Український педагог, піаніст, диригент та композитор, найбільш відомий своїми джазовими обробками українських народних пісень, які звучать як в Україні, так і за кордоном. Олександр Саратський розповів про його проєкти та творчі плани на майбутнє, про викладання та джазову підготовку в Україні, про нещодавно закінчений твір та про те, ким він відчуває себе сьогодні.
Як давно ви в джазі?
Олександр Саратський: Для мене джаз стоїть поряд із академічною музикою, фольклором чи рок-музикою. Я зацікавився ним ще у Вечірній музичній школі №1 імені Кирила Стеценка, де моя мати, Саратська Алла Аркадіївна, на початку 70-х років відкрила перший джазовий відділ в Україні. Експеримент, але дуже вдалий.
Я виходив на сцену ще коли мені було вісім років: грав на скрипці концерт Вівальді із оркестром у нашій Київській філармонії. До речі, саме тоді я зацікавився оркестром. До того ж я працював в ресторанах, це була дуже хороша практика. У лавах Збройних сил я написав понад 200 партитур. Враховуючи мою роботу в різних філармоніях, ансамблях та рок-гурті, я зіграв, напевно, кілька тисяч концертів за своє життя.
Я не ідентифікую себе як джазового чи академічного піаніста. Зараз ХХІ сторіччя. Я не можу розділяти для себе джаз чи академічну музику. Для мене музика є погана чи хороша. Більше варіантів немає. Цікаво, що люди, які весь час мене оточують, намагаються протиставляти джаз та академічну музику. А я все своє життя намагаюся ці кордони стерти.
Як можна коректно схарактеризувати музичний напрям, в якому ви працюєте?
Олександр Саратський:Я не є радикальним експериментатором. Я пишу академічну музику із елементами джазу. Можете це називати і джазом із елементами академічної музики.
Часто в академічних колах кажуть, що я джазмен, а в джазових колах, що я академічний музикант. І там я свій, і там я свій; і там я чужий, і там я чужий одночасно. Я одинак.
Можна так само запитати: я навчався джазу чи академічній музиці? Я не можу розділяти джаз і академічну музику. Я навчався всьому разом.
Над чим працюєте зараз?
Олександр Саратський: Пишу третій том збірки обробок українських народних пісень «Цвіте Терен» та П’яту симфонію.
Окрім того, працюю разом із Світланою Галась над циклом передач під назвою «Український джаз» на Радіо Культура. Там я буду розповідати про історію українського джазу. Планується випустити всього 10 передач, дві з них вже записані. Очікувати виходу цих передач, думаю, можна приблизно у березні чи квітні.
Ще я роблю редакцію культової опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського на замовлення Львівського національного академічного театру опери та балету. Головну амбітну задачу, яку намагаються втілити режисери у новій редакції, – це прибрати або позбутися лубка, «шароварщини», «вареників» – тобто Малоросії, одним словом. А я маю зробити сучасну інструментування. Думаю, буде багато суперечок, а критика буде і позитивна, і негативна. Подивимося…
Чи можна навчитися джазової майстерності в Україні?
Олександр Саратський: Можна навчитися джазу в Київській муніципальній академії музики імені Глієра. У НМАУ до цього ще не дійшли, там тільки я викладаю історію та теорію джазу протягом 20 років, а також вже п’ять років існує біг-бенд. Між іншим, музиканти, які пройшли через біг-бенд, набагато краще грають сучасну музику, ніж ті, хто не пройшов через це.
Які є можливості в Україні для навчання джазу, окрім декількох університетів?
Підручників для навчання джазу українською мовою немає. Немає, тому що музикознавці не хочуть цим займатися. Поки що…
А чи не хочете ви написати підручник?
Дуже хочу. В мене навіть є початок книги, яку я розпочав писати 20 років тому. Я написав 10 сторінок і за ці 20 років робота далі не просунулася. Бачите, що в мене зараз на столі лежить (показує партитуру – прим. авт.)? Немає часу в мене! В мене є пріоритети: композиція на першому плані, викладання – на другому. Книга має бути на третьому, але третій план, бачите, 20 років чекає свого часу у word-івському файлі на комп’ютері.
Чи можемо ми все ж сподіватися, що колись ви допишете книгу і її побачить світ?
Це питання до неба, а не до мене. Я не знаю, що буде завтра. Поки я почав писати п’яту симфонію, я весь в партитурах опери «Запорожець за Дунаєм», зараз має вийти третій том «Цвіте Терен» збірника джазових обробок українських народних пісень.
Чи є у вас твори, не так давно закінчені?
Нещодавно я закінчив Четверту симфонію під назвою «Чоколівська». Я почав писати її на третій день після початку повномасштабної війни. Були дні, коли черги автоматні чув, або коли заборонялося навіть на вулицю вийти і вдень, і вночі. Два дні я взагалі в шоці був. А на третій день я сів за симфонію, і тоді для мене майже все стало на свої місця. Практично, це симфонія-імпровізація. Це моє бачення воєнного Києва очима киянина, мешканця Чоколівки.
Практично за тиждень до війни (16-го лютого 2022) відбулася прем’єра Третьої симфонії «2014». У ній є натяк на нашестя, я ніби передбачив, що щось таке буде. Музиканти казали мені: «Пиши нову симфонію швидко! Щоб перемога вже була!». Я свою справу вже зробив – Четверту симфонію дописав, тепер м’яч на «полі» музикантів. Чекаємо прем’єри.
Чи вже є у вас ідеї для П’ятої симфонії?
Поки не знаю, але я пам’ятаю пропозиції моїх знайомих, яких дуже поважаю: «Напиши вже щось для меншого складу, щоб було без контрафаготів і англійських ріжків». Я взяв партитурний папір дещо менший і пишу вже для меншого складу.
Якими колективами наразі ви керуєте?
Всі колективи, якими я керував і керую, завжди мали назву «СараБанда». У НМАУ назва біг-бенду – «СараБанда». У школах є «СараБанда Orchestra» та «СараБанда Junior», у якій грають дітки 10-12 років – у них інструменти більші, ніж вони самі. Є ще колектив «Сарабанда Ensemble», що раніше називався «Два плюс». Там ми виконували більш традиційний джаз, але останнім часом ми не працюємо.
Ви працюєте у Вечірній школі Стеценка із 1995 року, де викладаєте музичну літературу та оркестр. У зв’язку із повномасштабним вторгненням, чи не зменшився набір учнів до школи?
Звичайно, зараз важко. Йде війна в самому її розпалі. Але ми маємо працювати і робити все, що залежить від нас, щоб життя не зупинялося. І ми це робимо. У нас в школі із цим все добре. Якщо тривога, то ми йдемо в метро. Стало трішечки менше учнів, бо багато виїхало, а оркестр онлайн не можна нормально проводити.
В НМАУ ситуація із студентами, напевно, трохи гірша. Багато студентів зараз виїхали за кордон. І якщо предмет “Історія та теорія джазу” при наявності інтернету та світла можна слухати хоч із Марсу, то Біг-бенд знаходиться зараз у досить скрутному становищі. Нам страшенно не вистачає музикантів. Але це не тільки в мене, це і в симфонічному, і в духовому, і в народному оркестрах. Я просто максималіст: якщо мені щось не подобається, я починаю нервувати.
Читайте також:
• Ґрем Маккензі та Гаддерсфілдський фестиваль сучасної музики: історія, сьогодення, українці
• Композитор, перформер, реконструктор. Яким був Данило Перцов?
• Соломія Івахів: позиція артистки й громадянки