Сірники, Кафка і «музика майже з нічого». 100 років Дьордя Куртаґа

У лютому цього року угорському композитору та піаністу Дьордю Куртаґу виповнилося 100 років. На честь цього в Будапешті того ж місяця влаштували фестиваль, а в червні — провели музикознавчу конференцію. Дедалі більшу популярність твори композитора здобувають і в Україні. У 2016 році ансамбль «Ухо» під орудою диригента Луїджі Ґаджеро присвятив композитору серію концертів «Kurtag90» у Києві. Майже всі твори лунали у столиці вперше. Відтоді його музика неодноразово звучала на подіях і в інших українських містах.

У своїх творах музикант використовує угорський фольклор, зображає абстрактні форми та фрагменти, намальовані власноруч, а тишу перетворює на психологічний елемент, у який теж потрібно вслухатися. Тож розповідаємо, хто такий Дьордь Куртаґ та що послухати, щоб зрозуміти контекст його творчості.

«Останній представник повоєнного авангарду»

Так «The Guardian» називає композитора, піаніста й педагога Дьордя Куртаґа. Угорець за походженням, він народився 19 лютого 1926 року в місті Лугож у регіоні Банат між Трансильванією та Угорщиною. Хоч за кілька років до того місто приєднали до Румунії, композитора оточувало мультикультурне середовище, тож змалечку він опанував одразу кілька мов — угорську, румунську та німецьку.

Займатися на фортепіано Куртаґ почав ще в п’ять років з викладачкою Кларою Войкіца-Пейєю. Водночас разом з матір’ю аранжував твори віденських класиків та вчився складати власну музику. З нею ж він навчився грати переклади симфоній Гайдна та Бетовена, увертюри Моцарта в чотири руки. А з 1940 року брав уроки гри на інструменті в Маґди Кардос, студентки Бейли Бартока, в румунському місті Тімішоара.

У 13 років Куртаґ почув на радіо «Незакінчену симфонію» Шуберта — вона й надихнула його стати професійним композитором. Спершу писати музику вчився в румунського композитора Макса Ейзіковіца. Згодом, у 1947 році, Куртаґ вступив до Музичної академії імені Ференца Ліста в Будапешті. Тут відкрив для себе угорський фольклор, що входив до переліку обов’язкових предметів, а викладав його композитор і теоретик Золтан Кодай. До того ж у консерваторії Куртаґ зустрів майбутню дружину — піаністку Марту Кінскер — та композитора Дьордя Ліґеті, з яким подружився.

Нових знань, щоб застосовувати фольклор у творах, бракувало: як пізніше згадував Куртаґ, Кодай чимало вимагав, але майже нічого не пояснював. Тож згодом довелося звернутися по допомогу до друга Ліґеті, який у роботі спирався на дослідження Бартока. Він і навчив Дьордя та Марту розпізнавати види угорських народних пісень «за ритмами в каденціях». А невдовзі, у 1951 році, Куртаґ поїхав до села Шарпіліш, де взяв під опіку місцевий хор. Виконавці відкрили перед ним так званий «низький сільський фольклор», пише музикознавиця Анна Далош.

Читайте також: Дьордь Ліґеті — постійно в русі

Невдовзі Куртаґ створив перші зрілі композиції. Один із них — цикл «Вісім творів для фортепіано» («8 Klavierstücke for piano», op. 3, 1960). Тут Куртаґ використовує parlando rubato — ритмічно вільну манеру виконання, характерну для угорських голосінь, коли мелодія підлаштовується під інтонацію та плин мови.

Вплив літератури на музику Куртаґа

Великою мірою на творчість Куртаґа вплинула й література. Музикознавець Ґреґуар Тосе́р зазначає, що композитор прагнув балансу між формою тексту й звуком. Для вокальних творів він обирав тексти афоризмів, японських хайку, незавершених віршів чи їхніх фрагментів, нарисів та записів із щоденників.

Свої читацькі звички Куртаґ називав «шизофренічними». Інколи він ототожнював себе з авторами чи їхніми персонажами, розповідає дослідник Карл Катшалер. Одного разу в телефонній розмові з музикознавцем Райнером Нонненманном композитор поділився:

— Я і є мадам Боварі, Борнеміса (угорський поет і драматург, — ред.), Труссова (Римма Далош, російсько-угорська авторка, — ред.) або Кафка <…> Це множинна шизофренія.

Серед тих, хто впливав на Куртаґа, називають зокрема німецького поета-романтика Фрідріха Гельдерліна. У 70-х роках цікавість до біографії поета зростала — німецькі й угорські науковці, зокрема філолог Петер Сонді, досліджували його роботи. Композитори, як-от Бріттен, Ноно та Ліґеті, писали чимало творів на його тексти.

Дьордь Куртаґ також створив цикл «Гельдерлінівські пісні» («Hölderlin-Gesange», op. 35a, 1993-1997). У ньому звернувся до віршів «До…» («An…»), «У лісі» («Im Walde»), «Форма й дух» («Gestalt und Geist»), «До Циммерна» («An Zimmern»), «Прогулянка» («Der Spaziergang»). Останній текст «Тюбінген, січень» («Tübingen, nivôse»),  який відсилає до Гельдерліна, належить румунському поету Паулю Целану родом з Чернівців.

Майже всі мініатюри написані для баритона без супроводу, окрім «Форми й духа», де з’являються туба й тромбон. Попри лаконічність твори технічно складні, а зміст — «винятково концентрований», пише музичний журналіст Даміан Ауторіно.

Серед авторів, до яких звертався Куртаґ, було й чимало росіян. З 1949 року російська мова була обов’язковою в навчальних закладах Угорщини. Але попри це в ті роки російською він не володів: у місцевості, де виріс, жили українці та русини, утім свідчень про мігрантів з Росії не знайшли. Російською літературою Куртаґ зацікавився пізніше, у 1970 році, щоб читати в оригіналі Достоєвського, каже музикознавець Ґреґуар Тосе́р. Згодом познайомився й із творчістю інших російських письменників, зокрема Анни Ахматової та Римми Далош (Трусової). Музикознавиця Анна Далош пояснює, що, використовуючи мову держави-гнобителя, він «демонструє, що Совєтський Союз як політичний режим і совєтська культура (у цьому випадку — російська) — не тотожні явища».

Психотерапія та абстрактні нариси

Восени 1956 року на вулиці Будапешта вийшли антиурядові протестувальники — робітничий страйк проти соціалістичної влади перетворився на збройне повстання. Щоб його придушити, Совєтський союз ввів війська в Угорщину. Червона Армія розстрілювала людей на столичних вулицях просто неба.

Побоюючись репресій, чимало митців емігрували з Угорщини. Серед них — близькі Дьордя Куртаґа, як-от Дьордь Ліґеті. Сам композитор залишився, але не надовго. Життя в комуністичній Угорщині для Куртаґа виявилося «ніби в ізоляції», тож уже в 1957 році композитор виїхав у Париж на навчання. Тут він відкрив для себе авангардну музику, навчаючись в інших композиторів, зокрема Даріуса Мійо та Олів’є Мессіана.

Читайте також: Олів’є Мессіан: божественна барва музики

Рік потому композитор відвідав Кьольн, де вперше почув «Групи» («Gruppen», op. 6, 1955) Карлгайнца Штокгаузена для трьох оркестрів та електронні «Артикуляції» («Artikulation», 1958) Дьордя Ліґеті. Нова музика, а також попередній досвід життя в комуністичній країні, спричинили «виснажливу депресію», міркує Ґеорґ Предота.

Куртаґ шукав фахівця — й натрапив на психологиню Маріанн Штайн, яка спеціалізувалася на розладах, пов’язаних із творчістю. Вона порадила йому «поєднати лише два звуки». А ще — дослідити лаконічні звукові структури, побудовані на мінімальній кількості нот, як-от у творах Веберна. Так у музиці Куртаґа з’явилася фрагментарність — стисла форма, короткі висловлювання в кількох нотах, мініатюрність, що стали визначальними для подальшої творчості. Він писав музику одразу за фортепіано, «тримаючи на колінах рукопис», щоб перевіряти окремі звуки та поєднання кількох. А ноти вокальних композицій наспівував сам. Зрештою виходили твори, де «кожна нота була на своєму місці».

Один із циклів у такому стилі — «Фрагменти Кафки» («Kafka-Fragmente», op. 24, 1985-1987), присвячений психологині, з якою Куртаґ і працював. У ньому 40 творів на тексти з щоденників та листів, нотаток й афоризмів, неопублікованих матеріалів і фрагментів текстів австрійського письменника Франца Кафки. Усі фрагменти текстів складають одну велику форму. У них композитор досліджує питання пекла й раю, добра й зла, смерті й спасіння. До тиші в Куртаґа також з’явилося особливе ставлення. Він вважав паузи невід’ємними елементами архітектури творів, міркує литовська музикознавиця  Ґінтаре Станкявічюте.

Віднайти свій стиль Дьордю Куртаґу допомогло й малювання, хоча з дитинства воно композитору не вдавалося. У Парижі, коли період творчої стагнації добігав кінця, композитор місяцями тільки й міг зображати фігури. Першими реальними об’єктами, які змалював, стали сірники. Вони «ледь не заповнили всю кімнату, і їх довелося викидати, коли прибирав. Малював, щоб зберегти про них пам’ять». А певний час, у 1973 році, користувався записниками, «з тремтінням витискаючи на сторінках знаки олівцем чи ручкою» — деякі з них стали основою для майбутніх творів.

Які композитори вплинули на Куртаґа

У 1959 році Куртаґ повернувся в Будапешт, де завершив роботу над «Струнним квартетом» («Quartetto per archi», op. 1) — він став відправною точкою музичної мови митця. У творі композитор використовував техніки, яких навчився з різних джерел, зокрема серіалізм в дусі Веберна. А ще — прагнув «перекласти власною мовою те, що пережив, слухаючи “Артикуляції” Ліґеті у Кьольні».

Вже за вісім років Куртаґ став викладати фортепіано та камерну музику в Академії музики імені Ференца Ліста, й пробув на посаді до 1986 року. В цей період він почав створювати цикл «Ігри» («Játékok»), робота над яким тривала «протягом усього життя», пише Ґеорґ Предота. Цей цикл композитор назвав «новим першим опусом» після Струнного квартету op. 1. Тут розвивав зрілу музичну мову — «вільну, не прив’язану до вільної серійної техніки, й таку, що відходить від звичних ритмічних рисунків», за дослідницею Сільвією Ґрмелою.

Один із творів циклу, «Змиренний погляд на Олів’є Мессіана» («Humble Regard sur Olivier Messiaen»), написаний у 1993 році, він присвятив Олів’є Мессіану, в якого навчався в Парижі. Назва відсилає до циклу Мессіана «20 поглядів на Дитя Ісуса» («Vingt regards sur l’Enfant-Jésus»), а звучання натхнене його музикою.

У 2021 році цикл складав десять повних томів. Перший-четвертий, зазначає музикознавець Ґабріель Невес Коелью, — навчальні, призначені для студентів. Решта — «особисті щоденники та повідомлення».

На творчість Куртаґа в ці роки значною мірою вплинув і Луїджі Ноно. Уперше вони зустрілися в 1978 році, коли Ноно приїхав в Угорщину на вечір авторських творів. Він порадив Куртаґу звернутися до хорової музики — за рік він написав «Присвяту Луїджі Ноно» («Omaggio A Luigi Nono», op. 16, 1979) для змішаного хору на тексти Ахматової та Римми Далош (Трусової), угорсько-російської поетки. Як пише музикознавиця Анна Далош, ідеї Ноно та Куртаґа дещо схожі. От тільки якщо Ноно прагне соціальних змін у капіталістичному суспільстві, то Куртаґ осмислює досвід людини, яка вже зіштовхнулася із соціалізмом у повсякденні.

Наприкінці 1980-х років вподобання Куртаґа змінюються: він зацікавився більшими інструментальними складами. Іноді використовував і прийом просторового розміщення, коли місце, де розташоване джерело звуку, стає не менш важливим засобом, ніж ритм чи висота. У його доробку з’являються й оркестрові твори, як-от «Стела» («Stele», op. 33, 1994) — музичний епітаф співвітчизнику Куртаґа, композитору Андрашу Мігаю (1917–1993). Роком раніше Куртаґ уже вшанував його пам’ять фортепіанною мініатюрою «Mihály András in memoriam» із циклу «Játékok» — тема цієї та інших п’єс згодом увійшла до оркестрового твору.

Роботу над «Стелою» Куртаґ розпочав, коли був постійним композитором у резиденції Берлінської філармонії. Музичний критик Алекс Росс бачить спорідненість з темою ув’язненого Флорестана в опері Бетовена «Фіделіо». Твір починається октавними «соль» — ніби алюзія на початок увертюри «Леонора», «образ верхньої сходинки, що веде вниз, до темниці Флорестана». Ось тільки на відміну від опери, з підземного простору Куртаґа, на думку критика, виходу нема. 

Камерна музика «стала новими “Іграми” для Куртаґа», пише музикознавець Ґреґуар Тосе́р. Композитор працює з різноманітними інструментальними складами. Один з творів, які найчастіше виконують в Україні, — «Знаки, ігри, повідомлення» («Signs, Games and Messages»). Над ним Куртаґ працював з 1961 року, коли завершив найпершу п’єсу, до 2002-го, коли вийшов запис циклу. Як і частина «Ігор», твори циклу призначені для навчання. Серед 59 композицій тільки одна триває довше за три хвилини.

«Створює музику майже з нічого»

З 2001 року Дьордь Куртаґ жив у Парижі з дружиною Мартою. Він не лише продовжував працювати над власною музикою, а й виступав, як піаніст. Зокрема разом з дружиною він виконував власні транскрипції творів Баха в чотири руки.

Ще одне гобі подружжя Куртаґів — стежити за всім новим, що відбувається у світі. Принаймні так було до смерті Марти у 2019 році. Відтоді Дьордь не читає новин, газет і не дивиться телевізор, тож війну Росії проти України ніяк не коментує. А втім, пише журналістка «The Guatdian» Кейт Коннолі, «не висловлюється про праву політику режиму Віктора Орбана» й «залишається незалежним від політичної ситуації». Хоч саме через неї деякі музиканти відмовлялися виступати в Угорщині, як-от колишній учень Куртаґа, піаніст Андраш Шифф. 

Останні два десятиліття стали періодом наймасштабніших творів у доробку композитора. У 92 роки Дьордь Куртаґ завершив свою першу оперу — «Кінець гри» («Fin de partie») на текст ірландського автора Семюеля Беккета. Прем’єра відбулася наступного року в театрі «La Scala» в Мілані, й відтоді оперу поставили в інших містах Європи. Як бачимо, вчитися нового митцеві ніколи не пізно. А втім, можливо, він ще повернеться до фрагментарних мініатюр і знову «створюватиме музику з нічого».

Список використаної літератури:

1. Bálint András Varga — «György Kurtág: Three Interviews and Ligeti Homages» (2009)
2. Anna Dalos — «Parlando Rubato György Kurtág and Hungarian Folk Music» (2018)
3. Karl Katschthaler — «Reading Kurtág with Kafka: The Fragmentary and the Theatrical in Kafka-Fragmente, Op. 24» (2018).
4. Gabriel Neves Coehlo — «Kurtag’s Játékok: Playing Games With Tradition» (2014)

Читайте також:

• Як звучить Чорнобиль. «Опромінені звуки» Олександра Нестерова
• Євген Станкович. Довга і майже серйозна розмова з композитором
• У 91-річному віці Леонід Грабовський працює над оперним циклом за Гоголем