«Опери» кандидата в президенти США Каньє Веста

Колаж: i-d.vice

Кожен з нас — президент ©, кожен з нас може написати оперу — здається, за логікою все правильно? Принаймні американський реп-виконавець, композитор, продюсер, дизайнер, мільярдер та автор двох опер Каньє Вест 15 липня 2020 року подав заявку у кандидати в Президенти США. Котра регалія Веста здивувала найбільше? Може президентство? Та яким президентом буде (якщо буде) музикант Каньє Вест покаже час, або напророкує новий сезон Сімпсонів. А от іпостась Каньє Веста як автора опер — певно найнеочікуванішу іпостась для репера  — обговорюють вже з пів-року.

Опера та реп?

Відомо, що опера з’явилася у системі класичної музики. Та звісно, що не тільки як жанр, але і як форма опера створила лише правила гри, в котру можна бавитися класикам, рокерам, хіп-хоп-артистам, реперам та іншим музикантам. Тобто залишити усі атрибути опери і змінити стилістику — наче просте оновлення, але вочевидь для некласичних артистів залучення формату опери означало інше — надати вагомості своїй low-art творчості. Творчості, музика та сенси якої тьмяніють від світіння німбу high-art класичного мистецтва. Тому відповідь на питання «навіщо опера некласикам?» просте: позначити цілісність і завершеність (opus’ність) та наративність виступу чи музичного альбому, так би мовити «серйозність своїх намірів». Хоча навіть сьогодні відомі рок-опери «Ісус Христос — суперзірка», «Юнона та Авось», «Моцарт. Рок-опера» й досі клеймують мюзиклами, зменшуючи таким чином «вагу» сенсів чи концепцій цих творів, які зайшли на монополістично класичну територію опери. Хоча канони жанру вони зберігають, будемо чесними, не ортодоксально. Але ж і мета залучення назви «опера» у рок, зокрема, з самого початку не передбачала точне застосування оперних лекал.

Тип реп-опери, або хіп-хоп опери (хіп-хопери), який варто було б чекати від репера Веста, з’явився пізніше за рок-оперу, у 1990-х роках. Та «оперність» реп-опер позначалася скоріше на концепції альбомів, адже практика їх сценічного виконання (як ведеться в класичних операх та зберігається у рок-опері) поступалася відео- чи навіть аудіоформату. Так, в історію увійшов фільм із назвою «Кармен: Хіп хопера», в якому знялася колега Веста, тоді ще акторка-дебютантка Бейонсе Ноулз. Однак, цікаво, що після премʼєри першої опери Вест отримав на горіхи від публіки та критиків, в першу чергу, не за необґрунтоване визначення «опера», а за те, що «Навуходоносор» — ораторія.

Каньє Вест — заощадливий християнин

«Від “Я — Бог” до “Ісус — король”» — майоріли заголовки статей після релізу альбому Веста Jesus is King у жовтні 2019 року. Бог реп-індустрії, яким проголосив себе Каньє у 2013 році, за пʼять років прийшов до релігії, християнства та Ісуса. Таку позицію він маніфестував у госпел-альбомі, записаному разом зі створеним Вестом у січні 2019 року госпел-хором Sunday Service. Доречі, щонедільні виступи хору у церкві дозволили співаку зекономити гроші на частині податку ($68 млн. ), адже тепер «вони служать Христу», — відзначив репер.  

Шлях репера від респектування Дональду Трампу до божественного прозріння доволі несподіваний, тому викликав багато сумнівів і суперечок. Але у музичному контексті цікавішим є те, що після презентації госпел-альбому у жовтні Вест не зупинився. Вже у листопаді він премʼєрував першу оперу із релігійним сюжетом «Навуходоносор» (ориг. Nebuchadnezzar). Її  провал (за відгуками преси) не став перепоною для постановки наступної опери «Марія» (ориг. Mary) вже у грудні. Припускаю, що Весту також постановка «опери», а не традиційний концерт (як очікували деякі слухачі) була потрібна для показу масштабності та цілісності ідеї, задуму, а також для звернення уваги до усвідомленості його нового світогляду.

«Навуходоносор»

Опера «Навуходоносор» була поставлена 24 листопада у Голлівуд-боул (Лос-Анджелес) та транслювалась онлайн на платформі Tidal. На превеликий жаль, сьогодні подивитися цю оперу (маючи аккаунт на Tidal) вже неможливо, на відміну від опери «Марія», що є у відкритому доступі. Тож про «Навуходоносор» можна судити лише з відгуків критиків, преси та твітів. За свідченнями The Guardians у день премʼєри ще залишалися квитки, а їх ціна була знижена з 150$ до 20$. Доволі «гаряча» пропозиція — сходити на Веста так дешево. 

Опера повинна була початись о 16:00, але розпочалася двома годинами пізніше, проте сама вистава тривала лиш годину. Пізніше преса іронізувала, що ці дві години постановники добудовували сцену та декорації. Такий висновок був логічним з огляду на певні «недомовленості» між Вестом та, зокрема, головним героєм, якого грав репер Шек Вез (Sheck Wes). Навуходоносор вперто не хотів падати на обличчя. Це викликало сміх у публіки та мало не розсмішило самого Веста:

Та проблеми з премʼєрою опери насправді почалися ще раніше, коли замість портрету вавилонського царя Навуходоносора на запрошеннях намалювали Даріуса І Великого — імператора Персії.

Щодо історичної справедливості виникали й інші питання, зокрема, використання латини:

Мова стала навіть приводом для жартів: 

Інше питання, чи хотів Вест, щоб це було схоже на класичну музику? Це цікавило й критиків, які стали на захист класичного жанру опери. Особливо жорсткою видалася назва рецензії у New York Times Захарі Вулфа (Zachary Woolfe) Kanye West is operatic. His opera isn’t. Оскільки оperatic перекладається як операційний, так і оперний, то малося на увазі, що Вест був прооперований (медично), а його опера — не оперна, натякаючи на ораторіальну природу «Навуходоносора».

І справді, хор виконував трек-лист, що Вест опублікував перед початком опери у Твіттері, який складався зі старих та нових пісень репера у госпел-обробці. На цьому ж аркуші також відмічені і точки в драматургії опери. Власне, такий лаконічний синопсис замінив і лібрето, якого так не вистачило для розуміння сюжету критикам. Багато хто чув лише нерозбірливу латину, а критики написали, що зовсім не зрозуміли фабулу (не виключено, що задумане Вестом й справді не читалося).

Тим часом Вест проголошував щось схоже на проповідь, навіть не репом. Цей текст, виділений маркерами прямо у Книзі пророка Даниїла, автор опери також опублікував у Твіттері:

Межа між оперою та ораторією завжди була тонка. Колись їх відрізняли літературні джерела (тексти та сюжети Святого письма в ораторіях і світські — в операх), але сьогодні цей критерій вже не обовʼязковий (є опера-ораторія «Цар Едіп» Стравінського на світський текст та опера «Мойсей та Арон» Шенберга за біблійним сюжетом). Також відрізнити оперу від ораторії можна за кількістю та значенням хорів, які в ораторії мають більшу вагу. Однак жорсткий «водорозділ» між цими жанрами й досі визначається наявністю театральної дії в опері та її відсутністю в ораторії. Так, близькістю опери та ораторії вдало користувався Гендель, який у період посту (коли не можна було ставити світські опери) писав ораторії для церкви та презентував їх у декораціях та з театральною дією, наче опери. Але композитора лише запідозрили у хитрощах.

У пресрелізі ж опери Веста зазначено, що «“Навуходоносор” об’єднує елементи з різних світів, включаючи оперу, образотворче мистецтво, сучасний танець та госпел-музику, щоб створити інноваційну перформативну структуру. Голос Веста є мостом між цими формами мистецтва». Щодо «інноваційності перформативної структури» Вест явно погарячкував. Присутність читця, оригінальний біблійний текст, церковний хор, госпельний спів — все вказує на ораторію, і навіть сюжет про перехід царя «від нечестивого, владного, самопроголошеного  правителя (як і Вест, котрий проголосив себе Богом, та нечестиво підтримував расиста Трампа, що асоціюється із навуходоносорівським геноцидом євреїв — Л. С.) до справжнього вірянина, який знаходить порятунок у своїй вірі». Тож не можна не погодитись із Вульфом, історія вийшла аж надто автобіографічною: «Він Даниїл, неперевершений оповідач і інтерпретатор, пророк і герой, а також страдний лідер, який знайшов мир у Бозі». 

Можливо, наступна опера вийде менш автобіографічно-нарцисичною та більш оперною?

«Марія»

Опера «Марія» була поставлена на закритті ярмарку Art Basel Miami вже через пів місяця після «Навуходоносора», але анонсована лише за три дні до премʼєри. На відміну від першої опери, «Марія» була поставлена вдруге 22 грудня у Лінкольн-сіті (Нью-Йорк). Єдине, у чому можна сьогодні порівняти постановки — їх різне дизайнерське оформлення, адже подивитись цілком оперу можна лише у другому варіанті (перший — задокументований фотографіями):

В інтервʼю Vogue Вест сказав, що спочатку оперу хотіли назвати «Народження Ісуса» (ориг. Birth of Jesus). Це, до речі, передбачило б назву наступного альбому репера «Ісус народився» (ориг. Jesus is Born). Однак, «Вест вважав, що було б цікавіше розповісти історію з точки зору Марії; на відміну від Ісуса, божественної істоти, Марія була просто людиною, скамʼянілою ангельським посланням і блиском». 

Як вже повелося у Веста з операми, анонси зʼявлялися перед другою постановкою у його Твіттері:

Ця сторінка вичерпно показує усю структуру опери: слова, які Вест вимовляє як читець, чергуються з його ж піснями в обробці хору Sunday Service та оркестру. Фабулою є історія народження Христа з позиції саме Марії, як і зазначав Вест. Обрані пісні та їх послідовність якщо не по-оперному тісному звʼязку музики і дії, то за загальним настроєм відповідають наративу. Хоча цей наратив міг переривати сам Вест, який давав вказівки музикантам прямо під час вистави («Ніякої труби», — перервав соло час від часу кексуючого музиканта Вест) — так, без кумедних моментів не обійшлося і в цій опері.

Критики вже відзначали мінімалістичність постановки Ванесси Бікрофт (Vanessa Beecroft), з чим зараз можна лише погодитись. Візуальне оформлення було у золотисто-жовто-помаранчевих кольорах, як і «сонячне» освітлення у денний час за сюжетом. А в нічний (не повірите) — затемнено-блакитний з імітацією місячного світла. Складно повірити й у те, що після епізоду народження Христа mood, «атмосферу» ночі вирішили передати цитатою першої частини «Місячної» сонати для фортепіано №14 Бетховена зі словами «Gloria» хором a capella.

Хор розташовувався вище сцени у вбранні, схожому на костюми артистів у виступі Бейонсе на церемонії Grammy у 2017 році (різного відтінку німби і балахони). Ліворуч на сцені сидів Вест та його «бек-читці», праворуч — ангел Габріель, який був частиною театральної дії разом із тим, що відбувалося у центрі сцени. Зрідка співаючи оперним вокалом Марія, її кузина Єлизавета (одного разу вони навіть заспівали у дуеті), ангел Габріель, Захарій, а також німі учасники сцени лише «позначали» те, про що йшлося у тексті Веста. Тож мінімалістичність стосувалася і режисерської постановки теж. Тому якщо ставити питання про жанр того, що Вест називає оперою, певно, можна було б окреслити «Марію» як госпел-оперу — суміш оперної наративності і театральної дії з практикою госпел-служб. Але формальність театральної дії і лічена кількість сольних вокальних номерів дає право назвати «Марію» госпел-ораторією.

Щодо другої опери Вест сказав, що «велике середовище опери тут використане для створення музики, яка є “променем світла”». Що й треба було довести. Залучення слова «опера» слугує інструментом для підвищення значущості цілісного наративного виступу. Не так важливо, чи відповідає це тому, що називається оперою у класичній музиці. Хоча, по-перше, навіть у класичній музиці що можна називати оперою сьогодні — й досі відкрите питання, по-друге, оперні атрибути в опусах Веста все ж є. Інша проблема у тому, що артист ймовірно й сам відповідав лише за концепційну складову в роботі, підбір власних пісень. Але нове хорове аранжування, партії оркестру (про це взагалі немає інформації, як і про диригента оркестру) — навряд чи Каньє Веста можна назвати одноосібним композитором цих «опер». 

Можливо, саме завдяки Весту хтось вперше побував на номінально опері і пізніше зацікавиться її класичними зразками. Можливо, масштаби дійства в обидвох операх, вокальна та енергетична сила госпел-служби від істинно неймовірного хору справді вразила глядача, який не думав про «опера-неопера», «ораторія-неораторія». Тож «автор “опер” Каньє Вест» — чому ні?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *