Ганна Гаврилець: культура планетарного значення

27 лютого видатна українська композиторка, педагогиня, лауреатка Шевченківської премії, голова Київської організації Національної спілки композиторів України Ганна Гаврилець передчасно відійшла в засвіти. Сьогодні, 11 квітня, їй виповнилося б 64 роки. Прагнучи усвідомити значення мисткині, ми звернулися до українських музикантів — хорового диригента, музикознавиці, трьох композиторів та поставили їм чотири питання:

1. Як ви познайомились з музикою Ганни Гаврилець і якою вона вам запам’яталась?
2. Що вас вражає в її творчості? 
3. З яких творів радите почати вивчення музики Ганни Гаврилець?
4. Яке місце музика Ганни Гаврилець займає в українській та світовій культурі?

Микола Гобдич, хормейстер, засновник і керівник Камерного хору «Київ»

Для мене особисто смерть Ганни — це велика трагедія. Трагедія це також для України, світу. Ганна давно вийшла за межі тільки української культури. Культура, яку вона створила, — планетарного значення. Звичайно, ця війна її вбила. У мене немає ніяких сумнівів. Це порівняно молода людина, якій ще не виповнилось 64 роки. Але були хвороби, які супроводжували її. І знаходячись у висотному будинку у Києві, її серце не витримало реакції на ці сирени, на те, що люди тікають у бомбосховища, а вона не здатна… Якби не було війни, якби вона у цей момент була в безпечнішому місці в рідному Прикарпатті, то вона б жила! І це ще більше підтверджує жахливу роль тих орків і їхнього фюрера путіна, який віроломно напав на Україну. Тому що крім наших молодих воїнів та мирних громадян, росіяни вбили й такого масштабного композитора, як Ганна.

На її столі залишилися багато незавершених робіт, і в тому числі «Латинський триптих», який вона розпочала для хору «Київ». Ганна вирішила написати циклічний твір на латині, що було б доступніше європейським хорам, і уже створила два номери: «Kyrie eleison» та «Alleluia».

1. Я не пригадую самого моменту знайомства з Ганною, але важливим є ось такий спогад. Ми організували хоровий фестиваль «Золотоверхий Київ», який вперше відбувся у 1997 році. Завдання хорового фестивалю (він проіснував близько 14 років) — відкриття творчих портретів композиторів. Пройдено багато: виконували авторів епох бароко, класицизму, романтизму, а також сучасності.

Приблизно у 2000-х роках я відчув проблему, яка стала більш явною і, на жаль, не вирішеною на той момент. Зрозуміло, всі ми вийшли із тоталітарного режиму совєтського союзу, але мова не про це. Ідеологія більшовиків була запереченням не тільки релігії, а і всієї культури, пов’язаної з релігією. Це і живопис, і література, біблійні тексти й, звичайно, літургічна музика. Вся українська класика побудована на літургічних текстах.

Всі анонімні літургічні монодії обов’язково писались на літургічні тексти, інша справа — не було авторів, тому що тоді вважалось, що монах має служити Богу… Пізніше, коли уже стало зрозуміло, що це не просто монодія, а багатоголосся і його треба розписувати — це вже не могли зробити просто аноніми, й тоді стали з’являтися основоположники українського бароко, Микола Дилецький, Максим Березовський і так далі.

І от ця перерваність… Ми пройшли від Середньовіччя через бароко, класицизм, романтизм, який очолив Микола Лисенко та його величезна школа: Леонтович, Стеценко, Яциневич, Кошиць; і раптом оця зона, 1920-ті — розстріляне відродження, втрата найбільших інтелектуальних сил, подальше існування цієї авторитарної, страшної імперії СРСР. Невеликі розвідки у минуле почалися аж із настанням незалежної України, але і в той час нічого не писалося на літургічні тексти. Тому ми організували композиторський конкурс, де обов’язковим був підбір текстів у перекладі Огієнка (це не досконалі тексти, але на ті часи не було інших). 

Я був директором фестивалю і гарантував анонімність. Було подано 61 партитуру під різними псевдонімами. Членами журі першого туру були хормейстери від Ужгорода до Одеси, Харкова. І до фіналу ми відібрали 12 партитур з трьох номінацій: «мішаний хор», «чоловічий хор» та «жіночий хор». Ганна Гаврилець «нескромно» подалася на всі три номінації. Фінал відбувся в філармонії, ми зробили живе виконання всіх творів й щобільше, на той момент вже видали ноти та аудіозаписи. Фінал оцінювали композитори, а головою фінального туру був Євген Станкович. Так от результат: гран-прі Ганна Гаврилець, приз глядацьких симпатій — Ганна Гаврилець, чоловічий хор — Ганна Гаврилець, і друге місце у жіночих хорах — Ганна Гаврилець. Дивовижна перемога. Через кілька років ми зробили її авторський концерт.

Цей фестиваль виявив ще деякі імена. Наприклад, перше місце у категорії мішаних хорів зайняла Вікторія Польова зі знаменитим «50 псалмом». Тобто молодь на той час, в тому числі й Ганна — їм було приблизно по 30 років. Віктор Степурко зайняв перше місце в категорії жіночих хорів. 

2. Ганна Гаврилець зайняла яскраву першість серед композиторів «середнього» покоління. Назвемо його так, тому що «верхня гвардія» немислима… Станкович, Сильвестров — генії планетарного масштабу, також Дичко і Скорик. Вони очолюють п’єдестал Олімпу, до якого решта тягнеться, це творці для всіх поколінь. А Ганна з того часу завоювала величезну популярність і стала рухатись далі. Музика Ганни Гаврилець настільки демократична… Твори Ганни Гаврилець я показую своїм студентам як приклад того, як зрозумілою мовою можна творити чудеса і шедеври.

Для того, щоб берегти пам’ять про неї, потрібно дві речі. Перше: видати її ноти, повністю (чим я уже почав займатись). Друге: надати її аудіозаписи, бажано студійні, для того, щоб колективи, які захочуть співати, мали, як ми кажемо, трамплін. Коли ви слухаєте запис, щось може щось не подобатись або навпаки. І з’являється знання, що ви підете іншим шляхом. Інша справа — співати прем’єру за відсутності автора: тут незвідане поле. Але всі хорові твори були представлені мною, за безпосередньої участі Ганни Гаврилець.

3. Не тому, що я хоровик, а тому що це правда, хоч Ганна писала і для оркестру, однозначно найсильніша в неї хорова складова творчості. Останній її цикл, який був написаний до сторіччя місії Кошиця, це історична ораторія «Віють вітри» — поетичні картини визвольної боротьби українського народу за мотивами історичних пісень, написаних Кошицем. Складається з 12 номерів, обробок на стародавні пісні XII–XIII століть, які збирав Кошиць у тому числі на Кубані, в шевченківських місцях… 

Ще одна сильна партитура — це «Буковинське Різдво». Величезний цикл на основі буковинських народних колядок, які вона обробила. Далі неймовірна кількість духовних творів, чого варта тільки остання її «Молитва до Богородиці Діви». Крім того, мініатюри, обробки народних пісень… Я почав зараз редагувати нотні твори та готувати збірку, сподіваюсь, це займе небагато часу. Хто міг знати про таку ранню смерть. Це була така жахлива несподіванка.

4. Скажу ще про наступне. Бачимо це на прикладі Німеччини, країни, котра дала світові найвидатніші імена в поезії та музиці. Країна після Другої світової, де було знищено все, досить швидко піднялась на ноги, але такі професії як композитор, виконавець, були не престижними. Післягітлерівська Німеччина справді стала основою Європейського Союзу, стала настільки багатою, що може запрошувати на постійні абонементи провідних виконавців світу… А в культурі — порожнеча. На початку 1990-х років мене запросили на фестиваль «A·DEvantgarde», там були три складнющі партитури. Баглаті – німецький композитор індійського походження, Швенк, німецький композитор шведського походження, і наш Рунчак.

Україна ж народжує і народжує талановитих композиторів, і цей процес відбувається постійно, незалежно від історичних епох. Я особисто це бачив і раніше, але нам потрібна можливість сказати про це всьому світу, а не тільки своїй країні. Інша справа, що Україна стала відома світу, дякуючи цій загарбницькій війні. Потенціал безмежний. Вважаю, що саме європейська культура будує масштаб планети. А все, що стосується композиторської діяльності, була справа кількох десятиліть. Найсильніша школа з’явилась від Лятошинського і його учнів. І вона переможною лавою завойовує всі зали. І я дуже сподіваюсь, що після цього, коли Україна стала більш звучною в Європі, що буде більше виконуватись музики нашої, щоб європейці могли оцінити якість її, просто, щоб вона звучала. Адже як казав Павло Муравський, «Написана музика — ще не музика, її треба озвучити». Я особисто вбачаю надзвичайно сильну перспективу України в майбутньому, і в цьому величезному букеті української культури місце Ганни Гаврилець величезне.

Ілля Разумейко, композитор, учень Ганни Гаврилець

1. Познайомився з музикою Ганни Олексіївни вже коли приїхав навчатися до Києва, і слухав її живі прем’єри на Київських фестивалях. Ганна Олексіївна була дуже чуйним педагогом і вчителем з композиції. У неї в класі можна було почувати повну свободу, як технічну, так і стилістичну. Заняття з композиції з нею в 33-му класі консерваторії виконували і певну терапевтичну функцію: після них дійсно можна було психологічно навіть відчути себе спокійним та захищеним.

2. Одним із найбільш визначних її творів я вважаю ораторію «Барбівська коляда» — не дивлячись на простоту викладу (хор та ударні) — це надзвичайно цікава дійcно хорова симфонія, з дуже особливим ставлення до фольклорного матеріалу, на базі якого вона створена. Дуже добре пам’ятаю світову прем’єру цього твору у Київській філармонії, здається десь в 2008 році.

3. У неї багато прекрасної камерної інструментальної музики, особлива музика для струнних, ну і, звичайно, вишукані і майстерні хорові партитури. Я думаю будь-який твір, в незалежності від жанру може бути першим для того щоб почати знайомство із світом її музики.

4. Творчість Ганни Олексіївни — це особлива перлина в музиці української Незалежності. Музика Гаврилець — проста, дуже чиста і водночас піднесена. Її композиційні методи багато в чому співвідносяться із традиціями «нової простоти», та прозорими партитурами Арво Пярта та Валентина Сильвестрова. В той же час для неї, як для композитора дуже важливе глибинне відношення до українського фольклору, та українського мелосу, який був для неї природним фундаментом музичної мови та певною основою музичної матерії. Для нас, її учнів, вона завжди залишиться безкінечно людяною та сонячною особистістю, композиторкою, музика якої випромінює світле та чисте музичне сяйво.

Роман Григорів, композитор, учень Ганни Гаврилець

1. З музикою Ганни Гаврилець я познайомився задовго до вступу в її клас у київській консерваторії. То були два різні та надзвичайно цікаві хорові твори. Перформативна композиція для хору та перкусії «Гой питалася княжа корона» та глибокий і пронизливий твір «Засвічу свічу» — саме їх мені пощастило виконувати з калуським хором «Тавор» під орудою Оксани Демків ще у далекому 2005 році. Сама композиція «Гой питалася княжа корона» дозволяла не лише імпровізаційне обрамлення різноманітних перкусивних інструментів, але й певною мірою надихала на постановку. Обидва твори грали ключову роль у тій програмі.

2. Запам’яталась Ганна Олексіївна перш за все своєю душевністю та щирістю. І саме ці якості присутні у її творчості — щирість висловлювання та глибинність. Кожен її твір виникав з тиші та занурював у світ неповторної музичної тканини, мінімалістичні патерни то заколисували, то виростали у потужну хорову чи симфонічну масу, яка поглинала увагу слухачів.

3. Вважаю, що слід починати вивчати музику Гаврилець комплексно, від духовної вокально-хорової музики до камерної лірики та симфонічних творів. Особливе місце для мене займає «Хорал» для струнних, «Stabat Mater» для хору і оркестру, «Засвічу свічу» та «Барбівська коляда».

4. Сьогодні як ніколи музика Ганни Гаврилець актуальна за своєю глибиною та національною ознакою, що не може пройти повз увагу і світової музичної спільноти. Зрештою настав час до тотальної популяризації у світовому контексті нашої Справжньої Української Музики.

Ірина Алексійчук, композиторка

1. Я познайомилась з Ганною Олексіївною та її творчістю у 2001 році під час проведення Першого всеукраїнського конкурсу композиторів «Духовні псалми» на кращий хоровий твір на біблійні тексти, який проводився і був організований за ініціативою Миколи Гобдича. Ми обидві потрапили в число лауреатів цього конкурсу. Твори конкурсантів переможців були виконані кращими хоровими колективами Києва під час концерту в Колонному залі Національної філармонії України.

Музика Ганни Олексіївни завжди «зачіпає за живе». Вона неймовірно щира, вдало поєднує сучасність висловлювання з традицією. Все це робить музику Ганни Гаврилець зрозумілою і улюбленою як для пересічного «непідготовленого» слухача, так і для професіонала. Твори Ганни Олексіївни завжди користуються величезним успіхом в концертах. Музиканти люблять їх виконувати, а слухачі нагороджують автора і виконавців щирими і бурхливими аплодисментами.

2. В творчому доробку Ганни Гаврилець твори дуже широкого кола жанрів, але, на мою думку, саме хорова творчість композиторки стала воістину «народною». Вважаю, що в Україні практично не знайдеться хорового колективу, який би не виконував її творів.

3. Рекомендую послухати її «Боже мій, нащо мене ти покинув» для мішаного хору, «Засвічу свічу» у виконанні дівочого хору Г. Горбатенко.

4. Гадаю, що значення творчого доробку Ганни Гаврилець, як в українській, так і в світовій культурі, є дуже вагомим. Особливо, знову ж таки, завдяки хоровому жанру. Наше українське хорове виконавство знаходиться на неймовірно високому рівні. Хорові колективи України постійно успішно беруть участь в міжнародних конкурсах, і музика Ганни Гаврилець, яку хормейстери включають в конкурсні програми своїх хорових колективів, як правило, приносить їм перемоги та гран-прі.

Вагоме значення в широкому розповсюдженні творчості хорових композиторів загалом, та Ганни Гаврилець зокрема, має і те, що хоровий жанр пов’язаний з участю великої кількості виконавців. Твори, що стають улюбленими, розповсюджуються з неймовірною швидкістю по всьому світу. А хорові композитори, які користуються популярністю серед виконавців, практично «приречені» на довге творче життя, навіть після смерті самого композитора.

Олена Полєтаєва, музикознавиця

1. Більш-менш доросле і свідоме сприйняття й осмислення музики Ганни Гаврилець прийшло доволі пізно, на четвертому курсі Академії. Тоді гостро постало питання вибору теми бакалаврської роботи, а мені дуже хотілося спробувати свої сили в дослідженні творчості того митця, про якого ще не було написано нічого. Водночас мене завжди вабила дитяча музика. Моя наукова керівниця — Лариса Гнатюк — запропонувала звернутися до творчості Ганни Олексіївни. До того, звісно, чула її твори на численних фестивалях, але не мала на меті сформувати для себе цілісне враження від музики, скласти творчий портрет мисткині. Певне, тоді я ще «набувала слухового багажу».

Перший твір, із яким ознайомилася та який змінив мій світогляд, — камерна кантата на вірші Миколи Вінграновського «Погляд в дитинство». На жаль, його виконують нечасто, і в контексті творчості мисткині про нього мало хто знає. А це дуже несправедливо. З цього твору розпочалася моя незмірна любов до музики Ганни Гаврилець. Кантата захоплює своєю світлістю, щирістю висловлювання, багатством звукових барв. Композиторка використовує безліч колористичних прийомів, урізноманітнює традиційний склад оркестру; музичні теми пластичні й дуже легко запам’ятовуються. Та й поезія Вінграновського сповнена одвічними символами, які Ганна Олексіївна тонко прочитувала й майстерно відтворювала музичними засобами.

2. Для мене найважливішими є кілька чинників. По-перше, різноманітність. Вона виявляється на багатьох рівнях. Ганні Олексіївні вдавалося однаково яскраво та плідно працювати в хоровій, оркестровій та камерній сферах. Тематика її творчості надзвичайно багата, вона представлена духовними, патріотичними, символічними, дитячо-казковими, загальнолюдськими, універсальними темами. У стильових орієнтирах враховано неофольклорну, естрадно-джазову й неоромантичну традиції.

По-друге, індивідуальність. Її хоровій творчості притаманний своєрідний сплав фольклорних і духовних джерел, при цьому не завжди вдається відокремити народнопісенні інтонації від церковних, усе перебуває в органічній єдності. В оркестровій музиці — майстерне володіння художніми й технічними засобами інструментів, мелодизм, який має вокальну природу, а також балансування між сучасними можливостями композиторської техніки і традиційними здобутками.

По-третє, емоційність. Музика Ганни Олексіївни не залишає байдужим нікого та заворожує своєю щирістю. У мене є навіть своєрідна підбірка її творів відповідно до моїх настроїв. Рекомендую прослухати «Осінню хуртовину» на слова Ліни Костенко, «Хорал» для струнних або симфонію «Паралелі», ну і, звісно, кантату «Stabat Mater». Відчуєте цей широченний спектр!

По-четверте, оптимізм. Це не лише про творчість, а й про те, якою була Ганна Олексіївна. Навіть тоді, коли я розмовляла з нею телефоном, відчувалося, що вона посміхається; завжди знаходила слова підтримки, ділилася світлими спогадами, жартувала — і цим дуже надихала. Навіть у таких глибоких драматичних творах, як симфонічна поема «Знаки» чи, приміром, симфонія-диптих, попри боротьбу та напруження, якими сповнені партитури, завжди звучали нотки надії, віри та перемоги.

3. У ці трагічні для нашої Батьківщини дні для мене духовним орієнтиром є фінал музично-сценічного дійства «Золотий камінь посіємо» на вірші Софії Майданської «Ввійди і ти у цей собор». Гадаю, це буде чудовий початок для ознайомлення з творами майстрині. Зважаючи на те, що в хорошій якості та у вільному доступі професійних виконань не так багато, як хотілося б, для ознайомлення пропоную друзям також «Тропар до Пресвятої Богородиці» у виконанні муніципального академічного камерного хору «Київ» під орудою Миколи Гобдича. Колектив навіть відзняв відеокліп із цим твором, він дуже яскраво сприймається і є його візитівкою.

Із симфонічних творів пропоную симфонічну поему «233 943 Falera»: окрім космічної, неземної музики, цікавою є й історія її створення. Також показовим щодо переосмислення народнопісенного матеріалу є «Капричіо на честь Святого Миколая». Слухаючи цей твір, діти завжди із запалом в очах реагують, коли впізнають мелодію пісні-колядки про Миколая.

4. Як на мене, найбільш показовим критерієм тут є попит серед виконавців та слухачів. Провідні хорові, оркестрові й ансамблеві українські колективи і солісти обов’язково мають у репертуарі твори Ганни Олексіївни. Їй надходили замовлення зі Швейцарії («233 943 Falera»), Польщі («Знаки»), Канади («Кроковеє колесо»), за кордоном виходили друком партитури мисткині. Примітним є й той факт, що до програм концертів, які нині організовуються в Європі на підтримку України, теж залучаються її твори.

Так, на 12 квітня заплановано щонайменше два заходи — у Братиславі (Словаччина) прозвучить «До Марії», а в Гамбурзі (Німеччина) — «Боже мій, нащо мене Ти покинув». Дата цих концертів набуває символічного значення, адже напередодні, 11 квітня, Ганні Олексіївні виповнилося б 64 роки…

Її творчість знана, адже орієнтована на слухача. Мирослав Скорик колись сказав: «Я вважаю, що музика повинна бути музикою. І Ганні [Гаврилець] ця якість властива…». Творчість Ганни Олексіївни несе свіжу, щиру, самобутню українську інтонацію, а ця властивість дуже цінується в Європі.

Читайте також: 

• Вціліла з Бучі: розповідь скрипальки

• Зброя наша — не лише фізична, а й духовна. Про Реквієм з минулого

• Класична музика незалежної України. Знакові твори (частина друга)