей і для дітей?
Твори на тему дитинства приховують у собі більше, ніж здається на перший погляд. У цьому переконаний композитор, піаніст і музикознавець Віталій Вишинський. Його новий вокальний цикл «Дитячість» на вірші Алана Мілна — це творча спроба входження дорослим знову у світ дитинства, щоб віднайти і прийняти себе цілісного. Відбувається свого роду нове досвідчення дитинства або, як зазначає Віталій Вишинський, його re-досвідчення.
Ця ідея стала основою авторського проєкту «Re-досвідчення дитинства», центром якого є запис і представлення циклу композитора «Дитячість». Проєкт був підтриманий Українським культурним фондом у межах програми «Стипендія».
До релізу також увійшов написаний минулого року фортепіанний цикл «Коли ми були наївні». На початку червня його прем’єру представив піаніст Владислав Мокрицький у Національній філармонії України в межах авторського концерту Віталія Вишинського. А вже 21 червня у музичному салоні філармонії відбудеться презентація частин нового циклу «Дитячість», нещодавно записаних Оленою Піньковською та Владиславом Мокрицьким.
А поки Віталій Вишинський поділився міркуваннями про власне музичне бачення дитинства, свою доросло-дитячу музику і про те, яку роль дитяча тема може відігравати у житті сучасних дорослих. Далі — пряма мова.
Музична наївність і перші кроки в композиції
Коли я ще був студентом музичного училища і тільки починав писати музику, мої викладачі рекомендували мені спробувати щось у напрямі дитячої музики. Для цього мені показували різні класичні зразки творів для дітей і те, як можна писати просто, але яскраво. Утім я не можу сказати, що цей музичний напрям мені вдавався, попри те, що в тих моїх перших спробах все ж таки була вхоплена якась специфічна якість дитинства, як мені тоді казали.
Тим не менш, мені було не дуже цікаво писати таку музику, адже я не розумів, що таке дитинство, а тому його не відчував. Коли я про це сказав одному з моїх викладачів, то він зауважив, що це й не дивно, бо я не маю власних дітей, через що не маю й потреби писати для них.
Попри те, що в консерваторію (Національну музичну академію) я вступив як піаніст, заняття композицією не припинилися, а навіть посилилися, завдяки чому згодом я взагалі перейшов на композиторський факультет.
У моїх творах перших консерваторських років друзі вбачали певну безпосередність, наївність, особливу дитячість.
Думаю, що ці якості стали наслідком нашого спільного захоплення стилістикою музики Арво Пярта, Олександра Кнайфеля та особливо Валентина Сильвестрова. Їхні твори показали, як можна поєднати просте, невибагливе, навіть банальне з глибоким, складним, проблематичним. У цьому річищі хотілося рухатись і мені.
Мабуть, уперше я інтуїтивно схопив ідею дитячого в дорослому, коли спробував писати пісні на поезію Вільяма Блейка з його циклу «Пісні невинності і досвіду». Я написав декілька пісень, які показав Юрію Іщенку, моєму майбутньому викладачу, який позитивно їх оцінив і навіть відзначив певну їхню метафізичність. Зараз я це бачу як комплімент авансом, оскільки ці пісні в музичному плані є ну дуже наївними. Цікаво, що саме цей музичний наїв я буду прагнути знову відчути, переосмислити і зафіксувати в моєму фортепіанному циклі «Коли ми були наївні», який я написав у 2024 році, — але про нього розкажу дещо пізніше.
Нереалізована ідея дитячого твору
У 2016–2017 роках я працював над п’єсами, які пізніше склалися в цикл «Астероїди. Музичні об’єкти для білих і трохи для чорних клавіш». Коли я написав першу п’єсу, то відчув, що це може бути щось у дусі дитячої музики. Чому? Ця п’єса дуже проста, звершена повністю на білих клавішах у вигляді одноголосного гамоподібного руху вгору і вниз. Зрештою, цією п’єсою я апелюю до відомого циклу для Toy piano Джона Кейджа, позаяк тема дитячості тією чи іншою мірою була тут присутня. З цим можна було працювати, тож я і почав.
Мені вдавалося зберегти початкову простоту та ясність; вдалося реалізувати ідею референсів до певних великих композиторських постатей. Утім, у підсумку твір не відбувся як дитячий, оскільки я почав у ньому торкатися інших тем. Цикл обріс роздумами про творчість, про народження музичної ідеї, про музичну історію та про зірок у ній. Так було знайдено образ астероїда, який не є зіркою, але подібний до неї. Відтак п’єси в циклі — це свого роду музичні об’єкти-астероїди, які прагнуть уподібнитися великим зіркам, наслідуючи ті чи ті їхні якості.
Попри те, що тема дитинства в цьому циклі не реалізувалася, вона не зникла з нього. Я думаю, що «Астероїди» можуть мати дидактичне значення — допомагати знайомити дітей з естетикою музики XX століття. Адже, як я вже казав, кожна частина циклу пов’язана з творчістю певного композитора. Про кого саме йдеться, я підказую назвами п’єс.
Водночас тема дитинства проявляється через гру з образами зірок та астероїдів, адже в циклі я цитую фрагменти з повісті-казки «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Цей текст часто позиціонують як дитячий, утім очевидно, що він ширший і складніший. Мене ж просто зачарували рядки про зірки, які я знайшов у цій книжці. Зокрема, відповідь Маленького принца на власне запитання: «Чому зірки світяться? — Певно для того, щоб кожен зміг колись відшукати свою зірку», — каже він. Ця думка є наріжною в моєму циклі. Тому фінальна його частина, яку я непередбачено дописав у 2023 році, називається Ad Astra — До зірок.
Дитя зростає — і цикл зростає
Якщо говорити про повне занурення в дитячу тему, то воно відбулося в момент, коли я дізнався, що стану батьком. Я відчув тоді необхідність щось зробити на поезію Алана Мілна, якого всі знають як автора книг про Вінні Пуха. Як не дивно, це не було бажанням написати щось для дитини, це було бажання зрозуміти себе і свої почуття в умовах майбутнього батьківства.
Я доволі швидко написав музику до трьох віршів і подумав, що у мене сформувався невеликий, простий цикл. Утім, потім з’явилася ще одна пісня, за рік — наступна, а ще за рік — ще декілька. І так щороку. Зрештою, я сказав собі, що тут поспіх неможливий, що на все потрібен свій час — нехай цикл зростає, як зростає мій син.
Оскільки ключовою ідеєю одного з віршів є усвідомлення дитиною свого зростання і досягнення нею шестиліття, то мені спало на думку, що було б гарно завершити роботу до шостого дня народження сина. Це якраз був 2022 рік. Пам’ятаю, що я дуже злякався, що через війну не встигну, не зможу цього зробити, хоча на той момент мені не вистачало однієї чи двох пісень. Тим не менш, у жовтні 2022 року я таки зміг написати пісню «Дзеркало» і з цим закінчити роботу над створенням музики. Проте робота над циклом не припинилася, позаяк я став шукати правильний порядок пісень, уточнювати деталі окремих пісень, щось дописувати, змінювати, переписувати тощо. На це пішло ще три роки. І лише зараз я можу сказати, що робота над циклом завершена.
Ми ще працюємо над релізом, утім я можу презентувати макет його обкладинки. Цікава деталь: її візуальною основою є шкільний малюнок мого сина Всеволода.
Улюблені пісні нового циклу
У циклі «Дитячість» мені подобається багато пісень, але кожна з них приваблює по-різному. Наприклад, пісню «Вітер на пагорбі» я люблю через її філософічність і меланхолійність. Наскрізним питанням пісні є питання походження вітру. «Ми можемо знати, куди вітер йде, але ніхто не знає, звідки він приходить», — йдеться в поезії Мілна. Мене дуже хвилюють ці слова. Я відчуваю тут крихкість нашого знання, адже завжди залишається дещо, чого ми не розуміємо, не бачимо, не чуємо. Звідси наша розгубленість і невпевненість. Водночас мені дуже імпонує, як у цьому вірші дитина попри сумніви постійно повертається до пошуку відповіді на питання, що її хвилює. Зрештою, вона усвідомлює, що відсутність відповіді також є відповіддю.
Дуже люблю пісню «Вечірня молитва». У ній дитина молиться і просить Бога про благословення для мами, няні, для батька і, зрештою, для себе. Це виходить вкрай щемко. Адже, як би ви не любили батьків чи близьких, найдорожчою людиною до вас є ви самі. І це не про егоїзм. «Полюби ближнього як самого себе» означає, що спочатку ти маєш навчитися любити себе. Якщо себе не любиш, то як можеш любити іншого? Як допоможеш комусь, якщо не можеш допомогти собі? Тому й God bless me в кульмінації пісні.
Утім найдорожчою, мабуть, є пісня «Дзеркало», про неї я вже говорив раніше. Я називаю її «Піснею про лебедя». У ній дитина спостерігає за водоймою і красивим лебедем, аж раптом помічає ще одного птаха. Цим птахом є відображення лебедя у воді. Ця картина в дитячому баченні стає справжнім дивом, у якому вона споглядає народження краси. Це дуже захопливий образ, адже тут також йдеться про буденність, яка засмоктує нас, через що ми перестає помічати чудеса навколо себе. Лише змінивши фокус, розвернувши «очі своєї душі», ми знову помічаємо красу і життя довкола. Сподіваюся, мені вдалося передати цей досвід музикою пісні.
Як це — бути наївними?
Фортепіанний цикл «Коли ми були наївні» є свого роду доповненням до вокального циклу «Дитячість», адже він так само апелює до теми дитинства, його якостей та проявів. Я бачу обидва цикли як взаємодоповнюючі. Тому вже скоро представлю їхні записи у межах одного релізу. У ньому мені допомагають сопрано Олена Піньковська та піаніст Владислав Мокрицький — нещодавно вони разом зі звукорежисером Андрієм Мокрицьким записали цикл «Дитячість».
Повернімося до фортепіанного циклу «Коли ми були наївні». У ньому я ще більше зосереджуюсь на ідеї нового досвідчення дитинства, а також розмірковую про роль дитячої музики в житті дорослого, що перебуває в умовах кризи. Чому так? Бо перед безпосередньою роботою над музикою твору я активно займався теоретичним розвитком цієї теми. Усе почалося з курсової роботи про дитячу музику Валентина Сильвестрова, яку писала моя студентка. Далі був мій виступ на науковій конференції і стаття про суміщення дитинства і дорослості, про те, як це проявляється в музиці циклів Сильвестрова та який для нього як композитора це мало наслідок.
Я виснував, що два дитячі цикли цього композитора стали для нього інструментом виходу зі світоглядної кризи — і це уможливило подальших творчий рух. Я припустив: можливо, композитори, які в певний момент зверталися до дитячої тематики у своїй творчості, мали на меті щось подібне. Тож почав досліджувати Kinderszenen Роберта Шумана і представив свої спостереження на іншій науковій конференції. Паралельно опрацьовував тему дитячої музики загалом і говорив про неї на своїх публічних лекціях, брав участь в концертах, де грав ті чи ті класичні дитячі твори, як-от «Казки матінки Гуски» Моріса Равеля.
Зрештою я подумав про себе, про власний стан. Мені здалося, що було б гарно спробувати відновити зв’язок із моєю юністю, щоб відбудувати себе, спробувати урівноважити і щось прояснити. Так поступово викристалізовувалась ідея фортепіанного циклу про час моєї музичної і життєвої наївності, про яку я вже говорив на самому початку.
Саме цю ситуацію повернення до себе я й волів зафіксувати у назві твору. Її можна розуміти буквально, позаяк я використав у п’єсах музичний матеріалу, що склав ще в музичному училищі та на першому курсі консерваторії, коли тільки починав свій композиторський шлях. Водночас я захотів із позиції теперішнього себе нарешті розвинути й вивести на перший план ту якість дитячості, якою були позначені мої тодішні творчі спроби. У підсумку дев’ять п’єс циклу обернулися на дев’ять нарисів юності (дитинства), в яких я прагну знову набути внутрішньої гармонії задля руху в майбутнє.
- Ескіз 2001 року
- Опрацювання ескізу в п’єсі «Завзятість» у 2024 році
Дитинство в книгах
Мене дуже цікавить питання того, яке значення дитинство мало і має для дорослих і як вони можуть виразити досвід дитинства у своїх творчих спробах. Так, нещодавно я з великим задоволенням прочитав біографічну книгу Сельми Лаґерльоф «Морбакка», де авторка очима дорослого роздивляється свій дитячий досвід і описує його. При цьому про себе як про дитину вона говорить у третій особі. Мені сподобалося це дистанціювання, адже у такий спосіб очевиднішим стає розуміння як себе теперішнього, так і себе минулого.
Дуже вразила мене історія Салмана Рушді. Як відомо, після роману «Сатанинські вірші» він був звинувачений у неповазі до ісламу, а іранські аятоли дали священний дозвіл на його вбивство. Через це Рушді мусив довгі роки переховуватися, що мало життєві, психологічні та творчі наслідки. Про це він детально пише в своїй книзі «Джозеф Антон». Але цікаво, що першою творчою спробою в цій екзистенційній для Рушді ситуації була книга «Гарун і море оповідок». Він обіцяв написати дитячу книгу на прохання сина. Тим не менш, у цій короткій повісті нескладно помітити певні паралелі до тодішньої ситуації, в якій перебував письменник. Думаю, що окрім виконання обіцянки сину Рушді цією книгою відшукував внутрішню опору, проживаючи своє становище крізь оптику дитячого бачення.
Зцілення дитинством
Із усього мною сказаного стає очевидним моє захоплення прикладами того, як певний автор через занурення в дитинство зрештою віднаходить для себе енергію, потенціал та сили, аби творити й рухатися далі. У цьому я бачу підтвердження думки, що для митців дитяча тематика — не стільки про дітей і для дітей, а й про них самих. Зрештою, це я й сам прагнув досвідчити в обидвох моїх циклах — вокальному і фортепіанному.
Отже, ми маємо повернутися до самих себе і пригадати час, коли ми були по-хорошому наївними, чесними у своєму незнанні й могли відкрито говорити про те, що подобається, а що ні, що нас лякає, а що надихає. Зрештою, просто згадати, про що ми мріяли! Це важливо, особливо зараз, коли ми перебуваємо у стані війни. Тому ідея re-досвідчення дитинства — це про згадування засадничих речей, які ми колись добре засвоювали і підтримували в дитинстві, але чомусь почали забувати. То як можна це знову пригадати, знову актуалізувати?
Вірю, що це можна зробити, «проживши» ці ситуації в дитячому мистецькому творі з його особливою атмосферою, образами і настроями. Завдяки цьому зазирнути в себе, поспілкуватися зі своєю внутрішньою дитиною, пригадати дитину, якою ти був — а відтак краще зрозуміти дитину, якою ти став.
Читайте також:
- Як влаштовані сімейні концерти у Львівській філармонії. Розповідає команда проєкту
- Грати, гратись, рефлексувати. Музичні воркшопи для дітей від KCMD
- Віолончеліст і диригент Йорґ Цвікер. Про давню музику, ментальний коучинг і підтримку України