Другого липня 1877 року народився німецький поет, письменник і Нобелівський лавреат Герман Гессе. Музика червоною ниткою проходить крізь його літературну спадщину. Недаремно в романі «Степовий вовк» Гарі Галер, прототипом якого є автор, міркує:
«Мені не вперше спадало на думку, що <…> зворушливий, але й фатальний зв’язок з музикою мають усі німецькі інтелектуали, що це їхня доля».
Пригадаймо, як цей зв’язок втілений у житті і творчості німецького модерніста!
Там, де слово втілилося в звук
Дитиною Герман Гессе любив складати й співати пісень. Юнаком він грав на скрипці і завішував стіни своєї кімнати портретами кумирів: Бетговена, Шумана, Вебера, а також улюбленого Шопена. Саме Шопену був присвячений один із його перших надрукованих віршів — «Пісня Шопена» (1897), а пізніше й інші поезії, серед яких «Ноктюрн» і «Valse brilliante». Становлення митця проходило під впливом романтиків, навіть його дебютна збірка віршів називається «Романтичні пісні» (1898). Однак любив він і музику Моцарта, а також твори барокових композиторів.
Натомість цурався письменник постаті Ріхарда Ваґнера. Щоб підкреслити це своє ставлення, під час Другої світової війни він ущипливо надсилав приятелю і поціновувачу музики Ваґнера, Томасу Манну, газетні вирізки, у яких Гітлер зводив на п’єдестал німецького композитора. А втім, у Манна і Гессе було більше спільного, ніж відмінного. Це простежується і у їхньому письменстві, де обидва осмислювали кризу суспільства через взаємодію з музичним мистецтвом. Головним таким твором Томаса Манна став «Доктор Фаустус».
Щоб глибше зрозуміти ставлення Германа Гессе до музики, зазирнімо у три романи: «Деміан» (1919), «Степовий вовк» (1927) і «Гра в бісер» (1943).
Деміан: музика як молитва
Еміль Сінклер виріс у християнській сім’ї, однак, дорослішаючи, зрікається віри і шукає власну релігію, яка б відповідала його новому «я». Ця тема, як і багато інших у творах Гессе, є автобіографічною. Спираючись на неї автор обирає органну музику як головне звукове тло свого твору.
Для Сінклера музика Баха, яку він чує проходячи повз церкву, звучить як молитва, як «захований скарб». Ось декілька думок Сінклера про музику, у яких ховається автор:
«Я просто люблю слухати музику — отаку, як ви граєте, абсолютно досконалу; слухаючи її, відчуваєш, що душу потрясає небо і пекло. Музику я дуже люблю, може, тому, що в ній мало отієї «повчальності».
«А коли я слухав «Пристрасті за Матвієм» Баха, похмуро-могутнє сяйво страждань, що виходило з цього таємничого світу, наповнювало мене містичним благоговінням. Я ще й сьогодні знаходжу в цій музиці і в «Actus tragicus» поетичний ідеал найвищого художнього вираження».
«Але я завжди повинен знати: у моїх відчуттях є щось прекрасне і священне — органна музика і таїнство, символ і міф. Мені це потрібно, і я не хочу від цього відмовлятися. У цьому, мабуть, моя слабкість».
Степовий вовк і радіомузика життя
На відміну від «Деміана» у романі «Степовий вовк» «звучать» твори композиторів різних епох, від Дітріха Букстегуде до Макса Регера. Однак провідною звуковою лінією є музика початку нового століття — джаз.
Зустріч п’ятдесятирічного консерватора Гарі Галера із джазом переживається ним як зіткнення із чужою реальністю. Для нього «це була музика занепаду», на відміну, скажімо, від улюбленої «Чарівної флейти» Моцарта, яка «проповідує оптимізм і віру», чи «Дон Жуана» — «навдивовижу цілісного твору», якого «людство більше не створило».
Парадоксально, але зануреного у депресію Гарі Галера рятує від думок про самогубство саме ненависний йому джаз, сучасні танці і непритаманні його відлюдькуватій і спокійній натурі розваги. Світський спосіб життя, який привносить у його рутину Герміна, alter ego Гарі, відкриває такі сторони його особистості, про які він і не здогадувався.
Спочатку Гарі противиться джазу і танцям, кажучи:
«Такі темпи були для мене надто швидкі, і я, давній шанувальник справжньої музики, відчував, як у мені знов підіймається упередження проти грамофона, джазу й сучасної танцювальної музики».
Проте він не міг заперечити, що цей стиль таємниче його вабив:
«Джаз був мені гидкий, але вдесятеро кращий за сучасну академічну музику; своєю веселою, брутальною дикістю він глибоко зачіпав і мої інстинкти й дихав якоюсь наївною, щирою чутливістю».
Наприкінці книги Гарі Галер потрапляє у магічний театр. Там, під дією психотропних речовин, йому являється Моцарт, який вмикає зі свого радіо Генделівське «Кончерто ґроссо». Гарі, який зневажає радіо і грамофони, щиро дивується, що Моцарт користується приладом, який спотворює живий звук. Він твердо вважає радіо потужною зброєю «в нищівній боротьбі проти мистецтва». Однак Моцарт розважливо мовить:
«Слухаючи радіо, ви чуєте й бачите предковічну боротьбу між ідеєю та її втіленням, між вічністю й часом, між божистим і людським».
Моцарт вчить героя спокійно сприймати зміни в музичному мистецтві сьогодення, і каже:
«Ви повинні навчитися слухати прокляту радіомузику життя, шанувати той дух, який стоїть за нею, і сміятися з того гамору, який є в ній».
Гра в бісер: від слів — у музику
«Гра в бісер» — opus magnum Германа Гессе. У цій книзі музика розкривається з боку філософії, досягає рівня метафізики. Тому в тексті часто можна натрапити на розмисли: «Про музику можна говорити лише з людиною, яка збагнула сенс всесвіту» або: «Досконала музика має свій грунт. Вона постає з рівноваги», чи так: «Поглянути на зоряне небо й послухати музику перед тим, як ідеш спати, набагато краще, ніж уживати ліки».
Саме музика в останньому творі Германа Гессе — фундамент унікальної і таємничої Гри в бісер.
Ця гра — візитна картка Касталії, колишньої Педагогічної провінції. Спочатку вона була вправою для музикознавців і музикантів, згодом — привабила математиків і утворився синтез двох дисциплін. Однак в основу гри можна класти не лише мелодії чи математичні формули, а й цитати, тексти, чи навіть архітектурні схеми. Усе це зашифровується у символи, щоб в результаті отримати досконалу ігрову партію.
Головний герой Йозеф Кнехт проходить шлях свого становлення від учня, закоханого в музику, до Магістра гри в бісер — найвищої посади в ієрархії Касталії. Кожен касталієць прагне керувати своїми почуттями й емоціями, тому практикує медитацію. Перша медитація Йозефа була музичною. Після нового досвіду занурення в музику і в самого себе Йозеф Кнехт поділився із наставником: «Як було гарно! <…> Але сама музика пішла від мене, перетворилася в щось інше», на що Магістр музики мудро зауважив: «Хай вона відбринить у тобі».
Коли ж із плином часу Магістр музики увійшов у поважний вік, то майже перестав розмовляти. Натомість зайві слова замінила усмішка, а сам він почав випромінювати особливе сяйво. Про цей надзвичайний стан свого вчителя Йозеф Кнехт, вже як Магістр гри в бісер, сказав: «Він пішов від людей у німоту, від слів — у музику, від думок — до згоди з самим собою».
Музика як вихід за межі
Тож переходьмо простори і межі,
Ніде не зупинившись на порозі,
Бо обрій моря тільки в безбережжі,
Бо обрій духу тільки у дорозі.
Герман Гессе, «Щаблі»
«Цей вірш міг би називатись «Музика» або «Суть музики»« — проникливо відреагував на поезію Йозефа Кнехта його друг Тегеляріус. Справді, рух крізь простір і час — унікальна риса невловного музичного мистецтва, яка споріднює його із самим життям. Твори Германа Гессе — це притчі мислителя, закоханого в музику, який послідовно прокладав свій літературний шлях крізь музичні стежки до неозорих щаблів самопізнання.
Книжки:
- Гессе Г. Гра в бісер. Спроба опису життя Магістра гри Йозефа Кнехта разом з його творами / пер. з нім. Є. Поповича; пер. віршів Л. Костенко. Харків : Фоліо, 2020. с. 576.
- Гессе Г. Деміан: роман / пер. з нім. та післямова І. П. Мелеги; худож.-оформлювач Н. В. Владимирова. Харків : Фоліо, 2020. 216 с.
- Гессе Г. Степовий вовк: роман / пер. з нім. Є. Поповича, І. Мелеги; прим. І. Мелеги; худож.-оформлювач М. С. Мендор. Харків : Фоліо, 2020. 220 с.
- Поезії 1892–1962 у двох томах / Переклад Юрія Буряка та Віталія Германа. Київ : Українські пропілеї, 2022. Т 1. 296 с.; Т 2. 278 с.
- Принц А. «Обрій духу тільки у дорозі». Історія життя Германа Гессе. Київ : Темпора, 2021. 448 с.