Скільки недооцінених музичних діячів ще не воскресли з попелу забуття, яким скрушно посипають голову ті, в уяві яких найпитоміша риса української культури — це велич розмаху могутньої лисенківщини! Проте, у той самий час поряд був Петро Ніщинський (1832‒1896), Михайло Калачевський (1851‒1907), Остап Нижанківський (1863‒1919)… Схоже, що таку ситуацію спостерігаємо трохи пізніше, де поруч з велетами Борисом Лятошинським (1895‒1968) та Левком Ревуцьким (1889‒1977), попри недостатню вивченість і їхньої творчості, на периферії лишаються Василь Барвінський (1888‒1963), Михайло Вериківський (1896‒1962), незаслужено названий епігоном Рахманінова та Скрябіна Віктор Косенко (1896‒1938), Борис Кудрик (1897‒1952), Стефанія Туркевич (1898‒1977), Микола Колесса (1903‒2006) чи Анатолій Кос-Анатольський (1909‒1983). Навіть у предтечі (і поруч) авангардних шістдесятників бачимо Олександра Канерштейна (1933‒2006), Олега Ківу (1947‒2007), Михайла Шуха (1952‒2018). І всіх не перелічити.
А поміж тим ці постаті творять історію української симфонії (тут пам’ятаємо навіть невідомих авторів), української сонати (Бортнянський, Лисенко, Степовий, Барвінський, Косенко, Беркович, Кирейко, Щуровський…) чи фортепіанного концерту (Людкевич, Барвінський, Косенко, Ревуцький, Лятошинський, Задор, Щербаков…). Словом, українська музика — це не тільки народні пісні чи хорові обробки народних пісень. Одним з прикладів є творчість Дезидерія Задора.
Співець Закарпаття
Сама постать цієї людини дуже цікава: під час сімейних екскурсій на природу він фіксував на плівку усіх дітей і родичів, монтував з цього фільм та показував на саморобному екрані. Золотий медаліст юнацької олімпіади з гімнастики у Празі, у рідному Ужгороді він обійшов пішки та об’їздив на велосипеді всі гори, все життя був пристрасним фотолюбом, а одного разу, заглиблений у композиторські думки, навіть забув свою маленьку доньку в машині біля магазину.
Інший надзвичайно талановитий митець Анатолій Кос-Анатольський назвав його «співцем Закарпаття». І без сумніву, український композитор Дезидерій Задор (1912‒1985) — один з найважливіших діячів у розвитку регіонального професійного музичного мистецтва, який поєднав у собі блискучого піаніста, диригента, педагога, фольклориста та музикознавця.
Син кантора, органіста (Євген Задор входив до Енциклопедії угорської музики XX століття як видатний діяч) та вчительки народної школи початкову освіту отримав від батьків. Вже під час навчання в гімназії виступив як піаніст з «Елегією» Миколи Лисенка та «Полькою» Бедржиха Сметани, а також презентував публіці композиторську пробу — музику до вистави «Гізела і Фея». Газети одностайно нарекли Дезидерія вундеркіндом!
Спогади Задора про навчання в Європі наводить його донька:
«Батько говорив, що закінчив празьку консерваторію, а потім вищу школу майстерності. Розказував, що коли були спільні уроки по гармонії, поряд з ним сиділи дуже слабкі студенти. То він написав своє завдання і їм написав. Він закінчив консерваторію на трьох факультетах одночасно – орган (клас Карла Відермана), диригування (клас Вацлава Таліха) і композиція (клас Ярослава Кржички та Вітезслава Новака) – і на всіх на відмінно. В історії Празької консерваторії це був унікальний випадок. Також теорії музики і основ композиції навчався у відомого педагога Вілема Курца. Батько розповідав, як ходив на концерти у Празі».
Згадки про активну концертну діяльність зберігаються в архіві Ужгородського музичного училища, першим директором якого він і був. Відгуки преси того періоду (звісно ж, схвальні) оповідають:
«Музична громадськість була досить здивована, наскільки Задор, дотепер невідомий піаніст, представився нам як повністю зрілий і технічно досконалий клавірний митець. Свою мистецьку кар’єру він, властиво, тільки розпочинає і відразу дістається на перші місця ˂…˃ Вершину клавірної техніки Задора ми чули в бартоківському творі “Алегро барбаро”».
Виконавець і фольклорист
Справді блискучий виконавець європейського масштабу, у 1937 році на міжнародному радіоконкурсі імені Шопена він виборює II місце (і за такі високі результати він, як і батько, потрапляє у ту ж Енциклопедію). Сфера його інтересів була настільки широка, що і власне наукове дослідження народної музики Закарпаття (а він був і референтом з питань «руського» музичного фольклору у Міністерстві освіти), розпочате у період перебування краю у складі Чехословацької Республіки, Задор виводить у ранг докторської дисертації за четвертою спеціальністю: музикологія. Після ознайомлення з працями Бейли Бартока (та плідного листування впродовж двох років), Філарета Колесси, він розпочинає власні експедиційні дослідження — перше відбулось у 1937. Майстерний музикант, через відсутність коштів на фонограф, він фіксував музику слуховим рукописним способом.
Ці польові розвідки спричинилися до укладання рукописного збірника «Русинські народні пісні» (Прага, 1938), до якого увійшли 156 музичних зразків закарпатського пісенного та інструментального фольклору. Наприкінці навчання у Карловому університеті (слухав лекції Зденека Неєдли) він закінчив в чорновому варіанті докторської дисертації, присвяченої дослідженню закарпатської коломийки. Друга світова війна завадила захисту: Задора мобілізують, а рукопис вважається загубленим досі. Але згодом свою теорію фольклорист ще відобразить у статті «Коломийка в руській народній творчості».
Після публікації у 1944 році збірки «Народні пісні подкарпатских русинов» (Дезидерій Задор, Юрій Костьо та Петро Милославський) настали інші складні часи: Задору не давали можливості займатися наукою, забороняли точне відтворення «фонетики» діалектів у експедиційних записах за часів Угорщини… Тоді він з ентузіазмом взявся за створення училища, оновлення педагогічного репертуару для нього…
Композитора все ж звинуватили у космополітизмі (фактично через знання європейської музики) у 1949-му, внаслідок чого звільнили із директорської посади. Фольклорні напрацювання, таким чином, пішли в забуття та надовго зникли з наукового обігу. Після хрущовської відлиги 1953 ріку він, знов директор, гастролював із Закарпатським заслуженим народним хором аж до Далекого Сходу, став художнім керівником Ужгородської філармонії.
Час зрілості
З 1963 року він оселяється у Львові та викладає на двох кафедрах: фортепіано та композиції. Там він виховав учнів, відомих тепер Юрія Ланюка, Богдана-Юрія Янівського… Ізабелла Задор розповідає, що батько любив гучно слухати музику Берліоза, Штрауса, Стравінського, Бартока. У роботі він був максималістом:
«…До кінця свого життя вчився, робив конспекти, готувався до уроків. І коли він зустрічався з халатністю, відсутністю старанності зі сторони студентів, йому було дуже прикро ˂…˃ Були в нього студенти, які вважали, що їм не потрібні основи класичної композиції, основи інструментування, думали, що лише естрадну музику будуть писати. І якщо такий студент щось таке при батькові ляпнув, він дуже дратувався, дуже близько до серця то сприймав».
За життя Задор створив близько 300 творів. Серед найяскравіших — Концерт для фортепіано з оркестром, Концерт для цимбал з оркестром, кантата «Карпати» для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру, фантазія «Тиса» для оркестру народних інструментів, симфонічна поема «Верховина», «Біля колиски» для мецо-сопрано, баритона і струнного оркестру, сюїта «Полонинські картинки» для струнного тріо, фантазія «Карпатська веселка» для фортепіано і камерного оркестру, фортепіанні соната та етюд, численні обробки закарпатських народних пісень для голосу з супроводом та різних складів хорів.
Природна ерудованість (володіння французькою, німецькою, чеською, угорською, російською мовами), широта світогляду та репертуару, засвоєного Задором як піаністом, вплинули на особливу композиторську точку зору на улюблену ним карпатику. Його наукові здобутки досі не втратили актуальність, у публіцистиці зберігся погляд тонкого сучасника-мислителя, унікальні фольклорні записи вплинули навіть на творчість Бартока. Найскладніші віртуозні твори Бартока, Кодая, Сметани, Бетховена, Мендельсона-Бартольді, Шопена, Ліста, інших авторів свого часу та вічних майстрів Задор презентував у різних містах України та Європи.
«Безмежно закоханий у красу рідної землі, увібрав він у своє серце всі чари пісенних скарбів, усі радощі й смутки її сопілок і цимбалів, бунтарську героїку трембітяних закликів» — писав Кос-Анатольський. Але написані у 1960‒80-ті роки два пізньоромантичні концерти для інструментів з оркестром, у зрілому періоду, свідчать і про наслідки радянського обмеження та відцентрової політики не тільки щодо закарпатського регіону.
Фортепіанне середовище як найбільш природне стало майданчиком для розкриття задуманого. Жанр інструментального концерту як прояв індивідуального, Задор розкриває по-новому, вкладаючи й своє розуміння закарпатського мелосу (перший такий зразок Концерту для фортепіано!), і інтелігентну манеру авторства майстра. Вміло вплетені етномотиви не заважають помітити класичну стрункість вислову, лаконізм оркестрування, масштабний піанізм часом лістівського типу, вимоги до виконавця і у володінні великими пластами музичної форми. Сама ідея концертного стилю, пісенна мелодика у ньому, романтичні вкраплення фраз інструментів оркестру під час зосередженого слухання у кожній з трьох частин дають чисту насолоду.
А крім того, показують високу культуру і врівноваженість попри те запального виконання Задора-піаніста — можливість почути твір та власне аудіо гри самого композитора з’явилась завдяки додатку Ukrainian Live Classic. Щасливо збережений запис був зроблений в 1979 році на обласному радіо з Львівським філармонічним симфонічним оркестром під керівництвом Ігоря Сімовича. Після десятиліть творчості Задора та плеяди інших авторів, які нарешті відкриваються сьогодні, настає час уважного слухання. І знайомства з композиторами, які відкрили шлях у нове, тримали земну рівновагу для тих велетнів, на чиїх плечах стоїмо усі ми.
Тому чи справді історія ставить на свої, «правдиві», місця композиторів, роздаючи кожному свої кольори у калейдоскопі музики?
Деякі статті Д. Задора та про нього:
- Боніславський Т. Карпатська кантата. Ужгород-Будапешт, 1998. 69 с.
- Задор Д. Коломийка в руській народній творчості [переклад К. Петричко]. Професійна музична культура Закарпаття : Етапи становлення. Ужгород, 2005. Вип. 1. С. 282–291.
- Задор Д., Костьо Ю., Милославський П. Народні пісні подкарпатских русинов. Унгвар, 1944. Ч. 1. 112 с.
- Кос-Анатольський А. Співець Закарпаття. Музика. 1972. № 4 (липень-серпень). С. 21
Усі фото: 100 років Дезидерія Задора
The Claquers живе завдяки нашим читачам. Підтримайте нас на Patreon