19 листопада минає рівно сім років як музична спільнота Львова зазнала невимовної втрати, адже не стало Романа Стельмащука — музикознавця, композитора, а також одного з головних амбасадорів давньої музики у Львові. На початку 2000-х років Роман заснував Фестиваль Давньої Музики у Львові, який щороку об’єднує навколо себе всіх поціновувачів давньої музики починаючи від Середньовіччя і аж до Бароко.
Учасниками фестивалю були знані виконавці із більш ніж п’ятнадцяти країн, які чи не щоріч представляли львівській публіці твори, що ставали українськими прем’єрами. Також, заснований ним ансамбль A capella Leopolis, виконував та записував під його керівництвом давню українську музику та провадив активну гастрольну діяльність на теренах Західної Європи, знайомлячи публіку із українськими композиціями. Ми зустрілись з його дружиною — Людмилою Капустіною, яка розповіла про його місію як музиканта та привідкрила завісу того, як виник та формувався Фестиваль Давньої Музики у Львові.
Коли саме почалось ваше захоплення давньою музикою, та що спонукало почати активну просвітницьку діяльність в цьому напрямку?
Це дуже давня історія. Колись, навчаючись на п’ятому курсі музичної академії імені Лисенка на диригентському факультеті, ми повинні були диригувати Месу Гійома де Машо, тож взяли ноти і почали працювати з матеріалом. Під час роботи стало ясно, що ми не знаємо як правильно виконувати цей твір. Тож ми з Романом почали разом шукати інформацію щодо особливостей виконання, але на той час в Україні було вкрай проблемно з матеріалами, які стосуються роботи із творами давньої музики і це стало таким першим знаком, що слід рухатись у цьому напрямку.
Згодом у Романа з’явилась ідея, заснувати хор A capella Leopolis, який, власне, спеціалізувався на виконанні композицій давньої музики. Тож питання постало суто практичне (усміхається, ред.). Тож логічним проводженням цього було заснування Фестивалю Давньої Музики, який мав на меті не лише знайомити львівську публіку із музикою епох Середньовіччя, Ренесансу чи Бароко, а й також постав тією платформою, за допомогою якої виконавці мали можливість отримати практичний досвід та дізнатись особливості історично поінформованого виконання.
Який стан давньої музики був в контексті того часу? Чи були схожі події, мистецькі акції, присвячені давній музиці?
На той час були певні мистецькі події, зокрема у Сумах відбувався «Бах-фест». Також, вже після нашого фестивалю виник фестиваль у Чернігові, це з тих, що можу впевнено назвати. Але Фестиваль давньої музики у Львові, який започаткував Роман, був особливий тим, що став першим в Україні фестивалем, який також містив і практичну складову.
Музиканти мали можливість навчатись у закордонних колег історично поінформованого виконавства, тобто особливостей виконання творів епохи Середньовіччя, Ренесансу і Бароко. Хотіла також додати, що у Європі набагато раніше почалось зацікавлення Давньою музикою, і на той час як у нас все тільки починалось, в них відбувалось чимало мистецьких подій такого типу, тож було широке коло професійних виконавців та ансамблів.
Чи могли б ви детальніше розкрити сам процес того, як довго ви з Романом плекали саму ідею Фестивалю, скільки працювали над тим, щоб він розвивався та яким ви уявляли собі кінцевий результат тої клопіткої праці, яку реалізовували.
Пригадую, що свого часу, коли я була учасницею хору Львівської філармонії «Gloria», то ми часто брали участь у фестивалях давньої музики у Польщі. Ми презентували творчість українських композиторів, зокрема Миколи Дилецького, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського.
Роман також долучався до тих виступів, адже теж був хористом. Будучи частими гостями на фестивалі у місті Старий Сонч, Роман заприятелював із його керівником Станіславом Веляником. Заручившись підтримкою свого колеги, Роман, все ж, наважився заснувати Фестиваль Давньої музики у Львові, бо прагнув того, щоб в Україні відбувались схожі мистецькі проекти.
Розкажіть детальніше про те, як відбувався сам процес організації першого фестивалю. Наприклад пошук меценатів, залучення професійних музикантів, що приїздили з-за кордону?
Сам процес відбувався дуже складно, адже Роману потрібно було вести тривале листування із виконавцями, щоб обговорити всі деталі їхньої участі. Він писав десятки листів кожному учаснику чи ансамблю, щоб обговорити всі моменти. Зауважу, що Роман чудово володів іноземними мовами, зокрема польською та англійською, тож всією комунікацією займався сам.
Також належне слід віддати Станіславу Велянику, який допомагав у налагодженні контактів із новими виконавцями а також розповідав про наш фестиваль своїм колегам з інших країн. Так нам вдавалось долучати щоразу нових і нових виконавців до участі та збільшувати об’єм особистісних контактів. Також значну кількість часу займала суто організаційна робота, наприклад зустріти виконавців, прийти на репетицію ансамблю і т.д.
Йому настільки бракувало часу, що інколи він приходив на концерт на кілька хвилин, щоб послухати виконавців, а потім повертався далі до роботи. В той час, коли відбувались події фестивалю Роман був надзвичайно зайнятим, адже він також працював і у Львівській національній музичній академії, де курував роботи студентів, викладав, а також аранжував композиції, писав наукові статті. Він жив цим, жив музикою, яка давала йому ту невичерпну енергію, бо чудово усвідомлював для чого це робить.
Особливу увагу ви приділяли саме майстеркласам. Яку ви вбачали в цьому перспективу?
Так, майстеркласи займали ключову роль у кожному фестивалі, адже ми хотіли, щоб композиції того часу поступово завойовували своє місце та увагу поряд із творами епохи Класицизму чи Романтизму. Ми прагнули, щоб виконавці, які брали участь у майстеркласах, мали змогу навчатись у професіоналів своєї справи, адже учасниками нашого Фестивалю були знані європейські музиканти.
Нам вдалось створити платформу, за допомогою якої українські музиканти могли опанувати певні особливості виконання давньої музики навіть не виїжджаючи за межі своєї країни. Можливо хтось із них відкрив для себе новий шлях, нові можливості і продовжив навчання у спеціалізованих закладах у Європі. Також хотіла б додати, що у програмах наших львівських виконавців з’являються нові твори, відкриваються нові композитори. Цю ж лінію, я продовжувала, коли займалась організацією Фестивалю.
Чи спостерігаєте ви як змінилась за цей проміжок існування фестивалю публіка? Чи фестиваль є виключно для вже підготовлених музикантів, чи все ж з’являються люди, які хочуть відкрити для себе щось нове.
Я дуже щаслива, що наша публіка стає настільки різноманітною. Якщо на початках наш фестиваль був направду нішевим, тобто про нього знали музиканти і близьке до них коло (усміхається). То зараз на концертах можна побачити людей, які просто приходять почути щось нове, дізнатись щось нове, навіть відчути щось нове для себе.
Зрештою, люди, коли купують квитки, то вони себе поводять більш стримано, адже знають куди вони йдуть. Та найбільш цікаві історії траплялись саме на доступних подіях, наприклад на одному з концертів, де звучав григоріанський хорал, один із слухачів ніби проводив певний ритуал, обходив колами декілька разів усю публіку.
По суті, ви з Романом інспірували зацікавлення музичної спільноти давньою музикою. Слід зазначити, що Фестиваль та ансамбль A capella Leopolis стали тим поштовхом до розвитку цього напрямку у Львові зокрема. Яка увага присвячена давній музиці тепер?
Я щиро радію, коли з’являються все нові і нові мистецькі проекти, присвячені Давній музиці. Я захоплена роботою київських колег із Open Opera Ukraine, що на високому професійному рівні здійснюють постановки опер барокових композиторів, а також займаються промоцією української барокової музичної культури. Я пригадую часи, коли Роман, працюючи у Львівській національні музичній академії, вбачав великий потенціал у навчанні ще студентів музичних вузів особливостей виконання творів епохи Бароко чи Ренесансу. Саме тому свого часу він інспірував створення факультативу історично поінформованого виконавства у Львівській музичній академії для студентів фортепіанного факультету.
Пізніше виникла Барокова капела під керівництвом Анни Іванюшенко, а згодом хор Барокової, засновником та керівником якого маю щастя бути. Це особливо потрібно студентам, адже вони мають змогу здобути якісну освіту, яка в перспективі стане тими ж концертами Давньої музики, якими так щиро захоплюється публіка. Безумовно, зацікавлення зростає з кожним роком, і я вбачаю почасти у цьому продовження тих кроків, які здійснював свого часу Роман. Адже він дуже багато і важко працював над тим, що спочатку ініціювати цей рух, а потім його постійно удосконалювати.
Чи, можливо, були у вас суперечки стосовно творів, виконавців або ж локацій фестивалю.
У нас були різні сфери відповідальності, адже я працювала з ансамблем A capella Leopolis, а Роман відповідав за всі інші завдання. Я довіряла Роману у всьому, адже щиро захоплювалась його колосальними знаннями про музику різних епох та стилів. Я була впевнена, що він знає, що робить, знає як це зробити правильно і це завжди спрацьовувало. Я знала, що він зробить все, що від нього залежне якнайкраще, чи то стосувалось створення програм концертів чи спілкуванням із меценатами.
Єдине, ми могли сперечатись щодо фразування чи чисто практичних речей (усміхається, ред), але все рівно приходили до консенсусу, адже ми знали, що робимо одну справу і у нас одна мета. Тож ми обоє працювали над тим, щоб Фестиваль Давньої Музики у Львові став однією із знакових мистецьких подій не лише у нашому місті а й у цілій країні.
Який найбільш яскравий момент вам запам’ятався на фестивалі?
На кожному фестивалі щось таке траплялось, чи то виконавці приїхали не в той день, чи змінили кількість учасників свого ансамблю, і нам не повідомили. Але пригадую на першому фестивалі на одному з концертів соліст-контртенор сильно занедужав і не мав сили навіть стояти на сцені. Тож на концерті він виконував свою партію, тримаючись за стілець. Мене щиро надихають люди, які горять своєю справою, так, як колись горів Роман, створюючи Фестиваль.
Читайте також:
• Шевченківська премія-2022: огляд номінантів категорії «Музичне мистецтво»
• Євген Станкович про історію написання опери «Страшна помста»