Практика влаштовувати історичні чи ювілейні концерти, наштовхує на роздуми про радянськість та архаїчність. Але особисті досвіди не повинні впливати на процеси які створюють інституції, потрібно дізнаватись їхні мотиви та бачення цієї теми.
Львівський Органний Зал створив серію концертів, назвавши їх історичними. У цю тематику ввійшли такі концерти: «Історичний органний концерт», «Вівальді «Пори року». Оркестр Академія. Назарій Пилатюк», «Гендель. Орган та оркестр», «Бах. Франк. Мессіан» та «Органний концерт Галини Булибенко». Також команда Органного залу підготувала виставку на якій представила: афіші, за різні періоди цього залу, документи та різні особисті листи.
«Історичний органний концерт»
Першим з цієї серії був концерт-репрезентація 3 листопада 1969 року (офіційна дата відкриття Львівського Органного залу). У той день концерт-відкриття провадив Арсеній Котляревський. Таку ж програму повторили 3 листопада 2022 року солісти органного залу — Світлана Позднишева, Сергій Павлів, Віталій Дворовий, Марк Новакович та Олена Мацелюх.
Що ж виконував Арсеній Котляревський у далекому 1969 році?!
Прелюдію і фугу ре мінор Йоганна Себастьяна Баха (BWV 533), а також його всім відому Токату і фугу ре мінор (BWV 565), твори Георгія Мушеля, Сезара Франка, Жакоба дʼАркадельта, Золтана Кодая. Тоді, разом з Котляревським виступала сопрано Марія Байко — цього ж разу сопрано Аліна Діденко — з виконанням «Пісні до схід сонця» і романсу «До соловейка» Станіслава Людкевича.
Виконавці різнилися, але водночас доповнювали один одного. Розпочала концерт Олена Мацелюх зігравши поему Георгія Мушеля «Пав’яті Навої». Твір узбецького композитора XX століття, що був написаний пам’яті поета, мислителя та державного діяча — Алішера Навої. У музиці відчутні різкі, грізні та дисонантні інтонації. Виконавиця емоційно підкреслювала музичну мову твору, та наче забавляючись презентувала цей твір публіці.
Продовженням концерту стали твори Станіслава Людкевича. Органіст Сергій Павлів виконав твір, що в своєму началі призначений для фортепіано — «Пісня до схід сонця». У руках Сергія відчувалось наче це дійсно — до схід сонця, коли ще досить туманно, сонно і ти тільки намагаєшся визначитися з думками на день. Дует Марка Новаковича та Аліни Діденко справив насамперед артистичне враження. Неможливо не підкреслити з якою граційністю та повагою до публіки виконавці вийшли на сцену. Вони виконали «Романс до соловейка» Станіслава Людкевича, а також «Ave Maria» — Сезара Франка. Поєднання органу та сопрано є доволі цікавим, але не завжди вдалим через важкість розуміння слів у конкретно цій акустиці (як і вступні слова на початку імпрези). Варто зазначити, що більша темброва впевненість і злагодженість відчувалась саме у другому творі.
У першому відділі Сергій Павлів також виконав прелюдію і фугу Й.С.Баха мі-мінор, BWV 533. Органіст вдало передав контрастність між фугою та прелюдією. Відчувалась більша свобода та звична для органіста жанрова панель. Віталій Дворовий представив публіці гіт органної музики — Токату і фугу ре мінор Й.С.Баха. Саме цьому виконанню притаманно творчий патос. Віталій інтерпретував цей твір з максимальним романтичним розмахом, а саме: довгими павзами між частинами, характерними підкресленнями та розтягненнями кульмінаційних моментів, маючи для цього усі необхідні технічно-виконавські можливості. Завершила перший відділ концерту Олена Мацелюх, виконавши здавалося б нетиповий для глибоко романтичної, розгорнутої фактурно та гармонічно музики Ференца Ліста, твір — Ave Maria (в перекладі Жакоба д’Аркадельта). Виконавиця наситила цю музику небесно-світлими тембрами, та, наче, заколисуючи, відправила слухачів в антракт.
Вона ж і повернула слухачів назад до зали — лячними звуками Хоралу ля мінор Сезара Франка. Тут варто зазначити про атмосферу, яка панувала на події. Червоні хідники, електричні свічки, приглушене світло, газети на роялях та поодинока зелень, яка ніби освіжає погляд на цю глибину історії та академізму. У такій атмосфері ми поринули в останній твір концерту, а саме органну месу угорського композитора Золтана Кодая, яку виконала Світлана Позднишева. Різні частини меси, властиво, мали своє індивідуальне смислове навантаження. Місцями органістка вдало підкреслювала смутне та глибоко-містичне у цій мессі. Світлана Позднишева переконала та, насамкінець, поставила інші смислові акценти в цьому концерті.
Загалом численна публіка органного залу щедро подякувала виконавцям та організаторам аплодисментами опісля. Органному залу притаманна ідея спільнот та внутрішніх постійних відвідувачів, які вже знайомі з органістами, дискутують з ними після концерту та чекають на наступні події. Така спільнота вдало впливає на загальну тенденцію розвитку музичного життя в місті та в Україні зокрема.
«Гендель. Орган та оркестр»
Наступним із цієї серії був концерт «Гендель. Орган та оркестр». На відміну від попереднього концерту, цей не репрезентував певний концепт минулого. Солістами залишились ті ж виконавці, а публіка така ж численна та зацікавлена.
Концерт, як би це тавтологічно не звучало, складався з концертів. Власне, чотири концерти, чотири солісти, струнний оркестр Луганської обласної філармонії та диригент — Іван Остапович.
Віталій Дворовий розпочав цей вечір, виконавши концерт Генделя для органа з оркестром соль мінор ор.4 №1. Органіст, з притаманною йому схвильованістю та внутрішнім емоційним стрижнем виконав Larghetto e staccato. Основна тема цієї частини наповнена драматизмом і схвильованістю, нотки яких відчувались у грі Віталія. Allegro в соло органіста промайнуло доволі швидко. Короткочасне Adagio навернуло слухачів у зовсім інший настрій: лірики, відвертих, схованих у собі, почуттів. Завершальним пасажем виступу Віталія Дворового була частина Andante, якій характерно споглядальність та найприємніші гармонічні звороти. Без зайвого патосу та драматизму. Слід відзначити вдалу комунікацію соліста з оркестром, це був цілісний організм, що взаємодіяв і спілкувався.
Продовжив цей маратон Сергій Павлів з концертом Генделя фа мажор ор. 4 №4. Для його виконання є характерно певна поспішність, та більш внутрішня риса вайлуватості. Це вказувало на те, що перед нами в першу чергу людина, а відтак органіст. Також доречно такий характер співіснував з основною темою та сольовими вставками в Allegro. Частина Andante змушувала пригадувати різні особистісні, бентежні і терпкі моменти з життя, які тримали в напрузі до останньої ноти концерту. Оркестр, на той момент, увійшов у хвилю музики та зачаровував великою палітрою тембрів, що надавав атмосфері органного залу нового значення.
Концерт «Зозуля і соловей» Генделя виконала Олена Мацелюх. Тут уже з першого дотику відчувалась впевненість та досвід. Усі технічні та емоційні моменти твору мали галантний присмак, що є притаманно органістці загалом, але є не зовсім доречним для героїв цього концерту — зозулі та соловейку, які є вільними та легкими у своїх польотах.
Завершила маратон цього вечора — Світлана Позднишева виконавши концерт сі бемоль мажор ор.4 №6. Andante-Allegro з притаманним музиці врівноваженості, спокійно відтулив завісу цього твору. Частина Larghretto була не розтягнутою у вічності, а живою та динамічною. Фінал видався радісним і збалансованим по звуку з оркестром. Відчувалась свіжість, а витівки в органній партії — прикраси та ритмічні складнощі — з якими прекрасно справлялась органістка, надавали цій частині грайливого та каверзного характеру.
«Бах.Франк.Мессіан»
Одним із запрошених органістів цього циклу концертів був Орест Коваль — уродженець Львова, учень легендарного Арсенія Котляревського та Галини Булибенко, соліст Сумської обласної філармонії. Органіст виконав твори Й.С. Баха, Ф. Мендельсона, С. Франка, Ж. Лангле та О. Мессіана. Важливою складовою діяльности Ореста Ковеля є організація фестивалів. Упродовж 1993-2016 років організував і провів в Україні 52 фестивалі класичної музики.
Повертаючись до програми, яку представив соліст хочеться звернути увагу на популярну Токату і фугу ре мінор Й.С.Баха. Кількома днями раніше на історичному концерті її виконував Віталій Дворовий і різниця у виконанні є дуже цікавою. Орест Ковель презентував нам більш стриману, холодну та виважену версію, а Віталій Дворовий, як уже йшлося раніше, зромантизував її до масштабів своїх емоційних надломів і переживань. Таке порівняння роблю виключно задля того, щоб підкреслити право виконавців на свою інтерпретацію та можливість існування різних виконань на одній концертній площині.
Орест Коваль завершив концерт органовим варіантом славнозвісної «Мелодії» М.Скорика. Для поціновувачів академічної музики цей твір давно заліз під шкіру, а з періоду повномасштабного вторгнення й поготів. Щодо цього виконання, то відчувався сентимент соліста чи то до постаті Скорика, чи то до твору як такого. Усі технічні неточності сигналізували про пієтет та хвилювання органіста, що намагається якнайкращим чином поводитися з слухацьким враженням та досвідом аудиторії.
«Органний концерт Галини Булибенко»
Завершальним тріумфом цієї серії став органний концерт Галини Булибенко. Єдина в країні мисткиня, яка виховує дипломованих органістів у Національній музичній академії України. Вихованка цієї ж академії навчалась по класу фортепіано в доцента В. Сагайдачного та по класу органу в професора А. Котляревського. Стажувалась у провідних органістів Європи: В. Шетеліха та Е. фон Камеке (Німеччина), М. Шлехта (Чехія), Ф. Клінди (Словаччина). Відвідувала майстер-класи Л. Кремера (Австрія). Галина Булибенко є лауреаткою І національного конкурсу органістів (1982). За великий внесок в розвиток музичної культури їй надане почесне звання Заслуженого діяча мистецтв України (1995). Як зазначалось раніше Галина Булибенко веде активну виконавську та педагогічну діяльність, була однією з педагогів Львівської органної резиденції у 2021 році.
Провідна органістка виконала твори: М. Регера, Ф. Петерса, Г. П’єрне, М. Дюруфле, Т. Дюбуа та Л. В’єрна. Інтродукція і пасакалія німецького композитора та органіста Макса Регера вдало пасувала на початок цього концерту. Масштаб думки і звуку в інтродукції підкреслював стиль виконання Галини Булибенко. Помітним є любов солістки до багатого і потужного звучання органу, через що інколи важко прослуховуються лагідніші теми і тембри.
Усю проникливість і глибину задуму виконавиці вдалось відчути у другій половині програми, а саме у творах Теодора Дюбуа – «У раю» та «Вечірня пастораль». Велику пейзажність та бажання до фантазування спровокували твори Луї В’єрна «Місячне світло» та «Вестмінстерські дзвони». Щодо останнього твору — це своєрідне обрамлення та привіт до інтродукції Регера. Досконала техніка виконання та емоційність не давала спокій публіці, і дозволяла відчути дзвони, які звідусіль накопичуються і натякають про велике свято попереду.
Останній концерт цієї серії відрізнявся високою професійністю виконавиці, її впевненим баченням кожного твору та кожного регістру підібраного до конкретного моменту твору. Також по закінченню концерту Галина Булибенко символічно подякувала за асистентування Світлані Позднишевій. Адже такий чудовий результат не міг відбутись без якісної та чіткої співпраці соліста та асистента.
Опісля усіх концертів у мене виникло декілька запитань до ідейників цієї Історичної серії концертів. Нижче наша розмова з директором Органного Залу – Іваном Остаповичем.
З історії Львівського органного залу бачимо, що він тісно співпрацював з Політехнікою і, що на концерти приходили студенти не тільки мистецьких закладів освіти. Яка ситуація з цим зараз? Який у вас молодий слухач?
Органний зал починав свою історію як органний зал політехнічного інституту, тому публіка звідти є цілком логічною. Якщо подивитись на п’ять років нашої роботи, відколи ми тут з Тарасом Демком працюємо, то молоді стало набагато більше. Зацікавлення молоді залежить від багатьох обставин: від дня тижня, від години, погоди, програми і виконавця. Зрозуміло, що це змінні показники, але з досвіду бачимо таку ситуацію.
Можливо, є конкретні дати, цифри, або ж концерти на яких ви бачили багато молоді.
Наприклад сьогодні на концерті Ореста Ковеля очікувано була старша публіка. Оскільки є ще багато львів’ян, які пам’ятають його, та й така у нього своя публіка. Порівнюючи з концертами за кордоном, особливо органної музики, у нас — супер молода публіка. Власне, ми орієнтовані на молодь, спілкуючись з ними, через підібрані канали комунікації.
Якщо судити по аналітиці квиткових сервісів, це те, що можна порахувати, то 85% квитків купують онлайн. Це люди різної вікової категорії, але купують саме онлайн. Ми уже задумуємось чи потрібен нам штатний касир. На ці сервіси зазвичай переходять люди з реклами на фейсбуці та інстаграмі, зараз це працює більше, ніж друкована афіша.
Це добра тенденція до меншого використання друкованих матеріалів у таких великих інституціях. Органний зал став самостійною незалежною установою у 1988 році, як до того він функціонував з католицькою парафією і як зараз налагоджена ця комунікація?
Тут річ у тім, що уже з 1967 року розпочали підготовчі роботи в залі і були, навіть, пробні концерти для студентів. Тобто, як концертний зал це приміщення діяло ще до 1988 року. Офіційна комунікація з католицькою парафією така: приміщення органного залу є комунальною власністю і Львівський Органний Зал є балансоутримувачем цього приміщення. Для парафії є договір суборенди, тому віряни, які хочуть молитися, мають таку можливість згідно з конкретними годинами.
До 1962 року приміщення функціонувало для релігійних потреб. Тут ще треба зазначити таку історичну особливість, що після війни в 1945 році під час операції «Вісла» був і зворотний процес — поляки переселилися до Польщі. Згідно з протоколом католицьке духовенство отримало право вивозити майно і «предмети релігійного культу» з храмів. Таким чином цілком легально радянський уряд дав можливість вивезти низку унікальних мистецьких пам’яток та архівів, які не підлягали під вимоги реституції, оскільки були створені і належали установам, храмам, громадам в Україні.
Зараз частина з них в Краківському музеї князів Чорторийських і в маленькому місті Любачеві. Повернення їх є складною темою, адже це потрібно щоб люди, які довкола цього, розуміли цінність цієї теми та були менш політично ангажовані.
На виставці, що ви представили, я побачила витяг з трудової органіста Віталія Півнова (органіст Львівського оперного театру, соліст-органіст Львівської філармонії у 1984 році, соліст Органного залу, який до 2003 року рахувався тільки як настройщик). Там вказувалось, що він виконував неймовірно велику кількість концертів за рік — близько двохсот. Чи ви опираєтесь на цей зразок кількості? Від чого ви відштовхуєтесь при плануванні кількості концертів у місяць?
Після смерті Самуїла Дайча у 1988 році, Віталій Півнов фактично став єдиним органістом залу. Тієї норми концертів, яка була в радянські часи у нас немає. Програми і виступи, ми намагаємось складати за принципом, що наближений до театрального. Тобто коли є певна програма, яка час від часу повторюється і видозмінюється. Таким чином будуємо свою репертуарну політику.
Програми концертів бували різні — і вдалі, і невдалі. Завжди потрібно розуміти, що публіка це люди, в яких бувають різні стани і періоди в житті. Важливо також додати, що ми не орієнтуємося на академічного слухача. Тобто наш слухач знайомиться з музикою через живе сприйняття, безпосередньо в залі на події.
Щодо історичності концертів. Як я розумію ця ідея саме в повторенні таких програм ще раз, які були на відкритті органного залу в 1969 році. Чому саме цього року ви відтворили ці концерти?
Тільки перший концерт цієї серії повністю повторював програму Арсенія Котляревського, у ньому ж збігається дата концерту – 3 листопада, але це не є прив’язкою до конкретного ювілейного року. Інші концерти цієї серії – це наше бачення того, як це могло утворитись. Пласт музики, яку виконували органісти 60-80 років, відійшов зараз на другий план, хоча він є дуже цікавим. Так, наприклад, месу Золтана Кодая, окрім Арсенія Котляревського, згодом виконував також Віталій Півнов. Зараз же її виконала Світлана Позднишева. Тобто, мета історичних концертів частіше повторяти програми, які звучали в цьому залі раніше — це такий погляд назад, з перспективою відкриття забутих імен, наданням їм якогось нового дихання.
Я грішно подумала, що це якимось чином пов’язано з популярними у нас концертами до ювілейних дат чи то композиторів, чи то діячів, чи свята.
У цьому приміщенні такі повтори відбуваються вперше. Це більше символічна та історична тяглість. Досі немає жодного дослідження про історію органних залів, суто як інституцій. Те, що ми знайшли це все завдяки газетам, статтям, нашим і особистим архівам людей, причетних до Органного залу.
Не обов’язково щоб на 50 років повторювати одну і ту саму програму. Це наша пропозиція, яку виконавці підтримали. Зробити такий перший поштовх до вивчення історії, поглянути на ретроспективу. Музиканти змінювались, а історія далі писалася. Тому, все-таки треба поглянути назад.
Які подальші плани в органному залі? Починаючи побутовими клопотами закінчуючи людськими ресурсами.
Перше — це оновлення площі перед органним залом. Друге — це встановлення нової системи опалення до кінця цього року (від автора: хто бував в органних та інших старих залах, той розуміє наскільки це важливо для приємного прослуховування та здорового функціонування). Для цього залу це було досить складно зробити, адже потребувало великої кількості погоджень, але, нарешті, це відбувається.
Третє, більш глобальна мрія, — відновлення нашого історичного органу. Це буде трохи дешевше ніж опалення, але дуже цінно в контексті історичного виконання. Тоді буде змога відчути, як зал звучав від самого початку. Унікальність в тому, що цей орган мав другу частину — так званий Fernwerk, що розташовувався на протилежному від хору боці (там де зараз офіс адміністрації). Fernwerk мав окремий мануал і міг використовуватись під час супроводу хору. Хоча й збережена велика частина цього органу, потрібно замінити гральну стінку, щоб було чотири мануали і можна було підключатись до нього. Тоді, відкриваючи вікно з іншого кінця залу органіст може використовувати чисто природні ефекти ехо, без будь-якої електроніки і підзвучки.
Щодо концертів, то для нас важливо виховувати молодих органістів. Це наша найважливіша місія і стратегія. Тому, що це потрібно для функціонування нас зараз та інституції в майбутньому. Ми не працюємо для того, щоб після нас усе зупинилось. Так не цікаво. Тому, це внесок у майбутнє. Ніхто насправді не знає як ті органісти, які зараз починають, будуть далі розвиватись, все залежить від них і від ситуації. Контактуючи з колегами вони мають змогу розвиватись та дізнаватись про органістів з інших міст та країн — це найважливіше. Можливо, хтось з них буде певною зіркою, наступний робитиме історію. Такий процес повинен тривати, не зважаючи на сьогоденні перерви.
• «Страшна помста» Євгена Станковича: Credo, ergō sum?
• Про дві симфонічні п’ятниці у Національній філармонії України