Музичні візії поезії Михайля Семенка. Дайджест за сто років

«Розірвіть моє серце, випустіть кров,
Заберіть усю прану.
Борсавсь в грудях мій бентежний Бетховен
Цілу ніч до рана.
Візьміть, візьміть моє диханнє,
Енергію вжийте на новий світ.
Тіло моє — для руйнування,
Дух — невідомому привіт»

Зі збірки «П’єро задається», 1917

Михайль Семенко (1892–1937) — один з найцікавіших і найнесподіваніших експериментаторів української поезії, визнаний культуртреґер футуризму на наших теренах. Без його персони не обійдеться жодна розмова про вітчизняний авангард чи модернізм. Проте в цій статті йтиметься про Семенка в контексті музичної стихії, де митець теж залишив вагомий слід. Його поезії характеризуються сюжетною екстраординарністю, парадоксальним динамізмом, дієвістю та близькістю «духу музики», що, напевно, саме тому так послідовно втілюється в ній.

«Мені обридають рими
Хочеться спостерігати рухи слів
Щоб за ними тяглась моя думка
Музика самособойне плелась…»

«Куховарня», 1914

У віршах поета можна віднайти чимало алюзій до музики та ремінісценцій певних творів чи композиторських персоналій: «…в душі цілий день парикмахер на гітарі бринькав», «…наспівував банальні вальси безголосно», «…G–moll-балядний настрій у мене», «…мені дуже подобається у білій залі слухати Шопена», «…Борсавсь в грудях мій бентежний Бетховен», «І Паганіні і Кореллі, Схиліться до душі мені…», «…Я жду ідіть ідіть музики сонат величних королі…», «…Я жду я жду тебе Тартіні, В надії теплій і журній».

Біографи часто акцентують увагу на музикальності натури Семенка, як аргумент наводячи його заняття скрипкою з дитячого віку та мрії стати видатним музикантом. Згодом майбутній поет удосконалював своє скрипкове мистецтво, навчаючись в столиці імперії Петербурзі на «курсах Поллак», проте через матеріальну скруту навчання довелось полишити. В часи Першої світової війни, перебуваючи в Владивостоці, Семенко певний час грав у симфонічному оркестрі в групі перших скрипок, а також давав приватні уроки гри на інструменті. Саме завдяки репетиторській діяльності поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лідією Горенко, якій допомагав зі вступом до педагогічного інституту. Також існують свідчення, що Семенко складав і власні авторські композиції.

«Вона не хоче зі мною розмовляти
Вона не відповідає на мої привітання
То добре. Я більше не буду в оркестрі грати.
В Америку не поїдем і я підпалю її кохання…

«П’єро загрожує», 1916

Дослідники підкреслюють, що поет був неабияким меломаном, а його улюбленими композиторами називають Фредерика Шопена та Антоніна Дворжака.

Останнім місцем проживання поета був номер в готелі «Континенталь», звідки йому, либонь, було зручно «хрещатикувати», звідти ж розпочалась його остання «хресна дорога» під конвоєм НКВД-истів. В приміщенні цієї затишної кам’яниці на вулиці Городецького нині знаходиться Національна музична академія України. Збіг? — так, просто збіг. Проте і ще одне свідчення, що хронотоп життя та «післяжиття» митця нерозривно пов’язаний з музикою.

Семенко був завсідником богемних кіл свого часу, товаришував художниками, серед яких Павль Ковжун та Анатоль Петрицький, ймовірно, з музикантами теж. А першими композиторами, які звернулись до поезії Михайля Семенка у своїй камерно-вокальній творчості були сучасники поета — Михайло Вериківський та Григорій Верьовка.

У 1923-му році Михайло Вериківський створює цикл з трьох романсів «Гімни святій Терезі». Григорій Верьовка у тому ж 1923 році пише романс на текст Семенка «Сю осінь я заблуджусь в муках»… А Пилип Козицький дещо інакше згадав і зобразив Семенка в одній з п’єс фортепіанного циклу «7 прелюдій-портретів» (1923).

І це не єдині звернення музикантів до його поезії.

Михайло Вериківський — цикл «Гімни святій Терезі»

Що таїть ілюзорне кохання поета-грішника до канонізованої Святої? Психологія таких стосунків постає колізією цього опусу. Композитор з поміж 26-ти віршів однойменного поетичного циклу для свого опусу обирає лише три: «Святій Терезі», «Рисунок губів», «Затули вікно». Кожен з романсів циклу є своєрідною проєкцією певного стану ліричного героя. У першому романсі це приношення адресоване Терезі, герой ніби «запитує дозволу» на своє кохання. Другий — динамічне нагнітання до кульмінаційної фази, возвеличення еротичних мук. Третій романс — головна екстатична вершина переживань ліричного героя, відверте розкриття його інтимних бажань, об’єктивація образу Терези.

Григорій Верьовка — романс «Сю осінь я заблуджусь в муках»

Ще одним композитором-сучасником Михайля Семенка, що у своїй творчості звернувся до поезії митця, є Григорій Гурійович Верьовка. У 1923 році композитор написав романс «Сю осінь я заблуджусь в муках» на текст вірша «Серце в блуканні». Фабулою вірша є все той же улюблений поетом герой, який, «блукаючи» серед осіннього спустошення, занурений у марення своїх сердешних мук. Їх підкреслює антураж «безрухого» статичного пейзажу. Природа вокальної мелодії тяжіє до аріозності з мінливим градієнтом речитативу та розспіву, що дуже органічно співвідноситься з виразним ліричним колоритом вербального ряду. Враження від «інтонаційного тезаурусу» наявного в даному романсі: поєднання постромантичного та модерністського досвідів.

Юрій Іщенко — романс «Нічні тіні»

Чудовим прикладом постромантичного прочитання поезії Семенка є романс «Нічні тіні» Юрія Іщенка. Справа в тому, що обраний композитором вірш «Тіні забуті» аж ніяк не є футуристичним, належить до ранньої творчості поета, його датовано 1912-им роком, а свій «футуристичний шлях» поет розпочав лише у 1914-ому. За образним змістом і вірш, і романс можна охарактеризувати як психологізований пейзаж, пронизаний містичними настроями. Це вбачається в колі епітетів та порівнянь, дібраних Семенком, та в інтонаційному полі, скомпонованому Юрієм Іщенком, що створює пасторальний колорит, відчуття умиротвореного споглядання з тривожною мінливістю, — і чудово резонує з задумом вірша.

Олександр Козаренко — «П’єро мертвопетлює»

В основу кантати «П’єро мертвопетлює» лягла низка віршів з однойменної збірки Семенка, а також зі збірки «BLOK-NOTES». Композитор обрав саме такі фрагменти, які в своїй сукупності вибудовують логічний сюжет з «життя П’єро» на відміну від збірки Семенка, де вірші не є послідовно пов’язаними. Архетип П’єро в цьому випадку є своєрідною проєкцією alter ego митця.

Сама концепція кантати — показ  еволюції дисгармонічного персонажа, що простежується у формі твору, де кожна з п’яти частин циклу є певною фазою його розвитку, відтак герой проходить шлях трансформацій та досягає катарсису.

В сюжеті твору тригером для героя є позатекстовий образ, таємниче «ви». Тому перед слухачем постає монолог — вираження психологічної рефлексії, втілений через лінійний розвиток спектру переживань П’єро. Поступова прогресія цього стану «перебивається» «зовнішніми подразниками»: це урбаністичні замальовки, що за рахунок динамізму, виразності естетизованих образів, створюють неповторну атмосферу твору.

 

Прем’єра музичного твору відбулася 15 квітня 1995 року в Одесі на фестивалі «Два дні і дві ночі нової музики». Восени того ж року, кантата викликала справжній фурор у Києві, на п’ятому міжнародному фестивалі «Київ Музик Фест». Публіка та критики були вражені неординарністю композиторського задуму та блискучим виконанням Василя Сліпака, феноменальні можливості голосу якого також стали справжнім відкриттям.

«Dakh Daughters» — «Папіроси»

Вербальна компонента композиції побудована на вільному трактуванні та перекомпонуванні оригінальних текстів Семенка. Така інтерпретація чудово резонує і з методом «деструкції та конструкції», який пропагував сам поет. В загальній композиції спостерігається опора на рондальність (посилання на «зацикленість» ліричного героя). Мотив «я сьогодні курю, і курю папіроси…» відіграє роль рефрену, що своєю чергою суттєво динамізується з кожним новим проведенням, і дає змогу досягнути психологічного нагнітання в умовах статичної драматургії.

 

Чотири, контрастні за характером, проведення рефрену, три епізоди, та вступ, надають цілісності та завершеності композиції. Вбачаємо в цьому й метод монтажності, де дія переривається «флешбеками». Між епізодами вибудовані смислові арки, що дозволяють об’єднати три різні вірші одним контекстом. Виокремлюються фрази: «…Серце серце схопить на півслові…», «…Коли в серці пустка німа…», «…Серце чекає крику…»

Таким чином, спостерігаємо розгортання трансформації стану героя, з паралельним зіставленням його внутрішнього переживання, викликаного «тригерами». Така часова організація дозволяє сповна розкрити драматургічний задум у сценічному виконанні.

«Dakh Daughters» — «I Want»

У 2020 році презентуючи виставу «Make Up» та однойменний музичний альбом (2021), «Dakh Daughters» потішили шанувальників ще одним, сподіваємось не останнім, зверненням до поезій Михайля Семенка. Своєрідним епіграфом альбому стала композиція «I Want», у вербальній компоненті якої використано два вірші поета, а саме вірші «Бажання» з книги «Дерзання» (1914) та «Репліка» зі збірки «П’єро кохає» (1917).

 

Музичний супровід надає висловлюванню суттєвого динамізму, попри статичність, що тяжіє до ембієнту, — і вражає розмаїтістю полістилістики. За своєю природою музична складова являє нашарування різних пластів, це і квазі-тангові інтонації у рифах контрабаса та віолончелі, і репетиційні тиради скрипки та фортепіано, і колоритні квазіфольклорні рифи бандонеону, і галопові ритмоінтонації ударної секції.

Алла Загайкевич — «Місто»

Алла Загайкевич обрала за основу своєї композиції радикально-футуристичний зразок творчості Семенка, що виділяє концепцію з-поміж інших. Вербальною компонентою електроакустичного перформансу для голосу та електроніки «Місто» (2017) є однойменний вірш зі збірки «Дерзання» (1914). Поява на світ вірша і його музичної адаптації різниться у часі на понад сто років, проте градієнт авангардності та сміливості експерименту в обох мистецьких творах резонує з парадоксальною тотожністю. Фантазуючи на тему такого діалогу епох, видається, що якби сам маестро кверофутуризму мав змогу завітати на концерт концерт мисткині, то, безперечно, був би в захваті від почутого.

Юрій Гуржи, Сергій Жадан — «Семенко. Хелло»

Бажаєте добірних текстів? Жадаєте свіжого звучання? Тут все — від Бажана до Жадана. А ще «Даб шансон» від Володимира Сосюри, дресура тигрів від Раїси Троянкер, «психотозна» его-географія від Ґео Шкурупія, макабричний флекс Володимира Гаряїва, ще й Олекса Влизько дає «Вогню» під «могутній бас» та спів «дитячого хору ім. М. Семенка». Ну і куди ж без «сонячних кларнетів»?.. Сповна поринути в атмосферу цього «корпоративу футуристів» допоможе вишукано-кислотна анімація з колажів художниці Гриці Ерде.

Любителі дискотечного груву точно вподобають музично-літературний проєкт «Фокстроти», реалізований в рамках виставки «Футуромарення», що відбулась восени минулого року у «Мистецькому Арсеналі». Цей проєкт дітище цілої плеяди сучасних українських митців на чолі з Юрієм Гуржи та Сергієм Жаданом. Серед десяти треків — один присвячений Семенку. В ньому ви можете почути декламовані Сергієм Жаданом та Любов’ю Якимчук поезії Семенка «Невідомому привіт» та «Парикмахер», а також засемплований «Привіт!» від Наталії Ужвій (другої дружини Семенка).

Окрім академічної та концептуальної музики, справжній бум інтерпретацій поезії Семенка спостерігається в популярній музиці останнього десятиліття, що охоплює діапазон від нішевих інді-виконавців до мейнстрімних артистів. Це і квазі-блюзова версія вірша «Сьогодні» гурту «Сонячна машина», а також рок-балада «Тіні забуті». «Тіні забуті» вкотре згадані й гуртом «Pta Khi». Список поп-виконавців можна продовжувати досить довго, це і «Alex Silakov» з треком «Сніг», і «Roxolana x Kazka» з піснею «Не своя», і, либонь, ще багато інших музикантыв, натхненних Семенком.

P. S.

Провідною ідеєю кверофутуризму Михайля Семенка є думка про мистецтво як невпинний рух, він пише: «Абсолютного мистецтва — чогось досягнутого — немає, не було й не повинно бути; конечний істотний стан речей не цікавить мистецтва». Як наслідок, численні декларації митця в значній мірі стали імпульсом до подальшого загального оновлення українського мистецтва. Естетико-філософські погляди, ідеї й концепції поетики Семенка, його творчий спадок не втрачають своєї свіжості й через сторіччя. Вірші митця з усією багатогранністю розкриваються й у музичному дискурсі, ставши каталізатором для значного кола самобутніх музичних явищ. З впевненістю можна міркувати, що цей процес згодом тільки посилиться. Отож чекаємо все більше «…Нових нових пісень, і тем нових!…».

P. P. S.

Запрошуємо до прослуховування, і Семенко, до речі, теж:

«Я покажу вам безліч світів —
Оригінальних і капризних.
Я покажу вам безліч шляхів —
Хто хоче мого духа визвать?
Ми проходимо до останнього пункту.
Ми перемогли всі стихії й дощі.
Я відчинив двері замкнуті —
Хто хоче зі мною гулять вночі?»

Читайте також:

• Про тих, хто здатний зрушити мури музикою. Музичні притчі Іллі Гурніка

• «Амадока» мовою сучасної академічної музики

• Іван Малкович: Яксунині береги музики