Легкий подув українського бідермаєру

 

27 вересня у рамках Київ Музик Фесту-2021 в Будинку звукозапису Українського радіо мав місце концерт «Година українського фортепіанного бідермаєру».

Назва програми апелює до стилю, що виник у Німеччині та асоціюється з побутом містян: мережані скатертини, фарфорові чашки, витончена софа, на якій сидить панночка і читає сентиментальний роман — або ж ні, вона грає на фортеп’яні вальси й мазурки. Над усим панує атмосфера інтимного, щирого спілкування, у тому числі й абстрактною мовою мистецтва. Здається, така картина можлива не лише в німецьких, а й в українських реаліях кінця ХІХ століття — початку ХХ. Ба більше, у такому середовищі українська фортепіанна музика тривалий час існувала — де ж бо ще їй звучати в Австро-Угорській чи Російській імперіях? Хоча те, що в українській музиці закріпилася модель високого комунікування мовою музики у невимушеній обстановці, — зовсім непогана річ. А що закріпилася, то вже напевно.

Протягом вечора прозвучали «П’ять п’єс для фортепіано з ляйпцизького автографа» Миколи Лисенка, Ноктюрн соль-мінор, Прелюдія ля-мінор, Гуцульська токата та Парафраз на тему романсу «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» Анатоля Кос-Анатольського, Інтермецо, Вальс, «Спомин» Нестора Нижанківського, Траурна прелюдія Бориса Лятошинського та твори самого Олександра Козаренка: Вальс з музики до вистави «Сойчине крило» та Мазурка з музики до вистави «Шопен. Умова». Крайні твори сеї програми — Лисенка та Козаренка — відділяє значний часовий проміжок — 130 років (1878–1879 та 2008 роки відповідно).

Разом з часом і географія — поруч стояли твори галицьких авторів та композиторів з Великої України, що їхня музична мова так чи інак, а схожа, наче і не творилася ця музика у різних умовах, у різних державах. Таким чином, програма дозволяє оцінити явище бідермаєру в історичному плані, промаркувавши крайні номери творами Лисенка і Козаренка, і водночас зрозуміти стилістичну цілісність цього явища.

Твори українського бідермаєру міцно ввійшли до педагогічного репертуару і звучать здебільшого у виконанні більш чи менш удатних учнів. Аби ця музика звучала зі сцени у виконанні піаніста-професіонала, то це рідкість. Та й чи повинні звучати? Вочевидь фортепіанна музика бідермаєру представляє значний пласт української музики, і її виконання — це як Зерове «аd fondes».

Власне на самому концерті дивним чином виник характерний для бідермаєру антураж — невелика кількість публіки (з-за карантинних обмежень), елеґантна «передача слова» від піаніста до ведучої за допомогою жестів однозначно працювали на створення витонченої обстановки салону. Для піаніста Козаренка музика українських композиторів є звичним репертуаром, у ній він почуває себе вільно, дарма що інколи переважало тьмяне — аж надміру звучання, котре не до всіх творів однаково пасувало. Манера гри була підкреслено розслабленою, що вочевидь мало резонувати з такою ж атмосферою концерту. Звучання інструменту було м’яким, камерним, як і належало виконуваним п’єсам-перлинкам. Легко й невимушено, просто, неначе «в хустках всміхаються личка жоржин…»

---

Читайте також:

• «Вишиваний. Король України» — сучасній класичній опері в Україні бути. Але як?..

• Як слухати сучасну класичну музику: Summa Tempologica Юрія Пікуша

• Хто став переможцем Всеукраїнського композиторського конкурсу імені Мирослава Скорика