Скільки людство живе на Землі, стільки людство й ускладнює. Неважливо, чи це XXI століття чи XVII. Історія виникнення кастратів є теж, певною мірою, наслідком ускладненості, негнучкості сприйняття й нестачі інформації в царині медицини. Проте вона також може бути холоднокровно прорахованим планом забезпеченого майбутнього та кращого життя. Про вокальну віртуозність, музичну муштру та сили голосів кастратів до мене було вже дуже багато сказано. Мені б хотілося подивитися на кастратів з дещо іншого ракурсу, а саме — як на важливі сполучні елементи у музичній політиці.
Прикладом стане італійський кастрат XVII століття Атто Мелані (1626-1714), який був не тільки видатним співаком свого часу, але й шпигуном, котрий згодом, по завершенню артистичної кар’єри, зосередився лише на дипломатичній діяльності. Завдяки холоднокровно прорахованій тактиці своєї артистичної діяльності хлопчик із багатодітної сім’ї провінційного містечка Пістоя Атто Мелані зміг досягти всіх цілей задля підвищення рівня життя — власного і рідних. У спадку митця лишилися не тільки його композиторські доробки, але й численна кількість будинків, складів в Італії та Франції, а також — величезна бібліотека.
Манюсінький історичний екскурс
Кастрація (обрізання лише яєчок) була поширеною операцією аж до XVI століття в містах Італії. Часто її проводили тільки для лікування певних захворювань, таких як грижа, подагра, і навіть епілепсія, і аж ніяк не для того, аби «законсервувати» голоси. Така практика зберігання голосу почалася вже із середини XVII століття і досягла кульмінації у XVIII, ставши безконтрольним актом служінню моді. Точніше — моді на такі голоси, що виникла при папській капелі, поступово поширювалася через школи, де навчалися півчі, та завершилася в італійських соборах і церквах.
Кастрація проводилася до настання статевої зрілості, що запобігало природним змінам, які зазвичай відбуваються в чоловічому організмі, зокрема поглибленню голосу та росту волосся на обличчі. У Біблії про євнухів, які зробили себе такими во ім’я царства божого, згадується як про тих, хто «ввійде в рай кращими».
У тогочасному суспільстві (Seicento) прийняті екстремальні аскези, зокрема кастрація, сприймались як акт сильної прив’язаності та вічного служіння Богові.
Едикти Інокентія ХІ та його наступників також відіграли значну роль у розповсюдженні кастрації, адже вони забороняли допуск жінок на сцену в містах папської області. Католицька церква не підтримувала кастрацію, проте і не забороняла її. Папа Клементій VIII (1592-1605) навіть проголосив «хором Божим» створених для церкви кастратів. Церква дійсно посилала якісь неоднозначні повідомлення.
Звісно, це саме церква потребувала високих чоловічих голосів. При дотриманні заборони присутності жінок на сцені, жіночі ролі мали виконуватися чоловіками, тому всі імпресаріо скоро зрозуміли, що набагато зручніше — і у вокальному та сценічному контекстах — доручати ці ролі кастратам, а не фальцетам (як це було прийнято раніше). Загальне захоплення уже найпершими видатними кастратами (не згадуючи про Фарінеллі та Кафареллі, які з’явилися пізніше) було для батьків ще одним приводом пожертвувати одним із синів (або майже всіма) заради їхнього кращого майбутнього.
«Серед італійських батьків є варвари, які жертвують природою заради користі, та які змушують своїх синів це робити», — Жан Жак Руссо
Прийняте батьками кастратів рішення обрати своїм дітям таку долю, було трагедією юності усіх кастратів. До такого вчинку батьки схилялися не тільки через економічні проблеми (простіше кажучи — бідність), а радше через можливість дієвої та пролонгованої економічної та статусної підтримки в системі патронажу. Такий вибір майбутнього для своїх дітей був прорахованим планом піднятися соціальною драбиною від статусу простих людей маленького провінційного містечка до рядів, наприклад, Тосканської знаті (як у випадку з Атто Мелані та його взаємостосунків із патроном Маттіасом ді Медічі). Майже всі кастрати походили із низьких верств населення і тільки Фарінеллі походив із сім’ї апулійських дворян. Деякі кастрати походили із музичних сімей.
У випадку з родиною Мелані, таке рішення в той час було абсолютно очевидним — батько, Доменіко Мелані, який пізнав бідність, намагався будь-яким із доступних для себе способів дати можливість своїм шістьом дітям мати соціальну та економічну стабільність. Кастрація була одним із доступних на той час способів досягнути цієї мети. Перебування під опікою патрона визначало подальший розвиток статусу в житті.
Підвищити свій соціальний статус — такою була ціль родини Мелані. Чотири сини із шістьох були кастровані саме з цієї причини. Якби справа стосувалася дочок, було б трохи простіше, бо для дівчат одним зі шляхів піднятися соціальною драбиною було заміжжя, та більшість все ж таки обирала жіночі монастирі. Для синів також можливою була і військова служба, популярна серед жителів провінцій, юридична діяльність або позиції у бюрократичній системі королівського двору.
Вибір хрещених батьків, частіше за все, був зроблений серед того ж соціального кола, в якому були і батьки, проте, для деяких це було можливістю піднятися рангом вище та обрати для цієї ролі людей із більш привілейованих верств. Звісно, батько Атто започаткував цей вид обожнювання просування від низів до найвищих верств. І це окупилося, щойно Атто став заробляти справжні великі гроші та почав інвестувати у місцеві володіння. Успіх Атто у служінні аристократії дав змогу клану його родини нарешті піднятися на ноги та значно просунутись соціальними щаблями.
Система навчання кастратів
Непересічною інвестицією у майбутнє синів для збіднілих батьків було укладання контрактів із вчителями співу, щоб допомогти оплатити кастрацію: в таких угодах прописувалося, скільки платитиме вчитель за операцію, як він отримуватиме винагороду за навчання і які фінансові посягання кожен матиме на хлопчика.
Навчання кастратів відбувалося спочатку в церкві — це були уроки граматики та співу. Навчаючись, можна було вступити до співацької капели і отримувати за це платню. Величезна кількість церков, аристократичних дворів та Ораторіальних конгрегацій створили попит на вокально довершених артистів. Це сприяло виникненню багатьох шкіл співу, де розклад навчання та дисципліна були, якщо не суворими, то жорстокими. Інтенсивність розкладу вражає й досі.
6:00 – 7:00 — ранкова зарядка та підготовка (фізичні вправи, ранкова прогулянка, легкі тренування та дихальні вправи для витривалості тіла під час співу);
7:00 – 8:00 — сніданок та особистий час;
8:00 – 10:00 — вокальні заняття (виключно заняття із вокальної техніки, а також або індивідуальні заняття, або заняття зі співу в хорі);
10:00 – 12:00 — теоретичні заняття (вивчення музичної теорії, історії музики, партитур, стилів, основ драматургічного та театрального мистецтва. Під час цих годин проводилися також заняття із вивчення іноземних мов);
12:00 – 13:00 — обід;
13:00 – 15:00 — індивідуальні вокальні заняття;
15:00 – 17:00 — заняття із театральної майстерності та хорові вправи (вивчення основ драматургії, сценічної майстерності, мови тіла, хореографії та жестикулювання. Учні також могли брати участь у хорових репетиціях);
17:00 – 18:00 — вивчення нових творів (індивідуальна практика);
18:00 – 19:00 — вечеря;
19:00 – 21:00 — індивідуальна практика або репетиції (цей час використовувався для самостійної практикии і підготовки до майбутніх виступів. Також в цей час можна було репетирувати із оркестром або іншими співаками);
21:00 – 22:00 — підготовка до сну.
Лише декілька кастратів на той час мали змогу виступати в операх, переважна більшість, все ж таки, співала тільки в церкві. Тож кастрація завжди вважалася остаточним призначенням служінню церкві.
Проте, ніхто не давав гарантії, що голос дійсно збережеться після кастрації. Історія має приклади, коли кастрація не була гарантією збереження краси голосу (та й голосу загалом) і можливості будувати зіркову сольну кар’єру (на що і робилися ставки). Коли траплялося таке, що голос не зберіг свою красу або й взагалі зник, юні кастрати могли навіть покінчити життя самогубством.
Атто Мелані: кастрат, дипломат та шпигун
Життя Атто Мелані зображує музику не стільки артистичним явищем, скільки соціальним або навіть політичним. Атто став культурною цінністю у відносинах Франції та Тоскани, він задовольняв політичні потреби на декількох рівнях: виборов прихильність Маттіаса ді Медічі (і, звісно, усього клану правління Медічі) та монархічної Франції; допоміг скріпити стосунки Кардинала Мадзаріні із тоді правлячою королевою-матір’ю Анною Австрійською; і сам, у свою чергу, завоював прихильність цих політичних сил.
Така діяльність музикантів, якій надавав перевагу Атто, і якою могли користуватися патрони, не була загально поширеною. Будь-який слуга-артист очікуватиме від свого патрона винагороди, й у випадку з Атто було так само. Але, замість того, аби служити єдиному двору Медічі, він працював над тим, аби обзавестится ще додатковими патронами, конвертуючи кожне нове співоче призначення у розвиток особистої підтримки від патронів.
Оскільки Атто не міг одночасно співати для усіх, він почав служити патронам дещо іншим шляхом: завдячуючи його постійним поїздкам (та особливостям характеру і манери спілкування), його здібності ідеально згодилися для збирання та поширення потрібної інформації та новин, а також — шпіонажу. І коли інтереси окремих патронів зійшлися у конфлікт, Атто вперше почав намагатися маніпулювати ними усіма задля своєї вигоди. Це демонструє різноманітність навичок і талантів, якими впливові патрони та талановиті клієнти можуть обмінюватися та обговорювати (кожен музичний досвід мав відтінок політичної сили та впливу).
Узагальнюючи характеристику раннього патронажу, особливо — Середземноморських країн, вимальовуються п’ять ключових характеристик взаємостосунків музиканта (в нашому випадку — співака-кастрата) та його патрона:
- патрон та клієнт задоволені нерівномірним розподілом сил і ресурсів впливу;
- стосунки (співпраця) є довгостроковими, проте не є юридично закріпленими;
- стосунки є універсальними (комплексними, багатоцільовими);
- патрон забезпечує не тільки протекцією, але й широким спектром послуг;
- стосунки дотримуються філософії, яка стоїть поза моральними стандартами суспільства.
Спонсорство графа Маттіаса і вокальний вишкіл Атто не тільки слугували покращенню якості особистих розваг, але й підвищення ефективності служби Атто, яку він надавав графу. Служіння Атто представнику двору розширилося із початком поїздок до Парижа, таким чином це спілкування перейшло із регіонального на інтернаціональний рівень. До прикладу Королева Анна Австрійська була зачарована виконанням італійської опери Атто та його брата Якопо Мелані і навіть написала лист до патрона Маттіаса ді Медічі, аби той дозволив лишитися на подальші два роки при французькому королівському дворі його протеже. Звісно, Атто, будучи на службі у королеви та її першого міністра, також був пов’язаний із королівським двором Медічі та своїм патроном, що не могло не грати на руку італійській стороні. Пізніше, така служба на відстані була для патрона Маттіаса можливістю збирати інформацію.
Загалом, діяльність, якою займався Атто Мелані, називалася шпіонажем. Фактично кастрат Атто і був шпигуном: багато подорожував, часто під прикриттям або під виглядом представника іншої професії; володів декількома мовами, мав доступ до джерел найновішої інформації та багатьох секретних місць; моральна сторона його поведінки зазвичай залишалася під питанням.
Незважаючи на багатогранність «індивідуального підходу» в спілкуванні та налагодженні контактів, Атто Мелані був неймовірно професійним, освіченим музикантом, співаком, педагогом та композитором.
Інтимне життя кастратів
Окрім музичних талантів, фізичний та сексуальний розвиток кастратів залишався предметом не тільки цікавості, але й тривоги. Відсутність тестостерону означала, що, хоч кастрати і могли відчувати сексуальне бажання, їхні тіла не функціонували відповідно до загальноприйнятих правил. Після кастрації певний розвиток чоловічих вторинних статевих ознак стає неможливим: розмір статевого органу лишається дитячим, не росте борода, волосся на тілі та розподіл жиру в організмі більше схожі на ті, які мають жінки; гортань не росте. До цього, пропорції тіла також є нерівномірними через нестачу гормону, який сприяв би росту кісток.
Цей феномен створив простір для спекуляцій на тему сексуальності кастратів. Оскільки вони не могли статево розмножуватися, багато хто вважав кастратів від природи асексуальними або непридатними до шлюбу. Це зовсім не так. Кастрати, як і інші чоловіки, відчували сексуальне бажання, деякі з них вступали у романтичні стосунки і сексуальні контакти, хоча це часто ставало джерелом скандалів.
Ситуація ускладнювалася тогочасними суспільними очікуваннями. Оскільки кастратів часто шанували як громадських діячів, котрі часто перебували в центрі мистецького та культурного життя, їхня сексуальність ідеалізувалася або навпаки, применшувалася залежно від контексту. Існувала тенденція розглядати кастратів як духовних або «ангельських» істот через їхні ефірні голоси. Очікувалося, що кастрати мають втілювати певну чистоту та грацію, а будь-яка сексуальна активність чи інакша поведінка поза цими нав’язаними очікуваннями часто не схвалювалася (проте, якщо брати до прикладу стосунки Атто Мелані із його патроном Маттіасом ді Медічі, то, приватна переписка вказує на інтимні стосунки обох, хоча Атто приваблювали також і жінки, про що він сам пише у своїх листах).
Відсутність деталей про сексуальне життя кастратів посилювала ореол таємничості навколо них, але це не означає, що сексуальне життя у них було відсутнє. Просто про це збереглося мало задокументованої інформації.
Життя кастратів і досі лишається сповнене великою кількістю секретів і вже меншою кількістю питань. Складно оцінювати такі прийняті рішення щодо покращення рівня життя через тілесне невідворотне страждання. Проте, не можна також стверджувати, що багато хто з кастратів шкодував про таку долю. Будучи професійними музикантами, вони йшли далі (як Атто Мелані), використовуючи музику як елемент впливу та важливий козир задля отримання бажаного.
Література:
- Roger Freitas. “Portrait of a castrato”
- Patrick Barbier. “The world of the castrati”
Читайте також:
- Жіночий голос у класичній музиці: Гільдеґарда, Строцці, Туркевич
- Марія від Джолі: інструкція до гри «Зібрати Примадонну»
- Велика розмова з контратенором Андреасом Шоллем