Сезон 2019/2020 для усіх причетних до музичної культури став непередбачувано складним. Карантинні марафонці мистецтва України спробували різні формати онлайн-подій, платних і без-, скасувань трансляцій і врешті три концерти минулого тижня завершили цей біг у літо.
Вмощуйтесь зручніше. Ми з вами перенесемось крізь добу формування європейського фортепіанного мистецтва кінця XVIII – першої половини XIX століть до романтичного вечірнього Шопена в Національній філармонії 22 червня. Далі помандруємо у творчість його сучасника, Ференца Ліста – зупинка 24 червня. На наступному повороті рухаємося до Антоніо Вівальді – червня 25-ого.
Провідну роль у перших двох випадках відігравали віденська, лондонська та паризька школи. До віденської зараховуємо Гайдна, Моцарта та Бетховена, менш відомих Гуммеля, Черні та Мошелеса, лондонської – Клементі, Дусіка та Фільда та паризької – Калькбреннера, Герца та Лемуана.
Вони, особливо останні троє – творці так званого “блискучого стилю” – мали вплив на Фелікса Мендельсона, Фридерика Шопена і Ференца Ліста. Цей стиль певною мірою спирався на принципи класицизму: ясність, добірність фактури й виконання, точну ритміку, чітку деталізацію. Він виявляється у бравурних або сентиментальних настроях, в орнаментуванні чи варіюванні музичного матеріалу, а головне, – у нових, ефектних фактурних прийомах.
«Діамантові» п’єси, «бісерні» пасажі, «перлинна» гра (jeu perle) пропонують виконавцям нові прийоми гри: дуже чіткий, підкреслений та міцний удар пальцями-молоточками, вільне володіння швидкими темпами, сміливість й абсолютна чистота відтворення тексту.
Ортодокси цього стилю – Ф. Калькбреннер, А. Герц – вимагали абсолютної ізоляції рухів пальців, агітували за вжиток механічних пристроїв («хіропласт», «дактиліон», «хірогімнаст», «guide main»), колективні заняття та гру на «німій» клавіатурі. Часом виникали й революційно прогресивні ідеї.
До них належить й виступ солістки Національної філармонії України Інеси Порошиної. Оригінальне рішення виводити дві камери на один екран постало концептуальним стовпом усієї трансляції. Авторка статті підслухала і гру піаністки, і коментарі під одним із live-stream’ів. Найперлинніші потрапили у підзаголовки.
Дискусія вітається.
(анонімність гарантується)
«Душа квітує! Живу мелодію у виконанні таланту чує!»
Чотири експромти – у грі піаністки Порошиної звучали впевнено, адже солістка “спеціалізується” на виконанні творів Ф. Шопена. Заокруглено та дещо катеринково, у рівному зручному темпі – перший твір у програмі, тв. 29 так і варто починати.
- тв. 36 Фа-дієз мажор – тут особистість і її ставлення до зовнішнього світу, який уособлює природа, відобразились у грі піаністки. В повітрі витало правильне, статичне музикування.
- тв. 51 Соль-бемоль мажор – по той бік екрану вдається помічати чудову блискітку-перлинку на волоссі солістки. Фрази дробляться і сипляться, як побажання якості піанізму.
Власне, онлайн-концерт-трансляції не можна дорікнути в належному рівні за різними параметрами. Виконання програми загалом тяжіє до більш поміркованих темпів та поміркованого вибору п’єс, художня цінність відеомонтажу також не виправдовує надій.
Фантазія-експромт до-дієз мінор тв. 66 – тут перлинна техніка бурхливо розкривається у всій красі. Обов’язковим атрибутом, безперечно, є прагнення усіх шопеніанців цей твір зіграти.
«Це ж без нот, все на пам’ять»
Програма міцно вкоренилась у сценічній практиці солістки. Отож під Колискову Ре-бемоль мажор, тв. 57 справді виникало бажання заснути, вивірені пасажі стрибали одне від одного, як із низки намиста, а баркарольні (Фа-дієз мажор, тв. 60) похитування наштовхували на віддалені думи.
Три вальси, часом великі та блискучі – завершували концерт понеділка. Перейдемо до вечора середи.
«Як гарно, ваші пальчики просто бігають»
П’єси Ференца Ліста та його транскрипції найпопулярніших творів Франца Шуберта та Шарля Гуно виконала солістка Національної філармонії Лариса Деордієва. Специфічною рисою її піанізму є своєрідні романтизовані “відтяжки”, найбільш помітні у Баркаролі. За віртуозністю – знову механізовано, однак з більшою увагою до деталей (переважно у “Мріях кохання”), аніж дісталось Шопену.
«Нехай ця музика навіє всім спокій і нехай коронавірус згине негайно як роса на сонці, всім гарного здоров’я!»
156-ий кінець сезону наживо завершив Київський камерний оркестр. Музика Антоніо Вівальді – гармонійно та натхненно виконаний та добре знайомий нашим музикантам пласт репертуару. Зауважимо, що Філармонія і на передовій гендерних питань, адже солістками усіх трьох вечорів стали жінки. У останньому випадку – скрипальки Наталія Булат, Ксенія Мороз, Антоніна Юша-Криса та Янжима Морозова. У цьому концерті ефектність не постала самоціллю, а бравура залишилась поза намірами колективу.
«Кому не подобається не слухайте. Позатикайте вуха і помовчте»
“Без надії таки сподіватись” і “якщо зірки запалюють, то це комусь потрібно” – у таких тонах можна змалювати картину завершення концертного року у столичній філармонії. Відчайдушно, втомливо від очікувань, та, що найгірше, звично – ні підбір програми, ні сам рівень музичних виконань, передумови якого очевидні, ні організація та процес фільмування не справджують ефекту, задекларованого у промо цих FB/YouTube-подій. Сезон, у якому владарював коронавірус, концертні установи, які цей диктат сприйняли по-своєму, невідомість, що примножує та викриває уже наявні проблеми… Чи жива мелодія? Просто мовчання – не рахується. І рівень поваги – в тому, про що мовчати не можна.