Моцарт — настільки знаменита фігура, що його хіти посідають найвищі сходинки в плейлистах класики кожного другого землянина. Стиляга й трагік, лірик й веселун водночас… 27 січня о 18:00 в рамках концертної серії “Україна. Музи не мовчать” Львівська національна філармонія презентує вечір-присвяту до дня народження іменитого композитора. У програмі — рідко виконувані дивертисменти, клавірні п’єси з “Лондонського зошита”, оперна арія та квартет №3. Звучатиме тонка й світла, прониклива музика генія — саме необхідна у ці темні часи.
Для виконання зібралась всеукраїнська компанія музикантів — з Харкова, Києва та, звісно, Львова: Наталія Кожушко-Максимів (флейта), Анна Іванюшенко (клавесин), Сергій Леденьов (тенор), Кирило Бондар та Дмитро Лиско (скрипка), Устим Жук (альт), Дмитро Ніколаєв (віолончель) та Іван Лиховид (контрабас).
Перед концертом про власні моцартівські враження розповіли Іван Лиховид, Анна Іванюшенко та Сергій Леденьов.
Іван Лиховид:
Буду чесним, музичну школу я закінчив не за власним бажанням. Тому справжня, свідома любов до музики у мене з’явилась під час навчання в музичному училищі. І з того часу я дуже добре пам’ятаю, як на уроці історії музики нам включили 25 симфонію та Реквієм Моцарта: так відбулось моє свідоме знайомство з творчістю композитора, і перше, що вразило в цій музиці — це її фантастична здатність легко запам’ятовуватись, водночас залишаючись непередбачуваною. Мабуть, в цьому і є геніальність Моцарта. Я й досі в цьому певен. Різниця з сьогоденням лише в тому, що мені випала чарівна можливість переконати слухачів, виконуючи його музику.
Всі ми хоча б раз в житті чи по радіо, ТБ, чи від сусіда чули, що мелодії Моцарта мають цілющі властивості та можуть перетворити немовля на вундеркінда. Я не знаю, чи впливає музика Моцарта на фізичний стан, але точно знаю, що слухаючи Моцарта, ти відпочиваєш та оновлюєшся душею. В такому разі слухання музики Моцарта для українців є необхідністю. А також Моцарт може допомогти українським виконавцям збирати донати на ЗСУ по всьому світу. Тож граймо й слухаймо Моцарта!
Анна Іванюшенко
Я дуже люблю музику Моцарта від студентських років. Зараз, коли я вже сама викладаю, звернула увагу на те, що студенти переважно говорять: “як складно грати таку, на перший погляд, легку музику”. Амадео іноді просто невловний у спробах досягти балансу між глибиною сенсів його музики та легкістю її подачі, адже музика Моцарта втрачає свою справжність при найменшій внутрішній фальші, а одночасно потребує просто філігранної технічної майстерності, ясного, легкого звуку, а також вміння побудувати елегантну та водночас логічну форму. Ось це поєднання глибини та елегантної простоти для мене є найбільшою загадкою Амадео.
Свого часу мене вразили слова Еріка-Еманюеля Шмітта про музику Моцарта. Наведу цитату з книги “Кікі ван Бетовен”: “Моцарт викликає у нас ніяковість, нам необхідно відшукати в нього недоліки: схильність до сумнівних жартів, фатівство, марнотратство, образливість — щоб послабити вплив його генія. Проте, якщо подібні деталі здатні знецінити звичайну людину, то композитору вони надають таємничості. Звідки ж такий плутаник бере цю небесну музику?”.
Зараз кожен із нас переживає психологічну травму. Щодня смерть дихає нам в лице. Хтось втрачає рідних та близьких людей, хтось співпереживає трагедії, підсвідомо караючи себе за те, що має змогу жити нормальним (наскільки це можливо) життям. Наша психіка вибудовує захисні мури, аби втриматись ми стаємо черствішими, менш емоційними. І от саме музика, особливо така прекрасна у своїй чистоті та беззахисності, як моцартівська, дозволяє нам хоч на деякий час відтанути серцем. Можливо, це будуть сльози, можливо усмішка, можливо якийсь давній щемливий спогад, але це і є , як на мене, найбільшим даром для нас під час війни — відчуття себе живим серед мороку, страху, відчаю та безнадії просто необхідна небесно-світла музика, якою для мене завжди була музика Моцарта.
Сергій Леденьов
Змалку я співав у хорі “Весняні голоси” — це було у Харкові. Там ми часто співали хор з моцартівської “Чарівної флейти” “Das klinget so herrlich”: всім дуже подобалось. А вже в класі одинадцятому, мені трапилось відео, де на електрогітарі віртуозно грали його славнозвісне “Рондо в турецькому стилі” — ІІІ частину Одинадцятої сонати. Було ну дуже круто! І аж до консерваторії, й до сьогодні, я проніс відчуття, що Моцарт — то музика для всіх, для маленьких і дорослих, легка для сприйняття через глибинну красу й гармонію. Моцарт буде завжди – навіть коли найсучасніше вийде з моди.
Маю сказати, що у Львів з дружиною (вона у хорі співала) аж на 8 місяці вагітності ми приїхали на початку березня 2022 з Харкова. Тепер наша дитина теж слухатиме концерт. Це я до чого: музу не спинити. Музика і в час війни — життєствердно крокує всупереч усьому. Підіймає настрій не дивлячись ні на що. Музи не мовчать.