Партнерський матеріал
У вересні стартував новий проєкт Української фундації класичної музики під назвою «Класика жанру». Він являє собою серію відеоподкастів у форматі діалогу ведучої — музикознавиці і культурної менеджерки Олі Лозинської — зі спеціалістами/ками, що досягли успіху в музичній сфері. Ці розмови покликані допомогти музикантам/кам у вирішенні актуальних проблеми та пошуку шляхів виходу з криз. Детальніше про проєкт розповіла його засновниця Оля Лозинська.
Ідея «Класики жанру» — у змістовних розмовах, за допомогою яких ми хочемо дати музикантам/кам порцію мотивації і створити орієнтири руху в хаосі нашої музичної інфраструктури. У подкасті ми звертатимемося до тем, що є надзвичайно актуальними для музикантів/ок, але при цьому не обговорюються публічно в такому форматі.
Нам бракує дискусій і найбільше — контенту для спільноти. Можливості послухати, порефлексувати, висловити свою думку.
Ідея таких розмов з людьми, фаховими у своїх нішах, виникла у мене під час роботи над лекціями з музичного менеджменту. Я маю велике коло знайомих музикантів/ок, з якими чи то вчилася, чи працювала, чи просто стежу за їх роботою. Це спеціалісти/ки, які роблять щось вартісне і можуть розказати багато корисного для аудиторії. Адже всі ми в одній системі і періодично зіштовхуємося з одними і тими ж проблемами.
У «Класиці жанру» ми порушимо різноманітні теми. Наприклад, гостею другого епізоду стане скрипалька Єва Рабчевська — лауреатка багатьох престижних конкурсів, артистка оркестру Берлінської філармонії. З нею ми говорили не так про успіхи на конкурсах і концертах, як про її рутину як музикантки. Мені було цікаво дізнатися, наприклад, як виглядає її робочий день, і що її дисциплінує.
Ще один епізод подкасту, як на мене, один із найцікавіших, — зі співачкою, яка тільки-но вийшла з декрету. Це розмова про те, як вагітність вплинула на неї і її голосовий апарат, її можливості для співу. Ми рідко говоримо на цю тему публічно, але вона дуже актуальна для музиканток, тож обговорити її нюанси і підводні камені було дуже цікаво.
Також у подкасті озвучуються освітні проблеми. Це не лише критика чи прийняття реалій нашої мистецької освіти. Я хотіла відчинити двері в світ викладання на прикладі однієї людини: дізнатися про особливості налагодження контакту з дитиною, деталі викладання гри на музичному інструменті, психологічні підходи у підготовці дитини до конкурсів.
Мені хочеться, щоб класичної музики в українському мистецькому просторі було багато. У цьому аспекті ми, певною мірою, знаходимось у своїй бульбашці. Назва першого епізоду подкасту з піаністкою Мартою Кузій — «Пусті концертні зали» — те, з чим ми зіштовхуємося дуже часто. Коли востаннє я була у філармонії, зал був заповнений лише на третину, а це був вечір п’ятниці і непересічний концерт. Вочевидь, сучасним слухачам/кам, які мають багато опцій для проведення вільного часу, рідко вдається зробити вибір на користь класичної музики. І це проблема, з якою нам усім треба працювати.
На жаль, у нас поки що немає сталого навчання з менеджменту для музикантів/ок, з’являються тільки спроби його впровадити. Я сподіваюсь, що музичний менеджмент буде розвиватись активніше і намагаюсь сприяти цьому. Такі опорні містки як цей проєкт — це те, що я можу дати від себе музичній сфері.
Опорні містки — це знання, орієнтири, алгоритми — певний компас для музикантів/ок, яким вони можуть скористатися, щоб відчувати землю під ногами і розуміти, що в нашому музичному середовищі є люди, які можуть щось порадити і допомогти, підказати, як рухатися далі.
Це важливо, адже особливо зараз я дуже сильно відчуваю кризу в нашій мистецькій спільноті. Із багатьма проблемами ми зіткнулися з початком масштабного вторгнення. В Україні щодня відбуваються катастрофи, водночас у самій музичній сфері на цьому фоні з’являється багато проблем, про які важливо говорити. Наприклад, величезний відтік кадрів, що ускладнює можливості для менеджменту: ми не можемо формувати великі фестивалі чи великі концертні сезони і запрошувати потенційно важливих світових виконавців/иць, бо вони бояться їхати через війну.
Крім того, маємо велику проблему в об’єднанні музикантів/ок між собою: у кожного дуже різні досвіди, відповідно багато розбрату, гострої критики одне до одного — не конструктивної, а такої, що може зашкодити. Кожен ніби сам за себе в той час, коли потрібно більше підтримки. Безумовно, є випадки для дискусій, наприклад, коли діяльність музикантів/ок шкодить спільноті: це питання щодо співпраці з росіянами зокрема. Усі ці болючі теми потрібно виносити в публічну площину, поза межі коментарів у фейсбуці.
Тож музичне життя зараз — це про кризовий менеджмент. Проте ці проблеми можна і необхідно вирішувати. На щастя, музиканти/ки — здебільшого люди не інертні, а дуже активні і запальні, тож я вірю в те, що далі буде тільки краще.
Читайте також: