«Каменяр» і «Вічний революціонер» — ці асоціації виринають в уяві чи не першими, коли згадуємо ім’я Івана Франка. А ще — філософ, політик, автор тонкої лірики, любитель індійської культури, вчений-поліглот, якому, до слова, завдячуємо моді на вишиту сорочку в поєднанні з класичним костюмом.
Крім того — палкий любитель музики. Як стверджує франкознавець, директор Львівського національного музею Івана Франка «Дім Франка» Богдан Тихолоз, хоч Іван Якович і не був професійним музикантом, але мав мелодійний баритон, і, за спогадами сучасників, любив співати в різних оказіях: «починаючи від походів у гори, де на ватрі смажили пстругів, й закінчуючи публічними лекціями». А ще — збирав фольклор та публікував критичні тексти.
Композитори зверталися до творчості Франка ще за його життя, залишається вона актуальною і донині. Днями вийшов VR-реліз проєкту «Franko: Sound Continuum 360°», який реалізувала ГО «Культурно-мистецька фундація Dusha UA» за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Сучасний музичний простір». Незабаром очікується і вихід аудіорелізу на стримінгах.
Команда проєкту створила 12 VR-синглів на слова Івана Франка. Серед них — 10 творів композиторів ХІХ-ХХ століть і два сучасні електроакустичні. Розповідаємо про композиції і як тривала робота над проєктом.
Почути Франка зсередини
Національна філармонія України. Сцена — у напівтемряві. Лише куліси позаду вишуканих колон змінюють колір: синій, червоний, фіолетовий. У серпні цього року тут завершили запис 12 релізів у межах проєкту «FRANKO: Sound Continuum 360°». Його мета — показати, що український академічний романс може бути сучасним, цікавим і близьким сьогоднішньому слухачу, розповідає авторка ідеї, піаністка та концертмейстерка Марія Прилипко.
Хоч камерно-вокальна музика посідає важливе місце у професійному житті Марії, твори цього жанру, на її погляд, звучить недостатньо часто й у концертних залах, і в записах.
«Сьогодні зібрати слухачів на концерт камерно-вокальної музики значно складніше, ніж, наприклад, на концерт симфонічного оркестру. Тому нам і захотілося привернути увагу ширшої аудиторії до українського академічного романсу, не змінюючи його суті, але знаходячи для нього нову форму подачі», — каже Марія.
Спостерігачів на записі релізу не було. Натомість у центрі поставили штатив з круглою 360° камерою, справа — два мікрофони. Аби занурити майбутнього слухача в атмосферу, запропонувати прожити музику глибше, обрали формат VR-візуалізації у форматі 360°, коли об’єктиви знімають усі куточки залу. Це, каже Марія, пропонує ширші можливості. Слухач сам обирає, на чому зосередити увагу, й може помічати деталі виконання, які в концертному залі часто залишаються поза увагою. Марія зазначає:
«У традиційному відеозаписі ракурс визначає оператор: ми бачимо те, що нам показують. У форматі 360° ця роль частково переходить до самого глядача. Коли спостерігач одягає гарнітуру Meta Quest чи тримає в руках смартфон із застосунком YouTube VR, він отримує свободу вибору. Сам вирішує, куди спрямувати погляд. Може спостерігати за співаком, за руками піаніста чи розглядати, що його оточує. Замість того, щоб дивитися ззовні на музичний простір, він ніби опиняється всередині. Водночас ця технологія не відволікає від музики. Радше змінює конфігурацію слухання».
Чому Франко?
Марія Прилипко вважає, що поезія Франка «надзвичайно музична», тож погляди на неї та відчуття композиторів різних поколінь передають її по-різному. Найскладнішим у підготовці проєкту було обрати лише 12 творів з усієї кількості матеріалу на тексти Івана Франка, каже музикантка.
Обирала так, щоб музика відгукувалася особисто й водночас утворювала хронологічну послідовність, аби продемонструвати, як у різні історичні періоди змінювалася музична мова українських композиторів — від романтичної традиції та модерністських пошуків до роботи з електроакустикою.
У релізі звучать твори Миколи Лисенка, Дениса Січинського, Ярослава Лопатинського, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського, Федора Надененка, Анатолія Кос-Анатольського, Василя Барвінського, Богдани Фільц, Лесі Дичко, й сучасних молодих композиторів Тетяни Хорошун і Олександра Чорного.
Читайте також: Василь Барвінський: композитор без меж
Для виконання 12 творів у проєкті об’єдналися 12 співаків і співачок: Ольга Мельничук (сопрано, Київ), Володимир Щур (бас, Київ), Анна Корсун (сопрано, Харків), Олександра Дяченко (мецо-сопрано, Харків), Андрій Панчишко (баритон, Харків), Анастасія Варга (сопрано, Васильків), Олександр Чишій (баритон, Київ), Таїсія Василенко (сопрано, Чернігів), Василь Михайлюк (баритон, Київ), Єлизавета Цапок (сопрано, Київ-Краків), Анастасія Сегеда (мецо-сопрано, Київ), Надя Більдій (сопрано, Київ).
Серед творів, які обрали — «Місяцю-князю», «Як почуєш вночі», «Розвійтеся вітром», «Чому не смієшся ніколи», «Восени» (на вірш «Ой ідуть-ідуть тумани»), «Сонет», «Чого зʼявляєшся мені у сні», «Ой ти дівчино, з горіха зерня», «Твої очі, як те море», «Журавлі», для голосу з фортепіано. На текст «Ми оси, ми оси!» зі збірки «З вершин і низин» та лист до Ольги Рошкевич 1878 року композитори Тетяна Хорошун та Олександр Чорний створили електроакустичні композиції.
«Хоч музичний континуум і мав показати рух від музики минулого до сучасного звучання, не плекаю ілюзію, що музична історія розвивається лінійно чи що нове обов’язково замінює попереднє. Навпаки. Цікаво почути, що залишається незмінним: поетичний текст, інтонація, емоційне ядро. І водночас те, що змінюється щоразу, тобто музична мова, фактура, саме уявлення про звуковий простір», — ділиться Марія.
«Восени»
У текстах, які обрали для релізу, — «сатирична поезія, суголосна сьогоденню, й особистий лист молодого Франка, в якому поруч існують інтимні почуття та роздуми про суспільство». Марія ж під час роботи над проєктом відкрила для себе вразливу й пристрастну сторону поета, який переживав різноманітний спектр почуттів: «любов, розлуку, надію й втрату».
Романс, який авторка ідеї під час роботи вподобала найбільше, — «Восени» Станіслава Людкевича (1940) на вірш «Ой, ідуть-ідуть тумани», який разом із піаністкою виконала харківська мецо-сопрано Олександра Дяченко.
Марія каже, що текст Франка нагадує осінній пейзаж. Він «майже непомітно набуває тривожного характеру й поступово починає віддзеркалювати внутрішній стан людини, сповненої смутку й тривоги»:
Ой ідуть-ідуть тумани
наддністровими лугами,
наче військо з корогвами,
а передом отамани.
Сурми бойові не грають,
і панцирики не дзвонять,
тільки смуток навівають,
верби віття низом клонять.
Тільки в мряці тонуть села,
і уява мари плодить;
тільки дума невесела,
мов жебрак, по душах ходить.
«Як почуєш вночі»
Яким Франка вдалося побачити співакам і співачкам? І як музичні засоби допомагають відтворити цей образ? Своїми враженнями ділиться вокаліст Володимир Щур (бас). Виконавець каже, що усі композиції розкривають різні сторони постаті Івана Франка. Наприклад, музика сучасних композиторів розповідає історію «особистості з непростим характером і широким спектром емоцій». Утім більшість матеріалу — інтимного характеру, адже «такі тексти легше покласти на музику».
Володимир виконує солоспів Дениса Січинського «Як почуєш вночі» (1902) на однойменний вірш зі збірки «Зів’яле листя» (1896):
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.
Не дивися в той бік, моя пташко!
Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко;
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
Хоч романс, на думку виконавця, «не відрізняється надзвичайною віртуозністю, гармонічною складністю чи новаторством музичної мови», проте Січинський все ж ставить непрості завдання перед виконавцем і акомпаніатором, зокрема поліфонічні прийоми. Лінія акомпанементу має яскраво виражену мелодію, яка вторить вокалу, тож суть полягає в тому, щоб створити рівноцінне звучання, а не відгомін чи підголосок, вважає Володимир.
Для цього твору також характерний прийом контрастного співставлення.
«На спокійний текст Січинський накладає багатші гармонії й складніші ритмічні структури. І навпаки: коли слова цікавіші, композитор створює прозору базу в акомпанементі й додає досить просту мелодію», — пояснює вокаліст.
З Франкових листів
У межах проєкту композитор Олександр Чорний створив електроакустичний твір на основі фрагментів листа до Ольги Рошкевич — однієї з перших інтелектуалок Галичини, «першого великого кохання Івана Франка».
«Приходжу тепер до найважнішої часті мого письма. Хочу іменно коротенько розібрати і показати тобі саму суть моїх переконань, головну пружину моєї теперішньої і будущої діяльності. До сього склонює мене багато причин, а найважніші ось які дві:
(…) Багато важких питань закривала нам з-перед очей особиста симпатія: ми любили, а не філософували, були щасливі самі собою і забували о внішнім світі і важкій боротьбі, котра нас ждала.
Внішній світ і боротьба аж надто швидко збудили нас із щасливого короткого сну (…). Ми дозріли серед тяжких проб і можемо тепер далеко сміліше і певніше аналізувати свої переконання, абстрагуючи від них личну любов і симпатію. Се перша причина.
(…) Кілька разів чув я від тебе слова: покинь тоту роботу, віддайся мені, старайся наперед злучитися зо мною, а тоді вже побачимо, що далі робити. Ти не знаєш, скільки важкої боротьби причинили мені тоті слова, і, безперечно, були вони причиною не одного разячого дисонансу в моїх листах, до тебе писаних. Думка, що я для тебе мав би покинути своє переконання, видавалася мені такою дикою, негідною тебе і мене, що не раз бували хвилі (в тюрмі), коли я насилу відганяв від себе твій образ. Даруй мені, моє серденько, що се так було, — але ти видиш, я хочу тобі сказати всю правду, будь вона хоч і яка важка».
Хоч на початку лист справляє враження любовної переписки, він швидко стає маніфестом, у якому Іван Франко будує візію майбутнього України, симпатизуючи лівим рухам, зазначає Олександр.
«Хоча ці погляди не позбавлені наївності та деякої утопічності, однак прогресивні та привабливі за своєю суттю. Франко шукав формулу свідомості існування в єдиній Україні. Його погляди за життя змінювалися, але незмінним лишався образ прогресивної, вільної держави», — вважає композитор.
Інструментальний склад твору — лаконічна комбінація голосу, фортепіано та електроніки. При цьому піаніст — цю партію виконав автор — грає на клавіатурах синтезатора та фортепіано водночас. Солісткою виступила сопрано Надія Більдій.
«Тут важливі імерсивність (технології повного або часткового занурення у віртуальний світ — В.М.) і свобода дій глядача. Наприклад, можна слухати виконання й розглядати блок живлення, вставлений у подовжувач на підлозі, або обидві клавіатури», — ділиться композитор.
Читайте також: «Писати сучасну музику — це класно, але виконувати її — ще краще». Інтерв’ю з Олександром Чорним
«Ми оси, ми оси»
Доробок Франка лишається актуальним і для нинішнього українського суспільства. Утім аби це побачити, слід ознайомитися з неканонічними роботами автора, каже композиторка та саунд-артистка Тетяна Хорошун.
Вірш «Ми оси, ми оси» зі збірки «З вершин і низин» (1893) надихнув Тетяну на роздуми про проблеми українців в однойменному творі для електроакустики та вокалу, який виконала мецо-сопрано Анастасія Сегеда. Композиторка побачила в ньому зокрема алюзію на корупцію під час російсько-української війни.
Ми оси, ми оси!
Хто кльоцом і досі
Чапить у багні,
Освіти лякаєсь,
Сучасні огні
Клене-проклинає,
Хто рідний наш край
Твердою стіною,
Неначе Китай,
Бажає обдати,
Ужвою міцною
Наш поступ скувати,
Плащем єзуїтським
Нам сонце затьмить,
Туманом несвітським
Нам баки забить,
Най стихне й не рухаєсь,
Най геть біжить ціло,
Бо швидко почухаєсь
Там, де й не свербіло!
Тетяна каже:
«Щоб точніше відтворити ідею, я дізналася, як працюють механізми різних видів корупції. Мабуть, це близько й до того, що оточувало самого Франка та його сьогодення. Утім твір не драматизує й не залякує публіку. Навпаки: він розважальний і символічний, ніби контраст прекрасного та жахливого. “Солодка” гармонія — липка, як мед — має привабити слухача й сподобатися, але водночас змусити задуматися — не плутати красиву обгортку зі змістом».
Окрім актуальності в сьогоденні, у тексті саунд-артистку Тетяну Хорошун привабив і фонетичний склад. Вона каже, що образ ос має яскравий звуковий патерн, який у поєднанні з основною ідеєю «ніби відображає цілий уряд». Перша частина твору — шумово-зображальна, а друга має в основі логіку акордових зв’язків, каже композиторка. Щоб зіставити образи, мисткиня записала для твору звуки побутової перкусії.
«Журавлі»
Співачка Єлизавета Цапок (сопрано) виконує солоспів a cappella «Журавлі» з циклу «Земле моя» Лесі Дичко, написаний на однойменні вірші (1883).
Понад степи і поле, гори й доли,
Понад діброви, зжовклим листом вкриті,
Понад стернища, зимним вихром биті,
З плачем сумним, мов плач по кращій долі,
Понад селища бідні, непошиті
Хатки, обдерті і пусті стодоли,
Понад люд темний, сумовитий, голий,
Ви пливете по млистому блакиті.
Куди? Куди? Чи в кращий край зелений,
Залитий світлом, зіллям умаєний,
На нитку мов нанизані, мчите ви?
О, ждіть! Ось в млистій і вогкій ярузі
З крилом підтятим брат ваш сохне в тузі!
Візьміть мене в путь, браття! Де ви? Де ви?..
Найважливіше у творі, каже Єлизавета, — мелодекламація. Аудіозапис твору зробили кількома днями раніше, ніж VR-візуалізацію. Єлизавета пояснює, що ці процеси відрізняються.
«В аудіо стараєшся усе зробити ідеально, працюєш над інтонацією в деталях, а на відео це втрачається. Коли ти в залі одна, можеш глибше зануритися у твір. Ти сама обираєш темп, у тебе немає акомпаніатора, який тримав би у правильній агогіці та фактурі: ти усе це створюєш сама».
Кольорове світло на кулісах згасає. Сцена — у напівтемряві.
Тексти Франка понад століття живуть у музиці різноманітних стилів — від академічних солоспівів до електроакустики, інді-, рок- і попінтерпретацій нашого часу, й кожне покоління осмислює постать Івана Яковича по-своєму. А втім, ще є куди «лупати сю скалу». Залишається досліджувати. Слухати, дивитись і читати.
Читайте також: