Зброя наша — не лише фізична, а й духовна. Про Реквієм з минулого

19 лютого у Колонному залі Національної філармонії України у виконанні Ансамблю класичної музики імені Лятошинського прозвучав Реквієм Вольфганга Амадея Моцарта. За чотири години до початку війни були дописані останні слова цієї рецензії.

Нині кожен бореться на своєму фронті, зокрема й музичні критики. Ворог України тримається лише на терорі. Наша ж зброя є інакшою. Тому кожен повинен зберегти усі ланки «нормального» життя і зробити так, щоб вони функціонували, наскільки це можливо, навіть під час війни. Так ми покажемо, що є непереможними й зброя наша — не лише фізична, а й духовна.

Хто не чув «Lacrymosa» з Реквієму Моцарта? Цей номер часто використовують у кінематографі та навіть аніме: «Амадей», «Великий Лебовські», «Веном 2», «Мисливець×Мисливець» та інші. У фільмах «З широко заплющеними очима» та «Росомаха» з’являється і «Rex tremendae».

Молоде покоління, яке часто живе в альтернативному світі відеоігор, чуло «Lacrymosa» у тизер-трейлері до «Tomb Raider: Underworld». А у «BioShok» використана ціла низка частин з Реквієму композитора. Так, ця музика прекрасно працює на підсилення емоцій від побаченого. І тут вона зводиться лише до ролі фону, яскравої обгортки смачної цукерки для пересічного споживача мультимедіа.

Але ж Реквієм Моцарта — це надзвичайно глибокий і трагічний твір, він про страждання і блаженство, про біль і надію, врешті — про геніальність! Безкінечно красиве плетиво ліній фуг, розкішність хорового багатоголосся не можуть залишити байдужим. В архітектоніці твору чітко простежується єдина драматургічна лінія — вступ і експозиція, кульмінаційна зона (№6 «Confutatis» і №7 «Lacrimosa»), перехід у контрастну образну сферу (№10 — «Sanctus» і № 11 — «Benedictus») і заключення (№12 — «Agnus Dei»). Складні контрапунктичні шари вказують на вплив майстрів бароко — Баха, Генделя, і ця традиція у поєднанні з класицизмом додає твору ще більшої сили й насиченості.

Реквієм. Оповитий легендами

Робота тридцятип’ятилітнього Моцарта над Реквіємом обірвалася на перших тактах «Lacrymosa», як разом з тим обірвалося і життя композитора. Історія створення Реквієму оповита легендами, які існують до наших днів. Та є і достовірні відомості — наприклад, про те ким же був справжній замовник твору, граф Франц фон Вальзег (ніякої містики). Він полюбляв переписувати чужі твори та видавати їх за свої, тож імені його спершу не знали. Вельможа хотів, щоб Реквієм виконали на згадку про його дружину. Крім цього твору, Моцарт паралельно працював над двома операми (так, Реквієм не був написаний за ніч). Це дуже виснажувало здоров’я композитора. Тому єдиною частиною, яку він завершив, була «Introitus: Requiem aeternam», інші ж залишилися в ескізах. Фіналізували роботу над партитурою вже учні Моцарта — Йозеф Ейблер і Франц Ксавер Зюссмаєр.

Ансамбль класичної музики імені Лятошинського Національного будинку органної та камерної музики перебуває у концертному житті Києва досить давно. У їхньому активі перебуває європейська музична класика: «Висока меса», «Магніфікат» і «Страсті за Матвієм» Баха, «Пори року» Гайдна, «Месія» Генделя. Та останнім часом колектив знаходиться не у найкращому стані: тривале існування без постійної зали, епідемічна ситуація, яка обмежує репетиційний процес — все це аж ніяк не сприяє стабільності. Саме тому ідея показати моцартівський Реквієм на сцені філармонії — величезна сміливість.

Концепція. Перевернути романтичне сприйняття Реквієму Моцарта?

Для виконання Реквієму запросили Іллю Короля, фахівця з історично поінформованого виконавства, скрипаля і диригента, киянина, який нині мешкає в Австрії. Як соліст і концертмейстер, він виступав з колективами «Musica Antiqua Köln», «Віденська академія», «Musica Angelica», «Бах-ансамбль», барселонський оркестр старовинної музики «RCOC». Входив також до складу ансамблів «Ars Antiqua Austria» і «Clemencic Consort». У 2003 році разом з гобоїсткою Юлією Моретті заснував камерний оркестр «moderntimes_1800», з яким грав у найкращих залах Австрії та інших країн.

До списку сцен, на яких виступив Ілля Король, входить і Зал Національної філармонії України. Колонний зал філармонії не потребує великого романтичного складу для виконання, тому є ідеальним для втілення задуманої концепції. А полягала вона у тому, що диригент прагнув показати заупокійну месу зі світлої сторони, адже, за його словами, не завжди смерть викликала жах невідворотності. В епоху класицизму християни мислили її як шлях до надії.

Ілля Король, вочевидь, розумів, що Ансамбль класичної музики імені Лятошинського знає твір досконало. Природньо, що робота диригента зосереджувалась на більшому, ніж показі ауфтактів чи доопрацюванні звуковедення. М’якими жестами він вибудовував цілісне полотно, що звучало б на одному диханні. Одним з важливих факторів, який впливав на це, були незвично швидкі темпи. Проте виконавці в них «задихалися» через недостатню підготовку. А концепція світлого сприйняття твору не прочитувалася навіть на їхніх лицях. Так, виконання відбулося, але повністю реалізувати інтерпретацію не вдалось.

Виконання. Старатись як ніколи

Того вечора публіка у Колонному залі не здогадувалася, що якість, запропонована Ансамблем, далека від досконалості. Якщо огріхи оркестру і хору ще не так було чутно пересічному слухачеві, то неоднорідний квартет солістів перебував на видноті, не завжди узгоджувався з квартетом й оркестр. Хотілося б, щоб перше слово у найменуванні Ансамбль класичної музики імені Лятошинського означало не лише музичний колектив, а й злагоджене виконання. Диригенту ж, котрий приїхав з налаштуванням на інтерпретацію, за кілька днів диво зробити було важко.

Можливо, тому хор звучав так розбалансовано, а плетиво ліній фуг перетворилося на незрозуміле місиво? Можливо, тому співак-бас не міг чисто проінтонувати у «Tuba Mirum», а тромбон у той час виконував свою партію незалежно від музичної вертикалі? Чи тому ансамблю не завжди вдавалося виконати належним чином штрихи та інші, здавалося б, дрібниці (диявол все ж криється в деталях), а романтичне вокальне трактування солістів абсолютно не відповідало виконавському стилю Реквієму Моцарта? Мабуть, тому струнна група оркестру з фальшем і тріском почала «Rex tremendae», і продовжила цю ж історію у «Recordare», заручившись асинхронністю з духовими інструментами?

І врешті, чи гідне таке виконання Героїв Небесної Сотні, до Дня пам’яті яких був присвячений концерт?

На українців чекає ще багато культурних подій. Зараз це концерти на підтримку армії. Після перемоги — будуть інші приводи та присвяти — і героям, які полягли, і цивільним громадянам, яких в агонії розстрілює російський звір. Без сумніву, будуть і концерти, спрямовані на позитивні теми — інакше не може бути. Але важливо розуміти, що українці повинні отримувати й робити якісний культурний продукт. Чим довше ми триматимемо високу культурну планку і прагнутимемо до кращих результатів, тим духовно сильнішою нацією ставатимемо.

Читайте також: 

• Українська музика лунає у світі в час війни

• Ukrainian Contemporary Music Festival розпочинається в Нью-Йорку

• «Одержимі духом» української опери