![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="540" width="810" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)
82 роки наша альма-матер носила ім’я геніального російського композитора Петра Ілліча Чайковського. І ось зараз прийшов той час, коли від цього імені треба позбавитись. Тому що зі знаку належності до високої культури це ім’я у назві головного музичного вишу України перетворилося на тавро.
Так, саме на тавро — мітку, яку випікають на шкірі раба. Носячи це тавро ми — хочемо ми того чи ні — визнаємо себе часткою «руского міра», «молодшим братом», Окраїною рашистської імперії.
Бо російський фашизм зробив Чайковського своїм культурним брендом.
Будь-яка асоціація з ним тягне Україну, українську культуру назад, в «братські обійми» народу, який зневажає нас, який гвалтує та знищує нас, який метою цієї війни поставив геноцид.
Позбавитись від імені Чайковського у назві НМАУ треба було давно. Неможливо зберігати це ім’я у назві після повномасштабного вторгнення росії в Україну, після Бучі та Маріуполя, десятків тисяч смертей та тисяч зґвалтувань. Так, не Чайковський випускав ракету, що вибухнула біля мого будинку у Ворзелі 7 березня. Але Чайковський є світовим брендом рашистської культури, представник і носій якої зробив це.
На Майдані ховають Романа Ратушного, Верховна Рада приймає закони, що забороняють виконання російської музики у публічних місцях, а Національна музична академія України вєрноподданіческі просить зберегти у своїй назві ім’я геніального композитора, що є культурним брендом країни-агресора. Абсурд!
Прошу вас поміркувати над трьома моментами.
Перше. Чайковський — російський композитор і таким залишиться назавжди. Спроби довести світові те, що він є українським композитором, що він вкрадений у нас імперією — марні, вони є свідченням провінціалізму та постімперського синдрому, вони продемонструють світові нашу готовність повернутися в імперське рабство. У нас немає ані ресурсу, ані потреби робити це. Аргументи про «українськість» Чайковського не витримують жодної критики — не випадково книжка, що була написана колективом авторів, до якого я мав честь входити, називається «Україна на карті життя та творчості Чайковського» — Україна є на цій карті, однак там є, наприклад, і Італія, Франція чи Австрія.
«Малоросійській симфонії» відповідає «Італійське капріччіо», цитата «Вийди, вийди, Іванку» паралелить з цитатою пісеньки Лоретти Гретрі, а український прадід Чайка врівноважується французьким прадідом Асьє. Ще раз: нам не треба доводити українськість Чайковського – це апріорі провальна ідея, що ніколи не буде сприйнята світом. Енергію та ресурс краще використати на розвиток та просування своєї, української культури.
Друге. Питання відкритості та комунікації. Вкрай недалекоглядне рішення Вченої ради, яке є юридично нікчемним, нічого окрім шкоди репутації НМАУ не принесло. Абсолютно зрозуміле збурення колективу та громадськості після оприлюднення колаборантських перлів на кшталт «культури не воюють». На Майдані ховають Романа Ратушного, Верховна Рада приймає закони, що забороняють виконання російської музики у публічних місцях, а Національна музична академія України вєрноподданіческі просить зберегти у своїй назві ім’я геніального композитора, що є культурним брендом країни-агресора. Абсурд!
Третє. Внесення змін у назву юридичної особи — це не припинення чи ліквідація академії. Це — рутинна юридична процедура, яка займає один день. У нашому випадку вона дещо ускладнюється, оскільки існує Указ Президента України від 05.09.1995 #817/95, тож процес займе трохи більше часу. Нічого страшного! До Указу також можуть бути внесені зміни, потрібна лише ініціатива.
І, нарешті, останнє. Я звертаюсь до викладачів, професорів та співробітників. До людей старшого покоління. Розумію, що вам важко і страшно. Важко відмовлятись від звичного; страшно, бо невідомо, що там попереду. Але ж майбутнє належить не вам, не мені. Майбутнє належить нашим студентам. То давайте не будемо плекати свої постколоніальні травми, давайте не будемо тягнути минуле у майбутнє, давайте не будемо підрізати крила молоді.
Давайте позбавлятись рабського тавра імперії.
Рабів до раю не пускають.
Слава Україні!
Читайте також:
• «Життя за царя» Михайла Глінки та імперська ідеологія•
• Російська культура vs звірства російської армії в Україні: який між ними зв’язок?
• Вціліла з Бучі: розповідь скрипальки
Цей текст створено на кошти наших читачів. Ви також можете підтримати нас підпискою на Patreon, або одноразовим переказом коштів.
![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="1041" width="686" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)