Альма Малер була жінкою, яка випереджала свою епоху. Непокірність, воля, пристрасність натури, освіченість, відчуття власної гідності були неочікуваними якостями поведінки панни у віденському суспільстві кінця ХІХ століття.
Романтична та нестримна за натурою, Альма прагнула бути оточеною лише найвидатнішими та найобдарованішими чоловіками. Відсунувши вбік власні композиторські амбіції і можливість стати однією з найперших композиторок Відня ХІХ століття, Альма «обрала» шлях музи та натхненниці. Але, чи справді «обрала»? Чи справді наявність талановитого чоловіка-митця поруч було однією-єдиною компонентою жіночого щастя та ознакою, що жінка відбулася в житті? Чи, може, всі її обранці, як і найвідоміший серед музикантів та головний герой цієї статті — Густав Малер, були всього лише інструментами, щоби заглушити гіркоту власних виборів? Виборів, які могли бути і неправильними, проте історичними.
«Музико, моя надіє, моя сило, не покидай мене, як роблять усі інші», — пише Альма у своєму щоденнику.
Із самого дитинства Альма була оточена митцями, а найголовнішим митцем, який і сформував смак майбутньої фрау Малер, був її батько, придворний художник Еміль Шиндлер. Все, що стосується мистецтва, смаку, сприйняття, розуміння природи самого митця, способу мислення, начитаності, інтуїтивного пошуку генія у творах, спостережливості, — всі ці якості, які потім зроблять Альму такою винятковою, заклав і розвинув саме батько. Просиджуючи години у батьковій майстерні, ведучи бесіди про все на світі, Альма мала змогу вчитися у видатного художника своєї епохи — спостерігати, слухати та аналізувати. Рівень якості картин та обдарованість батька-митця встановили надвисоку планку сприйняття мистецтва для доньки. Його смерть, коли Альмі було лише тринадцять років, назавжди створила порожнечу у душі дівчини і стала найбільшою трагедією в її житті.
У своєму щоденнику Альма пише: «Якби він тільки був живий. Я впевнена, я б росла зовсім іншою. Його любов була єдиною не егоїстичною, сповненою щедрості».
Завдячуючи статусу батька, Альма мала змогу не тільки входити до кіл видатних митців того часу, але й здобувати домашню освіту у найкращих викладачів. Серед цих уроків — починаючи з 1894 року, коли Альмі було п’ятнадцять років, уроки музики, зокрема гри на фортепіано, контрапункту та композиції.
Альма була видатною піаністкою, а у віці 19 років вже знала напам’ять більшість опер Вагнера, музикою якого просто марила, вважаючи її довершеною.
Альма була поглинута композиторською діяльністю і кожного тижня представляла на осуд декілька фортепіанних творів та пісень на вірші німецьких поетів. Її мати, яка була оперною співачкою, часто виконувала на приватних концертах та музичних вечорах вокальні твори доньки. Ніхто серед присутніх не міг повірити, що ця музика була написана жінкою.
«Хочу написати хорошу оперу — щось, чого не зробила ще жодна жінка»
У віці вісімнадцяти років Альма остаточно вирішує бути композиторкою. Втім, опція навчання в музичній академії була для неї закритою, адже жінок до такого навчання не допускали.
З її щоденника:
«Я хочу зробити щось дійсно видатне. Хотіла б написати дійсно хорошу оперу — щось, чого не зробила ще жодна жінка. О, Господи Боже, дай мені наснаги досягнути того, чого бажає моє серце — опери. Це було б моєю мрією! Я майже зневірилася, все моє єство прагне досягти цієї єдиної цілі. Я молю тебе, я не маю права зазнати поразки у цій битві з моєю слабкістю, з моєю жіночою природою».
Складність обраного Альмою шляху полягала в тому, що тоді ще не існувало прикладу композиторки, який міг би надихнути та відкинути більшість сумнівів. Враховуючи ще й те, що освіта для жінок була обмежена, Альма виглядала досить амбіційною персоною із величезною жагою до знань, що привертало до дівчини ще більше уваги. Саме Альма була однією із тих жінок, які зачасту входили в словесну конфронтацію із чоловіками, коли вони з чимось були не згодні. Вона змушувала до себе прислухатися, вона змушувала розмовляти із собою на рівних, вона вимагала до себе поваги.
Гострий розум, підкріплені талантом та працьовитістю амбіції стати композиторкою та розквітаюча краса були надто сильними якостями, які не можна було ігнорувати. Альма стала зіркою вечорів, заходів, виставок, вистав та концертів. Вона сама зробила себе однією із найвидатніших та найбажаніших панн Відня.
Альма бачила себе як думаючу, далеку від усталених традицій, незалежну жінку, котра не боялася бути провокативною в суворому віденському суспільстві: «Мені плювати на мораль. Я люблю Природу. А мораль — це не природнє. Свобода — ось чого я прагну, але ніколи не досягну».
Фрау Малер
«Альмші, благаю тебе. Уважно прочитай цей лист. Наші стосунки не повинні перетворитися на звичайний флірт. Перш ніж ми знову поговоримо, ми повинні все прояснити. Ти повинна знати, чого я вимагаю і очікую від тебе, і що я можу дати тобі натомість. Якою ти повинна бути для мене. Ти маєш відмовитися від свого слова. Від усього поверхневого і умовно-прийнятого. Від усякого марнославства і зовнішньої показності, що стосується твоєї індивідуальності і твоєї роботи. Як ти уявляєш собі подружжя композиторів? Чи уявляєш ти, наскільки це смішно і, як наслідок, чим така своєрідна конкуренція може закінчитися для нас обох?
Як буде, якщо ти будеш у настрої, але повинна будеш доглядати за будинком або принести мені щось, що мені раптом знадобиться? Якщо ти будеш дбати про дрібниці життя за мене, ти маєш стати людиною, яка мені потрібна. Якщо ми хочемо бути щасливими разом, то ти маєш бути моєю дружиною, а не колегою. Це точно. Чи означає це для тебе відмову від власного життя? І чи вважаєш ти, що тобі доведеться обійтися без найвищої точки буття, без якої ти не можеш жити?».
Альма знала та захоплювалася Густавом Малером як музикантом ще до їхньої офіційної першої зустрічі: «Немає ніякого поспіху зустрічатися з ним. Я поважаю його як митця, але він абсолютно не цікавий мені як чоловік. Та я і не хотіла б розбивати свої уявлення щодо нього».
Нарешті вони зустрілися 7 листопада 1901 року на вечері у спільної знайомої Берти Цукеркандл. Спілкування між Альмою та Густавом того вечора аж ніяк не можна було назвати легким та невимушеним. Навпаки, багато гострих кутів та незрозумілих моментів у розмові створили певну пелену непорозуміння. У своєму щоденнику Альма зробила такий запис: «Я незадоволена собою. Я показала себе у невигідному світлі. Через мою жалюгідну, вроджену сором’язливість, я ніколи не можу бути справжньою собою у компанії із незнайомими мені людьми».
Альма навіть відмовилася від пропозиції Малера супроводити її додому того вечора. У розмові зі знайомою Густав зізнався: «Спочатку мені було байдуже до Альми. Я думав, вона лише лялька. Але потім я усвідомив, що вона досить прийнятна. Можливо, моє перше враження базувалося на тому, що це досить незвично — очікувати чогось більшого і серйозного від дівчини, яка так гарно виглядає».
Похвала вищої категорії та винятковість сприйняття, без яких Альма не могла б відбутися в біографії свого майбутнього чоловіка, звісно ж.
Проте незрозумілість при першій зустрічі не завадила обом, Альмі та Густаву, придивитися та щиро зацікавитися одне одним. На той час романтичний інтерес Альми до її викладача із композиції, з яким вона займалася останні роки, популярного на той час Александра Землінського, почав згасати через появу на обрії Густава Малера. Це вже не було перше болюче кохання Альми, як до Густава Клімта, який розбив їй серце своєю відмовою, це відрізнялося від тілесного кохання, яке Альма відчувала до Александра Землінського.
В Густаві Малері Альма побачила не тільки чоловіка, але й генія, який для неї перевершував попередні закоханості та захоплення. Вже через один місяць Густав освідчується Альмі Шиндлер та пропонує вийти за нього заміж. Проте, у листі на 20 сторінок він висуває умови для шлюбу, найболючішою з яких була відмова Альми від своєї мрії — композиторства.
«Коли б ти повністю відмовилася від музики, щоб володіти мною і бути моєю. Відтепер у тебе є тільки одна професія — зробити мене щасливим. Тепер я розумію, що якщо ти хочеш зробити мене щасливим, ти сама повинна бути щасливою завдяки мені. Але в цій драмі, яка може перетворитися як на комедію, так і на трагедію, ролі повинні бути правильно розподілені.
Роль композитора, годувальника, належить мені. Твоя роль — кохана партнерка, співчутлива товаришка. Я прошу тебе про дуже багато, дуже багато. Але я можу і повинен це зробити, бо я також знаю, що можу запропонувати і що запропоную натомість.
Ти повинна віддатися мені, беззастережно. Зробити кожну деталь свого майбутнього життя повністю залежною від моїх потреб. А натомість — ти не повинна бажати нічого. Крім моєї любові. А що це таке, Альмо, я не можу тобі сказати. Я вже занадто багато про це говорив. Але дозволь мені сказати тобі лише одне. Заради людини, яку я кохаю так, як кохав би тебе, якби ти стала моєю дружиною, я можу пожертвувати всім своїм життям і всім своїм щастям.
Пиши з цілковитою відвертістю. Розкажи мені все, що ти хочеш сказати, і все, що ти знаєш. Замість того, щоб жити в самообмані, я б волів, щоб ми одразу розлучилися, інакше, знаючи себе, я розумію, що це закінчиться катастрофою для нас обох.
Цей лист буде для тебе страшним шоком. Я знаю це, Альмо. І навіть якщо це лише слабка втіха, ти можеш уявити, що я страждаю не менше за тебе. Я звертаюся до Бога, хоча і знаю, що ти ще не знайома з Ним, щоб Він направляв твою руку, кохана, у написанні правди і не давав тобі збитися зі шляху пихатістю. Бо це великий, важливий момент. Це рішення, які з’єднають двох людей навіки. Я благословляю тебе, моя найдорожча, моя кохана, незалежно від того, як ти відреагуєш. Багато хто прагне поцілувати мою Альму. І я благаю тебе, будь щирою. Твій Густав».
Певно, треба віддати належне Густаву за таку чесну жорстокість. Для Альми наступні дні після отримання цього листа були пекельними муками, тому що їй доводилося обирати між генієм чоловіка, в якого вона закохана, та своєю суттю, адже третього варіанту тоді не існувало навіть для самої Альми.
«Ніколи я ще не зустрічала такого незрозумілого чоловіка, як він. Такого незрозумілого і такого близького мені! Але він має дозволити мені бути тією, якою я є. Я вже бачу ті зміни в мені, які він провокує. Він так вже багато в мене забрав, але натомість, він дає мені теж дуже багато. Якщо так продовжиться, я стану іншою особистістю. Кращою? Я не знаю. Я зовсім не знаю.
Моє серце завмирає… покинути музику — покинути те, що до цього моменту було усім моїм життям? Моя перша реакція була відштовхнути його. Я плакала — потім зрозуміла, що кохаю його».
Як жінка, Альма могла здобути незалежність і покинути дім лише завдяки одруженню. Їй було 22 роки, Густаву — вдвічі більше. З її благоговінням перед постаттю генія було б складно відкидати зв’язок між ним та фігурою батька, генієм, який міг би возвеличити, підняти Альму до цього рівня мистецьких богів. Покинувши себе та свою мистецьку силу, Альма щиро вірила, що це рішення допоможе їй стати кращою, достойною. Прощаючись із музикою, Альма попрощалася із частиною самої себе. Вона щиро вірила, що, попри усі свої сумніви в правильності свого рішення, що це є істинною долею жінки і тепер їй відведена майже свята роль — бути музою генія.
Пізніше вона прокоментує це своє рішення: «Я поховала свою мрію і, можливо, це було на краще. Це було моїм привілеєм — віддати свою обдарованість іншому життю, кращому, ніж моє. І, відтоді, залізною стала моя душа, а рана всередині так більше ніколи й не затягнулася».
Як сильно ти зрадила себе, Альмо. Як сильно ти помилилася, панно Малер.
Читайте також: