Композитор Едвард Кравчук: «Мистецтво — це бізнес, в якому ти швидко не заробиш грошей»

 

Жити мистецтвом означає балансувати на межі бажання втілювати творчі ідеї і необхідністю забезпечувати себе матеріально. Бути професійним композитором з академічною освітою в Україні — майже глухий кут. На державному рівні у нас відсутня система підтримки класичного напряму в музиці, що передбачала б регулярні замовлення творів, роялті за виконання тощо. Тож питання «Куди податися композитору після консерваторії?» призводить до подальших роздумів — «А чи варто залишатися в академічній сфері?», адже заробляти на життя композиторові в її межах сьогодні неможливо.

Натомість неакадемічна сфера ставить інші проблеми — зокрема, шалену конкуренцію. Тож у цьому інтерв’ю аспірант Національної музичної академії України ім. П. Чайковського та автор декількох музичних альбомів Едвард Кравчук розповість, як за рік йому вдалося зібрати 2,6 млн слухачів Spotify, в місяць мати більш ніж 600-тисячну аудиторію та майже 5,5 млн прослуховувань на найуспішнішій композиції.

Ми з тобою познайомилися, коли ти був бакалавром, жив у гуртожитку, де на тебе чекав щур Dick. Минуло три роки: що змінилося?

Я відійшов від академічної музики, яку тоді писав (сонати, варіації), адже не бачив, куди з нею йти. Так, її грали, часто грали гарні музиканти і навіть закордоном (до мене доходили чутки), Національний духовий оркестр грав мій твір — це, напевно, круто для композитора консерваторії на другому курсі. Ноунейма грають, співають — кльово. Але фідбеку матеріального — нуль.

Мені прямо сказали: «Ти можеш писати музику, ми будемо її грати з радістю, але в держави грошей немає за це платити ». Стандартна історія. Останнім академічним твором, який я написав була моя бакалаврська робота — Поема для скрипки. Як оркестрову роботу молодих композиторів її заграли один раз і все.

Тож ти вирішив перейти у неакадемічну музику?

Я й до консерваторії писав неакадемічну музику, попсу, легеньку фортепіанну музику. Коли приїхав на консультацію до Ганни Гаврилець, то вона сказала, що це все добре, але воно «ні про що», у консерваторію не вступають з «чотирма з половиною акордами». Все ж я вступив на композиторський, написав Першу скрипкову сонату: вона дуже добре зайшла, її багато грають й досі, радіють, та зрозуміло, що мені гроші за це ніхто не платить. Не можна, звісно, все грошима міряти, але приходить у композитора момент, коли він думає, як заробити, бо їсти щось хочеться. На Президентську стипендію, 2197 гривень, особливо не поїси. 

Тож я саундтреки до фільмів писав, якісь халтури брав. Врешті вирішив почати робити контент з попсової музики, але зі знаннями та навичками, що були набуті за період навчання в консерваторії. З 2017 року я почав писати кіномузику, яку продавав на стоках. 

А стоки — це?

Стоки вже в процесі вимирання. Коли в YouTube почався бум виробництва контенту, людям треба був «музон» під цей контент. Будь-що ти міг поставити, бо YouTube це заблокує. Відповідно, ти можеш або ліцензувати вже готову музику, або звертатися до аудіостоків. 

Ти пишеш: «epic music» — тобі видає декілька тисяч треків. Платиш 20 доларів — отримуєш ліцензію на використання, платиш 200 баксів — можеш для реклами використовувати, 500 — ексклюзивний договір для фільму, тобто повністю викупаєш. І от я таку музику писав, це ще до вступу у консерваторію, розібрався з тим Cubase (програмне забезпечення для створення музики — ред.), мав пару гривень до стипендії. Від 50 до 100 доларів в місяць в мене було — тоді це вважався нормальний кеш, долар по 8 і сонце яскравіше світило.

Коли приїхав у столицю — гроші треба заробляти, бо я якби не з сім’ї багатіїв, мусив працювати додатково. З’явилися замовлення на оркестровки, аранжування. Зрозуміло, що за це давали більше, ніж за стоки. Один трек ти робиш, грубо кажучи, день або два, а чи його куплять, чи ні — піди дізнайся. Щоб 100 баксів заробити — його мають купити 10 чи 15 разів (вже не пам’ятаю точно). Але навіть якщо раз в місяць трек куплять — 10 баксів залетить, теж непогано. 

Твоя творчість зараз музика для бекграунду?

Це якщо за стокову музику ми говоримо.

А за твій новий альбом?

Це не прямо такий «бекграунд», скажімо так. Тут вже кожен самостійно шукає в музиці себе. Але я тобі не дорозказав, як я дійшов до цього. Спочатку випустив один кінематографічний альбом, він непогано зайшов, але так… ця музика більше стокова, аніж для слухання. Потім я випускаю другий альбом, там вже було піанінко.

А у першому була тільки електроніка?

Електронні струнні, піанінко — «Sotto voce» називається. Один трек з нього дуже класно вистрілив на французькій платформі Deezer. Він увійшов у їхні топові плейлисти, правда, охоплення у них невелике, оскільки в основному ним лише у Франції користуються. Отож, трішки пізніше, у жовтні 2017 року я вирішив на соло фортепіано перейти. Записую один трек (друга частина моєї Першої скрипкової сонати), і він мега круто злітає, тож я розумію, що треба писати альбом.

Куди ти виклав трек?

У 2017 році я через дистриб’ютора почав працювати. Він займається розповсюдженням музики.

Не лейбл, а саме дистриб’ютор?

Так, це дві різні речі. Лейбл займається записом, маркетингом і піаром, забирає в тебе вагому частку грошей. Дистриб’ютор бере або фіксовану вартість за розповсюдження твоєї музики, або відсотки з роялті.

Зрозуміло. То все ж, актуальним для тебе є питання «пошуку себе», як ти кажеш, але чи вважаєш ти цю музику самостійною чи вона лише фонову роль виконує?

Ну дивись, я таку музику слухаю самостійно, не тільки на фоні. Я рідко слухаю таку музику, я більше її роблю, але інколи можу послухати якісь треки. В принципі, я і класику можу на тлі слухати. Кажуть, що не можна, що класику треба «вдумливо» слухати…

Хоча в YouTube є багато плейлистів типу Classical for study, Classical for work.

Взагалі, та музика, яку я зараз пишу, зокрема, мій фортепіанний альбом — це вважається Classical. І в розумінні стрімінгових сервісів, того ж YouTube, і в основній масі людей — це класика. Перед моїм альбомом, що вийшов 18 грудня, в мене був реліз синглу «My only one», і він увійшов у плейлист на Deezer і Spotify «Classical new releases». Там був запис Берлінського філармонічного оркестру і Едвард Кравчук (сміється). Це вважають класикою. До якогось іншого жанру її не відносять, хоча є ще Classical crossover в Apple або Neoclassical. Ну і більшість людей так вважає. Якщо поділити на академічну і неакадемічну, то виходить, що в мене класична неакадемічна музика.

Чи не вважаєш ти, що витрачаєш свій потенціал писати складнішу музику на ту, яка увійде потім для плейлистів «Музика для роботи», «Музика для сну»?

Так круто, що вона туди ввійде. Я б міг зараз написати якийсь симфонічний твір або алеаторичну музику — взагалі не проблема.

Окрім дистриб’юторів, ти пробував працювати з лейблами?

Звісно, досвід різний. Працював з американським і британським — в принципі, прикольно. З мінусів — переважно контракти в тебе 50/50. Через те, що ти — ноунейм, то може бути ще гірше. Був один лейбл, який пропонував мені 30%, собі — 70%, але вони гарантували, що моя музика попаде в плейлисти Apple, бо в них там своя людина сиділа. От Apple, до речі, незалежних художників не підтримують взагалі, тільки артистів лейблів, на відміну від Spotify, Deezer, Amazon, YouTube, навіть TikTok. 

І тобі зараз краще без лейблів?

Звісно. Виходить, що я сам собі лейбл. Але лейбли — це також прикольно, ти з ними можеш домовитися про аванс і отримати кеш за свій трек. За альбом, що вийшов у 2019 році, лейбл пропонував 10 тисяч баксів (аванс за альбом, який я у них випущу). Непогано, мені здається, але я не згодився.

Чому?

Бо це мало.

А скільки не мало? 

Ну… тисяч 30, напевно.

І тобі вдається заробляти це без лейблів?

Тобі не треба лейблів, щоб заробляти гроші. Тут треба дивитись на довгострокову перспективу. Так, ти не заробиш одразу 30 тисяч доларів, але за декілька років і далі — можливо. А лейбл дає тобі ту десятку, а потім забере її з твоїх стрімів. По суті, вони дають тобі нуль. Якщо мені б написали Gramophone, Decca чи Sony Classical — я б працював на їхньому лейблі, бо, мені здається, вони з будь-якого композитора можуть зробити зірку. Але ж вони мені не пишуть (посміхається).

А щодо фільмів? У тебе, якщо я не помиляюся, є два фільми?

Три, але третій щось ще не вийшов.

Що можеш сказати про досвід? 

Прикольно і мало платять. Майже нічого, особливо, якщо ти початківець. Є композитори, які на фільмах заробляють, але це дуже складна робота, якщо навіть короткометражку брати. Одне кіно в мене було фестивальне, знімала студентка з Московського університету на кшталт нашого Карпенка-Карого. Тільки у нас з Карпенка-Карого якщо хочуть замовити музику, то вони тобі кажуть, що грошей нема. А там трохи краще з цим ситуація.

Тоді якраз почалася війна, я дописав, але не до кінця, бо та режисерка мене дістала. Взагалі, є режисери, з якими цікаво, класно працювати, а є ті, які виносять тобі мозок. Ти їм одне зробив, друге підправив, ніби це ствердили, але через тиждень треба писати інше.

Коли ти робиш аранжування, або оркестрування, за перероблення завжди платять гроші, але не в кіно. Як, наприклад, пишуть Ганс Циммер та інші світові кінокомпозитори? На програмі Envision Sound для композиторів – про це розповідала Найніта Дезай (Nainita Desai). У неї паралельно у роботі декілька фільмів. Вона підходить до комп’ютера, створює декілька невеликих мотивів до кожного, а команда композиторів (насправді рабів) за неї дописують, оркеструють, пишуть аранжування. Це у нас в Україні композитори роблять все самі.

 

З огляду на усе, що ти сказав про музику, музика — це творчість чи ремесло?

І те, і друге.

Поясни?

Круто ж писати музику і мати це як роботу, за яку тобі платять. Тоді тобі не треба йти на якусь «рабську» роботу типу музичної школи, Glovo, McDonalds. 

Це все через кому?

Так, воно по суті все однакове. Тільки у McDonalds ти стоячи працюєш, у Glovo — сидячи на «вєліку», а в музичній школі — у теплому класі. По оплаті воно однакове, до речі (сміється). Я досі працюю у музичній школі на ставку 18 годин, зарплата — 7 тисяч для магістра консерваторії з чотирма роками стажу. 

Прикольно мати з музики гроші. Ти можеш не переживати, що ти будеш їсти, за що одягнутися тощо. Воно тобі надає можливість далі спокійно писати музику. Тому що якщо ти працюєш за офісним графіком 5/2, кожен день приходиш замучений додому, то навряд чи у тебе є настрій писати музику. Може він і є, але все одно, це складно. А коли ти встаєш о 12 «ранку», робиш каву і спокійно сідаєш, щось пишеш — це краще. Хоча написання музики, коли ти сам усім займаєшся, займає 50% часу, багато залишається технічних питань. 

Тобто останній альбом, який ти випустив у квітні 2020 року, він тебе годує десь пів року, а за цей час ти пишеш новий альбом?

Навіть більше, ніж пів року пишу, цей альбом я довго робив. Тут була перерва більше через Covid, оскільки я записував у музичній школі, бо там був кращий інструмент, дома свого не мав. Тож десь влітку записав пару треків, у вересні я вирішив проблему з інструментом (просто купив собі свій), а з вересня вже почав активно записувати.

У продовження теми про музичну школу, тож навіщо ти залишаєшся там досі?

Щоб мама не думала, що я безробітній (сміється). Мусить ще щось розбавляти життя.

Чому діти?

У консерваторію мене ніхто не запрошує, хоча я не проти (посміхається).

Що б ти там викладав?

Музичний… менеджемент, можна сказати так. У нас половина консерваторії не знає, що таке аудіостоки, половина не напише музику для кіно що з комп’ютером, що без. Більшість з Cubase не дружить.

Ти б міг цьому навчити?

Так. Зрозуміло, що не найкращому рівні, але на базовому — так. Звісно, що краще за Стецюка (композитор Ігор Стецюк — Є. С.) я б не навчив зведенню інструментів. Він нереально викладав. Я на інші пари не ходив на третьому курсі, а до нього — на кожну, і ті знання дуже знадобились. 

В тебе, до речі, також є учень-композитор, який навіть переміг у Всеукраїнському конкурсі композиторів імені Бориса Лятошинського.

Так, в мене є офігенний Тимур. Він дуже лінивий, але ми з ним таку Сонатину для скрипки з фортепіано зробили — мені здається, що вона може й не яскравіша, ніж моя перша, але точно яскравіше, ніж моя друга насправді.

Як викладати композицію і як можна навчити писати музику?

Чесно — не знаю. Я йому показав як в Sibelius ноти набирати.

Все?

Та ні, ну як все? Він прийшов до мене за півроку до конкурсу. Тимур прикольний, але скоріше за все за IT-напрямком буде вступати і правильно зробить, бо знає, що таке монетизація. Мені завуч розповіла про конкурс (участь безкоштовна), бо я повинен був якось звітувати про свою роботу. Отож, приходить до мене Тимур, і я йому кажу: «Нам треба зробити щось типу Сонати чи Сонатини для скрипки з фортепіано. Я йому швиденько пояснив, що таке сонатна форма і з чим це їдять, накинув музики послухати.

Яку саме?

В першу чергу себе. Жартую. Свою сонату давав, звісно, бо там у першій частині все дуже чітко за формою написано. Васкса давав, Шостаковича, щоб вухо трохи розбавити, бо в школі це не вчать взагалі. Кажу йому: «Принеси мені тему, або головну партію». Я йому чітко пояснив, що є конкурс, є гроші: «Тобі ж треба струни хороші?» (він скрипаль). Мінімальна премія 200 євро, максимальна — 500 для молодшої групи. Я кажу: «Якщо ти будеш чітко працювати, то я тобі гарантую, що якесь місце ти стовідсотково візьмеш».

Розповів, по-перше, що якщо перші вісім тактів нецікаві, то далі ніхто не слухає. По-друге, якесь народне має бути вкраплення. Багато композиторів українських працює з фольклорними мотивами, є таке в академічній музиці, бо це безпрограшний варіант. В результаті, він мені приніс головну партію, ми трішки її поправили. Зрозумів, що якщо далі ми так будемо рухатись — взагалі топ все буде. Коли Тимур дописав, я знав, що він отримає якусь премію, бо мало хто написав би яскравіше. Тимур, до речі, придумав навіть легенду про цю Сонатину. Наче вона — як людський день офісного планктону. 

Твій учень вже іншого покоління. Якщо він залишиться в музиці, то чи буде він повторювати той самий шлях, що ти зараз торуєш, які в нього перспективи? Як композитори його покоління будуть виживати?

Я не знаю, чесно. Я бачу, що багато з молодого покоління вже не такі, як ми, хоча між мною і учнями невелика різниця, але ці 10 років сильно відіграють. Вони вже розуміють, як світ працює, що треба заробляти гроші. Як мінімум, капіталізм, на жаль, є. Багато дітей кажуть, що «по музиці» не підуть, бо не бачать якого-небудь шляху у цьому напрямку. Я вважаю, що треба займатися тим, що тобі подобається.

Але якщо це мистецтво?

Тоді займатися мистецтвом.

Але ж капіталізм?

Не важливо. У мистецтві також можна знайти баланс між тим, що тобі подобається і отримувати за це кеш. Не на кожен товар є попит, звісно, але на кожен товар є покупець. Мистецтво — це бізнес, в якому ти не швидко заробиш грошей. Ти записав альбом — гроші заробиш через рік, а може й ще довше. На довготривалу перспективу розрахунок йде. І в принципі, в мистецтві стати кимось з ноунейма — це довго. 

І які в тебе плани? Є якась кінцева точка, якої ти прагнеш?

В Берлінській філармонії виступити, записати альбом з Лондонським симфонічним. 

Скільки акордів повинно бути в музиці, яку виконує Лондонський симфонічний оркестр?

Якщо це буде моя музика, то там буде рівно стільки акордів, скільки я буду вважати за потрібне. Якщо три, то три. Це ж умовно ми кажемо «три акорди», бо насправді їх, зрозуміло, більше. Але це та музика, над якою не треба думати. Це ж не Веберн, де математично все прораховано, чи Шопен, Бетховен. Цю музику просто слухаєш і насолоджуєшся, знаходиш щось близьке тобі.

 

  1. Thank you for another informative web site. Where else may I am getting that type of info written in such an ideal manner? I’ve a challenge that I’m simply now operating on, and I have been on the glance out for such info.

  2. I blog often and I genuinely appreciate your information. Your article has really peaked my interest. I will bookmark your blog and keep checking for new details about once a week. I subscribed to your Feed as well.

  3. hey there and thank you for your info ? I?ve certainly picked up something new from right here. I did however expertise a few technical issues using this web site, as I experienced to reload the site lots of times previous to I could get it to load correctly. I had been wondering if your web host is OK? Not that I am complaining, but sluggish loading instances times will sometimes affect your placement in google and could damage your quality score if advertising and marketing with Adwords. Well I am adding this RSS to my email and could look out for a lot more of your respective intriguing content. Make sure you update this again soon..

  4. Also I believe that mesothelioma cancer is a uncommon form of cancer malignancy that is usually found in those previously subjected to asbestos. Cancerous cells form in the mesothelium, which is a safety lining that covers the vast majority of body’s body organs. These cells typically form inside the lining from the lungs, tummy, or the sac which actually encircles one’s heart. Thanks for discussing your ideas.

  5. I’ve observed that in the world of today, video games will be the latest popularity with kids of all ages. Often times it may be difficult to drag your kids away from the games. If you want the very best of both worlds, there are lots of educational activities for kids. Interesting post.

  6. One thing is the fact one of the most common incentives for applying your credit card is a cash-back or perhaps rebate offer. Generally, you’ll get 1-5 back for various buying. Depending on the cards, you may get 1 back on most purchases, and 5 in return on buying made using convenience stores, gas stations, grocery stores and ‘member merchants’.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *