![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="539" width="810" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)
Кожен, хто цікавиться вивченням або слуханням старовинної музики, знає Бенджаміна Беґбі (Benjamin Bagby) як відомого вокаліста, арфіста і вченого. Також він є важливою фігурою в галузі середньовічного музичного виконавства вже понад 30 років. Навчався в США (Oberlin Conservatory та Oberlin College) та у Швейцарії (Schola Cantorum Basiliensis).
У 1977 році Бенджамін Беґбі разом з видатною співачкою Барбарою Торнтон (Barbara Thornton) створили ансамбль середньовічної музики «Sequentia». З того часу колектив випустив понад 30 платівок і компакт-дисків, які отримували високі нагороди від музичних критиків та журналістів: Deutsche Schallplattenpreis, Netherlands Edison Awards, French Disque d’Or, CHOC Le Monde de la Musique і Diapason d’Or. Бестселлер ансамблю, компакт-диск «Canticles of Ecstasy», розійшовся тиражем понад 500 000 копій по всьому світу та був номінований на премію «Grammy» як найкращий хоровий запис.
Бенджамін Беґбі багато писав про практику виконавства, а його статті публікувалися у виданнях «Early Music», «Early Music America», у «Performer’s Guide to Medieval Music» (IU Press) під редакцією Росса Даффіна (Ross Duffin), у «Basler Jahrbuch für Historische Musikpraxis», а також у нещодавній збірці есе «Performing Medieval Narrative».
У 2011 році пан Беґбі був запрошеним викладачем Гарвардського університету і того ж року отримав премію Говарда Майєра Брауна (Howard Mayer Brown Award) за життєві досягнення від «Early Music America». З 2005 року працює на музичному факультеті Паризького університету Сорбонни, де в межах магістерської програми викладає середньовічне музичне виконавство.
У Львові учасники ансамблю «Sequentia» виступали на закритті «XIX Міжнародного Фестивалю Давньої Музики». У їхньому виконанні звучала всесвітньо відома середньовічна музика: «Пісні середньовічного воїна» (VIII-X ст.) та «Дві сцени з епосу про Беовульфа».
Перед прослуховуванням музики Бенджамін Беґбі поділився своїми думками про творчість та ситуацію в Україні, яку йому вдалося побачити.
Яке було ваше перше враження по приїзду в Україну?
Я, звичайно, здивований, тому що в ЗМІ ми бачили картини руїн та війни, і коли я приїхав сюди, то побачив, що життя триває. Це було великим шоком. Тут ми побачили чудовий колектив, життя, енергію та позитив. Просто те, що ми зараз бачимо в цьому місті – це фантастика.
Яким був ваш перший досвід знайомства зі старовинною музикою?
Я відкрив для себе середньовічну музику в дитинстві, і мені це завжди було цікаво, але вивчати середньовічну музику в нас тоді не було можливості. Тож я мав звичайну музичну підготовку, консерваторію, класичну музику з акцентом трохи на старовинній музиці, трохи на музиці Баха та навіть більш ранньому репертуарі, і все частіше мені дозволяли вивчати середньовічну музику.
Ви маєте досвід викладання. Які принципи ви використовуєте у навчанні?
Я здебільшого навчаю співаків. Отже, принципи співу полягають у комунікативних можливостях тексту. Тому що ми не співаємо просто «а-а-а-а», ми співаємо про щось або ж розповідаємо історію. Ми, співаки, намагаємося когось переконати, запропонувати свою точку зору чи психологічну реальність. Це дуже велика робота, тому під час свого навчання я завжди намагаюся встановити зв’язок між використанням голосу та передачею тексту.
Як часто ви звертались за порадою до свого викладача після закінчення навчання?
Я вже в такому віці, що всі мої вчителі померли (сміється).
Можливо, в минулому?
Більшість моїх вчителів не дуже цікавилися цією музикою. Тому мені довелося взяти те, що я міг отримати від них, і перетворити це на щось корисне для себе. Дехто з них цікавився старовинною музикою, але іноді у них виникали ідеї, зосереджені не стільки на важливості змісту твору, скільки на його ефекті. Тобто вони працювали на зовні, а не в середину.
Яких важливих принципів ви дотримуєтеся, виконуючи та досліджуючи старовинну музику?
Для мене це про спілкування та емоції. Елементи дослідження майже всього, що пов’язано з цією музикою, проводилися ще в XIX столітті. Там насправді не так багато для дослідження; ви не знайдете нових рукописів. Можливо, є один або два ще не відкриті, але ніхто не знаходив нічого сенсаційного протягом багатьох років. Отже, насправді це не те що важливо; це те, як ці документи перетворюватимуться на етапи, як і інші процеси. Це зв’язок між музикознавством і виконавством; це не стільки дослідження, скільки робота з трансформацією, майже як алхімія, яка бере деякі символи зі сторінки, перетворює їх на звук, щоб вони мали сенс для аудиторії сьогодні.
Дякую за відповіді, а зараз я ввімкну вам українську класичну музику.
Вікторія Польова — Псалом 50
![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="315" width="560" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)
Я чую хорову музику, унісон співу, який змушує мене думати, що це літургійна музика. Можливо, православна літургія, але не обов’язково. Цей стиль запозичений з певних ортодоксальних технік співу та має таємничі якості з кластерами, малюнками з кластерів та текстом на додачу до цього. Це запозичення з якоїсь середньовічної техніки і заходу, і сходу. Я думаю, що це поєднання чи синтез, але оскільки я не міг зрозуміти текст, я навіть не почув, що це за мова.
Віталій Годзяцький — «Розрив площин»
У цій музиці є дуже важливе використання часу для мовчання. Тут чітко орудують часом і тишею, а ритмічні елементи надзвичайно важливі, зосереджені та контрольовані. Це теж живі мовчання, але не відкриті; це тиша в часі.
Паузи у сучасній музиці дуже важливі, оскільки під час живих виступів вони є учасниками виконавського процесу та слухацького досвіду.
Борис Лятошинський — Перша прелюдія з ор.38
Це є така музика, що схожа на стиль Шопена. Адже фортепіано має свою звукову мову, що іноді передає композиційні прийоми та періоди історії музики. Я знаю, що цей твір було написано під час війни, в дуже тяжкий 1942 рік. Це був особливо жахливий час, і я можу уявити, що це констатування того, чого ми не знаємо.
Максим Березовський — Перша симфонія
Такі композитори були всюди в Європі. Вони не сиділи в кафе з інтелектуалами, які музикували для інших музикантів. Вони працювали на аристократів, і їм доводилося виконувати розважальну музику для двору. Це була добра, фантастична музика, але вона не завжди була написана для інших музикантів і була спрямована на задоволення роботодавця.
Це концерт на відкритому повітрі для людей (концерт Kyiv Symphony Orchestra 28 червня 2021 року), які стоять навколо оркестру, створений для того, щоб насолоджуватися грою скрипалів та інших музикантів. Те, що нам подобається дивитися, — це фізичний акт відтворення музики, і це поєднується з певною святковою атмосферою та святкуванням того, що ми разом.
Ми знаємо, що культура представляє країну і використовується для підтримки різних режимів. Які основні критерії повноцінного культурного процесу в будь-якій країні, беручи до уваги ваш особистий досвід у Франції?
По-перше, коли я говорю про свій особистий досвід у Франції, дуже складно сказати «це французька музика», тому що важко сказати, хто є французом. Оскільки є багато різних типів французів, усі вони визначають себе по-різному. І ми не маємо єдиних стереотипів щодо французів чи французької культури, вона стала надзвичайно різноманітною.
Країна поглинає все більше і більше колоніального минулого та стає все більш інтернаціональною. Більше неможливо сказати, що «це французька культура». Можливо, щось більш академічне, можливо, щось більше поп-культурне, можливо, щось більш експериментальне — багато різних шарів культури. І друга річ, яка робить першу річ ще важчою для визначення, це те, що всі використовують однакові інтернет-ресурси, і через це люди до тридцяти більше не бачать щось на зразок національних кордонів. Вони живуть у просторі, який знаходиться поза державними кордонами.