Латвійський композитор Петеріс Васкс: «Найпопулярніший твір у нас — Гімн України»

Чи можливі після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну розмови не про війну? Так, ми як ніколи часто говоримо про культуру, про свободу, про власну ідентичність, але призма, крізь яку проходить кожна думка, найчастіше одна — війна. Розмова з латвійським композитором Петерісом Васксом, викладена далі, відбулася в середині травня 2022 року. Від самого початку війни (ще з 2014 року) Петеріс Васкс співпереживав українському народу. Його підтримку та солідарність з українцями могли відчути усі, кому трапилося особисто поспілкуватися з митцем. Ця розмова не є виключенням. Проте, розуміючи неможливість говорити ні про що інше, окрім війни, важливим орієнтиром розмови стала українська музика — її присутність та видимість у європейському, й зокрема латвійському, культурному просторі. 

24 лютого стало страшною датою для всіх українців. Війна, що триває в нашій країні з 2014 року, перейшла від локальної фази до повномасштабного наступу. Водночас від багатьох країн Європи та світу Україна отримала та продовжує отримувати потужну підтримку не лише через санкції, що накладаються на росію, а й в інших сферах, у тому числі й у культурі. 

Що ви як митець відчуваєте через те, що у центрі Європи розв’язано масштабну війну?

Петеріс Васкс: Звісно, ​​спочатку ніхто не вірив, що таке може статися. Наш і ваш сусід — Російська імперія… Нічого хорошого ми ніколи не очікуємо від неї. Ми (народ Латвії) теж дуже багато пережили через нашого сусіда, а зараз переживає Україна… Але ніхто не міг повірити, що така страшна подія — повномасштабна війна — може початися. То справді був абсолютний шок. І, звичайно, у цій ситуації кожен має зайняти свою позицію. Абсолютна більшість людей у ​​всьому світі за Україну, за цю прекрасну країну, яку і мені довелося кілька разів відвідати.

Я так полюбив Україну: усім розповідав, наскільки вона прекрасна і як вона розвивається, які там вільні люди. Востаннє я відвідував Україну 2019 року (двічі за рік зміг там побувати). Я просто захоплювався Україною. Того року в Києві була прем’єра мого альтового концерту та новий балет Раду Поклітару. Ми їздили з друзями і були в захваті — ми побачили тут вільних людей, які живуть та розвиваються у своїй країні. 

Весь світ за Україну. Після першого шоку виникло захоплення: які сильні українці, як вони люблять свою країну, як вони протистоять цій жахливій військовій машині.

Я дуже багато думаю про ті народи, які мали таку трагічну та складну історію. Країни Балтії — три маленькі країни між Балтійським морем та Російською імперією — також мають у своїй історії сторінки боротьби із загарбниками з різних боків… Україна зараз переживає цей складний етап боротьби. Глибокий уклін великому народу та армії, всім людям, які так протистоять…

«Українці тепер борються не лише за свою свободу, а й за всю Європу». 

Але ще я часто думаю: не можна допустити, щоб світ звикав до жахіть війни. Звикали вечорами дивитися по телевізору: «Ну що, вони там ще тримаються?», — і спокійно жити далі. Не можна так просто втратити гостроту ситуації, не можна звикнути і не можна змиритися. У світі, на жаль, завжди буває, скажімо, примітивно, що на одній чаші терезів цінності, а на іншій — гроші. Ця війна — не перший злочин цього режиму, вона почалася 2014 року, ще раніше — у Грузії. Багато жахливого було, але саме зараз цей режим переступив усі червоні лінії і повороту назад не може бути. Тож — Слава Україні! Слава Україні.

Розкажіть, будь ласка, чи позначилася ця війна на культурному житті Латвії?

Петеріс Васкс: Так, звичайно. Нині найпопулярніший твір у нас — український національний Гімн. Щовечора будь-який концерт у Латвійському національному театрі опери та балету розпочинається з Гімну України, Національний оркестр свої програми так само починає з Гімну. І це справді чудова музика — така висока та патріотична.

Тепер так само стали помітнішими українські композитори, їх стали значно більше грати. Багато колективів шукають музику українських авторів у свій репертуар. Раніше загальні знання про українську музику були досить поверховими, багатьох українських композиторів взагалі сприймали як росіян, наприклад, Дмитра Бортнянського.

Ось нещодавно на фестиваль Pētera Vaska mūzikas aprīlis до Цесису приїжджав ансамбль Київський камерний оркестр [ансамбль «Київські солісти» —  М. Т.]. На цьому фестивалі, Слава Богу, не тільки моя музика грає [це іменний фестиваль композитора, котрий щорічно відбувається у квітні у місті Цесис — М. Т.], там зазвичай кілька концертів: або балетні постановки з моєю музикою, симфонічний чи камерний концерт, хоровий концерт, по-різному …На одному із концертів грали «Київські солісти» — всі були у захваті. Вони грали музику Мирослава Скорика, Валентина Сильвестрова, Олександра Шимка та Максима Березовського. Звучала чудова програма української музики.

Виходить, що через те, що почалася ця війна, всі звернули увагу на українську музику та українську культуру, познайомились із чудовими українськими композиторами та виконавцями.

А якою була ситуація з українською музикою у Латвії до війни? Чи звучала вона тут?

Петеріс Васкс: На жаль, обмаль. Але тепер значно побільшало. У мене є спогади: коли ми були разом у складі радянської імперії, яку я називав найбільшою у світі в’язницею, нас тоді нікуди не випускали, тому ми їздили один до одного в гості на так звані конгреси чи з’їзди композиторів. Ще з того часу я пам’ятаю, як я вперше почув музику Євгена Станковича, мені вона дуже сподобалася — така емоційна, така пристрасна. Нещодавно я почув його Другий скрипковий концерт у виконанні Дмитра Ткаченка — чудова музика. Але так, загалом української музики у репертуарі латвійських музикантів не так багато. Після 2014 року була хвиля інтересу до української культури, а зараз я впевнений, що української музики та української культури буде дедалі більше в нас. Я цілком певен.

Музикознавчою спільнотою України було складено відкритий лист до музикантів, музикознавців, діячів культури та культурних установ, громадських організацій усього світу з двома принципово важливими позиціями: поставити на паузу будь-які контакти з російською культурою до завершення війни, яку росія розв’язала проти України та її мирних жителів. А також поставити на паузу взаємодію з російськими композиторами, виконавцями, вченими, які презентували і продовжують представляти росію в міжнародному співтоваристві.

Яка ваша думка щодо такої паузи? Які позитивні результати вона може мати не лише для України, а й для світу?

Петеріс Васкс: Я цілком розумію, що Україні необхідно сказати «стоп» російській культурі, як мінімум під час війни. У всьому світі це так: ті, які знеславилися і продалися путінському режиму, з ними однозначно не можна співпрацювати. Найпомітніші представники це, звісно, ​​Гергієв та Нетребко. Вони знали, що роблять, тому вони токсичні, і ніхто не хоче з ними працювати. Путін зробив все, щоб знищити будь-які можливі зв’язки з сусідньою державою, і культурні зв’язки тут не виняток. 

Я знаю, що у Польщі російську музику тепер не грають, мені складно бути настільки кардинальним. Нам важко зрозуміти, наскільки глибоко це на вас впливає і тому ми не можемо сказати, як правильно робити. Це вам самим потрібно зрозуміти та вирішити. Хоча я сам відчув, що в Україні дуже сильна національна гордість своєю культурою, своєю мовою, ви не стали «молодшим братом», якого з вас намагалася зробити Росія.

«Але як діяти далі — це ваш шлях, але я знаю, що ви впораєтеся. Це складний шлях, але однозначно російська культура зараз є токсичною для України. Я не знаю, як такі питання вирішувалися в інших війнах, у Другій світовій… Знаю, що в Ізраїлі музика Вагнера досі заборонена і не виконується, хоча сам Вагнер пішов в інший світ задовго до цих жахливих подій. Але, звичайно, я не дуже розумію, як може бути консерваторія імені Чайковського в Києві, в Україні. Це дивно».

Розкажіть, яке у латвійському культурному просторі займає російське мистецтво? Чи змінилося ставлення до нього з початку війни?

Петеріс Васкс: Я не вважаю, що російське мистецтво посідає якесь особливе місце у культурному просторі Латвії. Те, що справді на високому рівні, — те виконують. Я часто думаю, чому так мало грають Сібеліуса… Німецьку, австрійську музику грають, але чому так мало Елгара, наприклад?

Я не можу сказати, що занадто багато російської музики тут. Ні, так не можна сказати. Російська музика тут має своє місце, її грають, але не так багато, як під час радянської імперії. Шостаковича, Прокоф’єва грають… Мабуть, могли б більше грати Стравінського. Але не можна сказати, що особливо багато.

Існує теза: «мистецтво поза політикою». Наскільки ви як митець можете з цим погодитися чи не погодитися?

Петеріс Васкс: Тут я можу тільки на свій власний досвід спиратися: для мене мистецтво не може бути поза політикою, ні. Особливо у такий час. Тут є лише дві позиції: чи ти стовідсотково за свою країну, чи ти проти. Я був би дуже принциповий у цьому питанні, не можу інакше, я максималіст завжди. Хоча зараз моя музика стає все тихіше і гармонійніше, але в цьому теж мій максималізм.

Про те, що ваша музика стає тихішою… Я знаю, що так було не завжди. У вас є твори, які якимось чином торкалися важливих подій в історії Латвії. Чи можете прокоментувати?

Петеріс Васкс: Так-так, були і є. Але я так вважаю: мені залишилося не так багато часу для того, щоб музикою розповісти про все страшне, що коїться у світі. Зараз я повинен музикою розповідати про кохання, про вічність, про те, що кохання сильніше за смерть. Дуже багато трагічного, дуже багато у світі нещасть у людей… Тому я думаю, що у своїй музиці я повинен ніби… [плескає по плечу в знак підтримки — М. Т.] — ось такий стан створювати.

 

Чи можете навести приклади на латвійській музиці чи власній творчості, коли мистецтво реагувало на певний історичний процес?

Петеріс Васкс: Я, мабуть, не той композитор, який одразу реагує. Якби я був українським композитором, я не міг би складати одразу симфонію, коли українці борються за свою свободу. Музика має узагальнювати на іншому рівні. Сам звук абстрактний, а як можна такі реалії через нього зобразити? Це не мій шлях. 

Останнім часом у своїй музиці я шукаю щось гармонійне, світле, я більше не маю часу для чогось іншого. Звичайно, для великих творів потрібні контрасти, а може й навпаки — нескінченна медитація… Важко розповісти.

Звичайно, у своїх творах я торкався подій, які відбувалися з моїм народом. Те, що ми пережили, не можна оминути, якщо ти як митець живеш у єдності зі своїм народом. А з іншого боку — всі ці моменти, які мають значення для мене і слухачів тут, сприймаються зовсім інакше людьми, наприклад, в Австралії, де грає моя музика. Там люди просто слухають музику.

Які ще кроки Вам здаються важливими та можливими у сфері культури (музики, зокрема) на шляху до перемоги?

Петеріс Васкс: Мені здається, що після великих трагедій та великих страждань люди розуміють, що світ, де матеріалістична сторона має надто велику роль, — це шлях неправильний. Мені здається, має відбутися переоцінка: люди після війни фізично відновлюватимуть і відбудовуватимуть свою країну, свою Батьківщину, але водночас важливо розуміти, що є цінності більш значущі, ніж культ матеріального, в якому, можна сказати, ми всі тонемо. Культура — одна з таких цінностей.

***

Видаються символічними заключні слова Петеріса Васкса у цій бесіді. Безумовно, Україна зараз переживає найтяжче у своїй новітній історії випробування, коли потрібно акумулювати усі сили на боротьбу та наближення нашої перемоги. Проте у цій боротьбі абсолютно неможливо забувати про власну культуру. Навпаки, вона має стати голосним акцентом та найголовнішим пріоритетом — бо ж якщо наша культура не на часі, за що ми тоді воюємо? Скасування російської культури в українському та світовому полі — важлива та принципова частина нашої боротьби, адже саме вона (славнозвісна «велика російська культура» на чолі з її незмінними емблемами) слугуватиме (та й вже місцями працює) найголовнішим та найпереконливішим “адвокатом” й засобом виправдання тероризму та геноциду росії щодо народу України. В противагу цьому українському народу випав час «підписати самому собі “ленд ліз”» на власну культуру, перестати озиратися та й взагалі дивитися в сторону росії, позбутися комплексу меншовартості й врешті відмовитися від шкідливих і принизливих імперських наративів. 

Читайте також:

• Олег Криса: «Якби я не поїхав в Україну зараз, то шкодував би все життя»

• Web-talk з музичною спільнотою України: культурна дипломатія під час війни

• Перформанс «Колискова для Маріуполя»: очима творців та учасників

---

Цей текст створено на кошти наших читачів. Ви також можете підтримати нас підпискою на Patreon, або одноразовим переказом коштів.