Бах та мистецтво молитись

Igor Prykhodko

3 роки ago

…другого березня я мав виконувати у Дніпрі твори Еріка Саті. Тому у перші дні повномасштабної рашистської навали я продовжував грати цю музику: частково, мабуть, тому, що не міг уявити, що весь цей жах відбувається насправді та може бути надовго. Здавалося, що зараз прокинусь — і ось воно, нормальне життя з поїздками до Дніпра, лекціями та концертами.

Але вже через декілька днів стало ясно, що насправді спроба зануритись у сон — це коли граєш Гімнопедії та Гносьєни, намагаючись заспокоїти себе та сусідів. А реальність — ось вона, гупає за вікном.

Поступово до Саті в ролі заспокійливого став додаватись Шопен, та в певний момент — мабуть, наприкінці першого тижня — я зрозумів, що все це не діє. Зрозумів та припинив грати на роялі, голитись, готувати гаряче…

Таке рослинне існування тривало не дуже довго. Вже не пригадаю, що саме спонукало мене сісти за рояль: чи то репліка сусідки, чи то несподіваний та дивовижно білий сніг за вікном, чи то просто прийшло розуміння, що ми тримаємось та витримаємо. За це хотілось подякувати. Як? За допомогою молитви. А що є еквівалентом та символом молитви у європейській музиці? Твори Баха. Отже, якось пальці самі собою заграли хоральну прелюдію.

*******

…тут треба сказати дуже багато. Як мінімум, треба звернути увагу на три важливі речі. По-перше, треба пояснити, що таке хоральна прелюдія. Насправді це невеличка п’єса, за допомогою якої органіст у лютеранській церкві нагадує вірянам, який хорал вони співатимуть сьогодні, та дає настройку на відповідну тональність. Але Бах ніколи не ставився до цієї роботи формально. Коли він був зовсім молодим, на нього навіть скаржились, що його імпровізації занадто складні та замість настроювати збивають вірян з пантелику. З часом деякі хоральні прелюдії Баха стали у певному сенсі простішими. Деякі. Лише у певному сенсі. До цього скоро повернемось.

По-друге, треба відчути різницю між католицькою та лютеранською молитвою. Не просто протестантською, а саме лютеранською. Традиційна католицька молитва — це латинська мова, яку розуміють лише обрані, та безперервний плин одноголосного григоріанського співу, який не хоче знати ніякого музичного ритму та покірно слідує за текстом молитви. Григоріанський спів і називають cantus planus, тобто «гладкий» або «рівний» спів. З часом з цього співу виросла унікальна культура багатоголосного — поліфонічного — стилю, який називають строгим або доконаним — ars perfecta. У католицькій молитві, коли її співають, переважає універсальне, загальнолюдське. Воно майже не залишає місця для висловлювання чогось індивідуального.

Лютеранська молитва зовсім інша, хоча також спирається на одноголосий спів. Але цей спів лише частково походить від католицьких гімнів. Ще одне його джерело — войовничі гімни чеських гуситів. До того ж на лютеранському хоралі лежить глибокий відбиток особистості Мартіна Лютера, який не лише керував процесом створення музики для нової літургії та перекладав тексти з латини, а й сам написав декілька мелодій. Лютер був людиною глибоко релігійною, втім його віру можна називати будь-якою, але ніяк не смиренною. Покірність Лютера дуже схожа на покірність біблійного Якова, що їй передувала боротьба з ангелом. Щоб не занурюватись у богослов’я та не відходити від музики дуже далеко, зазначимо лише, що у співаній лютеранській молитві завжди знаходиться місце для індивідуального прохання чи власної подяки.

«Бах був, мабуть, найвидатнішим викладачем
музики в усій європейській культурі»

По-третє, треба добре розуміти, що Бах був, крім усього іншого, видатним педагогом. Мабуть, найвидатнішим викладачем музики в усій європейській культурі. Ми все ще не зовсім зрозуміли, який вплив педагогічна діяльність Баха мала на європейську музику XIX століття — через трьох з його синів та через декілька десятків його приватних учнів — та як вона продовжує впливати на сучасну музичну культуру через твори, які обов’язково присутні у будь-якій музичній освіті. Про це можна та треба розповідати окремо та дуже довго. Зараз обмежимось лише головним: Бах завжди, у кожному творі навчає. У кожному творі він вчить багатьом дуже важливим та корисним речам. Треба лише обрати те, що є найважливішим саме зараз…

…і це повертає до молитви, яку мої пальці почали награвати майже автоматично. Мелодію цього лютеранського хоралу зазвичай приписують Паулю Сператусу, що народився ще у XV столітті та дожив аж до 1551 року. Текст, який починається словами «Ich ruf zu dir, Herr Jesu Christ» («Я кличу до тебе, Господи Ісусе Христе»), у перші роки Реформації написав Йоганнес Агрікола.

Обробляючи мелодію цього хоралу, Бах майже нічого в ній не змінив. Він лише додав декілька виразних прикрас, які виблискують на деяких мелодичних поворотах, відтінюючи плинність мелодичного потоку.

Мабуть, найважливіше, що Бах додає до цієї мелодії — це розмірена хода нижнього, басового голосу. На органі цю лінію грають ногами на педалі. Отже, асоціація з ходою стає наочною. Але чия саме це хода? Я не хочу нічого нав’язувати. Нагадаю лише, що у кантатах та пасіонах Баха слова Христа завжди співає саме бас, глибокий та насичений.

І ось між добре знайомою мелодією хоралу та невпинною ходою басу Бах знаходить місце для індивідуальної молитви. Річ у тім, що німецьке дієслово «rufen» можна перекладати по-різному. Якщо в хоральній мелодії «rufen» — це «закликати», то для рухливої лінії, затиснутої між мелодією та басами, «rufen» — це радше «волати», ба навіть «кричати». Настільки голосно, наскільки це можливо у церкві.

І ось що з цього виходить:

Але до чого ж тут рояль? Як усе це можна на ньому зіграти. Річ у тому, що піаністи вже дуже давно «прироялили» багато хоральних прелюдій. Почалось все з того, що Ферруччо Бузоні зробив обробку десяти з них для фортепіано соло. Прелюдія «Ich ruf zu dir, Herr Jesu Christ» BWV 639 — одна з трьох, що виконуються найчастіше.

У мене поки що не має технічних можливостей записувати те, що я тут граю для себе та сусідів. Але запевняю вас, що Володимир Горовиць робить це аж ніяк не гірше: