Музика (не) для сну. Добірка колискових в українській класиці

Nataliia Nosachenko

39 хв. ago

Запрошуємо послухати 10 українських колискових від XIX століття й до сьогодні, у яких так багато краси, що шкода під них засинати.

«Фольклор — це саме життя!», — писав Микола Лисенко у листі до Філарета Колесси 1896 року. Композитор залюбки оздоблював власні твори народнопісенними мотивами, майстерно переплітаючи їх із західноєвропейською романтичною стилістикою.

«Колискова пісня» для фортепіано (тв. 33) — не виняток. Взявши за основу народні інтонації, Лисенко розвинув їх у яскраву концертну п’єсу. Жанр колискової тут виходить за межі пісні для сну, адже серед характерного заколисування, в темі є багато руху і піднесення. На тлі тодішніх історичних і культурних обставин національного поневолення «Колискова пісня» немов навіює спогад про дух втраченої козацької свободи, який чекає на пробудження після затяжної дрімоти.

Федір Якименко написав фортепіанну п’єсу «Біля колиски» в еміграції у Празі. Нелегкий період відірваності від дому був особливо плідним на українську тематику в його творчості. Зокрема ця мініатюра є ліричним центром циклу «Три українські п’єси». В її основі — колискова «Котику сіренький». Композитор віртуозно працює з темою, через гармонію і фактуру символічно змальовуючи невловний образ безхмарного дитинства.

«Біля колиски» повна витонченості й уваги до деталей. Вона віддзеркалює внутрішній світ Якименка, адже, як зауважував митець, його твори «потребують надзвичайно тонкого нюансування — шляхетності, смаку, а також можливої гармонії душі автора та виконавця. Подібне сполучення сприятиме найбільш точному відтворенню мрійливо-примхливих настроїв композитора».

Читайте також: Музика Федора Якименка: дзен зі смаком буржуазности

У Празі народилася ще одна українська колискова для фортепіано. «Ой, ходить сон коло вікон» Василя Барвінського відкриває збірку шести обробок народних пісень. Лише на одній сторінці, стисло і ємко, композитор представив народний мотив із самобутньою авторською гармонізацією.

За поширеною легендою, що бере свій початок зі слів Алексіс Кохан у статті для газети The Ukrainian Weekly, 1929 року в Нью-Йорку гармонія Барвінського і милозвучність наспіву зачарували американського композитора Джорджа Гершвіна. Наснажений почутим, він незабаром написав відому арію «Summertime» для опери «Поргі та Бесс». Така мистецька інспірація була можлива завдяки Олександру Кошицю, який переклав ноти колискової для хору і повіз на світові гастролі, як раніше «Щедрик» Миколи Леонтовича.

Читайте також: Василь Барвінський: композитор без меж

Більш ніж століття тому, вірш Лесі Українки «Mi (Колискова. Arpeggio)» з циклу «Сім струн» став імпульсом для Якова Степового у створенні солоспіву до вокального циклу «Барвінки». Сьогодні ж слова поезії по-особливому резонують у серці:

Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.

Близькість тексту до українських реалій відчули автори онлайн-проєкту «Колискова для солдата», у межах якого 2022 року солістка Львівської опери Тетяна Вахновська і квартет фаготистів «Fagotissimo» по-новому прочитали твір Якова Степового. Завдяки аранжуванню Івана Липецького з фаготами замість фортепіанного супроводу, музика зазвучала глибшими, густішими барвами — ще більш співзвучними ідеї проєкту.

На противагу поетичній зосередженості попередньої колискової, твір Лесі Дичко «Колискова маленькому киянину» з хорового циклу «Краю мій рідний» огортає теплом і надією. Слова Бориса Олійника просякнуті любов’ю до української столиці та її історії:

Либідь русява тобі колискову
Грає на струнах Дніпра,
Дарниця стелить дорогу шовкову,
Вишиту ниттю добра.

Захоплення поета Києвом розділяє і композиторка. У бесіді з музикознавицею Ганною Луніною 2013 року вона розповіла, що боготворить місто каштанів, а особливо — Поділ, Татарку, Печерськ, Велику Житомирську, Ботанічний сад, Видубицький монастир та Аскольдову могилу.

У «Колисковій маленькому киянину» Леся Дичко поділилася ще однією своєю любов’ю — улюбленим звучанням хору. «Я дослівно розчиняюся в хоровому співі, якщо він прекрасний. Жоден хороший оркестр мені не замінить хор» (переклад цитат тут і далі — Н.Н.), — казала вона. У «Колисковій» хор слугує м’якою підтримкою для лагідного соло сопрано, що закликає для дитини (але для міста теж) довгу й щасливу долю:

Спи, мій маленький киянине, люлі,
Спи, мій калиновий цвіт!
Хай накують тобі щедрі зозулі
Миру на тисячу літ!

«Казколискова» Святослава Луньова завершує вокальний цикл «Лютий січень 23-го» на тексти українських поетів. Вона натхненна віршем Михайля Семенка «Річка душі», що є словотвірним експериментом. Слова нетипово поєднуються між собою, перетікають одне в одне, формуючи цікаві звукові ефекти:

Тихо плеще сярічка душі
кнійсхиливши сясплять комиші
біломісяць урічці заснув
тишу небайземлі пригорнув

Образи тексту теж «звучать», бо ж «тихоказка пострунах бренить», дзвенять «ніжнострунноакорди», «сонно шепчуть сядесь комиші».

Читайте також: Святослав Луньов. Музика пам’яті, музика надії

Чарівна музика Святослава Луньова досконало доповнює і підсвічує поезію Михайля Семенка. Вона так само дихає вечірньою тишею і допомагає відчути сяйво зірок і вогнів, побачити темряву тіней, дотягнутися до місяця крізь невагомий політ звуку.

Доробок Валентина Сильвестрова дуже багатий на колискові. Бо ж у них є все, чим композитор дорожить і що культивує у власній творчості протягом останніх десятиліть: мелодійність, тихе звучання, бережне виконання, важливість пауз, лаконічність, недосказаність.

Читайте також: Валентин Сильвестров: «Під час війни музи грали роль, але яку?»

У циклі «Мелодії миттєвостей» для скрипки й фортепіано є не одна колискова. Вони належать до сильвестрівського багательного стилю, а тому позначені красивими мелодіями під акомпанемент арпеджованих акордів. У цій простоті та щирості розкривається лірична свідомість автора, який нагадує про цінність малих речей і важливість споглядання прекрасного у переповненому шумом сьогоденні.

«Колискова» Євгена Станковича для струнних виявляє індивідуальний камерний стиль і хист композитора. За позірною простотою твору тривалістю в півтори хвилини ховається кропітка робота над драматургією, що міцно тримає увагу слухача. «...Справжня простота дуже складна. Здається, що немає нічого простішого, ніж написати мелодію, а спробуй напиши красиву мелодію» — слушно зауважує Євген Станкович на сторінках книги «Композитор — маленька планета» Ганни Луніної.

Читайте також: Євген Станкович. Довга і майже серйозна розмова з композитором

«Колискова» з перших звуків зачаровує вишуканою темою. У розмові з Софією Івановою для інтернет-газети Збруч 2016 року композитор роздумував так: «Мелодія пов’язана з духовністю людини, з її поглядом на звуки. <…> Це світосприйняття тої чи іншої людини». У «Колисковій» особистість автора виразно проступає в чутливій пісенності, що не залишає байдужим.

Друга частина з «Послання простій людині» Вікторії Польової має назву «Колискова для сплячого». Це композиторський погляд на смерть крізь метафору довгого сну.

Тема смерті й воскресіння важлива для Вікторії Польової. «Помирати — це насправді мистецтво жити. Пам’ять про те, що все в житті тимчасове і всі ми дуже скоро покинемо цей світ, загострює відчуття життя» — прочитаємо в інтерв’ю мисткині з книги «Композитор у дзеркалі сучасності» Ганни Луніної. І ще: «Ідея смерті для мене — у сходженні від темного до світлого».

«Колискова для сплячого» транслює спокій та заколисує розміреним голосом скрипки, відблисками вібрафону й неосяжною лінією струнних. Це музика-стан, що заворожує і делікатно занурює слухачів у свої звукові хвилі.

Максим Шалигін написав «Колискову» для струнного оркестру ще у студентські роки. Композитор окреслив її як «гімн життю». Це твердження автор пояснює прикладом із традиції одного африканського племені, де пара, ще до народження дитини, прислуховується тиші, щоб почути унікальну мелодію маляти. Пізніше ця мелодія співається і супроводжує людину до кінця днів.

Від несміливої появи теми в альта, крізь поступове її підхоплення іншими інструментами, до кульмінації усього оркестру й раптового обриву — менш ніж за десять хвилин композитор описав квінтесенцію людського життя. Чим пригадав, що кожен має власну, ні до кого не подібну мелодію, яку варто відшукати і співати повсякчас.

Читайте також: