![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="332" width="810" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)
Редакція The Claquers провела опитування серед спільноти академічної музики, щоб сформувати перелік знакових для України творів за останні 30 років. Учасники заповнювали анкету, де вказували три твори українських композиторів, які, на їхню думку, є найбільш знаковими, а також обґрунтовували свій вибір на прикладі одного твору. Всього в опитуванні взяли участь 66 респондентів: 23 музикознавці, 22 виконавці, 21 композитор.
За результатами опитування найчастіше експерти називали твори таких композиторів: Валентина Сильвестрова (11), Євгена Станковича (10), Святослава Луньова (10), Алли Загайкевич (10), Олександра Щетинського (7), Максима Коломійця (5), Олексія Шмурака (5), Вікторії Польової (4), Олександра Козаренка (4), Максима Шалигіна (4), Ганни Гаврилець (4) та Золтана Алмаші (4).
Серед творів експерти найчастіше обирали: «Tutti» Святослав Луньова (10), «Реквієм для Лариси» Валентина Сильвестрова (10), Концерт для скрипки з оркестром №2 Євгена Станковича (7), оперу «Мойсей» Мирослава Скорика (5), оперу-реквієм «Iyov» Романа Григоріва та Іллі Разумейка (5), «Панахиду за померлими з голоду» Євгена Станковича (5), оперу «Ніч» Максима Коломійця (4), Шосту симфонію Валентина Сильвестрова (4), «Листи до Анни» Максима Шалигіна (3), «Опромінені звуки» Олександра Нестерова (3), «П’ять ладкань з Покуття» Олександра Козаренка (3).
Олександр Шимко — «Кронос» (2008 – 2012)
![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="315" width="560" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)
Олег Безбородько — «Коммос»
Сергій Пілютиков — «Barrier» для симфонічного оркестру (2018)
Валентин Сильвестров — «Отче наш» (1995)
Святослав Луньов — «Мардонги» (1998-2001)
«Кожен з творів має свою власну впізнавану мову, стиль. Імпонує ідея передати власний погляд на інших композиторів, адже так чи інакше, у кожному «Мардонзі» проступає Святлослав Луньов», — Любов Тітаренко, клавесиністка
Андрій Бондаренко — «Райок по-українськи» (2006)
Kotra — «Stir Mesh» (2002)
«”Stir Mesh” — безальтернативна сокира української свідомості», — Георгій Потопальський, саундартист
Анна Корсун — «Vocerumori» (2012)
«Вокальний твір без традиційного вокального звучання. Може виконуватися не вокалістами (що й було під час київської прем’єри). Відсилка до спадщини Руссоло, вдала паралель у назві. Перемога авторки з цим твором на конкурсі Gaudeamus Award», — Дмитро Полячок, музикознавець
Святослав Луньов — «Tristium» (2004)
«Складність фактури і структурна ясність одночасно; без «загальних форм руху»; проявлена виразно авторська ідея, яка, втім, дає простір для діалогу», — Юлія Пальцевич, музикознавиця
Євген Станкович — Соната для кларнета соло (1996)
Алла Загайкевич — «І поволі кружляючи я увійду в небесний став». (1996)
Богдан Кривопуст — Ораторія на сл. Т.Шевченка (2017)
Левко Колодуб — «Українські танці»
«Популяризація народного мелосу різних реґіонів України, створення на їх основі високохудожніх творів світового рівня, гідних увійти до скарбниці світової культури (на прикладі “Українських танців” Л. Колодуба – це, зі слів автора, свідомо й цілеспрямовано створена гідна конкуренція й покращений аналог подібних циклів “Угорських танців” Й. Брамса та “Слов’янських танців” А. Дворжака», — Вікторія Жадько, диригентка.
Юрій Шевченко — «Батярські пісні»
Ігор Стецюк — «Sacral Dances» фантазія для симфонічного оркестру та джаз-бенду (2012)
Фантазія окреслює нові вектори розвитку українського неофольклоризму, а саме у напрямку “fusion”. У творі можна спостерігати не тільки багатогранність використання та трансформацій яскравих суто фольклорних тематичних елементів, а й вишуканість імпресіоністичних гармоній; сучасні джазові та етнічні ритми; чітку вибудованість форми. Особливо цінними є композиторські “знахідки” тембрових мікстів як “живих” інструментів, так й їх органічне поєднання з електронними інструментами, що утворюють нові тембри традиційних народних інструментів (дримби, трембіти та ін.). Твір неодноразово виконувався в Україні та у багатьох країнах Європи, де презентував українську сучасну музику», — Сергій Леонтьєв, композитор.
Ігор Щербаков — «Сон», духовний концерт-реквієм на вірші Юрія Плаксюка (2008)
Валентин Сильвестров — Багателі ор. 4 (2006)
Іван Карабиць — Концерт для фортепіано з оркестром №3(1999)
Алла Загайкевич — «Друже Лі Бо» (2015)
Вікторія Польова — «Простоспів»
Святослав Луньов — «Mariologia»
Золтан Алмаші — Сюїта для віолончелі
«Через три століття після появи віолончельних сюїт Баха, Золтан Алмаші знову привертає нашу увагу до віолончелі, відкриваючи нам нові звукові можливості цього інструмента», — Наталка Писанка, музикознавиця
Володимир Рунчак — «Гортаючи сторінки мого фотоальбому» (2019)
Олексій Шмурак — пісенні цикли проекту «Істеріческій дог» (2012-2014)
««Цікавий випадок мутації “класичного” композитора в бік псевдо аматорської наївної бардівської пісні, пов’язаний із цілеспрямованим та осмисленним прийняттям смерті класичної та пост-класичної музики, та небажанням подальшого “косплею композитора”. Шмурак в цьому циклі, попри всю “антиакадемічність”, тим не менше є продовження феномену “співаючого автора”: в цьому плані “Істеріческій дог” може бути інтерпертований як неочікуване продовження пісенної творчості Сильвестрова, а його персонаж стає черговою трансформацією “ліричного героя” Франца Шуберта» — Ілля Разумейко, композитор
Володимир Рунчак — «Homo ludens I—XII», п’єси для інструментів соло (1991—2018)
Богдан Сегін, Олексій Шмурак, Максим Коломієць — аудіовізуальний проект «ЗвукоІзоляція» (2011, Донецьк»)
Святослав Луньов — «Летаргія» для симфонічного оркестру (1997)
Вірко Балей — опера «Червона земля. Голод»
Євген Станкович — «Діктум»
Алла Загайкевич — «Геронея» (2002)
Іван Небесний — «Меседж з України» (2014)
«”Меседж з України” Івана Небесного є твором, який, з одного боку, використовує сучасну музичну мову, завдяки чому добре інтегрується у світовий музичний контекст, а з іншого боку може бути сприйнятий широким колом слухачів завдяки використанню полістилістичних засобів. Важливим є також те, що твір несе чітку національну ідею, він справді є українським. Взагалі характерною рисою творчості Івана Небесного є те, що він свідомо працює саме на українську культуру (не всі сучасні українські композитори це роблять)», — Олена Ільницька, композиторка
Богдана Фроляк — Симфонія № 2 (2009)
Віктор Мужчиль — «Вмирала річка»
Андрій Бондаренко — «Гімн Вікіпедії»
Олексій Шмурак – «I Have Lost My Eurydice_the four lost dances» для 11 інструментів (2014)
Олександр Щетинський — Apostle John’s Testimony, кантата для сопрано, баритону, змішаного хору та оркестру (2003)
Юрій Ланюк — «Соната чекання» для віолончелі, фортепіано та запису (1993)
Віталій Вишинський — The book of nonsense
Ганна Гаврилець — «Золотий камінь посіємо» (2003)
Алла Загайкевич — «Тікати. Дихати. Мовчати» (2002)
Олександр Щетинський — «Face to star» для камерного оркестру (1991)
«Саме цей твір Олександра Щетинського символізував активне залучення українських композиторів до “розбудови” нового простору, реального прориву кордонів реальних та уявних. Відкриття нового музичного простору. Залучення європейських виконавців, залучення нових технік (особливо чітко проступає в творі спектральна техніка)», — Алла Загайкевич, композиторка
Олександр Щетинський — «Узнай себе». Симфонія для мішаного хору a cappella на слова Григорія Сковороди, 2007 рік.
Євген Станкович — музика до телесеріалу «Роксолана» (1995-96)
Олександр Ґрінберґ — «Мантри» для 7 блокфлейт (1992)
«Новаторський у багатьох аспектах твір, що відкриває фантастично цікавий звуковий світ. Спостерігати за логікою його розгортання, перебувати всередині цих звукових мас, схоплювати духовні послання автора – невимовно сильне переживання!», — Олександр Щетинський, композитор
Олександр Щетинський — Концерт для флейти з оркестром (1993)
Геннадій Ляшенко — Концерт для віолончелі з оркестром № 2, 2002 рік
Олександр Шимко — «Вирій» для сопрано соло, ансамблю етнічних голосів, мішаного хору та симфонічного оркестру, 2016 рік
«Твір ще не виконаний, над його прем’єрою працюємо вже 5 літ. Коли все піде згідно плану – прем’єра твору відбудется в наступному році на восьмих «Днях української музики» у Варшаві. Твір грандіозний по масштабам – 80 хвилин музики та 150 виконавців на сцені. Але не в розмірах його вагомість, хоча збудувати цілісну форму твору на майже півтора години музики – і вагомої музики – це високе композиторське досягнення. Твір яскравий музичними ідеями, добре побудованою наррацією, глибого осаджений в українську традицію», — Роман Ревакович, диригент
Алла Загайкевич — музика до к/ф «Поводир» (2014)
Євген Станкович — «Бабин Яр» (1991)
Іван Карабиць — Кантата до 100-річчя української діаспори (1993)
«Єдине замовлення для українського композитора від Карнегі-холу, де твір був виконаний. В Україні ще не звучав, рукопис зберігається в сімейному архіві», — Олена Галузевська, музикознавиця.
Юлія Гомельська — балет «Долі» (2016)
Олександр Козаренко — «Епістоли» для симфонічного оркестру (1991)
Олександр Щетинський — опера «Бестіарій»
Максим Коломієць — «Shadow speaker» (2012)
Богдана Фроляк — «Пісні зірок» для симфонічного оркестру, 2010 рік
Алла Загайкевич — Фортепіанний концерт
Ганна Гаврилець — «Кроковеє колесо» (2004)
Леонід Грабовський — Симфонічна елегія «Ворзель», пам’яті Бориса Лятошинського (1992)
Наталія Боєва — «Елегія» для альта пам’яті вчителя (2002)
Юрій Алжнєв — пісенна симфонія «За чумацьким шляхом» (2014)
Віктор Мужчиль — «Lacrimosa» для змішаного хору a cappella
Олександр Щетинський — «Перерваний лист»
Читайте також:
• Музичне late-night talk show від арт-кубу «Kora» — новий формат спілкування з артистами
• Скрипалька Мирослава Хомік: «Хто, як не ми мусимо бути амбасадорами української музики у світі»
• Де і як живе сучасна класична музика в Україні? Гід для тих, хто слідкує за трендами