Камерне осердя Двадцять сьомих Контрастів

Камерна музика для різних складів посідає, без сумніву, чільне місце серед композиторських вподобань. Часто це викликано простою необхідністю почути музику наживо: адже зібрати виконавців для озвучення симфонічної партитури виявляється оказіональною можливістю. Але розповім про цілком виважені авторські рішення на двох днях з концертного життя XXVII Фестивалю сучасної музики «Контрасти» — 4 та 5 жовтня. На них виступили два відмінні за складом, сталістю та географією ансамблі. Спільного між ними було набагато більше.

 

4 жовтня: феномени людського мислення в музиці

І символічні 4 покоління митців, твори яких звучали під час проєкту —  польський майстр Вітольд Лютославський, українські автори Віктор Камінський, Михайло Швед, Остап Мануляк та молодий композитор Юрій Пікуш. Про прем’єру твору останнього для великого камерного ансамблю, яка інспірована резиденцією у «Стипендії Шептицького», писали тут. Тому нагадаю тільки, що композиція Summa Tempologica — дала назву цілому проєкту, що позначає феномени людського мислення в музиці: сполучення, усвідомлення, компонування. Їх часто визначає динаміка руху минулого назустріч модерному. 

І це та «сума логіки часу», яку, за аналогією з титульними словами Фестивалю від Юрія Андруховича, можна спостерігати із «безконечно відкритою потенційністю». Твір для двох скрипок Михайла Шведа, «Блазні» (2018), зумів показати це за мінімально короткий час. Рівноправні партії, насичені поліфонічністю та нетривіальними ефектами інтелектуальної сатири, згідно із назвою, дістались зірковим солістам та концертмейстерам відомих колективів Марку Комоньку та Андрію Чайковському. 

Далі у програмі була Соната для віолончелі та фортепіано (2020) Віктора Камінського. На противагу попередньому твору, масштабність та серйозність її пізньоромантичних рис особливо торкнулась пролонгованих різнонаправлених хроматичних ходів в обох інструментів. Соната — вагомий вклад у камерний репертуар для віолончелістів. Все її артикуляційне, технічне та сенсове багатство успішно втілили Оксана Литвиненко (віолончель) та Наталія Пелех (фортепіано).

Ці ж інтерпретаторки виконали Grave, метаморфози для віолончелі та фортепіано (1981) Лютославського. Ця одночастинна композиція у формі постійного пришвидшення та висхідної зміни регістру пропонує виконавцям нелегке завдання тісної взаємодії, де видозмінені мотиви без кінця переплітаються між фактурними пластами. Втім, у цьому концерті не було таких надзавдань, з якими не впоралися б музиканти.

Наприкінці Остап Мануляк презентував «Сальтації II» для флейти, кларнета, скрипки та віолончелі (2021). Композитор вкотре звертається до теми природних процесів та даних, які прямо чи опосередковано відображаються в музиці. У проєкті Pandemic Media Space він коментував інший твір, присвячений типам вітрової ерозії, так:

«Всі ми із кожним роком досліджуємо щораз більш інтенсивні зміни клімату. Чи не найбільша загроза полягає у дедалі більшій деградації земель: пилові бурі, надзвичайно високі рівні забруднення повітря внаслідок прямого і непрямого антропогенного впливу (лісові пожежі, пожежі торфовищ тощо), явища, із якими ми щораз частіше стикаємось у нашому повсякденному житті. Тема природи для мене є надзвичайно важливою».  

Важлива вона і для тих численних слухачів, які відвідали концерт наживо та онлайн.

 

5 жовтня: Шлях до Вудстоку

Наступного дня до Львова приїхав Струнний квартет імені Левка Ревуцького. Зовсім скоро після яскравої програми на Київ Музик Фесті-2021, квартет у складі Маріани Скрипи, Едуарда Скрипи, Андрія Тучапця та Золтана Алмаші підготував іншу програму. Оригінальність назви цього проєкту також викликана одним з її творів — «Шлях до Вудстоку» Сергія Пілютикова. 

І уже традиційно, екстравертний у словах та творчості, віолончеліст та композитор Золтан Алмаші, складаючи програму цього концерту, проголосив «щось на кшталт маніфесту», який складається з відповідей на кілька риторичних запитань. Чому б не викласти їх у підзаголовках?.. 

Отже!..

«Чи може сучасна академічна музика бути чуттєво-романтичною, мелодійною, з яскраво вираженим національним колоритом, але при цьому свіжою, новаторською, актуальною?»

На це питання ми з позитивним запевненням вторимо самому Алмаші, бо його «Карпатська пісня» (2020), з успіхом прийнята поруч зі своєю творчою батьківщиною, саме така. Глибина та саме «свіжість» колористично вплетених інтонацій розкривалась поступово від знайомих наспівів до масштабного танка — і до витоків, в емоційний вислів соло.  

«Чи може сучасна академічна музика мати в собі драйв, тваринну привабливість, енергію рок-музики, при цьому залишаючись інтелектуальною, зберігаючи увагу до всіх градацій звуку і відсутності звуку, і користуючись всім арсеналом новітніх виразових засобів?»

Оминути оваціями задерикуватість твору Сергія Пілютикова «Шлях до Вудстоку» (2020) на цьому концерті не вдалось. Ризикована вигадливість стала виправданим пазлом програми та її родзинкою. 

«Чи може програма фестивального концерту сучасної музики бути стилістично строкатою, відображати все розмаїття наявних тенденцій?»

Квартет Богдана Сегіна Talos (2014) привніс поєднання крайньої технологічності з полум’яним настроєм. До речі, серед серії творів Сегіна, натхненних грецькою міфологією, на Фестивалі 9 жовтня також звучала інструментальна композиція «Ікар».

«…І тим цікавіше таку програму створювати, шукати несподівані аналогії. І тим цікавіше завдання для виконавців, бо треба показати вміння працювати в різних манерах».

«Музика для струнного квартету» (2020) Томаса Єннефельта, твір шведського автора, присвячений Квартету Ревуцького, уже лунав в Україні. Драматично театральна музика підігрівала інтерес слухачів ритмічними остинато та гнучкими діалогічними поспівками між інструментами квартету. 

«Квартет» Любави Сидоренко (2006) втілив ансамблеві можливості акцентованих пружних акордів поряд із сольними ліричними фрагментами у кожного інструменту. Струнка форма композиції сприяла наповненому змістом сприйняттю.   

«Reflection No. 1» (2003) польського автора Марцеля Хижинського рухався від обережних заокруглених мотивів до майже зупиненого поруху, який наприкінці дійшов до завмирання. За словами Хижинського, належить не віддаватися моді, а бути автентичним у своїй музиці.

І ця теза підтвердилась концертом, де все було прекрасно — і музика, і музиканти, і слухачі. Як напередодні напророкував З. А., на такі камерні концерти приходять саме ті свідомі музики люди, що затамовують подих після кожного виконання, роблячи тишу перед оплесками неймовірно промовистою. 

---

Читайте також:

• Хто став переможцем Всеукраїнського композиторського конкурсу імені Мирослава Скорика

• «Вишиваний. Король України» — сучасній класичній опері в Україні бути. Але як?..

• Легкий подув українського бідермаєру