Усеін Бекіров — один із найяскравіших представників сучасного українського джазу, що послідовно знайомить світову аудиторію з багатством кримськотатарської музичної традиції. Його шлях до масштабних кросовер-проєктів починався з глибокого занурення як у класику, так і в музику рідного півострова.
Усеін народився у Фергані (Узбекистан), а в 1990-х роках родина повернулася на історичну батьківщину до Криму. Величезний вплив на формування музиканта мав його батько, Різа Бекіров — перший кримськотатарський джазмен, чий гурт «Сато» ще в 1970–80-х поєднував мелодії та ритми свого народу з джазовою музикою.
Свій професійний шлях Усеін розпочинав як класичний скрипаль, закінчивши Сімферопольське музичне училище та Національну музичну академію України. Згодом він продовжив навчання вже як композитор, здобув ступінь доктора філософії у сфері мистецтва, а нині завідує кафедрою джазу та популярної музики у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка.
Бекіров має за плечима три номінації на «Ґреммі», роботу у сфері кінематографу та співпрацю з такими світовими зірками, як Майк Стерн. Свій стиль він визначає як world-jazz — напрям, де класична база поєднується з етнічними традиціями різних народів.
Днями вийшла відеоверсія нового релізу композитора — інструментального циклу «Пори року», реалізованого Sonore Production за підтримки Українського культурного фонду. Незабаром очікується вихід релізу на стримінгах.
Цей твір — необарокове переосмислення форми концерту для скрипки соло та камерного оркестру. Його записав Львівський камерний оркестр «Академія» (керівник і концертмейстер Артур Микитка) під орудою художнього керівника й диригента Ігоря Пилатюка на студії Jenny Records Lviv.
Концерт складається з 12 частин, кожна з яких відповідає певному місяцю року. Прем’єра твору, який композитор присвятив скрипалю Назарію Пилатюку, відбулася восени 2025 року: спочатку у Львівській національній філармонії, а згодом на сцені Національної філармонії України в Києві.
Ми поспілкувалися з композитором про архітектуру циклу «Пори року», поєднання класики, джазу та фольклору, а також про те, як голос пам’яті й спадковість поколінь формують сучасне етноджазове мислення. Далі — пряма мова Усеіна Бекірова.
Про цикл і його витоки
Я викладаю композицію в музичній академії, і водночас я джазовий піаніст. Тож, поєднання класичної традиції і джазової музичної мови у моїй творчості цілком природне.
Крім того, у моїй музиці завжди є місце кримськотатарській культурі. Це моя кров, це культура мого народу. Кримськотатарську культуру прагнули знищити під час депортації 1944 року, і лише у 1960–1970-х роках почалося її поступове відродження. Для мене це принципово: через масштабні проєкти я показую світові багатство нашої спадщини. А поруч із кримськотатарським у моїй музиці звучить і український фольклор. Адже кримські татари — корінний народ України.
Читайте також: Традиційна музика киримли: в Криму і в депортації
На створення циклу «Пори року» мене надихнув скрипаль Назарій Пилатюк. Він палав цією ідеєю і постійно заохочував мене до роботи. Я довго вагався, але зрештою знайшов потрібний стан і сів писати.
Перші 12 частин я просто знищив — вони не викликали в мене потрібного відгуку, я навіть не пам’ятаю їхнього звучання.
З другого разу, коли відчув справжній нерв партитури, я запропонував її Назарію. Так і народилися мої «Пори року».
Коли працюєш над твором, то не запитуєш у виконавця: «Який штрих тобі зручніший?». Ти пишеш так, як воно визріває всередині, з самого серця. Буває, що твір народжується за тиждень, а буває — вимагає пів року. Натхнення — річ тонка, але коли звучить внутрішній голос, треба просто сідати і втілювати. Я сів і зробив. І в моїй уяві увесь цей час жив Крим — спогади дитинства, батькові розповіді, образи рідної землі. Усе це проходило крізь мене й переливалося в ноти.
Усі 12 частин циклу мають присвяти. Це конкретні імена: Єлєна, Ельміра, Емілія, Алім… Це мої рідні, мої друзі, люди, які відіграли особливу роль у моїй долі. Коли вийдуть друковані ноти, біля кожного місяця стоятиме ім’я.
«Пори року» вже неодноразово звучали у концертних залах в Україні. Через шалений графік — постійні концерти, зйомки, роз’їзди — я не завжди можу бути присутнім у залі. Але незабутнє враження залишив виступ на фестивалі Kyiv Music Fest у великій залі музичної академії в Києві, де грали «Київські солісти» під орудою Володимира Сіренка. Надзвичайно емоційними були й концерти в Національній філармонії та львівська прем’єра повного циклу на міжнародному фестивалі сучасної музики «Контрасти».
Тепер з’явився студійний запис релізу. У класиці надмірне студійне «вигладжування» чи технологічне втручання може вбити саму душу твору. Сучасні технології прекрасні, вони дають чисте звучання, але в академічному жанрі 90% успіху — це висока підготовка оркестру та соліста. Це вирішальне.
Трансатлантичні мости кримськотатарського джазу
За своєю природою джаз — це також фольклор, народна музика, просто іншої традиції. Це музика вільного подиху. Сьогодні напрями ethno-jazz та world music переживають колосальний підйом у всьому світі.
Читайте також: «Джазова імпровізація близька до кобзарської традиції». Перформанс бандуриста Юліяна Китастого
Для мене джаз відкрив мій тато, Різа Бекіров. Він був першим кримськотатарським джазовим піаністом. Тато народився в депортації. Працював в Узбекистані — а там у 1970-1980-х вирував потужний джазовий рух. Мій батько був одним із засновників ансамблю «Сато» — єдиного в срср колективу, що дарував кримськотатарській музиці джазове звучання. Він грав із відомими майстрами — донецьким трубачем Валерієм Колесніковим, ЕнверомІзмайловим, Наркетом Рамазановим, Леонідом Атабековим. Тато навчив мене любити цю складну професію, жити нею.
Коли ти маєш міцну академічну базу, процес освоєння джазової гармонії та імпровізації відбувається глибше й природніше.
Своїх студентів на джазових кафедрах я обов’язково спонукаю починати з класики. Без класичної школи сучасному джазмену важко сягнути справжньої висоти.
А сама трансформація пісні — це жива імпровізація з усією складністю гармонічного розвитку просто на сцені. Нині молодь має доступ до будь-яких навчальних матеріалів в інтернеті. У мої студентські роки цього не було — моїм головним вчителем був батько, який володів цим мистецтвом досконало й передав його мені.
У той самий день, коли я вперше вийшов на сцену в Нью-Йорку з видатними американськими джазменами, батька не стало… Але його спадок живе. І його записи у складі «Сато» й досі є дорогоцінним здобутком нашої культури.
Для світових музикантів кримськотатарський колорит у музиці — це справжнє відкриття, щось абсолютно свіже! Наші кримськотатарські перлини, як-от «Guzel Qirim» чи «Qalabalyk», у їхньому виконанні набувають унікального прочитання.
В моєму альбомі «Dedication» цю музику грають музиканти, на творчості яких я сам виростав!
Легендарний барабанщик Вінні Колаюта, який працює зі Стінгом; саксофоністи з Чикаго, що грають із Робертом Гласпером; драмер Кріс Дейв. Американські продюсери ювелірно добирали виконавців під кожну композицію. Роберт Сміт у Нью-Йорку формував один склад, Ренді Джексон у Лос-Анджелесі — інший. Це колосальна індустрійна машина й неймовірна культура звуку. Такого прочитання кримськотатарського фольклору раніше просто не існувало.
Нині в Україні сформувалася надзвичайно сильна джазова школа. Разом із колегами, викладачами Львівської музичної академії, ми репрезентували Україну на одному з найбільших фестивалів світу — Java Jazz в Індонезії. Постійно гастролюємо країнами Європи.
Звісно, джаз — це американська культура, і там вона посідає чільне місце. Проте українські музиканти показують вражаючий рівень. У свій останній альбом я запросив українського трубача Якова Цвєтінського, який зараз навчається в Інституті джазу імені Хербі Хенкока. Українська джазова індустрія зробила колосальний якісний стрибок!
Нині я voting member Американської академії звукозапису. Для цього я пройшов колосальний шлях — крок за кроком, записуючи альбоми із топовими американськими музикантами. Коли колеги зі США побачили рівень моєї роботи, вони самі ініціювали моє входження до Академії. Тепер я маю три номінації на «Ґреммі». Тут немає ніяких чарів — тільки безупинна виснажлива праця. Працюй віддано і твій голос неодмінно почують.
Читайте також: