Пташка не співоча, а інструментальна — Dz’ob — це український акустично-електронний гурт з індустріального Дніпра, утворений у 2014 році.
І якщо стиль литовського композитора Гінтараса Содейки сміливо нарекли «академічним техно», то для колективу, що претендує на крос-жанровість, шлях до згромадження заявлених англомовних жанронімів у власне музичному матеріалі був досить заплутаний. З найкращих традицій електроакустичної школи Aphex Twin і Squarepusher у плавному переході-звертанні до треків Гайдна і Шостаковича (фортепіанні прелюдії ор. 34) заснувався струнно-духовий квартет із гобоя, фагота, скрипки та віолончелі + мікшерний пульт та інші примочки для ритму і шуму. У декого із них є консерваторська освіта, а дехто просто багато слухав Radiohead і Björk. Втім, в Україні й це новинка. Що ж такого у схрещенні класичних інструментів з електронікою і які правила безпеки?
Dz’ob — T-Rex Song
Від google-гри до тиранозаврів XX століття — Райлі, Райха та Гласса — таке сімейство, як вважають «дзьобівці», дало початок мінімалістичності/механістичності техно (одного зі стилів, якими гурт окреслює свою творчість). Отже, який же коефіцієнт проникнення одного в інше? Що було перше — фенікс чи попіл? Так, раніше елементарно більше людей було «в темі» академічної музики. Навіть аматорський рівень зацікавлених людей подекуди досяг апогею на початку XX століття і поступово котився додолу… Тож поширенню цієї музики не допомагають владні наративи та похоронні процесії під Чайковського. І додекафонія чи «нова складність» — хіба обивателі зараз слухають принаймні Гіндеміта?
Завжди була елітарна музика і музика розважальна. Відколи кордони останньої прорвано, вона повінню заливає партитурні листки академізму. Спробувати помирити їх, зліпити докупи… Все одно розлучення неминуче.
Олексій Бадін, віолончель: «Зв’язок з академічною музикою у нас, на нашу думку, визначальний. Адже, саме академічна музика має дуже великий вплив на наші твори. У нас є елементи і барокової музики, і тенденцій XX століття».
T-Rex Game
На тлі в̶о̶л̶и̶н̶к̶и̶ протяжних нот гобоя непощадний ̶г̶е̶л̶і̶к̶о̶п̶т̶е̶р̶ одноманітний тетрісний ритм витанцьовує на перегуках скрипки та віолончелі. Час від часу спрацьовує гіперболоїд обертання (Експо-58, Ксенакіс та Варез), але він спрямований тільки від перенесення променів слави класичної музики на формування німбу тієї ж «вченої» слави у музиці популярній. Однак, ця абстракція справді віддалено нагадує класику: славнозвісне «Лібертанго» зі зміщенням ритмічного акценту, під час виконання якого «заїло» платівку. Тож говорити про крос-жанровість на паритетних умовах… Краще виведемо деякі умови уявного шлюбного контракту. Адже Максим Андрух, електронник гурту вказує: «Усі пісні наші – про кохання. Це академічна електронна музика».
спойлер: про бароко нижче.
Одружуються академічна музика та претензія на неї.
- обов’язкове об’єднання капіталів = наявність класичних інструментів
- обмін звичками = повторення структурних елементів композиції
- ареал перебування = сімейні поїздки на фестивалі, ніяких домашніх посиденьок в концертних залах
- імена дітей обирає перший із названих партнерів = про жанрові найменування
- відвідування сімейного психотерапевта = не звична музика, а музика з особливою тембровою якістю, часто утвореною імпровізаційно. Звідси її обізнаність та «інтелектуальність»: ні, не ходимо подружжям в музеї та на виставки, але ускладнюємо собі життя підводними сенсами, непередбачуваними вибриками та нетривіальними ідеями.
- організація ритму = приємний бонус
Аж ось і діти. На хвилях Каміля Сен-Санса, що розбиваються об куплетну форму.
P.S. Ледь не забули, дитина (композитор) має вміти писати будь-яку музику, але = переважно краще, коли простіше.
Раніше виданий колекційний наклад вінілу свого альбому Basement Suite музиканти називають першою українською платівкою, яка поєднує академічну та електронну музику. Серед спільного із класикою — криваво-червона «Сарабанда» із референсом назви творів Баха та ознаками бароко.
Dz’ob — Sarabanda
Олексій, віолончеліст: «Я завжди наводжу приклад з Бахом, з його танцями й сюїтами. Та ж сарабанда вважалася розпутним вульгарним танком, його забороняла церква. А Бах використав і його, й інші популярні жанри, привніс дуже багато цікавого».
«Сарабанда» Dz’ob , абсолютно танцювальний трек для рейву послідовно, за принципом контрасту змінює намагнічені біти на ліричні фрази струнних на витриманому електробасі. Отже, із сарабандою трек пов’язує тільки назва.
Ти прокручуєш, наприклад, ручку магнітоли. Невиразно дзижчать радіостанції, в певний момент стискаючись в суцільний фонопотік. Десь там Classic.fm поряд з Радіо Хіт FM зливаються воєдино, щоб засватати сучасну музику з класичною, щоб залучити ширше коло слухачів, щоб!.. але виходить ще вужче. Цікаво, чи скрипаль з колонкою на одній з вулиць великого міста, що виконує кавер на класику, викличе подібний wow-неофіто-ефект? Перші свої два концерти гурт зіграв на дніпровському фестивалі «Конструкція».
Либонь, звідси літом 2020 з’являється і «Деконструкція» — проєкт створення авторських творів музикантами різних жанрів на основі композицій гурту Dz’ob . Результатом стане збірка треків, видана на вініловій платівці одним із нових українських лейблів. І це не конкурс реміксів, а авторське бачення як відомих професійних музикантів та композиторів, так і молодих виконавців. Демократично, адже виникнути може «будь-що – поліритмічна додекафонна композиція, нойз, дез-метал чи пісня під гітару» — Dz’ob анонсує open call. Заявки — до 15 вересня.
Одна з важливих рис проєкту така, що в ньому будуть брати участь композитори/музиканти, які працюють в абсолютно різних жанрах, представники яких ніколи б не опинилися на одній збірці — академічні композитори, електронні продюсери, джазові композитори та інді гурти.
Не перемикайтесь, наприкінці бонус для фанатів.
Тож Dz’ob — це імітація чи зімітують їх?
Серед композиторів, які уже відгукнулись на проєкт: Олексій Ретинський, Максим Коломієць та Антон Байбаков. Олександр Маноцков — російський композитор — теж увійшов у поле інтересів дніпровського колективу. У інтерв’ю для газети «День» виконавці зазначають, що хоча він «не українець, але багато пише для українських виконавців, зокрема, для Анастасії Шевченко».
Максим Коломієць, український композитор коментує співпрацю із Dz’ob:
Як ви познайомились з творчістю Dz’ob і які враження?
Dz’ob виринув у моєму житті раптово. Він просто з’явився. І одразу з захмарним рівнем виконання та естетичного смаку. Враження були дуже сильні, адже Dz’ob — явище самобутнє, надзвичайно оригінальне. Проєктів, де поєднується така кількість жанрів та мало сумісних речей, я знаю небагато. І враження це справляє сильне.
Чому, на вашу думку, багато з композиторів-«академістів» мають відразу до таких крос-жанрових поєднань?
Власне, відповідь, мабуть, у першому питанні. Саме через самобутність. Академісти зазвичай варяться у досить обмеженому колі жанрових можливостей і допустимих норм. Декотрі явища вони можуть заперечувати не через те, що ті добрі або погані. Просто ці явища випадають із картини можливого. При всій прогресивності та естетичній непримиримості, академісти рідко виходять за межі своїх звичайних професійних інтересів та уподобань. Такий крос-жанровий екшн для багатьох сміливий челендж із занадто непередбачуваним результатом.
Чому академічна музика повинна виходити за свої умовні кордони? які ваші особисті рамки поєднання акад./електр., експериментів з їхнім синтезом; чого ви ніколи б не зробили?
Не те, що вона щось повинна робити. Просто, як на мене, це питання її виживання. В музиці за межами академічної сфери жанри та стилі змінюють один одного ледь не кожні два роки. Шалена конкуренція серед груп та виконавців, націленість на слухача та постійну зміну його уподобань, технічний рівень, що постійно зростає тощо, робить сучасну неакадемічну музику дуже гнучкою та професійно досконалою. В цьому сенсі академічна музика може запропонувати, на жаль, не так багато нового. Ще й досі авангард 60-х багатьма сприймається як нова музика. В той самий час, як для більшості неакадемічна музика 60-х, ба навіть 90-х — це щось надзвичайно застаріле і, часом, вже не актуальне (якщо ми, звичайно не говоримо про творчість відомих колективів, музика котрих стала вже класикою, як-то Queen). Для мене формула виживання академічної музики: змінюйся, або помри. Тож експерименти із синтезу академічної та електронної музики мені видаються логічним кроком на шляху пошуку точок дотику між різними (іноді непримиренно різними) жанрами.
Як ставитесь до співпраці Dz’ob у цьому ж контексті із російським композитором Маноцковим?
Я б сказав, що деякі росіяни, для України зробили більше, ніж декотрі українські патріоти. При всьому моєму складному ставленні до росіян в цілому, я розумію, що люди там трапляються різні. І виключення на користь України, зокрема, теж. Одне з таких приємних виключень саме Алєксандр Маноцков. Це надзвичайно талановита людина, здатна поєднувати непоєднуване і працювати в дуже різних жанрах. Я поважаю Алєксандра, як талановитого композитора і щиру сміливу людину з чіткою громадянською позицією. Це честь для мене працювати з ним в одному проєкті.
Олексій Ретинський на питання не відповів.
А ось і бонус для дзьобиків: тут можна дізнатися більше і почути чорного пересмішника: це безсумнівно рідкісний вид. Як повідомляє Вікіпедія, ці птахи «найбільш відомі своєю звичкою повторювати голосові сигнали інших птахів, часто дуже гучно та з частими повторами».