«Вау, це було щось неймовірне!», — промовила Сюзан Кусік, професорка Нью-Йоркського Університету і винахідниця радикальних методів вивчення музики, після показу Chornobyldorf — опери в семи новелах Романа Григоріва та Іллі Разумейка — який відбувся в рамках щорічного фестивалю сучасної опери і театру Prototype у Нью-Йорку.
«Це було одне з найбільш експериментальних дійств яке я коли-небудь бачив», — поділився враженнями знайомий меломан, який уже 15 років щотижня ходить на концерти нової музики. Подібні відгуки я чула від усіх глядачів, з якими мала можливість поспілкуватися після восьмого і третього показу. (Загалом було вісім виступів протягом дванадцяти днів фестивалю, 10-21 січня).
Фестиваль Prototype
Заснований 2013 року, Prototype є єдиним у Нью-Йорку щорічним фестивалем, що спеціалізується на театрально-музичних і оперно-театральних постановках, які не вписуються у рамки традиційних жанрів і концертних програм. Це зазвичай прем’єри (світові або американські) творів створених митцями різного рівня, місцевими і закордонними.
Цього року було представлено девʼять вистав, різноманітних за жанром і походженням — від циклу пісень (The Promise голландської співачки Wende), до театральної меси (Terce: A Practical Breviary, колективна співпраця чотирьох творців і хору), і міфічного ритуалу (Malinxe корінних композиторок Autumn Chacon і Laura Ortman).
Окрім Chornobyldorf я відвідала ще дві вистави, які обіцяли бути найбільш інноваційними, але експериментальними їх аж ніяк не назвеш. Наприклад, Adoration (Поклоніння) композиторки вірменського походження Mary Kouyoumdjian — це камерна опера з нелінійним, але досить конкретним сюжетом, інспірованим реальною подією (спробою терориста спричинити вибух літака).
Тут використано сучасні технології (наприклад, відеозйомка під час вистави і її проєкція в реальному часі), і основна тема розкрита досить неоднозначно, але мені ця вистава не відгукнулась як щось нове чи незвичне. Angel Island (назва острова біля м. Сан Франциско) — мультимедійна ораторія композитора китайського походження Huang Ruo — це історія жорстокої дискримінації китайських іммігрантів у США, починаючи з 19-го століття. Тут цитати з газет і документальне відео чергуються з хоровим співом під акомпанемент струнного квартету, і емоційна музика насправді допомагає відчути страждання учасників історичних подій.
В обох виставах акцент був на приголомшливих подіях і переживаннях героїв, а музика, як саундтрек у фільмах, лише допомагала підкреслити емоції. (Це досить розповсюджений зараз у США тренд документального мистецтва, в якому творці хочуть звернути увагу глядачів на страждання своїх предків, або на сучасну дискримінацію чи нерозуміння окремих верств суспільства.)
Обидва твори є високого професійного рівня з точки зору партитур, сценографії і виконання. Вони очевидно розраховані на інтелігентних і обізнаних у сфері сучасної музики і театру глядачів, які є готовими до певного рівня дискомфорту, але напевно хочуть, щоб у творах була досить конкретна і зрозуміла ідея. У цьому сенсі опера Chornobyldorf, де за словами композиторів «усе зовсім абстрактно», значно відрізнялась від інших представлених робіт і найточніше відповідала цілям фестивалю, спрямованого на підтримку «мистецького, кураторського та продюсерського ризику».
Вісім різних версій
Chornobyldorf — це безмежний простір шедеврів музичного, драматичного, візуального і якогось ще не визначеного мистецтва, які можуть складатися у певні історії і сенси, а потім розсипатися, залежно від настрою, стану і місцеперебування кожного окремого глядача чи глядачки.
В театрі La MaMa, де проходив показ вистави, глядачам було запропоновано шість можливих ракурсів для споглядання. Сидячи на сцені поряд з ударною установкою і майже відчуваючи подих усіх акторів 14-го січня, мені в якийсь момент здалось, що я «розумію про що це», але після наступного перегляду 21-го січня виникло відчуття що я знову «нічого не розумію». Саме у цьому і полягає різниця між документалістикою і мистецтвом – прочитав або послухав один раз, замислився, перегорнув сторінку, пішов далі, у порівнянні з творами-пазлами, до яких хочеться повертатись знову і знову.
Хоча загальний план Chornobyldorf — розділи, теми і основні елементи — є незмінними, у кожному виступі відчуваються нові пошуки і знахідки цікавих деталей. Про оперу вже багато і влучно писали на сторінках цього видання, тому я згадаю лише кілька вражень. У Нью-Йоркській версії №3 мене найбільше вразив монолог Орфея. Здавалось що акторська майстерність Євгена Баля передала у цьому виступі усі відтінки емоцій які відчували, але не могли висловити Орфеї з часів першого міфу до сьогодення.
У версії №8 пізнання нових технік акордеонного мистецтва у виконанні Марічки Штирбулової, Марії Потапенко і Катерини Гордієнко досягло вершини віртуозності. І, звичайно, не можливо не відмітити відчайдушність, винахідливість і майстерність виконавців усіх струнних партій.
Інші музичні події
Майже одночасно з фестивалем Prototype у Нью-Йорку проходив легендарний щорічний Winter Jazzfest (10-18 січня). Це тиждень музики, яка далеко виходить за рамки можливих інтерпретацій джазу, включаючи усі варіації його стилів, а також електроніку, перформанс арт, мультимедіа і поезію. Тут можна почути найкращих місцевих музикантів разом з закордонними гостями, як на запланованих, так і на імпровізаційних концертах. І все це відбувається одночасно у дюжині різних приміщень (від маленьких барів до відомих концертних залів нової музики) в Мангеттені і Брукліні.
Хоча дилема вибору що послухати, коли у місті в один день відбувається пʼять концертів сучасної музики різного професійного рівня і стилів, — це для Нью-Йорка досить звична ситуація, — два фестивалі таких масштабів як Prototype і Winter Jazzfest одночасно проходять не часто. Попри це, вже під час перших показів Chornobyldorf у найбільшому залі театру La MaMa, розрахованому на 175 глядачів, додали приблизно 50 стільців, і все одно зал був майже повний. Після пʼяти позитивних рецензій, які вийшли у перші три дні фестивалю, цього вже було недостатньо, і останні вистави було повністю розпродано навіть у збільшеному варіанті.
Реакція глядачів і критиків
Частину аудиторії Chornobyldorf складали відвідувачі усіх подій Prototype, який зробив акцент на рекламі саме цієї вистави. (Титульним зображенням цьогорічного фестивалю було фото з третьої новели опери — Рея у діалозі з фортепіано-плеєром.) Також прийшло багато завсідників театру La MaMa, який ще з 1961 року є найвідомішим місцем експериментального і некомерційного театру Нью-Йорка. Тут у 1960-ті-70-ті роки починали свою виконавську діяльність такі відомі особистості як Філіп Гласс, Мередіт Монк, Річард Форман, і Патті Сміт.
Серед слухачів також були вже давні прихильники Романа Григоріва та Іллі Разумейка, які сформувались після показів опер «Йов» у 2018 році і «Газ» у 2019-му. Але найважливішим є те, що в останні дні прийшло багато людей які почули від друзів і прочитали в газетах і блогах про «дійство яке неможливо описати і треба лише відчути і побачити на власні очі».
Перші три відгуки критиків вийшли наступного ж дня після першого виступу. «Чудова, дивна і нескінченно різноманітна нова опера», — написав Закарі Стюарт у TheaterMania — «є часом колосально гучна, але зовсім не схожа на те, що ви чули раніше». Це «технологічне, і художнє диво… є титанічним витвором високого мистецтва, що не потребує референтів» — відмітив Джон Собел у Blogcritics. «Сім розділів магії, гіпнотичної краси і містики» — так назвав Chornobyldorf давній прихильник творчості композиторів Гаррі Рольник.
PROTOTYPE 2024 Trailer from Beth Morrison Projects on Vimeo.
***
Виходить, що авангард у ширшому розумінні цього слова — як прагнення митців бути вільними від обмежень традицій — ще досі (і можливо назавжди) є характеристикою мистецтва майбутнього. У багатьох рецензіях на Chornobyldorf збентежені критики, які намагалися розгадати «основну тему» опери або пояснити «прихований символізм» кожного жесту чи сцени, порівнювали відважність і ризикованість опери з відчайдушністю боротьби українців за збереження свободи, незалежності і демократії.
Саме бажання ризикувати і боротися за право бути вільним — це те, чого останнім часом деколи не вистачає в американському суспільстві, і саме тому так багато глядачів наполягали на необхідності відчути, побачити, і пережити Chornobyldorf.
Читайте також:
• «Чорнобильдорф» — нова опера старого світу
• Як це — створити постапокаліптичну ударну установку. Інтерв’ю з Євгеном Балем
• «Наш культурний продукт має цікавити світ незалежно від війни», — продюсерка Ольга Дятел