Ці літні дні в Україні були наповнені звуками сирен повітряної тривоги, які сповіщають про триваючі загрози через нескінченну російсько-українську війну. Проте відома американська композиторка китайського походження Вонґ Джі приїхала на захід України, до Львова, щоб почути тамтешні прем’єри двох її творів у виконанні оркестру Львівської національної філармонії.
Її музика, на багатогранна та яскрава, відома глядачам у всьому світі, тепер потрапляє і до українського слухача*. Ми запитали Джі про її враження від перебування тут і саму суть метафоричного змісту у нових творах.
Поділіться, будь ласка, своїми враженнями, як вам знаходитись тут, у Львові, адже у нас війна?
Здебільшого, коли я була ще у Нью-Йорку, я, звісно, обговорювала безпеку приїзду сюди, але мені здавалося важливим бути тут особисто як американській мисткині. Я відчуваю, що настав час приїхати сюди особисто, щоб висловити підтримку. Я познайомилася з деякими львівськими музикантами, у мене чудова робоча динаміка з паном Кухаром. Тому ми з ним багато розмовляли про цю концертну програму. Моя особиста безпека та занепокоєння були просто дріб’язковими порівняно з відчуттям, що мені потрібно було бути тут особисто. Я не можу це пояснити, але я мала це зробити. Почувалась змушеною подолати всі труднощі подорожі та логістики, щоб бути тут.
Чудово, що цього разу Львівська національна філармонія має можливість попрацювати з вами. Як виникла ідея цього концерту?
Я познайомилася з паном Кухаром під час святкової вечері після чудового концерту Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії в Бронксі, Нью-Йорк. Під час вечері ми говорили про нову музику та виконання музики живих композиторів, а також про виклики представлення творів сучасних композиторів у всьому світі, а не лише в Україні чи Сполучених Штатах. Того дня зі мною випадково був iPad. Коли я показала йому PDF-файли двох моїх композицій, він просто замовк і почав переглядати мою партитуру під час обіду за пастою!
Ось так ми познайомилися, просто сидячи за столом один навпроти одного й обмінюючись думками про програму, яку вони грали в Карнегі-Хол. Я слухала пана Кухара, який ділився своїм досвідом роботи диригента українського оркестру, і я була справді зворушена. Особливо мене надихнуло, що цей оркестр досі не виступає протягом усіх перешкод перебування в країні війни.
І ці два твори, які ми почуємо 20 серпня, абсолютно нові. Отже, ви щойно показали їх на музичному фестивалі в Колорадо, так? Чи не могли б ви поділитися подробицями того, як це сталося?
Прем’єри обох творів відбулися минулого року, приблизно через місяць різниці. Було справді цікаво. Фактично це були два окремі оркестри. Отже, «The Winter that United Us» була замовлена Лігою американських оркестрів для Філармонічного оркестру Буффало. І ось світова прем’єра відбулася під орудою Джоенн Фаллетти. Фінансування надходить від фонду підтримки жінок-художниць під назвою “Virginia B. Toulmin Foundation”. Отже, це був один з тих творів-замовлень, а потім сталася пандемія, тож виконання просто відкладали. А тим часом у мене було інше замовлення від Музичного фестивалю в Колорадо, також відкладене під час пандемії. І дати постійно зміщувалися між цими двома подіями.
Так один місяць я працювала над «Зимою, яка нас об’єднала». Наступного місяця я працювала над другим твором, «Політ на лускатих спинах наших гір». Я думаю про ці дві роботи як про сестринські твори, як про братів і сестер, різнояйцевих близнюків. Вони не є ідентичними близнюками, але вони з’явилися майже один за одним, і були зачаті в подібному стані, споріднені за духом. Тож чудово слухати їх поряд. Власне Львівська національна філармонія України стане першим оркестром, який представить ці твори в одному концерті.
Питання щодо ідеї цих творів. Ви скелелаз? Як вирішили використати настільки метафоричні назви?
Так, я справді лажу по скелях і горах. Тож я спершу розповім про «Політ на лускатих спинах…». Музичний фестиваль Колорадо проходить у Боулдері, штат Колорадо, і я дуже люблю Колорадо через скелелазіння. Боулдер є таким собі центром скелелазіння, священним місцем. Тож я була там одного разу, щоб піднятися на каньйон Ельдорадо буквально за 15 хвилин від концертного залу. У цьому творі я мусила означити свою любов до скелелазіння. Тож я також знаю, що скелелазіння, як і музика, символічно взаємодіє з природою. Це дуже соматично для мене, моє тіло має спогади та знання про місце, яке якимось чином перетворюється на число «5»…
Коротко кажучи, того разу я була на маршруті скелелазіння, і лід закрив маршрут, нам довелося підійти до розв’язання цієї проблеми дуже творчо та знайти альтернативу. Тому мені довелося зробити кілька послідовних рухів, щоб уникнути небезпеки. І я не знав, як це зробити, але мій організм це зрозумів. Раз, два, три, чотири, п’ять, — рушили в безпечне місце. Мені вдалось це під час скелелазіння. І тоді число п’ять просто стало музичним натхненням у моєму тодішньому стані. Мені було справді цікаво поєднуючи різні способи відчуття числа п’ять, (чи це п’ять ударів, чи п’ять з точки зору структурних наслідків, будь-що пов’язане з п’ятіркою) — мій розум стає дуже збудженим, намагаючись висловити це відчуття п’яти в музиці.
Ще одну річ, яку я скажу про цей твір, це поетичний вираз мого ставлення до гір. В моїй уяві я завжди лечу навколо гори, тому що я хочу побачити гору і відчути її з усіх боків: зверху, збоку, з підніжжя. Так зрештою з’явилася назва про політ біля гір. І цей твір має прогресуючу форму, так що твір, я сподіваюся, буквально “підіймається вгору” від початку до кінця. Це один великий жест. Тож я сподівалася, що зможу передати це хвилююче відчуття, дух радості та свята. Адже людський дух є найціннішим, коли ми можемо підняти себе з попелу жорстокості.
Війна — справді складне й темне місце. Я сподіваюся, що через радість від створення музики люди почують ці мої твори, і їм буде чим жити, до чого прагнути й процвітати, існувати не просто їжею, дахом і основними речами для життя, а тим, що може скерувати їх духовно.
«Зима, яка нас об’єднала»
Очевидно, це поетичне означення того, чи далеко позаду весна, чи зможемо ми вийти з зими всі разом. Це відчуття зібране в одному творі, і для мене було важливо показати це однозначне: те, що йде за зимою — святкування єдності, тому що в ньому так багато культурних посилань і елементів. Я сподіваюся, що мені вдалось інтегрувати всі ці елементи, а також надбання деяких з моїх композиторських “героїв”, включаючи Сібеліуса. Сібеліус був для мене дуже важливим. Воан Вільямс був для мене дуже важливим. Це лише двоє авторів, яких на цей момент назву.
Я була дуже рада, що цей твір є в програмі, тому що коли я думаю про цілу країну людей, які страждають у такій невизначеності, я думаю про те, як музика може на одну коротку мить, хоч на ці 12 хвилин дати впевненість бути разом у такий значущий спосіб.
Я думаю, що у цьому і полягає сила музики. Це універсальний дух, який ми поділяємо. І неважливо, що я живу в Сполучених Штатах і я американська мисткиня. Ця музика об’єднує наші серця.
«The Winter that United Us» у виконанні симфонічного оркестру Львівської філармонії: